Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Суббота, 23.10.2021


Главная » Файлы » Бакалаврские работы » Бакалаврские работы

Президентська республіка як форма державного правління: теорія і практика
[ Скачать с сервера (141.1 Kb) ] 26.01.2018, 21:06
В міру того як все більша кількість країн звертається до демократії, проблема альтернативних конституційних форм і структур перестала представляти виключно науковий і академічний інтерес. На жаль, президенти деяких держав прагнуть узурпувати владу змінюючи форму республіканського правління на президентську чи по частково впроваджуючи президентську форму правління як державну. Теорія президентської форми правління у більшості випадках запровадження не відповідає практиці, а призводить до створення авторитарних режимів, які подаються як демократичні, оскільки наявні інші гілки влади, які насправді не мають реальних повноважень. Оскільки велика кількість держав сьогодні являється президентськими республіками, в них існує загроза (і вона є більш реальною, ніж в країнах з іншою формою республіканського правління) перетворення на авторитарні чи тоталітарні держави, якщо не буде розроблена дієва система стримувань і противаг. Аналіз практики країни, які є демократичними за президентської форми правління, а також дослідження реальної ситуації у країнах, де за ширмою президентської демократичної республіки, ховається авторитаризм допоможе в майбутньому уникнути найбільшої загрози президентської республіки – тяжіння до авторитаризму президента як глави державної влади. У цьому і полягає актуальність даної роботи.
Основною метою дослідження є дослідити переваги та недоліки президентської республіки як форми правління та показати її застосування на практиці США, країн Латинської Америки та пострадянських середньоазіатських республіках.
Об’єктом даного дослідження виступає президентська республіка як форма державного правління. Предметом дослідження є практика застосування цієї форми правління в різних країнах.
У ході роботи були використані методи: синтез, аналіз, контент-аналіз, історичний, компаративний, інституціональний.
Для досягнення мети в процесі написання кваліфікаційної роботи були поставлені такі завдання:
 визначити переваги та недоліки президентської форми республіканського правління;
 розглянути взаємодію гілок влади в системі стримувань та противаг в класичній президентській республіці – США;
 проаналізувати особливості президентських республік в країнах Латинської Америки;
 розглянути взаємодію гілок влади в Бразилії як позитивного прикладу запровадження президентської республіки на просторах Латинської Америки;
 проаналізувати досвід запровадження президентської республіки в пострадянських середньоазіатських республіках;
 дослідити особливості президентської форми правління в Казахстані як типової для пострадянських середньоазіатських президентських республік.
Обумовлена метою і завданнями структура кваліфікаційної роботи складається з трьох розділів і 65 сторінок.


Розділ 1. ІСТОРИЧНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЯК ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІНЯ
1.1. Ступінь наукової розробленості теми
Ця тема була досить поширеною як у закордонних та і у вітчизняних дослідженнях, оскільки становлення нових держав і прийняття ними президентської форми правління США за основу і, як наслідок, створення нових президентських республік змушувало дослідників звертатись до цієї теми.
Основний вклад в дослідження негативних рис президентської республіки як форми правління зробив Х. Лінц – американський політолог, професор політичних наук в Єльському університеті, автор класичних праць з теорії тоталітарних і авторитарних політичних режимів, різним формам переходу до демократії. Він як прихильник парламентарної форми правління критикував президентську республіку, перераховуючи «небезпеки» такої форми державного правління, та перераховував позитивні сторони парламентаризму, які не можуть бути притаманні президентській республіці.
Захищаючи президентську республіку як форму правління, спростовував деякі тези Х. Лінца Д. Горовіц – професор юриспруденції і професор політології університету Дьюк, робить дослідження в області розділеного суспільства і розробки державного устрою для країн, що переходять до демократії.
Хуан Лінц і Дональд Горовіц гідні похвали за те, що вони повернули до життя дискусію про взаємовідносини між конституційними системами – президентської і парламентської – і умови, що сприяють стабільності демократії. Х. Лінц, ґрунтуючись здебільшого на досвіді Латинської Америки, відзначає, що більшість президентських систем неодноразово закінчувалися невдачею. Д. Горовіц, який досліджує Азію і Африку, підкреслює, що більшість парламентських систем, особливо ті, спроби створення яких робилися майже у всіх африканських країнах і деяких нових державах післявоєнної Азії, також закінчилися невдачею.
Також цю проблематику в загальних рисах такі зарубіжні дослідники як А. Лейпхарт, М. Шугарт та Дж. Керрі, С. Гардбаум, Е. Барендт, Р. Альберт, А. Кинев, а серед українських дослідників – І. Алєксєєнко, М. Орзіх.
Окремі гілки влади в класичній президентській республіці досліджували такі дослідники як Ю. Сумбатян, Дж. Байден, В. Лафитский, Г. Бейлі, Р. Сейгер, М. Вайл, К. Джанда, а серед вітчизняних дослідників – І. Процюк, О. Хоменко, Я. Товпенко, А. Толкач, Б. Тищик.
Найбільший вклад в дослідження латиноамериканських президентських республік зробив А. Орлов. Велика кількість праць, пов’язана з різними сферами суспільного життя, видається в щомісячному і суспільно-політичному журналі «Латинська Америка», а серед дослідників, які в ньому друкуються і пишуть саме про проблеми Бразилії, є російська дослідниця Л. Окунева. Серед англійськомовних та іспаномовних дослідників С. Деспосато, А. Фігурейт та Ф. Лімонді, Р. Роєт та Х. Перха Пас-Солдан.
Що ж стосується досліджень президентських республік пострадянських середньоазіатських країн, то знайти дослідження, які б відображали реальну картину було складно, особливо тематики Казахстану. Серед дослідників, які об’єктивно досліджували цю тематику варто відмітити А. Макарін, Д. Ханько О. Дудник та Т. Ляшенко.

1.2. Президентська республіка: переваги та недоліки
Президентська республіка – різновид республіканської форми правління, який характеризується тим, що обраний на загальних виборах президент юридично і фактично є главою держави і главою виконавчої влади. [40, с.410]
Американський політолог Х. Лінц зазначає, що варто виділити два моменти президентського правління. Перший – президент завжди наполягає на демократичній легітимності – аж до звернення до плебісциту – своєї влади; другий – чітко встановлений строк його правління. [16]
Основними ознаками президентської республіки є:
1) жорсткий поділ влади і збалансована система стримувань і противаг;
2) обрання президента на загальних виборах;
3) поєднання повноважень глави держави і уряду в особі президента і, як правило, відсутність посади прем’єр-міністра;
4) формування уряду президентом за номінальної (формальної і незначної) участі парламенту;
5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом;
6) відсутність у президента права на розпуск парламенту;
7) відсутність інституту контрасигнатури – скріплення актів президента підписами міністрів, як необхідної умови набрання ними юридичної сили;
8) відсутність у президента права законодавчої ініціативи. [40, с.410-411]
Х. Лінц вважає, що основна відмінність між президентською і парламентською системами полягає в тому, що парламентаризм надає політичному процесу більшу гнучкість, тоді як системі президентського правління притаманна жорсткість [16]. Можна додати, що ця риса має як позитивний, так і негативний виміри. Американський політолог голландського походження, професор політичних наук Каліфорнійського університету в Сан-Дієго А. Лейпхарт стверджував, що для визначення президентської системи принципово важливими є лише два критерії – всенародне обрання президента і його незалежність від довіри парламенту, тоді як решта не відображають її іманентних якостей [52, p. 66-71]. У 1989 р. він же сформулював третій критерій: верховна виконавча влада належить одній людині [53, p. 167].
У своїй роботі M. Шугарт та Дж. Керрі розкривають зміст президентської форми правління (або «чисто» президентської системи) через такі наступні положення:
 всенародне обрання носія верховної виконавчої влади;
 терміни повноважень носія верховної виконавчої влади та законодавчого органу – фіксовані і не залежать від довіри сторін одна до одної;
 виборна виконавча влада призначає уряд, визначає його склад.
Дана тричленна дефініція, поряд з констатацією того, що президент повинен обиратися або безпосередньо громадянами, або обирається громадянами спеціальною колегією вибірників, вказує на роздільність джерел формування та підтримки уряду (виконавчої влади) і законодавчої асамблеї. Можна виділити також четвертий критерій, який логічно випливає з попередніх:
 президент має чітко визначені конституцією права в законодавчій сфері. [41, c. 205]
У чому ж особливість взаємодії політичних інститутів при президентській формі правління, яка може створити подібний ефект – умови, сприятливі для нестабільності та подальшого авторитарного відкоту? Адже, як показують Х. Лінц та А. Веленсуела [56, p. 71- 74], перед Другою світовою війною великих країн з президентською формою правління нараховувалося 18, крім США та Аргентини, решта були політично нестабільними; після Другої світової війни таких країн залишилось 13, з них 10 (крім США, Венесуели, Коста-Ріки) переживали політичні кризи. Таким чином, з 39 парламентських країн після Другої світової війни політичних криз зазнало лише 13. Із 27 президентських таких криз зазнавала 21 країна. В чому причина? Прямої відповіді на запитання роботи українських науковців не дають, незважаючи на постійну зацікавленість цим предметом дослідження.
Спробуємо розглянути детальніше президентську республіку як форму держаного правління та її позитивні і негативні аспектів.
В системах президентського правління президент, який наділений значними конституційними повноваженнями, включаючи контроль над складом кабінету та адміністрації, обирається прямим голосуванням на певний строк і незалежний від вотуму довіри парламенту.
За прикладом англійського політичного мислителя У. Бейджхота (Walter Bagehot) можна сказати, що система президентського правління надає тому, хто обіймає посаду президента «церемоніальні» функції глави держави поряд з функціями «дійсного» глави виконавчої влади, створюючи йому таким чином ауру, «імідж», які породжують в народі особливі надії. Таких векселів позбавлений навіть найпопулярніший прем'єр-міністр. [15] Це породжує однову з позитивних сторін президентської форми правління – сильна стабільна виконавча влада, яка в достатній степені забезпечує законність і базується на плебісциті, щоб витримати натиск різних груп та інтересів, які представлені законотворцями (парламентом).
Фіксований строк президентського правління – ознака президентської республіки, яка націлена на те, щоб зменшити ризик авторитаризму. В конституціях чітко прописаний строк правління і неможливість обиратись більше, ніж на два строки підряд. В цій ознаці Х. Лінц вбачає недолік в тому, що політичний процес при цьому автоматично розпадається на жорстко розмежовані періоди, що практично не залишає можливості для проведення спадкоємної політики тактичних корегувань. [16] Чітко визначений строк перебування президента при владі призводить до жорсткості системи. [4]
Жорсткість президентської системи допомагає запобігти невизначеності і відсутності стабільності, які характерні парламентській системі. Проте у випадку неочікуваних подій, таких як смерть президента чи серйозні помилки, які допущені ним під тиском непередбачуваних обставин, можуть зробити президентську форму правління ще більш непередбачуваною і часто навіть більш слабкою, ніж владу прем’єр-міністра.
Обрання президента на загальних виборах – це позитивний аспект, суть цього принципу демократії полягає у залученні до виборів максимально широкого кола людей. Це дозволяє народу відкрито і прямо обирати главу держави на чітко обмежений строк, а не залишати вирішення цього питання закулісним маловідомим політикам. Проте, на думку Х. Лінца, ця ознака президентської форми державного правління буде «працювати» лише тоді, коли президентський мандат отриманий при великій перевазі голосів. [16] Проте проаналізувавши думки Х. Лінца, ми можемо прийти до висновку, що, по суті, він звинувачував не президентську форму правління, а виборчі системи, за якими можуть проводитись ці вибори.
Жорсткий поділ влади є ознакою, яка притаманна і пішла саме від президентської системи та є основою її стабільності. Розмежування сфер повноважень, яке передбачене теорією поділу влади, не терпить її зміщення, оскільки розподіл повноважень застосовується з ціллю наділення однієї гілки влади правом контролювати інші, при чому всі вони пов’язані взаємним контролем. Подібна організація державної влади, яка культивує часткове переплетіння сфер компетенції владних інститутів, має ціллю запобігти узурпації влади будь-яким одним органом державної влади. Це надзвичайно важливо для будь-якої демократичної держави. [42, p. 214]
В своїй статті Е. Барендт доказує, що розподіл влади може слугувати, по крайній мірі, чотирьом демократичним вигодам: 1) захист від свавілля влади; 2) захист від панування законодавчої влади; 3) запобіганню автократії; 4) підвищенню ефективності державного управління. [45, p. 599] Спробуємо детальніше розглянути їх.
Держава, в якій панує тиранія, не може претендувати на демократичну легітимність. Ш. Монтеск’є визначав тиранію як необмежену насильницьку владу, яка здатна обмежувати прямі вибори. Тиранічне правління нехтує самою суттю демократії, яка завідомо містить в собі ідею свободи. В свою чергу свобода, за Ш. Монтеск’є, передбачає можливість управління своєю державою через представницьку демократію. Виділивши ці дві складові свободи, він дав визначення розподілу влади як структурному інструменту, який не дозволяє реалізуватись тиранічним амбіціям.
А ось реальна загроза тиранії законодавчої гілки влади не є такою очевидною, оскільки демократичне управління державою через законодавчі органи звучить доволі привабливо для масової свідомості. Хоча панування законотворців цілком сумісно з примітивним розумінням процедурної демократії, воно може при цьому суперечити ідеалам реальної демократії. Як пише С. Гардбаум, панування законодавчої влади породжує проблему юридично необмеженого мажоритаризму, який не терпить ніяких обмежень влади законодавця, будь вони законодавчі, засновані на традиції (звичаєві), культурними, моральними або такими, що випливають з норм загального права. [48, p. 186]
Третя демократична вигода, яку дає нам поділ влад, сьогодні є найбільш важливою: це запобігання довільного використання владних повноважень яким-небудь органом влади. Американські дослідники зазначають, що саме з цією ціллю з самого початку використовувався поділ влади. Принцип поділу влад таким чином встановлює розподіл повноважень між органами державної влади. [42, p. 212 ]
Вважається, що поділ влади сприяє підвищенню ефективності управління. Теоретично, «розподіл праці» між органами державної влади надає кожному з них можливість здійснювати свою діяльність без надмірного втручання зі сторони інших.
Демократичні президентські системи прагнуть до отримання цих демократичних вигод і з цією метою застосовують на практиці принцип розподілу влади. [42, p. 219 ]
Такий недолік президентської форми правління як розділене правління зустрічається, коли президент належить до однієї з партій, а більшість в парламенті отримала інша партія. Якщо курси президента і парламентської більшості будуть протилежними, в такому випадку конфлікт є неминучим, оскільки обидві сторони отримали владу в результаті народного голосування на основі вільної конкуренції між чітко сформульованими альтернативними програмами. Х. Лінц зазначає, що не випадково в ряді подібних ситуацій збройні сили часто втручались в справу в якось посередника. [16]
Звідси випливає наступний недолік президентської системи – проблема подвійної легітимності влади. Ця проблема заклечається в тому, що народом на загальних виборах обирається два центри влади – президент та депутати парламенту. Це породжує конкуренцію в межах влади, особливо за розділеного правління. Тут же і з’являється проблема існування реальної дієвої опозиції за президентської форми правління. На думку Х. Лінца, президент стає головною фігурою, на яку роблять ставку його прихильники. Вони можуть і перебільшувати його владу і бути агресивними щодо його противників. Суперництво між двома інститутами влади, які були обрані легітимно на основі виборів, може набрати характер надзвичайно небезпечного соціально-політичного конфлікту. Напруженість у відносинах між інститутами влади, яка в ряді випадків може бути знятою шляхом переговорів чи за допомогою засобів правового характеру, може вилитись на вулиці в масові безпорядки у тих країнах, які не змоги створити дієву систему стримувань і противаг.
Х. Лінц зазначає, що президентська влада вносить небажаний елемент політики «переможець отримує все» в суспільство, яке навпаки потребує погоджувальних механізмів. Президент, який отримав владу в результаті прямих виборів, може робити висновок , що від отримав «мандат» від народу, навіть в тому випадку, якщо коли він був обраний лише невеликою кількістю виборців, яке інколи може навіть становити менше 40% виборців. [16] Проте, якщо при цій системі виникає розділене правління, що є за Х. Лінцом теж мінусом президентської форми, то відповідно, оскільки різні гілки влади контролюються різними партіями, то, відповідно, система не призвела до результату «переможець отримує все». Американський професор політології Д. Горовіц зазначає, що принцип «переможець отримує все» є похідним від типу виборчої системи, а не абстрактного інституту президентства. [4]
Основною небезпекою президентської форми правління є тяжіння до авторитаризму президента як глави державної влади. На практиці далеко не всім країнам вдається побудувати таку систему стримувань і противаг, яка б дозволяла не перетворити президентський режим на авторитарний. Це веде за собою можливість появи неповаги, ігнорування чи відкритої ворожнечі з боку президента по відношенню до опозиції. Можна виділити такі основні механізми, які мають завадити реалізації загрози появи авторитарного режиму: заборона переобрання більше ніж два рази поспіль, система стримувань та противаг, яка включає виборні судові органи та авторитетний парламент, наявність механізму імпічменту. [1]
Х. Лінц зазначає, що в президентському кабінеті набагато менша ймовірність появи сильних, незалежно мислячих членів уряду. Посадові особи президентського кабінету займають свої посади лише за примхою голови уряду (тобто президента); якщо їх звільняють, то, як правило, вони зникають з поля зору суспільства. Проте особливо небезпечним є те, що за відсутності будь-якого принципового способу визначення справжнього носія демократичної законності президент може використовувати чисто ідеологічні формулювання для дискредитації своїх опонентів. [15]
Д. Горовіц спростовує цю думку Ліпсета зазначаючи, що слабкість міністрів при президентському правлінні частково викликана поділом влади. Оскільки міністри не є обраними парламентарями, вони отримують свої посади від президента. Якщо президент прагне до примирення в суспільстві, урядовці теж будуть до цього прагнути. На прикладі США, Д. Горовіц доказує, що кабінет міністрів формується таким, який він є, бо він складається з людей, які представляють особливі інтереси: сільське господарство, трудові відносини тощо. Це значить, що президент не має абсолютної свободи у виборі міністрів. Більше того, сильні прем’єр-міністри, такі як М. Тетчер та І. Ганді, могли безкарно могли контролювати свої парламентські кабінети і здійснювати перестановки в них. Таким чином, відмінності двох систем зводяться нанівець. [4]
На думку американського політолога і соціолога С. Ліпсета, прем’єр-міністр, за яким стоїть більшість в парламенті, має набагато більшу владу, ніж американський президент. [17]
Негнучкість президентської системи в умовах постійно змінюваної ситуації як риса цієї форми правління заключається в тому, що питання зміни президента, який втратив довіру свого народу, є доволі складним. Навіть коли соціальна напруга виливається в масові протести, президент може робити вигляд, що нічого не відбувається. Складні механізми, які передбачають усунення президента з поста, можуть запрацювати занадто пізно. Імпічмент – це процес набагато складніший і довший, якщо його порівнювати з вотумом недовіри уряду з боку парламенту. На жаль ,в конституціях не всіх держав з президентською формою правління порядок імпічменту президента прописаний так, щоб його ефективно (а інколи навіть постає питання в реальності) застосувати його на практиці.
Парадоксом президентської форми правління, на думку Х. Лінца, є те, що не дивлячись на тенденцію до персоналізації влади, законодавчі механізми цієї системи можуть у випадку дострокового переривання президентських повноважень вивести нагору людину, яка б при звичайній виборчій процедурі ніколи б не стала главою держави. [16]
Наведені висновки не можна абсолютизувати, не враховуючи конкретну історичну ситуацію, особливості політичного життя. Так, практично не викликає заперечень твердження про те, що президентська форма правління більш динамічна, прийняття рішень, особливо в умовах будь-яких суспільних викликів, криз, зовнішньополітичних обставин екстраординарного порядку, наприклад, необхідності використання антитерористичних засобів та ін., більш оперативне, цілеспрямоване. Перевага цієї форми правління виявляється у суспільствах із недостатнім ступенем суспільної взаємодовіри, нестабільних ідеологічно, зі слабкою партійно-політичною системою, а також за необхідністю проведення масштабних реформ з подоланням відкритого або прихованого супротиву новим формам економічного або політичного життя. [26, c. 74]
До числа основних, реально існуючих президентських республік, на думку А. Кинева [13, c. 128], належать:
Північноамериканський тип. США – історично перша президентська республіка (створена в 1787 р.).
Латиноамериканський тип. Формально латиноамериканська модель, подібно до північноамериканської, заснована на розділенні влади, проте система «стримувань і противаг» тут розвинена слабкіше, а законодавча і судова гілки влади за обсягом прав помітно поступаються виконавчій.
Російський тип. Президент обирається безпосередньо населенням за двотуровою мажоритарною системою. Особливістю президентської системи, яку якраз і продемонструвала російська, є те, що президент може обирати свого спадкоємця через власну відставку без будь-якого врахування наявності у останнього здатності здійснювати владні функції чи наявності у нього підтримки населення.
Перуанський тип займає проміжне місце між латиноамериканським і французьким варіантами і близький до російського. Президент Перу має право розпустити парламент, при цьому в країні наявний самостійний глава уряду.

1.3. Перша президентська республіка світу
На першому етапі американської державності не тільки законодавча, а й виконавча влада були зосереджені в одному представницькому органі – Конституційному Конгресі. Одноосібного глави держави в ту пору не існувало, а Конгрес обирав з числа своїх членів президента, функції якого обмежувалися лише головуванням на засіданнях. Лише в 1787 р. в Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США був зроблений історичний вибір на користь президентської республіки. Глава федеральної виконавчої влади в країні став іменуватися, згідно з Конституцією Президентом Сполучених Штатів Америки.
В результаті США стали першою країною в світі, де виникла посада президента, яка об'єднала в одній особі главу держави і уряду. [9] Першим президентом США в ході загальних виборів був обраний Джордж Вашингтон, який був не просто видатним політичним діячем, а й батьком нації і її героєм одночасно.
Діюча конституція США була прийнята 17 вересня 1787 р. і вступила в силу 4 березня 1789 р. Це одна з найстаріших нині діючих конституцій і одна з найбільш «жорстких»: за більш ніж 200 років до неї було внесено всього 27 поправок, 10 з яких, так званий Біль про права, вступили в силу в 1791 р.
Федеральна конституція встановлює принцип «поділу влад» – законодавча влада належить Конгресу, виконавча – Президенту, судова – Верховному суду та іншим судам.
В політичному житті США від самого початку присутня ідея про те, що правління має бути заснованим на документах, які формулюють основні закони суспільства. В конституції батьки-засновники заклали принципи поділу законодавчої і виконавчої влади і системи стримувань і противаг.
Новацією виявилось створення самостійної і повноважної судової влади, наділеної правом оцінювати конституційність дій законодавчої і виконавчої гілок влади. Повноваження судової влади з оцінки конституційних рішень були розповсюджені й на уряди штатів. Аналогічними стримуваннями і противагами, які дозволяють одній гілці влади брати участь у функціонуванні іншої, є право вето Президента (органу виконавчої влади) на рішення парламенту, повноваження Сенату (органу законодавчої влади) затверджувати чи відкликати кандидатури на посади в системі виконавчої влади, а також право парламентарів знімати з посади (піддавати імпічменту) представників виконавчої і судової влади. Окрім загального поділу влади конституція США розподілила повноваження між центральною владою і владою штатів (суб’єктів федерації), створивши федеральну систему державного управління.
Творці Конституції США прагнули розглядати президента як найвищу посадову особу в державі. Унікальність президентської влади полягала в тому, що вона одночасно виступала як вища державна і виконавча влада. Такий статус наділяв президента безпрецедентною владою. Тому не випадково політичну історію США найчастіше ділять на періоди (або навіть епохи) правління, того чи іншого президента. [34]
Законодавча влада. Конституція наділяє законодавчою владою Конгрес, який складається з Палати представників та Сенату. Основними його повноваженнями є оподаткування, регулювання торгівлі з зарубіжними країнами та між штатами, право оголошення війни, формування збройних сил і виокремлення засобів на їх утримування. Конгресу також надаються повноваження, які дозволяють приймати «необхідні та доречні» закони для ефективного функціонування державного механізму.
Конгрес працює в сесійному режимі. Кожного року скликається одна сесія. Спочатку сесія тривала з першого понеділка грудня до першого понеділка після 4-го березня. 20-тою поправкою, прийнятою 1933 р., дата відкриття сесії Конгресу перенесена на 3 січня. Але точна дата розпуску Конгресу на канікули не встановлена. Крім регулярних сесій Конгрес може збиратись на спеціальні сесії, які скликаються президентом США. [33]
Сенат був створений як верхня палата Конгресу, яка представляє інтереси штатів і заможних класів суспільства. Тому сенаторів обирали парламентарі штатів. Згідно 17-тій поправці, яка от мала силу закону в 1913 р., сенаторів почали обирати прямим голосуванням виборці штату. Як верхня палата Сенат має особливі повноваження, наприклад, він може схвалювати або відхиляти президентські призначення на вищі державні посади, ратифікувати чи відхиляти міжнародні договори і розглядати справи посадових осіб, які піддані імпічменту Палатою представників.
У відповідності з конституцією від кожного штату обирають двох сенаторів. Число сенаторів зростало по мірі утворення нових штатів – від 20 сенаторів у Конгресі першого скликання в квітні 1789 р. до 100 в 1959 р., коли Аляска і Гаваї набули статусу штатів.
Сенаторів обирають строком на 6 років. Для збереження наступництва влади строки повноважень сенаторів зміщені в часі таким чином, що кожного року виборів стає вакантними тільки 1/3 місць. Сенатором може стати будь-кий громадянин США старше 30 років, не менше 9 років до часу виборів проживаючий в штаті, від якого він обирається. [33]
Віце-президент США являється главою Сенату. Сенат обирає з свого складу тимчасового главу, який веде засідання, коли відсутній віце-президент. Тим не менш, найбільш важливими керівниками Сенату можна вважати лідера сенатської більшості і лідера сенатської меншості, які обираються на нарадах (кокусах) фракцій найбільших політичних партій, які представлені в Сенаті. Їм допомагають секретарі партійних фракцій Сенату.
Категория: Бакалаврские работы | Добавил: opteuropa | Теги: КОНТРОЛЬНА, курсач, доповідь з права, лабораторна робота, курсовая работа, скачати доповідь, магістерська, дипломна, скачать реферат, курсова
Просмотров: 274 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно