Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 29.03.2024


Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
[ Скачать с сервера (144.0 Kb) ] 22.06.2017, 15:43
ВСТУП
Актуальність теми та її обгрунтування. На сьогоднішній день загальноприйнятою є концепція економічного розвитку держав, яка забезпечує національну конкурентноспроможність та довгострокове економічне зростання. Це було викликано Світовою економічною кризою, яка стала причиною переорієнтації основних цінностей. В основу такої концепції було покладено модель інноваційного розвитку, яка визначає рівень розвитку держави та її перспективи, а також вирішує певні соціальні та економічні проблеми, забезпечує стабільні темпи зростання та безпеку. Незважаючи на те, що в Україні було створено оптимальні умови для розвитку інноваційної діяльності, а саме: сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, зокрема, було прийнято Закони України «Про інноваційну діяльність», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про пріорітетні напрямки інноваційної діяльності», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення концепції розвитку національної інноваційної системи», стан інноваційної діяльності визначається як кризовий і не відповідає сучасному світовому рівню. На даному етапі нормативно-правова база є широко розгалудженою, некодифікованою, розмежованаю різними галузями права, що ускладнює процес її систематизації та удосконалення.
Вивченням інноваційної сфери займають вчені різних напрямків: юристи, економісти, соціологи, педагоги. Серед них можна виділити напрацювання таких теоретиків: правники – Ю. Атаманова, О. Вінник, Д. Задихайло, А. Матвєєва, І. Вороніна, економісти – С. Биконя, В. Гусєв, Дж. Епштейн, А. Ніколаєв, Б. Санта, Г. Тернквіст, Р. Шелтон, соціологи – Ю. Карпова, Б. Лісін, В. Фокіна, педагоги – О. Аматьєва, Н. Гавриш, А. Герасимов, О. Єфросініна, Л. Єлізарова, О. Козлова, А. Кальянов, І. Логінов, В. Носков, Л. Овсянкіна, Л. Холодкова, В. Чернолес.
Тому, враховуючи масштаби обговорення і здійснення інноваційної політики в європейських країнах, та порівнюючи з ситуацією в Україні, досить актуальною є тема правового регулювання інноваційної діяльності та визначення основних напрямків вдосконалення даної сфери.
Мета та завдання дипломного дослідження. Основною метою дипломного дослідження є визначення інноваційного потенціалу держави, порівняння розвитку інновацій в Україні з високорозвиненими європейськими державами, аналіз сучасного інноваційного стану з точки зору законодавчого регулювання, створення платформи для інноваційних відносин, можливостей для інноваційного інвестування, реалізації інноваційних проектів та використання інноваційних продуктів, а також пошук шляхів удосконалення інноваційної сфери.
Для досягнення мети дослідження було виконано такі завдання:
 вивчено основну термінологію, яка використовується в сфері інновацій;
 досліджено чинне законодавство та розглянуто повноваження державних органів в цій сфері;
 вивчено теоретично-методичні джерела;
 розглянуто стан інноваційного розвитку в інших державах;
 визначено пріорітетні напрямки розвитку інноваційної діяльності в Україні;
 запропонувано можливі шляхи удосконалення інноваційної сфери.
Об’єктом дослідження є відносини у сфері інноваційної діяльності в Україні, їх стан і перспективи розвитку, та рівень правового регулювання.
Предметом дослідження даної дипломної роботи є система правових норм чинного національного та міжнародного законодавства, міжнародно-правових актів у сфері регулювання інноваційної діяльності.
Структура дипломної роботи обумовлена метою та завданням дослідження і складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Отримані результати дослідження. В результаті дослідження було проаналізовано основну термінологію, законодавчу базу та повноваження державних органів в сфері інновацій, визначено найрезультативніший стан інноваційного розвитку та найбільш ефективні інструменти стимулювання інноваційної діяльності, опрацьовано проблемні ситуації, що стосуються суб’єктів інноваційних відносин та договорів, які опосередковують інноваційну діяльність, а також зазначено можливі шляхи усунення недоліків і покращення становища сфери інновацій.

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
1.1. Визначення основних понять інноваційної діяльності
Поняття «інновація» походить від лат. innоvatio (in- в і nоvatio- новий), тобто це кінцевий результат інноваційної діяльності у формі нового або вдосконаленого виробу чи технології, створених у результаті використання новацій, які реалізовуються на ринку або впроваджуються у виробництво, управлінську та інші сфери. Тобто в буквальному розумінні – це введення в дію новації, тому досить часто вітчизняні дослідники термін «інновація» ототожнюють з поняттям «нововведення». В Законі України «Про інноваційну діяльність» дане таке визначення інноваціям – «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» .
Вперше подібний термін використовував Й. Шумпетер у 1912 р., але він вживав термін «нові комбінації». Сам термін «інновація» був застосований в 1939 р. і означав «нововведення, яке використовується у сфері технологій виробництва або управлінні господарською діяльністю». Це питання також досліджували як зарубіжні, так і вітчізняні вчені: Л. Антонюк, Ю. Бажал, О. Гайфутдинова, В. Геєць, П. Друкер, Дж. Кларк, О. Лапко, М. Молчанов, Ю. Морозов, С. Онишко, І. Одотюк, Р. Фатхутдінов, С. Філіппова, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та інші.
Досліджуючи питання визначеня цього поняття можна зробити висновок, що термін «інновація» можна розглядати в чотирьох аспектах:
1. як окремий елемент інноваційної діяльності чи будь-яка зміна в діяльності суб’єкта господарювання. Прихильниками даного напряму є здебільшого зарубіжні науковці – П. Гадинер, Р. Ротвелл, І. Бланк, М. Кондратьєв, Р. Нельсон, С. Уітнер і Б. Твіс;
2. як кінцевий результат інноваційної діяльності окремого підприємства чи будь-якої сфери суспільства. До такого тлумачення схиляються більшість російських і вітчизняних науковців – І. Афонін, О. Гайфутдінова, А. Гречан, П. Завлін, С. Ільєнкова, С. Покропивний, Р. Фатхутдінов, С. Філіпова;
3. як зміни в технологіях, продукції та послугах, що упереджують використання необхідних для цього ресурсів і забезпечують зростання ефекту в різних сферах суспільної діяльності. Даний напрям підтримують І. Бланк, С. Валдайцев, О. Кузьмін, Ю. Морозов, М. Портер;
4. як комплексного процесу, – від виникнення ідеї до її матеріалізації в технологіях, продукції, послугах – який може спричинити різнопланові техніко-економічні, соціальні, екологічні та інші зміни в суспільному середовищі. До даного тлумачення інновацій схиляються більшість зарубіжних і вітчизняних дослідників – Д. Бессант, І. Буднікевич, П. Друкер, В. Мединський, М. Молчанов, Б. Санто, К. Фрімен, М. Хучек, Д. Черваньов, Й. Шумпетер .
Взагалі, у вітчизняній літературі поняття «новації» стали активно використовуватись тільки на стадії перехідної економіки. До того часу в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, користувались поняттям «науковоотехнічного прогресу» і проблематика нововведень розроблялась лише в межах економічних досягнень НТП та впровадження нової техніки у виробництво. Теорія розвитку науковоотехнічного прогресу не враховувала організаційно-управлінських, соціальних інновацій і, взагалі, багатьох важливих чинників ринкової економіки, які не могли бути використані в соціалістичному господарюванні. На сьогоднішній день теоретичними положеннями з визначення категорій інновації займаються такі вітчизняні науковці як І. В. Федулова, Т. В. Гринько, М. Боярська, Ю. О. Капітанець, Н. В. Кузьминчук, В. В. Іжевський, С. Глухова та ін .
В літературі виділяють такі основні (імперативні) і додаткові (субсидіарні) правові ознаки інновацій. До числа основних ознак належать:
 наукоємність – створення інновацій як результат успішних наукових досліджень і розробок;
 новизна – створення інновацій має здійснюватися в Україні вперше;
 прогресивність – поява інновацій сприяє нарощуванню вітчизняного науково-технічного і виробничого потенціалу, а також вирішенню економічних, соціальних, екологічних та інших проблем державного масштабу;
 формальна визначеність об’єктів – коло об’єктів інновацій є суворо обмеженим. До нього мають входити лише об’єкти інтелектуальної власності, причому далеко не всі, а лише ті, створення яких пов’язане з проведенням наукових досліджень (зокрема, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, рідкісні породи тварин і комп’ютерні програми). Але варто вказати, що створення навіть цього кола об’єктів далеко не завжди супроводжується проведенням різного роду наукових досліджень (наприклад, написання комп’ютерних програм або отримання нової форми будь-якого виробу у вигляді промислового зразка тощо);
 ефективність – об’єкт стає інновацією лише в тому випадку, коли він є сприйнятий ринком або реалізований у межах підприємства, що приводить до досягнення економічного, екологічного або соціального ефекту.
Як додаткові (субсидіарні) правові ознаки інновації можуть виступати:
 конкурентоспроможність – наявність в інноваційного товару або послуги якісних або вартісних переваг, що порівнюються з аналогічним товаром або послугою, які представлені на ринку. Конкурентоспроможність є обов’язковою ознакою інновацій лише в тому випадку, коли вони зорієнтовані на входження до ринку, в якому присутні їх аналоги;
 диверсифікованість – можливість одночасного використання інновацій у різних напрямах господарської діяльності підприємства або в інших сферах життєдіяльності людини (споживчої, наукової, освітньої, медичної). Такі інновації мають крупномасштабний, багатофункціональний характер. До їх числа можна віднести, наприклад, чергові моделі комп’ютерів, які можуть використовуватись як у виробничій, так і в будь-якій іншій соціально-економічній сфері.
Найбільш поширеним є поділ інновацій на дві групи:
1. за їх структурною характеристикою (інновації на вході в підприємство; інновації на виході з підприємства; інновації структури підприємства як системи);
2. за цільовими змінами (технологічні; виробничі; економічні; торговельні; соціальні; інновації у сфері управління).
На сучасному етапі найбільш вживаним є поняття «інноваційна діяльність». Воно означає «самостійний вид діяльності підприємства, пов’язаний з управлінням процесами відновлення всіх об’єктів господарювання в ринковій економіці». В літературі можна зустріти досить багато теоретичних думок і теорій щодо визначення суті інноваційної діяльності .
Інноваційна діяльність, за С. Покропивним, — це процес, спрямований на розроблення й реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи вдосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи вдосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв’язані з цим додаткові наукові дослідження й розробки.
У працях Р. Фатхутдінова інноваційна діяльність розуміється як діяльність, спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й відновлення номенклатури та поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалювання технології їхнього виготовлення з наступним упровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому й закордонному ринках (це стосується також інноваційно-інвестиційної діяльності).
Також під терміном «інноваційна діяльність» ряд учених вбачає діяльність, спрямовану на пошук можливостей інтенсифікації виробництва та задоволення суспільних потреб у конкурентоспроможних товарах і послугах завдяки використанню науково-технічного та інтелектуального потенціалу. Розглядаючи наведене визначення поняття «інноваційна діяльність», необхідно вказати на відсутність в ньому процесу розробки інновації. Хоча потрібно зазначити, що інноваційна діяльність означає весь інноваційний процес, який розпочинається розробкою ідеї й закінчується реалізацією готової продукції. Ширше суть інноваційної діяльності розкриває таке визначення: інноваційна діяльність – це процес, спрямований на розробку інновацій, реалізацію результатів завершених наукових досліджень або певних науково-технічних досягнень в новий чи вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується в практичній діяльності, а також пов’язані з цим процесом наукові розробки та дослідження .
В працях вчених можна знайти і такі визначення:
1. інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг;
2. інноваційна діяльність — це комплекс робіт, спрямованих на розробку та впровадження технологічно нових або значно технологічно вдосконалених продуктів (продуктові інновації) і виробничих процесів (процесові інновації);
3. під інноваційною діяльністю розуміють усі наукові, технологічні, організаційні, фінансові й комерційні дії, що реально сприяють здійсненню інновацій або задумані з цією метою. До інноваційної діяльності входять дослідження й розробки, не пов’язані безпосередньо з підготовкою конкретної інновації .
Отже, з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що універсального підходу до визначення терміну та й самого терміна «інноваційна діяльність» не існує. Чинне законодавство також не вирішує цього питання.
Так, у Законі України «Про інноваційну діяльність» знаходимо таке визначення поняття «інноваційна діяльність» - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.
Водночас існує визначення інноваційної діяльності, що надає Господарський Кодекс України, у якому відповідно до ст. 325 інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності затрат і впровадження нових науково-технічних досліджень у виробництво й інші сфери суспільного життя.
У Законі інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу, що включає:
• випуск і поширення принципово нових видів техніки й технології;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.
З прийняттям Господарського кодексу цей перелік був розширений за рахунок таких напрямів (ст. 327):
• проведення наукових досліджень і розробок, які спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюється вперше як промислове засвоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Аналіз законодавчих визначень інноваційної діяльності, закріплених в ст. 1 Закону України “Про інноваційну діяльність” і ст. 325 ГК України, свідчать про наявність між цими нормами певних колізій. Обидва нормативні акти дещо по-різному визначають суб’єктний склад інноваційної діяльності. Ст. 325 ГК відносить до нього лише учасників господарських відносин, що відповідає предмету правового регулювання зазначеного нормативного акта. Учасниками відносин у сфері господарювання (а також й інноваційної діяльності) відповідно до ст. 2 ГК України є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади і місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, а також громадяни, суспільні й інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання або здійснюють відносно них організаційно-господарські повноваження на базі відносин власності.
Нормативне визначення інноваційної діяльності, що надає ст. 1 Закону України “Про інноваційну діяльність” перелік її суб’єктів не містіть. Але він достатньо повно викладений у ст. 5, відповідно до якої суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, що здійснюють в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власні або позичені кошти у реалізацію в Україні інноваційних проектів .
Порівняння між собою цих двох норм, що визначають суб’єктний склад інноваційної діяльності, дає можливість виявити їх часткову невідповідність один одному. Зокрема, Господарський кодекс на відміну від Закону України “Про інноваційну діяльність” не визнає суб’єктами інноваційної діяльності фізичних осіб, які не є засновниками суб’єктів господарювання або які здійснюють відносно них організаційно-господарчі повноваження на основі відносин власності. Яскравим прикладом таких фізичних осіб виступають венчури, що знаходяться на початковій стадії – особа, що має інноваційну бізнес-ідею або пілотний інноваційний проект, однак, яка ще не створила власне підприємство.
Те, що фізичні особи, які не належать до учасників господарських відносин, виходячи зі ст. 325 ГК України, не визнаються суб’єктами інноваційної діяльності, є виправданою позицією законодавця, оскільки ГК України — це нормативний акт, який регулює виключно господарські відносини, що виникають у процесі організації і здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Вирішення проблеми найбільш точного визначення суб’єктного складу інноваційної діяльності в тому або іншому випадку може вирішуватись за загальними правилами подолання правових колізій, шляхом виділення і подальшого співвідношення між собою загальної і спеціальної колізійної норм.
Не менш важливим є визначення понять «інноваційний продукт» та «інноваційна продукція». Закон України «Про інноваційну діяльність» розмежовує ці поняття:
- інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом;
- інноваційна продукція – нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом .
Проте зазначається, що інноваційна продукція може бути результатом застосування або тиражування інноваційного продукту. Більш детальше ці поняття розкритті в ст. 14 і ст. 15 вищезазначеного Закону:
1. щодо інноваційного продукту:
«Стаття 14. Інноваційний продукт
1. Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:
а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;
б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;
в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
2. Рішення про кваліфікування продукту інноваційним приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, за результатами експертизи»;
2. щодо інноваційної продукції:
«Стаття 15. Інноваційна продукція
1. Інноваційною може бути визнана продукція, яка відповідає таким вимогам:
а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;
б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
2. Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту.
3. Інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.
4. Рішення про кваліфікування продукції інноваційною приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, за результатами експертизи».
Виділяють такі основні ознаки віднесення продукції до інноваційної:
- продукції характерна значна науково-технічна новизна;
- використання продукції приносить значний розвиток сфері її застосування;
- продукція є практичною у використанні;
- впровадження продукції вдосконалює діяльність підприємства (якщо вона призначена для внутрішнього використання на підприємстві) та приносить позитивний матеріальний або нематеріальний ефект;
- продукція повинна задовольняти побут, підвищувати якість життя (якщо вона призначена для побутового використання споживачів);
- якість продукції підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства, як наслідок відповідного виду економічної діяльності, держави тощо;
- продукція задовольняє нові або існуючі потреби ринку, споживачів тощо.
При дослідженні регулювання інноваційної сфери варто також акцентувати увагу і на визначенні поняття «інноваційний проект». У Законі України «Про інноваційну діяльність» дане чітке визначення «інноваційного проекту» - це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.
Відповідно до чинного законодавства кожен інноваційний проект підлягає державній реєстрації. Механізм реєстрації передбачений в ст. 13 Закону України «Про інноваційну діяльність» .
Державна реєстрація інноваційних проектів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Її здійснює, за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, для кваліфікування інноваційних проектів організує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, і відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу». Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, до Державного реєстру інноваційних проектів.
Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності визнаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, пріоритетними інноваційними проектами.
Інформація про занесення інноваційного проекту до Державного реєстру інноваційних проектів публікується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, у його бюлетені.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, видає суб'єкту інноваційної діяльності свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту. Форма свідоцтва затверджується Кабінетом Міністрів України. Свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту є чинним протягом семи років від дати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються. Інформація про це публікується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, у його бюлетені.
Державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов'язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки.
Строк розгляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інноваційної діяльності, проекту, поданого для державної реєстрації як інноваційного, не повинен перевищувати шість місяців від дати його прийняття.
У разі незгоди суб'єкта інноваційної діяльності чи будь-якої іншої фізичної або юридичної особи з рішенням щодо кваліфікації інноваційного проекту і (або) з його державною реєстрацією ці акти можуть бути оскаржені до суду (господарського суду).
Неправомірні кваліфікація і державна реєстрація проекту як інноваційного тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.
Правопорушеннями при кваліфікуванні і державній реєстрації інноваційних проектів вважаються:
а) прийняття рішення про кваліфікування інноваційного проекту і його державну реєстрацію без проведення експертизи;
б) фальсифікація висновків експертизи;
в) вчинення дій, що перешкоджають проведенню експертизи;
г) умисне примушування або створення для експертів чи експертних комісій обставин, які зумовлюють необ'єктивне проведення експертизи;
д) переслідування експертів за підготовлені ними висновки, несприятливі для тієї чи іншої особи чи організації;
е) залучення до експертизи посадових осіб та фахівців, безпосередньо заінтересованих у результатах експертизи;
є) розголошення конфіденційної інформації, пов'язаної з розглядуваними інноваційними проектами.
Але, в сучасний період існує думка, що з метою уніфікації форм реалізації інноваційних проектів та запобігання виникнення тіньових схем із впровадження низько технологічних продуктів з малою часткою добавленої вартості, запропоновано об’єднати процедури державної реєстрації інноваційних проектів, які реалізуються самостійно суб’єктами інноваційної діяльності та в рамках технологічного парку та запровадити єдиний порядок проходження процедури державної реєстрації інноваційних проектів у три етапи: проведення інноваційної експертизи, кваліфікація інноваційного проекту, реєстрація інноваційного проекту та видання свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту.
Категория: Дипломные работы | Добавил: opteuropa | Теги: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІ, дипломна робота з права., скачать дипломную, інноваційна діяльність
Просмотров: 609 | Загрузок: 20 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно