| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
ГОСПОДАРСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ , ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ
| [ Скачать с сервера (86.5 Kb) ] | 08.06.2017, 22:23 |
| ВСТУП І сьогодні не втратили своєї актуальності написані в 1914 році слова відомого російського і радянського вченого (цивіліста і господарника) А.В. Венедиктова, який у своїй праці «Слияние акционерных компаний» зазначав: «Концентрація капіталів і виробництва, комбінування окремих стадій виробничого процесу і прагнення до монопольного становища на ринку є основними тенденціями сучасного економічного розвитку, а об’єднання підприємців – одним із основних прийомів торговельно-промислової діяльності, в якій ці тенденції знаходять свій вияв»[1]. Як справедливо зазначається в літературі, у сучасній економічній ситуації вже усвідомлена необхідність утворення та підтримки діяльності великих суб’єктів господарювання – об’єднань підприємств у організаційно-правових формах холдингів, промислово фінансових груп, концернів, консорціумів, асоціацій, корпорацій тощо, оскільки вони мають сприяти реалізації державних завдань і програм, обстоювати інтереси держави в умовах світової конкурентної боротьби [2]. У сучасних умовах при переході України до ринкової економіки в нашій державі створюється велика кількість господарських об'єднань з метою координації діяльності учасників господарських об’єднань, підвищення конкурентоспроможності продукції учасників господарських об’єднань, запровадження наукових розробок та новітніх технологій. Серед учасників відносин у сфері господарювання помітне місце посідають об’єднання суб’єктів господарювання – юридичних осіб, які в главі 12 Господарського кодексу України (далі – ГК України), як правило, іменуються об’єднаннями підприємств. Їх існування в сучасних умовах породжене об’єктивними процесами консолідації капіталу і концентрації виробництва, що відбуваються в економіці України. Проте правове регулювання організації та діяльності об’єднань у різних сферах та галузях господарювання залишається неадекватним історичним та економічним умовам, в яких ці об’єднання працюють. Не подолані суперечності в законодавстві про господарські об’єднання. На практиці створюються і фактично існують не передбачені чинним законодавством України об’єднання на зразок «груп», «груп компаній», «фінансово–промислових груп» тощо, часто юридично організаційно не оформлені і не зареєстровані, без чіткого закріплення прав та обов’язків учасників цих об’єднань, правового режиму їх майна тощо. Незважаючи на відносно тривалий час існування сучасних господарських об'єднань досліджено недостатньо, хоч загалом правовим аспектом діяльності промислових об’єднань у радянській юридичній науці приділялося багато уваги. Слід назвати праці М.І. Коняєва, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, Г.В. Пронської, Л.М. Рутмана, В.В. Хахуліна та ін. Правове становище об’єднань підприємств промисловості в умовах становлення ринкової економіки досліджувалося в дисертації С.М. Грудницької, захищеній в 1997 р., тобто ще до прийняття ГК України та інших важливих для регулювання організації діяльності господарських об’єднань нормативно-правових актів. Крім того, в 2006 році була захищена дисертація І.В. Бейцун «Об’єднання юридичних осіб в цивільному праві: порівняльно-правовий аналіз», у якій частково розглядаються (проте з позицій цивільно-правової науки) і питання правового становища господарських об’єднань. Окремі аспекти правового становища господарських об’єднань досліджувалися В.С. Щербиною, а холдингів – у кандидатській дисертації І.В. Лукач. Водночас недостатній рівень правової регламентації створення і діяльності господарських об’єднань, обмежена кількість наукових розробок із цієї проблематики зумовлюють необхідність глибокого комплексного дослідження різноманітних аспектів правового становища зазначених суб’єктів господарювання. Теоретичну основу дослідження склали праці українських і російських вчених радянського і сучасного періодів у галузі теорії права, господарського, адміністративного та цивільного права, а також економіки: І.В. Бейцун, В.І. Борисової, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник, С.М. Грудницької, Б.В. Деревянка, К.О. Кочергіної, І.М. Кравець, І.М. Кучеренко, В.А.Лаптєва, В.В. Лаптєва, І.В. Лукач, В.К. Мамутова, В.М. Манохіна, Г.В. Пронської, Л.М. Рутмана, В.В. Хахуліна, І.С. Шиткіної, В.С. Щербини та інших. Метою цього дослідження є розроблення науково-теоретичної бази подальшого удосконалення правового становища господарських об’єднань в Україні. Відповідно до постановленої мети основними завданнями дослідження є: з’ясування економіко-правової природи господарських об’єднань та їх місця серед учасників відносин у сфері господарювання; дослідження теоретичних проблем визначення поняття господарського об’єднання; дослідження теоретико-практичних проблем класифікації господарських об’єднань; виявлення особливостей правового статусу державних господарських об’єднань, у тому числі щодо порядку створення, реорганізації та ліквідації, основних завдань та функцій об’єднання і його органів управління, взаємодії з органами державної влади та державними підприємствами, які входять до складу об’єднання; визначення правового становища учасників господарських об’єднань; визначення особливостей правового режиму майна господарських об’єднань різних видів і організаційно-правових форм; виявлення недоліків і суперечностей в законодавстві, що регулює порядок організації і діяльності господарських об’єднань, формування конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства про господарські об’єднання. Об’єктом дослідження у цій роботі стали господарсько-правові відносини, що виникають у процесі організації і діяльності господарських об’єднань, у тому числі при управлінні об’єднанням та використанні майна господарського об’єднання і його учасників. Розділ 1. Господарські об’єднання в Україні: поняття, ознаки та види. 1.1 Теоретичні проблеми визначення поняття господарського об’єднання. Із розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції і реалізовувати значні промислово-фінансові проекти, підприємствам уже недостатньо функціонувати в рамках окремих розрізнених господарських товариствах, і тому вони прагнуть об’єднуватися в групи підприємств за галузевими, територіальними чи іншими принципами. Такі об’єднання підприємств у господарському праві називають господарським об’єднанням. Відповідно до статті 118 ГК України об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. Господарські об’єднання – це один із видів об’єднань, що створюються у сфері суспільного життя і виробництва [3]. Сутність господарського об’єднання, його економічна і правова природа, можуть бути розкриті лише при тлумаченні об’єднання як виробничо-господарського комплексу, який включає в себе і підприємництва та інші господарські організації, і орган управління ними [4]. Цим господарське об’єднання відрізняється від інших видів об’єднань – об’єднань громадян (політичних партій, рухів, професійних спілок тощо), військових об’єднань та інших подібних утворень, діяльність яких не пов’язана зі сферою господарювання. О.В. Бєлоусов розглядає об’єднання як організацію, учасники якої здійснюють узгоджену діяльність, розрізняє рівноправні об’єднання учасників, які здійснюють узгоджену діяльність добровільно, на основі договору, і нерівноправні об’єднання, які здійснюють узгоджену діяльність, що грунтується на контролі одного учасника над іншими [5]. В юридичній літературі стверджується, що господарські об'єднання належать до господарських організацій, які здійснюють управління господарською діяльністю [6]. На думку О.М. Вінник, це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб'єктами та/або контролю за їх діяльністю, що дає підстави відносити їх до суб'єктів організаційно-господарських повноважень [7]. До таких суб'єктів авторка, зокрема відносить державні господарські об'єднання та державні холдингові компанії, комунальні господарські об'єднання, добровільні об'єднання, холдингові компанії. І. Кравець, відносячи господарські об'єднання до суб'єктів організаційно-господарських повноважень, якими вона визнає обов'язкових учасників господарських відносин з організації (управління та /або регулювання) господарської діяльності, вважає, що юридичними підставами виникнення у них організаційно-господарських повноважень є нормативно- правові акти, установчі документи господарських об’єднань, організаційно-господарські договори, а фактичними – відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, делегування організаційно-господарських повноважень[8]. Дещо відмінну від викладених вище позицію посідає О.П. Віхров, на думку якого об’єднання підприємств є господарськими організаціями, що у сфері господарювання виступають, насамперед, як суб’єкти господарювання. Разом із тим, більшість видів об’єднань підприємств зазначає автор, мають певні організаційно-господарські повноваження щодо їх учасників – суб’єктів господарювання, які встановлені законодавством або установчими документами цих об’єднань. Свою думку О.П. Віхров підкріплює посиланням на ч.2 ст.176 ГК України, зі змісту якої, як зазначає автор, випливає наявність організаційно-господарських відносин в об’єднаннях підприємств. Таким чином, підсумовує автор, об’єднання підприємств у більшості їх видів поєднують у собі ознаки як суб’єктів господарювання. Так і суб’єктів організаційно-господарських повноважень, які наділені господарською компетенцією щодо суб’єктів господарювання, і у зв’язку з цим можуть виступати учасниками організаційно-господарських відносин [9]. С. М. Грудницька визначає господарське об’єднання як сукупність самостійних суб’єктів господарювання, які об’єднують свою виробничу, наукову, комерційну та іншу господарську діяльність для захисту спільних інтересів, координації зусиль і вирішення складних технічних, технологічних, фінансових, соціально-економічних проблем, реалізації цільових програм і проектів інвестиційного, науково-технічного і екологічного характеру [10]. Чинне законодавство України вживає різні терміни для позначення господарських об’єднань та інших учасників. Так, Цивільний кодекс України [11] (ст. 118) вживає терміни «залежне» і «головне» товариство, Господарський кодекс України (ст.70 і норми глави 12) – «об’єднання підприємств» (аналогічний термін містить Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств»[12] або «господарські об’єднання», а також «асоційоване підприємство», «залежне (дочірне) підприємство». У законодавстві про оподаткування прибутку підприємств [13], та про захист економічної конкуренції застосовується термін «пов’язані особи», якими є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання (абз. 4 ст. 1 Закону України від 11 січня 2001 року «Про захист економічної конкуренції [14], а також «група суб’єктів господарювання» вживаються в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ч.12 ст. 13 Закону) Терміни «холдингова компанія» та корпоративне підприємство», крім ст. 126 ГК України, застосовуються в Законі України від 15 березня 2006 року «Про холдингові компанії в Україні»[15]. Зрозуміло , що така розбіжність у термінах, незалежно від того, для яких цілей вони вживаються (крім випадків, коли той або інший термін несе певне специфічне смислове навантаження), є неприпустимою і вимагає відповідного узгодження аналогічних понять і термінів. У ГК України (ч.1 ст.119 ) термін «господарські об’єднання до певної міри ототожнюються з терміном «об’єднання підприємств», вжитим у ст. 70 ГК України. Так, у тих випадках, коли законодавець виділяє особливості правового статусу того або іншого виду об’єднань, обумовлені порядком їх заснування, він вживає терміни «господарські об’єднання або «державні (комунальні) господарські об’єднання (щодо об’єднань, утворених державними (комунальними) підприємствами). Терміном «господарські об’єднання» в ГК України та в інших законах, а також в теорії господарського права та в господарській практиці доцільно позначати будь-яке об’єднання суб’єктів господарювання, а не лише об’єднання суб’єктів господарювання, оскільки останнє є лише об’єднання одним із видів об’єднань суб’єктів господарювання. З урахуванням результатів наукових досліджень правової організації господарських систем та правового статусу промислових об’єднань у СРСР господарське об’єднання можна розглядати як господарську систему середньої ланки (за наявності відповідного міністерства або іншого центрального органу державної виконавчої влади) або господарську систему вищої ланки (стосовно недержавних господарських об’єднань), створену для безпосереднього здійснення господарської діяльності, та її структуру, яка складається з пов’язаних між собою субординаційними і координаційними господарськими зв’язками, наділених господарською компетенцією суб’єктів господарювання, один з яких є центром системи з відповідними організаційно-господарськими повноваженнями. Некоректність вживання терміна «об’єднання підприємств (юридичних осіб)» у ДК 002:2004 полягає в тому, що далеко не всі юридичні особи є підприємствами. Крім того, у ГК на норми якого у даному випадку посилається ДК 002:2004, йдеться про об’єднання підприємств як господарську організацію, а не як про об’єднання інших юридичних осіб (наприклад, фінансових – банків, страхових організацій, кредитних спілок) чи про благодійні організації тощо. З розширеним тлумаченням поняття «об’єднання підприємств» можна було б погодитися, якби в ДК 002:2004 йшлося про об’єднання інших суб’єктів господарювання, на які вказує ч. 6 ст. 119 ГК. Тому термін, про який тут іде мова, в Державному класифікаторі доцільно викласти таким чином: «об’єднання підприємств (інших суб’єктів господарювання)». Господарські об’єднання – узагальнюючий термін, який у науці господарського права і законодавчих актах позначаються об’єднанням суб’єктів господарювання. У ГК (ч.1 ст. 119) термін «господарські об’єднання» певною мірою ототожнюються з терміном «об’єднання підприємств». У тих випадках, коли законодавець виділяє особливості правового статусу того або іншого виду об’єднань, обумовлені порядком їх заснування, він вживає терміни «господарські об’єднання» або «державні» (комунальні) господарські об’єднання (щодо об’єднань, утворених державними (комунальними) підприємствами). Слід розрізняти господарські об’єднання і господарські товариства. Вони володіють низкою загальних рис: 1) основою їх створення є договір (угода) учасників та/або статут; 2) статутний фонд формується за рахунок коштів засновників (учасників); 3) їх члени, як правило, беруть участь в управлінні таким утворенням. Відмітними рисами об’єднань підприємств є: а) різні джерела правового регулювання; б) наявність у статусі об’єднання координаційної й управлінської компетенції щодо підприємств-учасників, що відсутнє в господарських товариствах; в) завдання господарського товариства, як правило, не перетинаються з основною господарською діяльністю його засновників. Об’єднання створюється в цілях постійної координації (управління) основної господарської діяльності його учасників; г) майно господарського товариства може належати йому лише на праві власності, а господарське об’єднання може бути наділене також правом господарського ведення або оперативного управління. Наразі в літературі наголошується, що законодавство не дозволяє провести достатньо чітку грань між поняттями господарських товариств і господарських об’єднань, оскільки функції господарського товариства, що реалізуються, наприклад, у холдингу, аналогічні більшості функцій господарських об’єднань . Таким чином, доцільно позначати будь-яке об’єднання суб’єктів господарювання, а не лише об’єднання підприємств. Оскільки останнє є лише одним із видів об’єднань суб’єктів господарювання. 1.2. Характерні ознаки, функції господарських об’єднань Частина 1 ст. 118 ГК України визначає об’єднання підприємств як господарську організацію, утворену у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. З цього визначення випливають такі характерні ознаки господарського об’єднання: 1) господарське об’єднання утворюється у складі не менше як двох підприємств (суб’єктів господарювання). Звертає на себе увагу та обставина, що йдеться про кількість не засновників об’єднання, а його учасників, оскільки державне господарське об’єднання утворюється за одноосібним рішенням Кабінету Міністрів України, міністерства або іншого державного органу чи органу місцевого самоврядування. При цьому в об’єднання можуть входити підприємства, утворені як за законодавством України, так і законодавтвом іншим держав. Як бачимо, ні ч.1 ст.118. ні ч.6 ст. 119 ГК не передбачають можливості утворення таких об’єднань суб’єктів господарювання, до складу яких входили б громадяни-підприємці, що, на наш погляд, є безпідставним обмеженням права значної групи суб’єктів господарювання та консолідацію своїх зусиль та інтересів. Виходячи з цього було б доцільно встановити в ГК право громадян-підприємців об’єднуватися в господарські об’єднання як з іншими громадянами-підприємцями, так і з підприємствами. У такому разі, залежно від суб’єктного складу, можуть бути утворені такі господарські об’єднання як: а) об’єднання підприємств; б) об’єднання фізичних осіб – підприємців (громадян-підприємців); в) змішані об’єднання, до складу яких входять підприємства і фізичні особи – підприємці. Таким чином, можливість створення у майбутньому господарських об’єднань за участі громадян-підприємців, до складу яких входитимуть не лише підприємства, а й інші господарські організації. Слід також зазначити, що ГК не передбачає можливості входження до складу об’єднань підприємств (інших суб’єктів господарювання) філій, представництв, а також інших відокремлених підрозділів господарських організацій (структурних одиниць), обмежуючи коло їх (об’єднань) учасників лише юридичними особами. Такий підхід видається правильним, не лише з огляду на те, що відокремлені підрозділи виключені з переліку суб’єктів господарювання, встановленого ч.2 ст. 55 ГК [16], а й урахуванням утворення господарських об’єднань як об’єднань юридично самостійних суб’єктів; 2) основною метою утворення господарського об’єднання є координація діяльності його учасників. Таке визначення мети утворення об’єднання є дещо звуженим порівняно, наприклад, з ч. 1 ст. 3 закону СРСР «Про підприємства СРСР» від 4 червня 1990 р.[17], згідно з якою підприємства об’єднувалися з метою: а) координацію діяльності; б) забезпечення захисту їх прав; в) репрезентації спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. За погодженим рішенням підприємств на об’єднання могло бути покладено централізоване виконання окремих виробничо-господарських та інших функцій. | |
| Просмотров: 893 | Загрузок: 34 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |