| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
Дослідження собівартості продукції на підприємстві та виявлення резервів її зниження
| [ Скачать с сервера (8.34 Mb) ] | 01.04.2017, 15:08 |
| Собівартість продукції є одним із важливих економічних показників господарської діяльності підприємства, в якому відображається зростання продуктивності праці та розвиток технічного прогресу. Вона комплексно характеризує рівень витрат усіх ресурсів підприємства, а таким чином рівень технології та організації виробництва, є основою для формування цінової політики та визначення прибутковості підприємства. Собівартість є об’єктивна економічна категорія. Економічне значення її полягає в тому, що вона показує величину витрат підприємства на виробництво та збут продукції. Кожне підприємство повинно в межах собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства. Інформаційною базою роботи є дані фінансової, бухгалтерської та статистичної звітностей ПрАТ «КЗБН «Росинка», чинні в Україні закони, кодекси, нормативні документи, матеріали наукової літератури. На сучасному етапі розвитку ринкової економіки питання зниження собівартості продукції має бути в центрі уваги всіх суб’єктів господарської діяльності. Дослідження собівартості має дуже важливе значення в умовах перехідної ринкової економіки України і є необхідною умовою ефективного розвитку підприємства та джерелом пошуку резервів зменшення витрат. Саме тому тема «Дослідження собівартості продукції та шляхи її зниження» є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день і потребує всебічного розгляду та вивчення. Ступінь розробки наукової проблеми. Різні аспекти обліку витрат та калькулювання собівартості продукції досліджувалися багатьма вченими. Однак окремі наукові положення залишаються ще дискусійними. До них належать: з’ясування сутності методу обліку витрат і методу калькулювання собівартості продукції, розробка науково обґрунтованих принципів їх класифікації; економічний зміст собівартості та склад витрат, які її формують; групування витрат за статтями і об’єктами калькуляції тощо. Проблема калькулювання собівартості та обліку витрат розглянута в працях І. Басманова, П. Безруких, М. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, І. Житної, Ю. Кузьмінського, В. Линника, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Чумаченка, М. Врублевський, Т. Карпова. Метою дипломної роботи є аналіз собівартості як рушійної сили економічного розвитку та одного з найважливіших показників діяльності організації, а також виявлення можливостей зниження її величини для покращення результатів діяльності підприємства. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань, основними з яких є: - розгляд сутності та видів витрат і їх врахування в калькулюванні собівартості продукції; - характеристика основних методів калькулювання собівартості, які застосовуються на українських та зарубіжних підприємствах; - висвітлення різноманітних підходів до аналізу собівартості; - аналіз собівартості продукції ПрАТ «КЗБН «Росинка» та визначення впливу на неї різних чинників; - розробка пропозицій щодо покращення результатів діяльності підприємства шляхом зниження виробничих витрат. Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність Приватного Акціонерного Товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка». Предметом дослідження є собівартість продукції підприємства. Методи дослідження. В роботі застосовано сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів проведення досліджень, використання яких зумовлено метою та завданнями. Зокрема, для дослідження собівартості продукції ПрАТ «КЗБН «Росинка» були застосовані такі методи аналізу: аналіз собівартості за статтями калькуляції, за елементами витрат, аналіз прямих матеріальних та прямих трудових витрат, аналіз витрат на 1 гривню виготовленої продукції, аналіз структури витрат на виробництво, а також аналіз взаємозв’язку «витрати-обсяг-прибуток». Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці рекомендацій, які дадуть можливість ПрАТ «КЗБН «Росинка» знизити собівартість своєї продукції, а саме: будівництво власної свердловини з водою для виробництва напоїв а також збільшення обсягів виробництва продукції. Ці заходи дозволять покращити показники діяльності досліджуваного підприємства. Практичне значення одержаних результатів для ПрАТ «КЗБН «Росинка» полягає в тому, що для аналізу собівартості продукції використовуються ефективні методи, які враховують особливості діяльності підприємства, а також запропоновано можливі шляхи зниження собівартості. Результати дослідження також можуть бути впроваджені на будь-яких аналогічних підприємствах. Апробація. Результати наукових досліджень було оприлюднено на X Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Науково – технічний розвиток: економіка, технології, управління”, 19- 22 квітня 2011р. Тема доповіді – «Використання функціонально-вартісного аналізу для пошуку резервів зниження собівартості продукції». Публікації. І. Статті: 1) Шевчук Н.А., Міхневич В.І. Дослідження вітчизняних та зарубіжних методів управління собівартістю продукції, IХ Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки», збірник наукових праць, кафедра Економіки і підприємництва, ФММ, 2010 р. 2) Шевчук Н.А., Міхневич В.І. Дослідження підходів до аналізу собівартості продукції, IХ Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки», збірник наукових праць, кафедра Економіки і підприємництва, ФММ, 2010 р. ІІ. Тези: 1) Міхневич В.І. Використання функціонально-вартісного аналізу для пошуку резервів зниження собівартості продукції, X Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених “Науково – технічний розвиток: економіка, технології, управління”, 19-22 квітня 2011р. Призначення розділів дипломної роботи. Перший розділ дипломної роботи «Характеристика собівартості як рушійної сили економічного зростання» присвячено визначенню поняття «собівартість продукції» та розкриттю його економічного змісту. Також було розглянуто методи обліку витрат в Україні та закордоном та визначено шляхи аналізу собівартості, які найбільшою мірою сприяють виявленню резервів її зниження. Другий розділ «Аналіз собівартості продукції на прикладі ПрАТ «КЗБН «Росинка» присвячено загальній характеристиці досліджуваного підприємства, аналізу загальної суми його витрат на виробництво продукції, а також аналізу одиниці продукції підприємства. У третьому розділі «Шляхи зниження та оптимізації собівартості продукції на ПрАТ «КЗБН «Росинка» наведено можливі шляхи зниження собівартості продукції підприємства та резерви скорочення витрат, а також розроблено заходи для впровадження на підприємстві з метою оптимізації собівартості продукції. РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА СОБІВАРТОСТІ ЯК РУШІЙНОЇ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ 1.1. Сутність собівартості як економічної категорії Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на його рентабельність і самоокупність. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства. Облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ланкою бухгалтерського обліку підприємства. Управління підприємством у цілому та за функціями управління неможливе без отримання достатньої, достовірної, облікової та оперативної інформації. Однак якщо управління виробничим процесом, управління персоналом, управління технічною підготовкою виробництва ґрунтуються переважно на даних оперативного обліку, то управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації. Різні аспекти обліку витрат та калькулювання собівартості продукції досліджувалися багатьма вченими. Однак окремі наукові положення залишаються ще дискусійними. До них належать: з’ясування сутності методу обліку витрат і методу калькулювання собівартості продукції, розробка науково обґрунтованих принципів їх класифікації; економічний зміст собівартості та склад витрат, які її формують; групування витрат за статтями і об’єктами калькуляції тощо. Проблема калькулювання собівартості та обліку витрат розглянута в працях І. Басманова, П. Безруких, М. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, І. Житної, Ю. Кузьмінського, В. Линника, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Чумаченка, М. Врублевський, Т. Карпова.[37] Організаційною-правовою основою формування витрат підприємства та визначення собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) є нормативні документи законодавчої та виконавчої влади держави, зокрема: Закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товари”, “Про власність”, “Про оплату праці”, “Про відпустки”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку; “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості; Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті; Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств; Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт; Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства; Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядок їх планування в торговельній діяльності; та Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку. Собівартість – це грошовій вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою. Дане визначення включає три важливих положення. Перше – витрати відображають, скільки і яких ресурсів було використано. Друге – величина використаних ресурсів представлена в грошовому виразі. Гроші забезпечують єдність вимірювача, що дозволяє підсумовувати різні види ресурсів. Третє – визначення собівартості завжди співвідноситься з конкретними цілями, завданнями. Такими завданнями можуть бути виробництво продукції, функціонування відділу або будь-який інший предмет чи вид діяльності, для яких бажано визначити використання ресурсів у грошовому виразі.[9] Повна собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі ресурси, витрачені на її виробництво і реалізацію (збут). До повної собівартості продукції, крім витрат на використані виробничі ресурси, включаються витрати фінансових ресурсів на створення елементів чистого доходу суспільства (відрахування на соціальне страхування, до позабюджетних фондів тощо) . Як економічна категорія собівартість: - є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції; - служить базою ціни товару і її нижньою межею; - визначає прибуток і рентабельність; - відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом; - є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень. Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку. Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.[24] Технологічна собівартість включає витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов’язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі. Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (підприємство не вироблятиме продукцію, ринкова ціна якої нижча за її собівартість).[27] Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін. Планування собівартості продукції є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і представляє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину (зміну величини) поточних витрат чи витрат чи витрат, що склалися протягом усього промислового циклу. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків. У зв’язку з цим слід забезпечити повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об’єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.[29] При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів та засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: Прямі матеріальні витрати; Прямі витрати на оплату праці; Інші прямі витрати; Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.[28] До складу загальновиробничих витрат включаються: Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо); Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах, оплата простоїв тощо). Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) наведений у додатку А. Елементами витрат визнається сукупність їх економічно однорідних потоків. Об’єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) коштів. Витратами не визнаються: Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; Погашення одержаних позик; Інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п.6 П(С)БО 16 «Витрати»; Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Всі витрати, що формують повну собівартість продукції, можна класифікувати за різним ознаками. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції наведена у додатку Б. Планування собівартості продукції за економічними елементами застосовується для визначення собівартості для виготовленої товарної (валової) продукції, при цьому складається документ, що називається кошторисом витрат. Сюди входять всі витрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов’язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.[18] Для визначення кошторису витрат здійснюється планування за економічними елементами. Класифікація витрат за економічними елементами представлена у табл..1.1. Таблиця 1.1 Класифікація собівартості за економічними елементами Економічний елемент З чого складається Як вираховується 1.Матеріальні витрати З вартості сировини, основних матеріалів, комплектуючих виробів, з яких виготовляється вся продукція підприємства, включаючи витрати на доставку з вартості палива та електроенергії, що використовуються як на технологічні, так і на господарські потреби в цілому по підприємству, цеху Добутком вартості сировини, матеріалів, комплектуючих одиниці продукції на кількість виготовленої продукції підприємством на рік (квартал, місяць).Добутком кількості палива, енергії на їх ціну 2.Витрати на оплату праці (фонд оплати праці) З фонду оплати праці всіх категорій працюючих по підприємству, цеху Добутком середньомісячної заробітної плати працівників підприємтва на чисельність підприємства і на 12 місяців 3.Відрахування на соціальні потреби З відрахувань за встановленим відсотком від фонду оплати праці Добутком фонду оплати праці на норму відрахувань на соціальні потреби, поділеним на 100% 4.Амортизаційні відрахування З амортизаційних відрахувань як устаткування, так і будівель в цілому по підприємству, цеху Добутком балансової вартості основних фондів на їх норму амортизації 5.Інші грошові витрати З оплати послуг, виконаних сторонніми організаціями, за послуги зв’язку, орендної плати та інших грошових витрат Сумуванням перелічених грошових витрат 6.Повна собівартість З перелічених економічних елементів Сумуванням перелічених економічних елементів Таким чином, собівартість продукції є дуже важливим узагальнюючим показником, що характеризує якісний бік роботи підприємства і відбиває всі результати його виробничої та господарсько-фінансової діяльності. Облік собівартості ведеться з метою визначення витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, та контролю над їх рівнем. Планування рівня витрат дає можливість для пошуку шляхів їх зниження та покращення основних показників діяльності підприємства. 1.2. Теоретичні аспекти обліку собівартості продукції В Україні використовуються такі методи калькулювання собівартості: Попередільний метод. Даний метод застосовується в галузях і на підприємствах, де продукція в ході технологічного циклу послідовно проходить декілька стадій. Переділ — це змістовно і просторово відособлена сукупність технологічних операцій, що становить частину повного технологічного процесу виготовлення кінцевої продукції. В результаті кожного переділу виходить напівфабрикат, який може бути переданий по технологічному ланцюжку для подальшої обробки або реалізований на сторону. Особливостями масового типу виробництва є невелика номенклатура виробів, які випускаються у великих кількостях, вузька спеціалізація робочих місць, високий рівень устаткування і автоматизації. Різновид масового типу виробництва — потокове виробництво (целюлозно-паперова, прядильна, металургійна, хімічна і нафтохімічна промисловість). Виробництво на всіх стадіях технологічного процесу ведеться незалежно від інших, тому між переділами можуть виникати значні об`єми напівфабрикатів — продуктів одного переділу, переданих в наступний переділ, але не використаних там протягом звітного періоду. Така особливість організації виробництва обумовлює вибір як об`єкт калькуляції не кінцевого продукту, а продукту кожного переділу. Об`єкт обліку — окремий переділ. Якщо усередині переділу цикл виготовлення виробу невеликий і в кінці звітного періоду немає внутрішньо цехового незавершеного виробництва, для числення собівартості можна використовувати метод простій багатоступінчатій калькуляції. Він є продовженням простій двоступінчатій калькуляції. Виробничі витрати, вироблені за звітний період в кожному переділі, відносяться на продукцію, випущену в рамках цього переділу, а невиробничі витрати відносяться на реалізовану продукцію. У багатьох масових виробництвах особливістю процесу є введення основних матеріальних витрат лише на початку процесу, тобто в першому переділі. У аналітичних цілях доцільно вести облік матеріальних витрат окремо, а по переділах враховувати лише витрати праці і загально виробничі витрати, тобто додані витрати. Коли все подальші стадії додають продукту вартість в результаті його обробки, можна використовувати метод калькуляції витрат по стадіях обробки.[30] Для розподілу витрат між готовою продукцією переділу і незавершеним виробництвом був розроблений метод умовних одиниць. Згідно даному методу кожен об`єкт калькуляції розглядається як сукупність двох умовних одиниць: основних матеріальних витрат і доданих витрат. Величини цих умовних одиниць в грошовому виразі визначаються або шляхом нормування, або шляхом ділення фактичних витрат на кількість вироблених умовних одиниць за будь-який період часу. Продукція, вироблена в рамках одного переділу, складатиметься з продукції готовою, переданою в наступний переділ, і виробів, ще не закінчених з погляду технологічного процесу, але вже початих, в яких вже вкладені деякі витрати. Оцінка такого незавершеного виробництва ведеться експертним шляхом з урахуванням завершеності по матеріалах і доданих витратах окремо. Результат виходить в умовних одиницях. Після процентної оцінки ступеня незавершеності продукції визначається вироблення за період або шляхом множення на нормативну вартість умовної одиниці, або діленням повної суми витрат на кількість умовних одиниць вироблення. Це дозволяє оцінити як вироблення готової продукції, так і об`єм незавершеного виробництва на момент закінчення періоду шляхом множення кількості умовних одиниць вироблення на вартість однієї умовної одиниці. Калькулювання по переділах включає такі етапи: 1. Розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції. 2. Визначення виробничих витрат за місяць. 3. Калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції. 4.Калькулювання собівартості готової продукції та оцінка напівфабрикатів. Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний. Однопередільний метод. При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо. Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.[10] Позамовний метод Даний метод калькуляції собівартості застосовується на підприємствах з одиничним або серійним типом виробництва, де випускається унікальна продукція по спеціальних замовленнях. Він застосовується в найбільших судо-, авіа-, машинобудівних концернах, в малому бізнесі — при виробництві меблів, візитних карток, при наданні аудиторських послуг. Особливості одиничного або серійного виробництва: • широка номенклатура продукції, що випускається, при невеликій кількості виробів кожного найменування (у одиничному виробництві об`єм партії — одна одиниця); • використання спеціально розроблених на даному підприємстві форматів обліково-управлінської документації — карток замовлень, калькуляційних карток, супровідних листів і т. д.; • застосування універсального технологічного устаткування. Серійне виробництво — це виготовлення заздалегідь обумовленої кількості технологічно ідентичних виробів, виконуване одночасно або послідовно протягом обмеженого проміжку часу. Якщо тривалість періоду виготовлення серії невелика, то серію можна розглядати як замовлення. Замовлення — це особливим чином оформлена вимога клієнта виробникові виготовити виріб з певними характеристиками. Форму бланка-замовлення підприємство розробляє самостійно. Обов`язковими реквізитами є номер замовлення, характеристика продукту, термін виконання і вартість замовлення.[14] Суть позамовного методу обліку витрат і числення собівартості полягає у віднесенні прямих витрат в розрізі заздалегідь встановлених статей калькуляції на окремі замовлення і розподілі непрямих витрат по замовленнях відповідно до встановлених ставок розподілу. Об`єкт обліку витрат і калькуляції — окреме замовлення. Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або перед здаванням замовнику безпосередньо. Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства. Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку: 1) витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо); 2) зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу; 3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати). Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості (рахунки класу 8). Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна і кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об’єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробленого обліку. Серед зарубіжних методів визначення собівартості продукції найбільш поширеними є: Стандарт-костинг. Метод широко застосовується в Західних країнах з розвиненою ринковою економікою. Використовується в галузях, де ціни на ресурси відносно стабільні, а самі вироби не змінюються протягом тривалого часу. Суть методу стандарт-костинг (standart costing) – система обліку витрат і калькуляції собівартості з використанням нормативних витрат. «Стандарт» – кількість необхідних для виробництва одиниці продукції витрат; «костинг» – грошове вираження цих витрат. Система з’явилася в Америці на початку 30-х років двадцятого століття, коли США переживали економічну кризу. В основу системи стандарт-костинг покладені такі принципи: • попереднє нормування витрат за елементами і статтями витрат; • складання нормативних калькуляцій на виріб і його складові частини; • роздільний облік нормативних витрат і відхилень; • аналіз відхилень; • уточнення калькуляцій при зміні норм. Директ-костинг. Метод використовується на підприємствах, де відсутня високий рівень постійних витрат і де результат роботи можна легко визначити і кількісно виміряти. Широко поширений у всіх економічно розвинених країнах. Фактичне впровадження системи «Директ-костинг» у США відноситься до 1953 року, коли Національна асоціація бухгалтерів-калькуляторів у своєму звіті опублікувала опис цієї системи. Сучасна система директ-костинг пропонує два варіанти обліку: • простий директ-костинг, при якому у складі собівартості враховуються тільки прямі змінні витрати. • розвинений директ-костинг, при якому в собівартість включаються і прямі змінні та непрямі змінні загальногосподарські витрати. Директ-костинг дозволяє визначити критичний обсяг виробництва, при якому за рахунок виручки будуть покриті всі витрати виробництва без отримання прибутку.[20] Система Just in time. Метод з’явився в Японії в середині 70х років. В даний час систему JIT використовують найбільші японські, американські і європейські підприємства в різних галузях промисловості. В основу системи покладений принцип: «нічого не буде зроблено, поки в цьому не виникне необхідність». Постачання виробництва здійснюється малими партіями у відповідності з необхідністю, в результаті чого досягається зниження рівня запасів товарно-матеріальних цінностей. Використання цієї методики дозволяє підприємству позбавитися від зайвих витрат шляхом скорочення непродуктивних витрат, які складаються, зокрема, з випуску зайвої продукції, простоїв обладнання та персоналу, утримання зайвих складських приміщень, втрат, пов’язаних з наявністю дефектів виробів. При цьому попит супроводжує продукцію протягом усього обсягу виробництва. Запаси доставляються до моменту їх використання у виробничому процесі. Частина непрямих витрат переводиться в розряд прямих. Основний акцент робиться на якість, доступність і загальну вартість продукції, а не на рівень закупівельних цін. ABC-костинг (диференційований метод обліку собівартості). Сутність Аctivity Вased Сosting полягає в обліку витрат по роботах (функціям). Підприємство розглядається як набір робочих операцій, в процесі здійснення яких необхідно витрачати ресурси. Згідно з методикою визначається повний перелік і послідовність виконань операцій (функцій) з одночасним розрахунком потреби ресурсів для кожної операції. Виділяють чотири типи операцій за способом їх участі у випуску продукції: • штучна робота (випуск одиниці продукції) • пакетна робота (випуск замовлення, комплекту) • продуктова робота (продукція як така) • загальногосподарських робота Операції 1-3 співвідносяться з витратами, які можуть бути прямо віднесені на конкретний продукт. Загальногосподарські витрати не можна точно віднести, тому вони розподіляються відповідно до розроблених алгоритмів. Ресурси класифікуються шляхом виділення 2х груп: • поставляються в момент споживання (наприклад, відрядна зарплата) • поставляються заздалегідь (наприклад, оклади) Всі ресурси, витрачені на робочу операцію, становлять її вартість, але простий підрахунок вартості за окремими операціями не дозволяє визначити собівартість продукції. Тому також розраховується індекс розподілу витрат (кост-драйвер). Через систему кост-драйверів визначається кількість витрачених ресурсів в розрахунку на випуск продукції.[18] | |
| Просмотров: 1388 | Загрузок: 38 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |