| Главная » Файлы » Бакалаврские работы » Бакалаврские работы |
ЕТНОПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА МЕТОДИ ВРЕГУЛЮВАННЯ
| [ Скачать с сервера (121.1 Kb) ] | 27.01.2018, 21:52 |
| Актуальність теми дослідження. Етнополітичні конфлікти, їх причини і наслідки в останні десятиліття є однією з найактуальніших проблем сучасного світу. Адже переважна більшість держав є полі етнічними, саме тому таке розмаїття населення породжує у відносинах між етнічними спільнотами різного роду проблеми, суперечності, напругу та конфлікти. Тенденції до загострення міжетнічних та міжнаціональних відносин характерні як для Європи, так і для Азії та Африки. Розпад федеративних країн, таких як СРСР, Югославії та Чехословаччини активізував національні меншини, а у деяких випадках став причиною етнополітичних конфліктів. Етнополітичний конфлікт, як і кризи або тероризм, не лише супроводжують процес цивілізаційного розвитку, а й можуть суттєво впливати на сам його перебіг. Відтак зрозуміла пильна увага дослідників до пояснення природи цього неординарного суспільно-політичного явища. На сьогоднішній день етнополітичні конфлікти – це явище не лише локального чи регіонального значення, а світового значення.. Через зростання ролі взаємозалежності світу, причина якої полягає в інтенсифікації спілкування, прискоренні обміну думками,ідеями, варто зазначити й те, що проблеми окремих регіонів тепер стають проблемами всього світу. Сценарій розв’язання етнополітичного конфлікту в одній державі може стати прецедентом для розв’язання такої ж ситуації в іншій. Саме тому управління та врегулювання етнополітичних конфліктів повинно бути одним із пріоритетних напрямів у визначенні внутрішньої політики держав. Закономірно, що йому дедалі більше уваги приділяє світова спільнота. Особливо загострюється ця проблема у зв’язку з важливістю збереження етнічної самобутності в сучасному глобалізованому світі. Враховуючи сучасний досвід врегулювання етнополітичних конфліктів показує, що цей процес має досить стихійний характер. В багатьох випадках відсутня чітка стратегію у вирішенні етнічних питань, що призводить до загострення конфлікту або кризи. Перед політиками і вченими сьогодні постає питання: яким чином можливо протидіяти етнорадикалізмові, як знімати етнічну напругу, як приборкати і попередити етнополітичні конфлікти? Пропонуються різні шляхи вирішення цих питань, різні способи соціальної інженерії. Тому важливим завданням постає пошук найбільш ефективних методів врегулювання конфліктних ситуацій. Безумовно, проблем врегулювання етнополітичних конфліктів є актуальною для нашої держави. Окрім зазначених вище факторів загального характеру тут, як і в кожній країні, дають чимало специфічних факторів. Це зумовлено особливостями геополітичного становища України, зокрема перебування її південно-східних регіонів у зоні підвищеної конфліктогеності; сусідство України з країнами, що мали і мають до неї територіальні претензії; проживання на теренах України чисельних національних меншин; можлива небезпека загострення етнополітичних конфліктів та особливостями сучасної політичної ситуації, яка склалася в Україні, де процеси етнізації набувають зростаючого значення. Таким чином, проблема етнополітичного конфлікту нині у світі, безумовно, є актуальною, що зумовлено багатьма факторами, серед яких: загострення етнополітичних конфліктів у другій половині ХХ ст. та зростання масштабів їхніх катастрофічних наслідків; зростання дефіцити природних ресурсів та зростання екологічної кризи; вплив глобалізації, модернізації та міграції населення; відродження релігій. Таким чином, у сучасних умовах тенденції розвитку етнополітичного конфлікту мають загрозливий характер. Саме тому важливою постає проблема регулювання конфліктів, а не їх ігнорування. Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування сутності, причини виникнення етнополітичних конфліктів та аналіз шляхів і методів їх врегулювання. Обрана мета обумовила необхідність вирішення таких основних задач: - здійснити аналіз основних теоретичних підходів щодо розуміння поняття та сутності етнополітичного конфлікту; - дослідити причини та коніліктогенні чинники виникнення етнополітичних конфліктів; - розглянути методи врегулювання етнополітичних конфліктів. Обєктом дослідження є етнополітичний конфлікт як суспільне явище. Предметом дослідження є причини виникнення та методи врегулювання етнополітичних конфліктів. Методи дослідження: Системний метод. Система — сукупність елементів і зв'язків між ними. Цей метод дослідчення дозволив нам структуризовати всі елементи і зробити аналіз їх взаємозв'язків, дізнатися структуру об’єкта дослідження і місце його елементів. Порівняльний метод, дозволив нам порівняти і зробити аналіз розробки концепцій зарубіжних і вітчизняних вчених. Історичний метод, дав змогу проаналізувати який з шляхів вирішення етнополітичних конфліктів є найбільш ефективнішим беручи до уваги історичний досвід вивчення цієї проблеми. Структурно-функціональний метод, за допомогою цього методу ми виокремили функції та їх складові в об’єкті дослідження. Біхевіористський метод, дозволив нам проаналізувати поведінку, роль та місце учасників політичного та суспільного процесу. Структуру кваліфікаційної роботи складають вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг кваліфікаційної роботи становить 54 сторінки. Список використаних джерел містить 41 найменувань. Розділ І. Теоретичні засади дослідження етнополітичних конфліктів Конфлікт – один із найбільш суперечливих феноменів і головних механізмів усіх змін і перетворень. Етнополітичний конфлікт – це неминучість, а часто і несумісність цінностей, зіткнення інтересів і цілей різних етнонаціональних спільнот між собою та цінностями і цілями держави, а також між всіма їхніми носіями. Суспільство без конфліктів – соціальна утопія, а спроби його створити зайвий раз доводять, що ігнорування конфліктів, які неминуче виникають у суспільстві, загрожує непередбачуваними, а іноді невиправними наслідками. Сьогодні проблема етнополітичного конфлікту та його регулювання є однією з найактуальніших галузей дослідження, з огляду на це, дослідження етнополітичних конфліктів займаються багато дослідників та вчених. Історіографія з питання вивчення етнополітичних конфліктів досить обширна. Сюди можна віднести роботи як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. При написанні кваліфікаційної роботи використовувались праці таких досліднікиків: І. Кураса, М.Обушного, О. Антонюка, В. Євтуха, А. Кіссе, В. Тишкова, А. Єрохін, О. Картунова, О. Кривицької, О. Маруховської, Г. Перепелиці, А. Аклаєв та ін.. Основними представниками цього етапу є Л. Козер, Дж. Бернард, Р. Дарендорф, А. Рапопорт та інші. Представники другого етапу (1980–1990-ті рр.), серед яких такі вчені як: І. Галтунг, К. Боулдінг, А. Крисберг та інші, головним чином свої дослідницькі зусилля спрямували у бік розробки питань щодо розв’язання та попередження конфліктів. З точки зору проблематики даного дисертаційного дослідження вагомого значення набувають праці з теорії конфлікту в межах яких здійснювались дослідження, спрямовані на визначення деструктивного або ж конструктивного характеру конфліктів. В цьому розрізі на увагу заслуговують по-перше, наукові доробки таких дослідників як Т. Парсонс, Р. Мертон та їх послідовники, які тлумачили конфлікт як соціальну аномалію, відхилення від нормального розвитку суспільства; по-друге, їх наукових опонентів, передусім, Г. Зіммеля, Р. Дарендорфа, Л. Козера та інших, які виходять із визначення конфлікту як неминучого і навіть позитивного явища. Серед дослідників, які активно займаються дослідженням феномену етнополітичного конфлікту варто виокремити таких російських науковців як А. Здравомислов, В. Іноземцев, А. Єрохін, А. Коновалов, А. Садохін, А.-Х. Султигов, В. Тишков та інші. Основною тенденцією у дослідженнях російських науковців з даної проблематики є адаптація розробок західних дослідників до російської соціальної ситуації. Вітчизняними політологами започатковано низку наукових напрямів, які генерують розробки етнополітичної конфліктології. Цей комплекс проблем активно розробляється в працях І. Кураса, О. Майбороди, М. Обушного, В. Ребкала, Ю. Римаренка, С. Римаренка, О. Антонюка, І. Онищенко, В. Євтуха, Л. Нагорної, О. Нельги, М. Пірен. Цінність досліджень цих вчених полягає у сприянні поглибленому усвідомленню феномену етнічності, природи міжетнічних стосунків, етнокультурних та етнонаціональних чинників державотворення, у переосмисленні традиційного уявлення щодо ролі етнічності у політиці, створені нових підходів, звільнених від ідеологічної заангажованості у ґрунтовному осмисленні загальнотеоретичних етнонаціональних та етнополітичних проблем. Окремим аспектам, пов’язаним з проблематикою етнополітичних конфліктів присвячені праці О. Картунова, А. Кіссе, І. Кресіної, О. Кривицької, О. Маруховської, Г. Перепелиці та інших. На особливу увагу заслуговують праці В. Котигоренка, який одним з перших серед українських науковців здійснив комплексний аналіз проблеми етнополітичних конфліктов. У своїх працях та статтях дослідник торкається всіх проблем етноконфліктолопї: співвідношення етнополітичного та етнічного конфлікту, типологізації, етнічних протиріч та конфліктів в Україні за період її незалежного існування та багатьох інших аспектів цієї проблеми. З метою розкриття поняття етнополітичного конфлікту наведемо спочатку кілька дефініцій поняття «конфлікт». Засновки конфліктології К. Боулдінг вважав, що конфлікт – це ситуація, у якій сторони А і В усвідомлюють несумісність чи навіть діаметральну протилежність своїх (дійсних і потенційних) інтересів, цілей,позицій і діють згідно таких усвідомленням. Сам же термін «конфлікт» походить від латинського слова «conflictus», що у буквальному перекладі означає «зіткнення», а у довільному «протидія», «протиборство». К. Боулдінг намагається знайти відповідь на запитання, коли саме починається: в момент, коли сторони вже починають активно діяти одна щодо одної, коли лише мають ворожі наміри чи, коли вони знаходяться в стані суперечностей, хоча самі цього ще не усвідомлюють? Більшість учених вважають, що конфлікт виникає, коли сторони розуміють несумісність своїх інтересів або коли вони починають ворожі дії одна проти одної. Проблеми конфлікту, стосунків між етносами, їхнє становище у суспільстві набувають своєї актуальності ще за часів античності та досліджувалась античними філософами. Проте довгий час дослідження конфлікту мало досить поверхневий та фрагментарний характер. Починаючи з ХІХ – початок ХХ ст. відбувається активізація досліджень конфліктів. Основи сучасної конфліктології були закладені такими видатними конфліктологами як Л. Козер, Р. Дарендорф, К. Боулдінг, Й. Галтунг та ін.. Ці та інші дослідники показали значення конфліктів як природних, всезагальних та неподоланних форм суспільного життя і діяльності, які за певних умов здатні виконувати роль позитивного засобу інтеграції та стабілізації соціальних груп,інститутів й соціальної системи в цілому, як стимуляторів прогресу, чинників вдосконалення соціальних структур, суспільних стосунків та інститутів. Таким чином, можна стверджувати, що був створений методологічний та загальнотеоретичний фундамент для моделювання конфліктів засобом виявлення та застосування спільних для усіх видів конфліктів структурних та динамічних показників й індикаторів, а також для експертизи шляхом оцінки їх конкретного стану на підставі певних критеріїв з метою напрацювання рекомендацій для їх конструктивного врегулювання. Відомий американський соціолог Л. Козер визначав конфлікт як боротьбу за цінності й право на певний статус, володіння могутністю та ресурсами [23, c. 52]. Основним ідейним джерелом концепції Л. Козера є теоретична спадщина Г. Зіммеля. Використовуючи зміст та стиль аналізу Г. Зіммеля, Л. Козер розширив межі сфери першопочаткових досліджень конфліктного функціоналізму. | |
| Просмотров: 690 | Загрузок: 28 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |