| Главная » Файлы » Бакалаврские работы » Бакалаврские работы |
ФЕНОМЕН ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ЯК СИМУЛЯЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ
| [ Скачать с сервера (113.0 Kb) ] | 24.01.2018, 20:36 |
| Актуальність дослідження полягає у тому, що концепт віртуальної реальності та процеси віртуалізації суспільства є на даний момент чи не найбільш обговорюваними темами у полі як спеціалізованих гуманітарних наук, так і у дискусіях, пов’язаних із суто технічним аспектом віртуальної реальності. Обговорюють питання про те, як використовувати можливості, які дає віртуальна реальність, не лише для проведення дозвілля окремих індивідів, але і для вирішення певних наявних проблем у сучасному суспільстві. За теперішніх умов розвитку людства стає все більш очевидно, що майбутнє суспільства нерозривно пов’язане з глобальним використанням сфери не тільки інформаційних технологій, а й таких, що можуть моделювати різні сфери життя людини і, таким чином, утворювати віртуальну реальність. Особливості впливу технологій віртуальної реальноті на соціальну сферу життя людини потребують, зокрема, філософського аналізу для того, щоби передбачити можливі наслідки впровадження таких технологій у різні аспекти людської діяльності . Зрозуміло, що опиратися розвиткові імітаційних технологій немає сенсу, тому потрібно розумно його використовувати на користь людства. Будучи однією з найбільш популярних та обговорюваних на сьогодні розробок техніки, пристрої віртуальної реальності починають усе активніше входити в буденність людини. За допомогою таких пристроїв людина може входити у змодельований комп'ютером уявний простір, який володіє ознаками об’єктивної реальності, тобто у віртуальну реальність. Тут можливі комунікації не лише з іншими реальними людьми, але і з віртуальними, змодельованими комп’ютером персонажами. Серед українських дослідниць та дослідників процеси віртуалізації, категорії «віртуальність» і «віртуальна реальність» аналізуються у працях В. Якубіної, В. Волинець, В. Окорокової, Г. Батигіна, О. Юхвида, С. Правдюка, П. Браславського. У англо-американській традиції дослідженнями віртуальної реаьності займаються М. Кастельс, А. Крокер, У. Еко, Е. Тоффлер, С. Жижек, Ф. Брей та інші. Об’єкт дослідження: сучасні інтепретації феноменів віртуальної ТА соціальної реальностей. Предмет дослідження: аспекти проявів симулятивності віртуальної реальності у соціумі. Мета досідження: висвітлити віртуальну реальність як таку, що має ознаки об’єктивної та соціальної реальності, але і є відмінною від них. Завдання: • окреслити сутність та умови функціонування понять «віртуальна реальність» та «соціальна реальність»; • описати кореляцію понять «віртуальна реальність», «об’єктивна реальність» та «соціальна реальність» через їх онтологічний аспект ; • розглянути віртуальну реальність як симуляцію соціальної реальності у процесі віртуалізації суспільства. Протягом написання роботи було використано порівняльно-історичний та герменевтичний методи. Для кращого висвітлення онтологічних аспектів віртуальної реальності та соціальної реальності було використано міждисциплінарний підхід, який передбачає систематизацію, аналіз і узагальнення досліджуваної теми. При цьому використовувались принципи об’єктивності, історизму та причинності. Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен з яких ділиться на підрозділи, висновків та списку використних джерел. РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ» Розвиток комп’ютерних технологій призвів до серйозних змін у формах комунікації. Це призвело до глобальної віртуалізації останніх, до розширення можливостей соціалізації, ускладнення механізмів формування ідентичності та конструювання моделей суб’єктивності, в результаті чого у простір віртуальних мереж перейшло багато видів професійної та соціальної діяльності. Ці процеси змінюють спосіб мислення та пріоритети, призводять до перегляду етичного аспекту життя людини. Усі ці процеси спонукають до дослідження життєдіяльності людини у віртуальному просторі. Однією з тем таких досліджень є з’ясування сутності поняття віртуальної реальності з точки зору її соціального аспекту. 1.1 Віртуальна реальність у вузькому та широкому розумінні Віртуальність нині розглядається з різних точок зору, однак домінуючими є уявлення про віртуальність як про штучний феномен, створений людською діяльністю зі специфічними властивостями. Віртуальність на даний момент є недостатньо дослідженою, оскільки є відносно новим молодим поняттям. Отож, варто зайнятися аналізом поняття віртуальної реальності та виявлення на основі цього її сутності. На сьогоднішній день термін «віртуальна реальність» є багатозначним поняттям. Про віртуальну реальність говорять пов’язуючи її з телебаченням, Інтернетом, електронними засобами комунікацій, комп’ютерними програмами тощо. Вважається, що термін «віртуальна реальність» (virtual reality) в сучасному значенні вперше вжив наприкінці 80-х рр. XX ст. Джейрон Ланье – один з відомих діячів кіберкультури. Вираз швидко поширився і набув популярності [3, 4]. Однак, у складових цього виразу досить довга історія в лексиконі європейських мов. Слово «віртуальний» походить від латинського virtus – римляни вживали його для позначення таких якостей воїна як мужність, хоробрість, рішучість. Нині ж англійське virtus означає доброчесність, чесноту. Слово «віртуальний» виявилося дуже затребуваним у XX ст. У фізиці існує термін «віртуальна частинка», в метеорології – «віртуальна температура». Дж. Гібсон позначав цим терміном віртуальні об’єкти, зображені на картинах і фотографіях (на противагу об’єктам, що безпосередньо сприймаються) [5, C. 138]. Особливо широкого застосування поняття отримало в комп’ютерних технологіях: віртуальна пам’ять, віртуальна машина, віртуальні співтовариства. Віртуальний (від лат. virtus – потенційний, можливий) – вигаданий, уявний (можливо, для деяких певних цілей) об’єкт, суб’єкт, категорія, ставлення, дія тощо, не присутній у цей час у реальному світі, а створений лише грою уяви людської думки, або імітований з допомогою інших об’єктів [6, C. 103]. Найчастіше об’єкти віртуальності (віртуального світу) мають властивості, відповідні об’єктам реального світу, але можуть мати властивості, що відрізняються від них аж до протилежних. Наприклад, у віртуальності досить легко уявити або сфантазувати «антигравітацію» або «вічне життя», а також предмети з будь-якими властивостями і можливостями. Також у віртуальності можна порушувати і причинно-наслідкові зв’язки. У «Словнику культури XX століття» В. Руднєва зазначено: «Поняття «віртуальна реальність» (ВР) має вузький і широкий зміст. У вузькому сенсі – це ті ігрові або необхідні з технічної точки зору «штучні реальності», які виникають завдяки впливу комп’ютера на свідомість, коли, наприклад, на людину одягають «електронні окуляри» й «електронні рукавички» [14, C. 57]. У цьому випадку свідомість занурюється у вигаданий, сконструйований комп’ютерними технологіями можливий світ, в якому можливо рухатися, бачити, чути і відчувати – віртуально. Тобто, у вузькому розумінні, віртуальна реальність – штучно створений світ, в який користувач занурюється за допомогою спеціальних гаджетів. Крім вже відомих VR-окулярів, для цього можна використовувати шолом, спеціальні екрани або навіть пристрій, що проектує зображення на сітківку ока. В комплекті з окулярами або шоломами використовуються контролери, що дозволяють взаємодіяти з віртуальним світом. Для повноцінного занурення у віртуальність існують навіть спеціально обладнані кімнати, в яких можна не лише побачити та почути віртуальний світ, а ще й понюхати та помацати. Віртуальна реальність не просто демонструє користувачеві якусь сцену, а дозволяє бути її частиною. Можна побачити речі по-новому, відчути себе іншою людиною (і не лише) або покращеною версією самого себе. Ця технологія вже успішно працює в іграх, але також може докорінно змінити систему освіти. Діти будуть не просто вчити історію, а стануть її частиною, опинившись у ролі реальної історичної особистості. Замість того, аби читати про археологію, вони займуться віртуальними розкопками. В медицині ця технологія вже зараз використовується для навчання лікарів, які проводять у віртуальному світі операції, практично ідентичні реальним. У широкому розумінні ВР – це новий тип соціальної реальності, віртосфера, мова про яку йтиме пізніше. У визначенні зі словника «Словника віртуальних термінів» акцент робиться на інтерактивності: «Віртуальна реальність – штучно створене комп’ютерними засобами середовище, в яке можна проникати, змінюючи його зсередини, спостерігаючи трансформації і відчуваючи при цьому реальні відчуття. Потрапивши в цей новий тип аудіовізуальної реальності, можна вступати в контакти не тільки з іншими людьми, а й зі штучними персонажами» [13, C. 17]. Дослідниця віртуального простору К. Є. Таратута у монографії «Філософія віртуальної реальності» виокремлює такі характеристики: пов’язана з комп’ютерами, завдяки їм відбувається становлення технічно-міфологічної картини світу: ефемерна, тобто необов’язкова, що не включає в себе людину; модна і приваблива, в цілому соціально схвалена; така, що представляє якусь «несерйозну» сферу, приналежність до якої означає відключення від реальності як комплексу причин і наслідків; така, що лякає в силу своєї здатності загрожувати реальності оточуючого світу і ставити її під сумнів, – а разом з нею і людське буття [16, C. 26-30]. Згідно з іншою думкою, характерними ознаками віртуальної реальності є: моделювання в реальному масштабі часу; імітація оточення з високим ступенем реалізму; можливість діяти на оточення і мати при цьому зворотний зв’язок. У сучасному світі закріпилося визначення, що віртуальна реальність – це, перш за все, комп’ютерні системи, які забезпечують візуальні і звукові ефекти, що занурюють глядача в уявний світ за екраном. Користувач оточується породженими комп’ютером образами і звуками, що дають відчуття реальності. Користувач взаємодіє зі штучним світом з допомогою різноманітних сенсорів, таких, як, наприклад, шолом і рукавички, які пов’язують його рухи, враження з аудіовізуальними ефектами. Віртуальна реальність – «нова технологія безконтактної інформаційної взаємодії, що реалізує з допомогою комплексних мультимедіа-операційних середовищ ілюзію безпосереднього входження і присутності в реальному часі в «екранному світі»» [23, C. 108]. Більш абстрактно – це світ, створений в уяві користувача, штучний простір, створений комп’ютерами, який має всі ознаки реальності як такої, що піддається проникненню і трансформації ззовні. При цьому у віртуальній реальності можливі комунікації не лише з іншими людьми, а й з віртуальними, штучними персонажами. 1.2 Новий тип соціальної реальності, який породив Homo Virtualis У філософії віртуальна реальність розглядається в межах підходу, що отримав назву «віртуалістика». Його основоположником вважається М. О. Носов, який розробив ідею поліонтичності реальності у своїй теорії психологічних віртуальних реальностей. У праці «Маніфест віртуалістики» вчений вказує на такі якості віртуальної реальності: «Віртуальна реальність, незалежно від її «природи» (фізична, психологічна, соціальна, біологічна, технічна тощо), має такі властивості: породження – віртуальна реальність продукується активністю будь-якої іншої реальності, зовнішньої по відношенню до неї; актуальність – віртуальна реальність існує актуально, тільки «тут і тепер», тільки поки активна породжена реальність; автономність – у віртуальній реальності свій час, простір і закони існування (у кожній віртуальній реальності своя природа); інтерактивність – віртуальна реальність може взаємодіяти з усіма іншими реальностями, у тому числі і з породженою як онтологічно незалежна від них» [12, С. 4]. На думку М. О. Носова, ще один смисл криється в опозиції віртуальності та константності. Він вважає, що відносини між цими реальностями є відносними, оскільки, подібно до константної реальності, реальність віртуальна здатна породжувати інші віртуальні реальності, а ті, в свою чергу, наступні, множачи відносини константності, породженого і породжуваного. Цей процес не має онтологічних кордонів. | |
| Просмотров: 677 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |