| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
ЕЛІТАРИЗМ ЯК ОДНА З ПРОВІДНИХ ТЕЧІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
| [ Скачать с сервера (71.8 Kb) ] | 23.01.2018, 15:55 |
| ЗМІСТ ВСТУП.....................................................................................................................4 РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЕЛІТ. РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ЕЛІТАРИЗ-МУ……………………………………………………………………8 РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ЕЛІТ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ В ПЕРІОД ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО ХIX СТОЛІТТЯ………………………………………..……………………..………18 РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ЕЛІТАРИЗМУ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ……….……………………………………..…….……28 ВИСНОВ-КИ...........................................................................................................45 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕ-РЕЛ.................................47 ВСТУП У процесі глибоких політичних і соціально-економічних перетворень в Україні формуються нові соціальні верстви, поступово долаються наслідки тоталітарного минулого, утворюються демократично орієнтовані державно-владні та управлінські структури. Все це по-новому ставить питання влади та її носіїв, авторитету і здатності вищих державних інстанцій діяти на нау-ковій основі і у відповідності з гуманістичними ідеалами. Закономірним є інтерес суспільства, зокрема, до проблем політичної еліти, закономірностей та особливостей її становлення і розвитку як соціальної верстви, що бере участь у виробленні та прийнятті найважливіших управ-лінських рішень, своїми діями спричиняє визначальний вплив на долі людей та країни в цілому. В контексті цього інтересу тема даного дослідження стосується про-блеми, яка є предметом дискусій у всьому світі і не знаходить однозначного вирішення. Полягає вона у визначенні сумісності елітарного управління з демократією. Особливого значення ця проблема набуває саме в нашій дер-жаві, де і демократія, і еліта перебувають в стані творення. Та навіть для країн з давніми традиціями демократії це питання не є простим. Адже про-блема помітна уже з першого погляду: як можуть співіснувати “правління народу” та “правління еліти”? Відповіді на ці питання неоднозначні. Упродовж десятиліть з початку виникнення класичних елітарних концепцій, ці концепції вважались альтернативою теорії демократії. Адже суперечності між елітаризмом і демократизмом очевидні: елітаризм виходить із нерівності людей, тоді як класична теорія демократії проголошує їх рівність; елітаризм визнає реальним суб’єктом політичної влади еліту, в той час як для демо-кратії таким суб’єктом є народ. Актуальність даної роботи обумовлена поширеністю та недостатнь-ою дослідженістю феномену елітаризму, в той час як чітке розуміння його джерел, структури та його ролі в сучасному політичному житті є необ-хідним для того, щоб розуміти світові процеси та знаходити рішення для проблем сьогодення. Метою дослідження є дослідження явища елітаризму від його появи до сучасності та розгляд конкретних прикладів практичного застосування цієї теорії. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: - з’ясувати теорико-методологічні засади дослідження елітаризму; - охарактеризувати розвиток теорії еліт в українській політичній думці в період від Київської Русі до ХIX століття; - Проаналізувати основні концепції елітаризму в сучасній політичній думці України. Об’єкт - теорія еліт. Предметом - елітаризм як одна з провідних течій української політич-ної думки. Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою вивчення феномену елітаризму є низка як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання. Системний метод забезпечив комплексне дослідження процесів суспільно-політичної взаємодії. Структурно-функціональний метод дозво-лив виокремити з комунікаційної цілісності принципи теорії еліт та складові, які забезпечують її функціонування. Метод моделювання спрямований на охарактеризування процесів, що впливають на формування політичних по-глядів через абстрактні теоретичні моделі (лінійну, нелінійну тощо), вияв-лення механізмів взаємодії політичних еліт та суспільства. Описовий метод покликаний дати точний і повний опис ідеям елітаризму та виявленим структурним компонентам. Історичний метод допомагає подивитися на фе-номен елітаризму в ракурсі часової динаміки, дослідити конкретні матеріали минулого. Хронологічний метод дозволив сформувати науковий погляд на послідовний розвиток та періодизацію процесів розвитку ідей елітаризму у світі. Порівняльний метод спрямований на розкриття спільних і відмінних рис елітаризму в умовах різних держав і часів. Для того, щоб зрозуміти роль елітаризму в сучасності, цікаво буде розглянути яскравих представників різноманітних політичних течій та ор-ганізацій з усього світу. Для цього я дослідила головні ідеологічні засади цих організацій, їх програми та, що було найбільш показовим, медійну діяльність. Безперечно не можна недооцінювати значущість медіа в сучас-ному політичному житті. Цей надважливий фактор, як один з чинників фор-мування сучасної політичної думки в цілому, а також як впливовий інстру-мент пропаганди, стає новою ареною для політичного розвитку. Проте медіа має не тільки позитивний характер, як і будь-який інструмент, а і негативний в силу того, що через надлишок неякісної інформації знижується якісний показник політичної освіченості та розмивається багато дефініцій, що зава-жає багатьом дослідженням політичної теорії. У випадку дослідження еліта-ризму саме як феномена сучасної політичної думки, важливо звернути увагу на те, що теорія еліт є недостатньо популярною, хоча і має значний ряд прибічників, через що про схильність до елітаристичних поглядів політичні організації та рухи говорять часто приховано, що заважає виокремити з першоджерел оригінальні заяви щодо політичних вподобань, тому часто доводиться виносити інформацію щодо них за допомогою аналітики як провідного методу дослідження. Складність проведення даного досліджен-ня також полягає у інших особливостях сучасності - багато ідеологів сучас-ного елітаризму надають перевагу діям та заявам для медіа, уникаючи напи-сання наукових робіт, що стосуються політичних ідеологій. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел (52 найменування). Загальний обсяг бака-лаврської роботи 46 сторінок комп’ютерного тексту. Розглядаються роботи класиків елітаристичної думки: «Правлячий клас» Гаетано Моска, «Сочине-ния» Гоббса, «Трактат із загальної соціології» Парето; праці українських діячів: «Листи до братів-хліборобів» Липинського, «Позиції та завдання сучасного українського консерватизму» Гая-Нижника, «Український націо-налізм» Лисяка-Рудницького, розглянуто сучасну працю «Небезпечно» Майло Яннопулоса. РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЕЛІТ. РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ЕЛІТА-РИЗМУ Еліти і соціальні відмінності мають довгу історію. З початку грець-кого суспільства і Римської імперії соціальний статус був важливим факто-ром суспільного життя. У той час як грецьке суспільство було в основному розподілене на вільних людей і рабів, соціальна структура стародавнього Риму була заснована на власності, багатстві, громадянстві і свободі, з важливим значенням спадковості. Незважаючи на те, що в соціальній стра-тифікації інститути обох товариств, в останньому випадку соціальний ста-тус, був створений на основі об'єктивних норм (Grantt, 1978). Пізніше, в середні віки і в Новий час відмінності за соціальним статусом переважали, і, ймовірно, його можна розглядати в якості основного принципу соціаль-ної організації в даний момент. Дослідження в області соціальних наук підкреслюють тенденцію еліти упиратися і відтворювати їх владу з плином часу на політичному і економічному рівнях, потенційно підриває ефек-тивність інституційних реформ. Наприклад, одна специфічна форма елітної наполегливості ілюструється існуванням династій: власники утворюють еліту, в якій один або кілька сімей монополізують політичну і чи/або еко-номічну могутність (Керубіно, 2011: 2). Досліджуючи будь-яку проблему, одним з головних чинників є ро-зуміння термінології і дефініцій, а також векторна уява розвитку певного явища. З метою розкриття теми, розглянемо поняття еліт через призму ба-гатьох століть. Ми знаємо численну кількість філософів, що давали визна-чення поняттю еліт. Платона, що описав “ідеальну державу”, яка керована мудрецями-філософами; Т.Карлейля, що вказував на першочергову роль ви-датних одинаків-“героїв” в історії людства [ 29, с. 279]; Т.Гоббса, що гово-рив про безкінечне сильне бажання влади, нової і всеохоплюючої, яке закінчується для людини тільки зі смертю [18, с. 378]. Значний інтерес викликають роботи авторів: Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса. В основу їхньо-го розподілу суспільства на еліту і не-еліту, покладено індивідуальну нерівність здібностей людей. Вони вперше виділили еліту як суб’єкт соціальної дії зі специфічними характеристиками і механізмами функціонування. Теорію еліт видатний італійський соціолог та політолог Г.Моска виклав у працях “Основи політичної науки”, та “Правлячий клас”. Суть цієї теорії полягає у виділенні серед всіх типів суспільно-економічних формацій двох основних класів: класу правлячого і класу керованого. Пер-ший − завжди відносно малочисельний і здійснює політичні функції, моно-полізує владу і користується притаманними йому перевагами, в той час, як другий, більш чисельний, керований і регульований з боку першого, по-стачає матеріальні засоби підтримки, необхідні для життєздатності та жит-тєдіяльності усього суспільного організму. Моска піддав ґрунтовному аналізу проблему формування політичної еліти та її специфічних якостей. Він вважав, що найважливішим критерієм входження до її складу є здібність керувати іншими людьми, тобто, організаторські дані. Поряд з цим він зазначив, що еліту в суспільстві визначають наступні якості: ма-теріальні, моральні, інтелектуальні переваги над іншою частиною населення [3]. Не всім представникам елітних кіл притаманні кращі, більш високі, ніж у іншої частини суспільства, властивості. Клас, що займає панівне станови-ще в суспільстві, має неабияку згуртованість та піддається постійним змінам. Ця тенденція призводить до закриття і кристалізації класу, до його виродження, що невпинно веде до застою у суспільному житті. У відповідь на ці процеси активізують діяльність у напрямі боротьби за посідання панівних позицій в суспільстві нові соціальні сили за рахунок найбільш здібних до управлінської діяльності із групи нижчих активних верств. Це оновлення запобігає дегенерації еліти, робить її здатною до ефективного керівництва суспільством. Найкращим варіантом для суспільства є рівнова-га, що забезпечує стабільність і спадкоємність в управлінні державою, її якісне оновлення. Концепція політичного класу Моски піддавалася критиці за деяку абсолютизацію політичного фактора у соціальному структуруванні суспільства за недооцінку ролі економіки, що робить неправомірним такий підхід до сучасного суспільства [4]. Цікавим є те, що ця теорія знайшла своє несподіване підтвердження в тоталітарних державах, через процес набуття політикою переважаючої ролі над економікою і іншими сферами суспільства, в особі номенклатурної бюрократії. Зміст поняття “політична еліта”, у концептуальному підході Моски, сучасними дослідниками визна-чається як позиційний (структурний, організаційний), в рамках якого на-лежність чи неналежність індивіда або групи до еліти визначається за їх станом в офіційній соціально-політичній структурі суспільства, за наявності особливих соціальних якостей [5, с. 17]. Як прибічник позиційного підходу, Моска вважав, що наявність еліти в суспільстві обумовлена самою приро-дою соціальної організації. На його думку, концентрація політичної влади в руках невеликої кількості людей, неминуче призводить до виникнення де-якої специфічної спільності, що здатна об’єднати свої зусилля, виражені у різних формах, легко отримувати перемогу над тисячами, що не знайшли компромісу між собою, і тому “спілкуються тільки один на один”[6]. Нама-гаючись уникнути термінологічної плутанини, Моска чітко розрізняє еліти традиційні, що формуються для виконання особливо важливих функцій і ті, чия роль в суспільстві швидше демонстраційна, обмежена специфічним емоційним впливом на населення [7]. У той же період часу, що і Моска, свою теорію політичних еліт розробляв В.Парето. Загальним схематичним зображенням суспільства в його працях є піраміда з вершиною у вигляді еліти. Вона, еліта, в свою чер-гу, складається з осіб, яким обов’язково повинні бути притаманні такі риси і якості, як вміння переконувати (маніпулюючи людськими емоціями) і вміння застосовувати силу там, де це необхідно. Сила та управління є інструмента-ми панування протягом людської історії [8]. Моска та Парето виходили з то-го, що світом у всі часи правила і повинна правити вибрана меншість. Це еліта, що має певні, тільки їй притаманні якості: психологічні (природжені) та соціальні (набуті внаслідок певного виховання і освіти). В “Трактаті із за-гальної соціології” Парето писав, що людське суспільство є неоднорідним і всі індивіди в ньому різняться як фізично і морально, а також і інтелекту-ально [9]. Та сукупність індивідів, чия діяльність в певній сфері відрізняєть-ся більшою ефективністю, високими результатами і складає еліту. За тео-рією Парето, еліта поділяється на керівну, що прямо чи опосередковано (але ефективно) бере участь в управлінні; та некерівну − контреліту, що має ха-рактерні для еліти якості, але не має доступу до керівництва через свій соціальний (природжений) статус та через різноманітні бар’єри, що існують в суспільстві стосовно його нижчих верств, але має велике прагнення “замінити” керуючу еліту собою. Згідно з цим концептуальним підходом, панування одного з названих типів еліт поступово розхитують зміни, що відбуваються в суспільстві. Р.Міхельс в книзі “Соціологія політичних партій в умовах демократії” дослідив проблему поділу суспільства на партійну еліту і маси [10] на прикладі соціал-демократичних партій. На його думку, в демократичних організаціях неминуче виникають безповоротні олігархічні тенденції. Навіть самі демократичні вожді з часом депролетарізуються. Апарат партії відривається, відмежовується від рядових членів і набуває свавільного характеру, перетворюючись у “партійну еліту”. Причинами елітарності Міхельс, як і Моска, називає організаторські здібності, а також організаційні структури суспільства, що посилюють елітарність і підносять керівний клас. З цієї концепції випливає, що саме суспільство вимагає елітарності і закономірно відтворює її. У ньому діє залізний закон олігархічних тенденцій, суть якого виражається в тому, що розвиток ор-ганізацій веде до олігархізації управління суспільством і формування еліти, оскільки керівництво такими об’єднаннями не може здійснюватися усіма їх членами, вимагаючи виокремлення із загальної кагорти, делегування їм пев-них повноважень та обов’язків для управління певною системою (яскравий приклад на основі цього дав Б.А.Гаєвський, висловившись, що не існує в світі такої армії, в якій існують лише генерали, завжди існують також і ря-дові). Вичленення керівного ядра і апарату навіть на основі ефективності діяльності такої еліти вимагає функціональної спеціалізації і раціональності, але все ж неминуче призводить до виходу з-під контролю рядових членів, відмежовуючись від них і підпорядковуючи політику власним інтересам, турбуючись перш за все про збереження свого привілейованого становища в суспільстві. Рядові, пересічні члени організацій, недостатньо компетентні, пасивні, проявляють байдужість стосовно повсякденної політичної дійс-ності. Наслідком цього становища є те, що будь-якою, навіть демократич-ною організаційною групою керує олігархічна, елітарна верства. У розглянутих працях Г. Моски, В. Парето, Р. Міхельса розуміння політичної еліти отримало достатньо чіткі межі і з’явились критерії визна-чення: особливі властивості, притаманні представникам еліти; взаємовідно-сини, що існують в середині елітарної верстви і характеризують ступінь її згуртованості і інтегрованості; стосунки еліти з масами; рекрутування еліти − спосіб, у який і з кого саме вона утворюється; функції еліти та її вплив у суспільстві. Ціннісні концепції у своєму сьогоденному стані розвитку є дуже багатоманітними. Їх різноплановість переважно визначається виокремлен-ням якогось одного моменту, як вирішального для основного типу систем-ного аналізу. Істотна розбіжність інколи спостерігається між підходами до ступенів захисту аристократизму, ставленні до мас, визначення ролі демо-кратії, тощо. Але поряд з відмінностями, у концепціях ціннісного напряму, існує і цілий ряд спільних критеріїв, що об’єднують ці теорії в один, ціннісний, напрям. Належність до еліти визначається володінням високими здібностями і показниками у найбільш важливих для всього суспільства сферах діяльності. Під однією з найважливіших характеристик представни-ки ціннісного напряму розуміють цінність еліти для всієї соціальної систе-ми, з точки зору її орієнтованості на задоволення найголовніших потреб цієї системи. Потреби розглядаються у динаміці їх розвитку; виникають нові, відмирають старі як потреби, так і функції суспільства і його ціннісні орієн-тири. Цей процес спричиняє витіснення осіб, носіїв найбільш цінних для даного часу якостей, новими людьми, що відповідають сучасним вимогам. У історичному процесі це виглядає, як зміна аристократії, що уособлювала моральні якості, честь, освіченість, високорозвинену культуру, підприємцями, якості яких − господарські здібності, практичність та мер-кантильність. В свою чергу, на зміну підприємцям, приходять інтелектуали і менеджери, що мають господарські здібності в удосконаленому вигляді, си-стемному підході до виконання управлінських функцій, який у наш час на-зивається “філософією бізнесу”. Деякі прибічники ціннісної теорії обґрун-товують думку про те, що лише на постіндустріальній стадії розвитку, сус-пільство у загальній своїй якості, стає істинно елітарним, бо тут панування відмежованих від мас класів відходить у минуле разом із застарілими знаряддями виробництва, і йому на зміну приходять групи, що рекрутують-ся із міркувань якісності “їх ділової кваліфікації”. Наступним об’єднуючим ціннісні концепції є здорове підґрунтя виконання керівних функцій, спрямо-ваних лише на загальне благо. Взаємовідносини між елітою і масою несуть характер керівництва, що виходить із авторитету владних структур, та доб-ровільного підлягання мас. Роль еліти подібна до керівництва старших меншими і відповідає інтересам усіх громадян. У ціннісних концепціях формування еліти є результатом природного добору суспільством найбільш цінних його представників. Елітарність також розуміється у ціннісному руслі як обов’язкова умова ефективного функціонування будь-якого суспільства, що ґрунтується на природньому поділі управлінської і виконавської праці, що закономірно витікає із рівності можливостей. Інші напрями у розвитку теорій еліт теж містять вагомі для осмислен-ня і досить переконливі твердження. Наприклад, концепції напряму демо-кратичного елітизму витікають з розуміння демократії як конкуренції між потенційним керівниками за довіру виборців. Прибічники демократичного елітизму посилаються на результати емпіричних досліджень і стверджують, що реальна демократія потребує як еліт, так і масової політичної апатії, оскільки занадто висока політична партиціпація загрожує стабільності де-мократії. Еліти переважають маси у політичній толерантності, в осуді дикта-тури, але як не дивно, еліти більш консервативні у визнанні соціально-економічних прав громадян. Автори ідеї політичного плюралізму в елітар-них теоріях багато в чому сходяться з представниками ціннісного напряму. Певним чином цей напрям є суміжним з елітаристським, який вважає дже-релом формування еліт відбір “кращих людей” з усіх верств суспільства. З цього приводу В.Липинський висловлювався, що: “Та група найкращих в даний історичний момент серед нації людей, які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, правителями і керманичами нації…під її (групою – прим. авт.) проводом організована (нація – прим. авт.), вона живе, росте і розвивається”[11]. Плюралістичний підхід, певною мірою суміжний із структурно − функціональним напрям-ком, що наголошує на важливості функцій управління, які визначають влад-ну роль людей, котрі їх виконують. На відміну від структурно-функціонального, елітаристський підхід твердить, що суспільством керує еліта, єдність якої не в спільності функцій, які вони виконують, а в спіль-ності походження, високому рівні освіти, матеріальній забезпеченості, схожості менталітетів, психологічній орієнтації. Прихильники плюралістич-них тлумачень еліти відстоюють її різноманітність, функціонування кожної з її складових, у царині, де вона панує, − чи то організаційно, чи то духовно, тощо. Наявність чисельних центрів влади, репрезентованих цими елітами, є достатньою підставою для контролю за владними структурами, за спрямо-ваністю, змістом, методами їх діяльності, її відповідності суспільним потре-бам і сподіванням. У своїй роботі “Громадянська культура і стабільність де-мократії” Г.Алмонд та С.Верба, відомі дослідники елітаризму, стосовно цієї тези зазначили, що влада еліт є “складовою демократії”, але “якщо немає якоїсь форми контролю за урядовими елітами з боку не-еліти, то політичну систему навряд чи можна назвати демократичною. З іншого боку, не-еліти не здатні самі до керівництва”[12]. | |
| Просмотров: 573 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |