| Главная » Файлы » Бакалаврские работы » Бакалаврские работы |
ЕЛІТАРИЗМ ЯК ОДНА З ПРОВІДНИХ ТЕЧІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
| [ Скачать с сервера (72.0 Kb) ] | 22.01.2018, 20:36 |
| У процесі глибоких політичних і соціально-економічних перетворень в Україні формуються нові соціальні верстви, поступово долаються наслідки тоталітарного минулого, утворюються демократично орієнтовані державно-владні та управлінські структури. Все це по-новому ставить питання влади та її носіїв, авторитету і здатності вищих державних інстанцій діяти на нау-ковій основі і у відповідності з гуманістичними ідеалами. Закономірним є інтерес суспільства, зокрема, до проблем політичної еліти, закономірностей та особливостей її становлення і розвитку як соціальної верстви, що бере участь у виробленні та прийнятті найважливіших управ-лінських рішень, своїми діями спричиняє визначальний вплив на долі людей та країни в цілому. В контексті цього інтересу тема даного дослідження стосується про-блеми, яка є предметом дискусій у всьому світі і не знаходить однозначного вирішення. Полягає вона у визначенні сумісності елітарного управління з демократією. Особливого значення ця проблема набуває саме в нашій дер-жаві, де і демократія, і еліта перебувають в стані творення. Та навіть для країн з давніми традиціями демократії це питання не є простим. Адже про-блема помітна уже з першого погляду: як можуть співіснувати “правління народу” та “правління еліти”? Відповіді на ці питання неоднозначні. Упродовж десятиліть з початку виникнення класичних елітарних концепцій, ці концепції вважались альтернативою теорії демократії. Адже суперечності між елітаризмом і демократизмом очевидні: елітаризм виходить із нерівності людей, тоді як класична теорія демократії проголошує їх рівність; елітаризм визнає реальним суб’єктом політичної влади еліту, в той час як для демо-кратії таким суб’єктом є народ. Актуальність даної роботи обумовлена поширеністю та недостатнь-ою дослідженістю феномену елітаризму, в той час як чітке розуміння його джерел, структури та його ролі в сучасному політичному житті є необ-хідним для того, щоб розуміти світові процеси та знаходити рішення для проблем сьогодення. Метою дослідження є дослідження явища елітаризму від його появи до сучасності та розгляд конкретних прикладів практичного застосування цієї теорії. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: - з’ясувати теоричні засади дослідження елітаризму; - охарактеризувати розвиток теорії еліт в українській політичній думці в період від Київської Русі до ХX століття; - проаналізувати основні концепції елітаризму в політичній думці України XX-XXІ століття. Об’єкт дослідження - теорія еліт. Предмет дослідження - елітаризм як одна з провідних течій українсь-кої політичної думки. Методи дослідження. Теоретичною основою вивчення феномену елітаризму є низка як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання. Системний метод забезпечив комплексне дослідження процесів суспільно-політичної взаємодії. Структурно-функціональний метод дозволив виокре-мити з комунікаційної цілісності принципи теорії еліт та складові, які забез-печують її функціонування. Метод моделювання спрямований на охаракте-ризування процесів, що впливають на формування політичних поглядів че-рез абстрактні теоретичні моделі (лінійну, нелінійну тощо), виявлення ме-ханізмів взаємодії політичних еліт та суспільства. Описовий метод поклика-ний дати точний і повний опис ідеям елітаризму та виявленим структурним компонентам. Історичний метод допомагає подивитися на феномен еліта-ризму в ракурсі часової динаміки, дослідити конкретні матеріали минулого. Хронологічний метод дозволив сформувати науковий погляд на послідов-ний розвиток та періодизацію процесів розвитку ідей елітаризму у світі. Порівняльний метод спрямований на розкриття спільних і відмінних рис елітаризму в умовах різних держав і часів. Для того, щоб зрозуміти роль елітаризму в сучасності, цікаво буде розглянути яскравих представників різноманітних політичних течій та ор-ганізацій з усього світу. Для цього я дослідила головні ідеологічні засади цих організацій, їх програми та, що було найбільш показовим, медійну діяльність. Безперечно не можна недооцінювати значущість медіа в сучас-ному політичному житті. Цей надважливий фактор, як один з чинників фор-мування сучасної політичної думки в цілому, а також як впливовий інстру-мент пропаганди, стає новою ареною для політичного розвитку. Проте медіа має не тільки позитивний характер, як і будь-який інструмент, а і негативний в силу того, що через надлишок неякісної інформації знижується якісний показник політичної освіченості та розмивається багато дефініцій, що зава-жає багатьом дослідженням політичної теорії. У випадку дослідження еліта-ризму саме як феномена сучасної політичної думки, важливо звернути увагу на те, що теорія еліт є недостатньо популярною, хоча і має значний ряд прибічників, через що про схильність до елітаристичних поглядів політичні організації та рухи говорять часто приховано, що заважає виокремити з першоджерел оригінальні заяви щодо політичних вподобань, тому часто доводиться виносити інформацію щодо них за допомогою аналітики як провідного методу дослідження. Складність проведення даного досліджен-ня також полягає у інших особливостях сучасності - багато ідеологів сучас-ного елітаризму надають перевагу діям та заявам для медіа, уникаючи напи-сання наукових робіт, що стосуються політичних ідеологій. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел (52 найменування). Загальний обсяг бака-лаврської роботи 46 сторінок комп’ютерного тексту. Розглядаються роботи класиків елітаристичної думки: «Правлячий клас» Гаетано Моска, «Сочине-ния» Гоббса, «Трактат із загальної соціології» Парето; праці українських діячів: «Листи до братів-хліборобів» Липинського, «Позиції та завдання сучасного українського консерватизму» Гая-Нижника, «Український націо-налізм» Лисяка-Рудницького, розглянуто сучасну працю «Небезпечно» Майло Яннопулоса. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕЛІТАРИЗМУ Еліти і соціальні відмінності мають довгу історію. З початку грець-кого суспільства і Римської імперії соціальний статус був важливим факто-ром суспільного життя. У той час як грецьке суспільство було в основному розподілене на вільних людей і рабів, соціальна структура стародавнього Риму була заснована на власності, багатстві, громадянстві і свободі, з важливим значенням спадковості. Незважаючи на те, що в соціальній стра-тифікації інститути обох товариств, в останньому випадку соціальний ста-тус, був створений на основі об'єктивних норм (Grantt, 1978). Пізніше, в середні віки і в Новий час відмінності за соціальним статусом переважали, і, ймовірно, його можна розглядати в якості основного принципу соціаль-ної організації в даний момент. Дослідження в області соціальних наук підкреслюють тенденцію еліти упиратися і відтворювати їх владу з плином часу на політичному і економічному рівнях, потенційно підриває ефек-тивність інституційних реформ. Наприклад, одна специфічна форма елітної наполегливості ілюструється існуванням династій: власники утворюють еліту, в якій один або кілька сімей монополізують політичну і чи/або еко-номічну могутність (Керубіно, 2011: 2). Досліджуючи будь-яку проблему, одним з головних чинників є ро-зуміння термінології і дефініцій, а також векторна уява розвитку певного явища. З метою розкриття теми, розглянемо поняття еліт через призму ба-гатьох століть. Ми знаємо численну кількість філософів, що давали визна-чення поняттю еліт. Платона, що описав “ідеальну державу”, яка керована мудрецями-філософами; Т.Карлейля, що вказував на першочергову роль ви-датних одинаків-“героїв” в історії людства [ 29, с. 279]; Т.Гоббса, що гово-рив про безкінечне сильне бажання влади, нової і всеохоплюючої, яке закінчується для людини тільки зі смертю [18, с. 378]. Значний інтерес викликають роботи авторів: Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса. В основу їхньо-го розподілу суспільства на еліту і не-еліту, покладено індивідуальну нерівність здібностей людей. Вони вперше виділили еліту як суб’єкт соціальної дії зі специфічними характеристиками і механізмами функціонування. Теорію еліт видатний італійський соціолог та політолог Г.Моска виклав у працях “Основи політичної науки”, та “Правлячий клас”. Суть цієї теорії полягає у виділенні серед всіх типів суспільно-економічних формацій двох основних класів: класу правлячого і класу керованого. Пер-ший − завжди відносно малочисельний і здійснює політичні функції, моно-полізує владу і користується притаманними йому перевагами, в той час, як другий, більш чисельний, керований і регульований з боку першого, по-стачає матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєздатності та жит-тєдіяльності усього суспільного організму. Моска піддав ґрунтовному аналізу проблему формування політичної еліти та її специфічних якостей. Він вважав, що найважливішим критерієм входження до її складу є здібність керувати іншими людьми, тобто, організаторські дані. Поряд з цим він зазначив, що еліту в суспільстві визначають наступні якості: ма-теріальні, моральні, інтелектуальні переваги над іншою частиною населення [3]. Не всім представникам елітних кіл притаманні кращі, більш високі, ніж у іншої частини суспільства, властивості. Клас, що займає панівне станови-ще в суспільстві, має неабияку згуртованість та піддається постійним змінам. Ця тенденція призводить до закриття і кристалізації класу, до його виродження, що невпинно веде до застою у суспільному житті. У відповідь на ці процеси активізують діяльність у напрямі боротьби за посідання панівних позицій в суспільстві нові соціальні сили за рахунок найбільш здібних до управлінської діяльності із групи нижчих активних верств. Це оновлення запобігає дегенерації еліти, робить її здатною до ефективного керівництва суспільством. Найкращим варіантом для суспільства є рівнова-га, що забезпечує стабільність і спадкоємність в управлінні державою, її якісне оновлення. Концепція політичного класу Моски піддавалася критиці за деяку абсолютизацію політичного фактора у соціальному структуруванні суспільства за недооцінку ролі економіки, що робить неправомірним такий підхід до сучасного суспільства [4]. Цікавим є те, що ця теорія знайшла своє несподіване підтвердження в тоталітарних державах, через процес набуття політикою переважаючої ролі над економікою і іншими сферами суспільства, в особі номенклатурної бюрократії. Зміст поняття “політична еліта”, у концептуальному підході Моски, сучасними дослідниками визна-чається як позиційний (структурний, організаційний), в рамках якого на-лежність чи неналежність індивіда або групи до еліти визначається за їх станом в офіційній соціально-політичній структурі суспільства, за наявності особливих соціальних якостей [5, с. 17]. Як прибічник позиційного підходу, Моска вважав, що наявність еліти в суспільстві обумовлена самою приро-дою соціальної організації. На його думку, концентрація політичної влади в руках невеликої кількості людей, неминуче призводить до виникнення де-якої специфічної спільності, що здатна об’єднати свої зусилля, виражені у різних формах, легко отримувати перемогу над тисячами, що не знайшли компромісу між собою, і тому “спілкуються тільки один на один”[6]. Нама-гаючись уникнути термінологічної плутанини, Моска чітко розрізняє еліти традиційні, що формуються для виконання особливо важливих функцій і ті, чия роль в суспільстві швидше демонстраційна, обмежена специфічним емоційним впливом на населення [7]. | |
| Просмотров: 528 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |