| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
Проблеми участі адвоката-захисника у кримінальному судочинстві
| [ Скачать с сервера (496.0 Kb) ] | 08.06.2017, 22:21 |
| Стаття 3 Конституції України проголошує людину, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави, в тому числі і у сфері кримінальної юстиції. Актуальність теми дипломної роботи та її обгрунтування. На сучасному етапі розвитку суспільства ми все частіше стикаємося з порушенням наших прав та інтересів, що спричинено рядом чинників серед яких економічні, політичні, соціальні. Для того щоб відновити та відстояти права чи інтереси і діє функція захисту. Функція захисту в різних судових процесах по різним категоріям прав має свої спільні ознаки, але разом з тим містить численну кількість розбіжностей. Особливу увагу слід приділити функції захисту в кримінальному судочинстві. Складність реалізації даної функції в цьому виді судочинства пов’язується з суспільною небезпечністю злочинних діянь та суворим ретроспективним впливом держави на неправомірну поведінку особи. Функція захисту у кримінальному судочинстві може здійснюватися як самим підозрюваним (обвинуваченим, засудженим, виправданим) так і його захисником. Враховуючи практичний та теоретичний досвід можна стверджувати, що якнайкраще реалізувати її зможе саме захисник. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. звузив кількість захисників виключно до адвоката. Для того, щоб захисник здійснював захист свого підзахисного (клієнта) на найвищому рівні мають бути створені належні умови для його участі та діяльності у кримінальному провадженні. Недосконалість законодавчої бази, яка регламентує діяльність адвоката-захисника у кримінальному судочинстві, прогалини у нормативно-правових актах, що регулюють це питання призводить до ряду проблем участі захисника у кримінальному судочинстві. Саме це й спричинює актуальність дослідження даної теми дипломної роботи. Питання проблем участі захисника у кримінальному процесі вивчалося, проте не так комплексно, це скоріше стосувалося його участі на конкретній стадії кримінального судочинства. Питання щодо професійних прав та обов’язків захисника, особливостей діяльності адвоката на конкретній стадії кримінального провадження неодноразово ставали предметом досліджень українських вчених та практиків, серед яких Т.В. Ворфоломеєва, Ю.М. Грошевий, В.В. Леоненко, О.Р. Михайленко, Г.М. Омельяненко, О.Д Святоцький, М.І. Сірий, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, та іноземних вчених та практиків, серед яких В.Д. Адаменко, М.Ю. Барщевський, Д.П, Ватман, Я.С. Кисельов, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, З.В. Макарова, М.М. Полянський, Г.М. Резник, В.М. Савицький, Ю.І. Стецковський, Є.Г. Мартиненко тощо. Мета та завдання дипломного дослідження. Метою дипломного дослідження є теоретичне вивчення та практичне осмислення місця та ролі адвоката-захисника у кримінальному судочинстві, висвітлення проблемних питань пов’язаних з його участю у кримінальному провадженні та формування реальних пропозицій щодо їх вирішення. Завдання дипломного дослідження полягає у аналізі та розкритті наступних питань: 1) проблематика визначення поняття захисту у кримінальному процесі; 2) з’ясування ролі адвоката-захисника у процесі реалізації ним функції захисту у кримінальному судочинстві; 3) проблеми процесуального статусу захисника та гарантій його забезпечення; 4) встановлення та вивчення особливостей та проблем залучення і участі адвоката-захисника на всіх стадіях кримінального провадження. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дипломної роботи автор застосовує наступні методи дослідження: системно-комплексний, моделювання та прогнозування, логіко-юридичний, історико-діалектичний, порівняльно-правовий. Отримані результати дослідження. Наукова новизна результатів отриманого дослідження полягає в тому, що було здійснено комплексне вивчення та аналіз національної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність захисника у кримінальному судочинстві, міжнародної судової практики та наукової літератури стосовно даного питання, що в свою чергу сприяло висвітленню проблемних питань пов’язаних з участю захисника на кожній із стадій кримінального провадження. Теоретичні висновки ґрунтуються на емпіричній базі, яка була одержана у процесі збирання відповідних матеріалів. Було розроблено пропозицію щодо уніфікації прав захисника шляхом об’єднання їх в одній статті Кримінального процесуального кодексу України з відповідною назвою, з метою виключення ототожнення особи захисника з його підзахисним. Досліджені особливості вступу захисника у кримінальне провадження та проаналізована його участь на кожній із стадій даного провадження. Запропоновано на законодавчому рівні внести зміни і більш чітко закріпити перелік документів необхідних для подачі захисником для підтвердження його повноважень, з метою уникнення необґрунтованих ситуацій подачі двох документів, які однаковим чином підтверджують його повноваження. Також проаналізовано ряд інших проблем участі захисника у сфері кримінальної юстиції та викладено пропозиції щодо їх усунення та сприяння реалізації адвокатом функції захисту у кримінальному судочинстві. Вході написання дипломної роботи було використано Конституцію України, національні та міжнародні нормативно-правові акти, судову практику Європейського суду з прав людини, навчальну літературу, наукові видання та інші матеріали. В роботі також містяться матеріали, одержані шляхом вивчення ряду кримінальних проваджень, у яких адвокати-захисники брали участь. Структура дипломної роботи обумовлена метою дипломного дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділений на підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків до всієї дипломної роботи та переліку використаних джерел. Повний обсяг дипломної роботи становить 103 сторінки, з яких 93 – основний зміст. РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ЗАХИСНИКА У РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЇ ЗАХИСТУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 1.1 Поняття захисту у кримінальному процесі Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави в усіх складових життя суспільства, включаючи сферу кримінальної юстиції. Теоретичне вивчення проблем забезпечення конституційного права обвинуваченого на захист цілковито обумовлено завданням побудови правової держави, утвердження верховенства права та демократичних засад правосуддя. Загальна декларація прав людини підкреслює, що «кожна людина, яка звинувачується у скоєнні злочину має право вважатись невинною до тих пір поки її винність не буде встановлена законним порядком шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються всі можливості для захисту» [3, с. 20]. Терміни «захист», «захисник» в українській мові багатозначні. Стосовно правової сфери діяльності людини вони тлумачаться, зокрема, так: «захист» — дія за значенням захищати; охорона, сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду; «захисник» — той, хто захищає когось, щось від нападу, замаху тощо; той, хто відстоює на суді інтереси обвинуваченого [62, с. 733]. Відповідно до такого розуміння у сфері права у вітчизняному законодавстві, ці терміни також охоплюють ряд понять, які не співпадають ні за структурою, ні за змістом та обсягом відображених у ньому понять, проте також співвідносяться між собою так, як і в загальноприйнятому розумінні. Основним державно-правовим засобом захисту людини і громадянина Конституція України називає судовий захист. У ч. 1 ст. 55 Конституції проголошено: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Взявши на себе зобов’язання щодо захисту прав і свобод особи судом, Україна гарантувала виконання цього зобов’язання наданням кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55 Конституції). Більше того, Конституція надала право кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав та свобод до відповідних міжнародних установ (ч. 4 ст. 55 Конституції). Таким чином, змістом судово-правового захисту є універсальне право кожного, хто вважає свої права та свободи порушеними чи поставленими під загрозу порушення, звертатися за їх захистом, і обов’язок суду — розглянути таке звернення та вирішити вказане у ньому питання по суті [65, с. 87]. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Та вказує на те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Але дана норма не дає тлумачення захисту як такого. Функція захисту – одна з основних кримінально-процесуальних функцій. Вона є обов’язковим елементом розв’язання правових спорів у суді, слугує противагою функції обвинувачення. Без неї не може повноцінно діяти система правосуддя [53, с. 3]. Неякісна реалізація завдань захисту становить пряму перешкоду встановленню істини, всебічному, повному і об’єктивному розгляду кримінальної справи, постановленню законного і обґрунтованого рішення. Функція захисту є формою забезпечення прав і свобод людини у кримінальному судочинстві. У кримінальному судочинстві поняття «захист», «захисник» мають більш вузьке, спеціальне значення. Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України) відмежовує функцію захисту від інших процесуальних функцій під час розгляду справи в суді, перераховує суб’єктів здійснення даної функції, розкриває поняття захисника, визначає його права та обов’язки. Аналізуючи терміни «захисник» і «захист» стосовно кримінального судочинства В.О. Попелюшко стверджує наступне: 1. Ці терміни у кримінальному процесуальному праві вживаються як для означення одних і тих же понять, так і взаємопов’язаних, але різних. Важливе значення тут має контекст правової норми та процесуально-правовий інститут до якого ця норма належить. 2. Об’єктом захисту є обвинувачений (підозрюваний, засуджений, виправданий), його права, свободи, інтереси. 3. Суб’єктами захисту виступають обвинувачений (підозрюваний, засуджений, виправданий), його захисник (адвокат), а у випадках та в порядку передбаченому КПК України – також законний представник. Проблему пов’язану з колом суб’єктів захисту [86] «породив» Конституційний Суд України (КСУ) своїм рішенням від 16 листопада 2000 р. № 13 – рп/2000 (справа Солдатова) розтлумачивши ч. 1 ст. 59 Конституції про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого під час захисту від обвинувачення вибирати захисником своїх прав також особу, яка є «фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи» [18; 94]. Проте це рішення є абсурдним, і судова практика, і пізніше Верховний Суд України (ВСУ) постановою Пленуму від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» [16] нівелювали вище наведене рішення КСУ в цій частині не допуском «фахівців у галузі права» до участі у захисті обвинуваченого у кримінальному процесі, ВСУ прямо зазначив «визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах» [65, с. 89 – 90]. У вітчизняному кримінальному процесі, на жаль, і досі зберігається закладений в радянські часи функціональний дисбаланс, домінує обвинувальний ухил, значно обмежені захисні процесуальні гарантії. Питання реалізації функції захисту на різних стадіях провадження у кримінальній справі завжди привертали увагу вчених-процесуалістів. На загальнотеоретичному рівні кримінально-процесуальні функції досліджували у своїх працях В.А. Азаров, Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.К. Бабаєв, А.Д. Бойков, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, В.П. Данєвський, А.Я. Дубінський, П.С. Елькінд, Є.Г. Коваленко, Л.Д. Кокорев, А.Ф. Коні, О.М. Ларін, В.В. Леоненко, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, М.І. Сірий, Ю.І. Стецовський, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, І.Ю. Сухарев, В.П. Шибіко, М.Є. Шуміло, І.Я. Фойницький та ін. Вагомий внесок у дослідження реалізації функції захисту зроблено В.П. Бахіним, Т.В. Варфоломеєвою, В.В. Гевком, А.Я. Гінзбургом, Я.П. Зейканом, З.З. Зінатулліним, А.В. Іщенком, Н.С. Карповим, М.В. Костицьким, В.О. Коноваловою, Є.Д. Лук’янчиковим, М.А. Погорецьким, Д.П. Письменним, С.М. Стахівським, О.Д. Святоцьким, В.Ю. Шепітьком, В.О. Попелюшком та іншими вченими. Істотних здобутків у вивченні кримінально-процесуальної функції захисту досягли на рівні дисертаційних досліджень М.А. Маркуш, Ю.В. Хоматов та С.О. Ковальчук, які функцію захисту проаналізували у контексті реалізації принципу змагальності; Т.В. Корчева, Т.В. Омельченко та О.О. Чепурний вивчали особливості здійснення функції захисту на стадії досудового розслідування; О.В. Острогляд досліджував участь адвоката у стадії апеляційного перегляду справи, а А.М. Бірюкова – надання адвокатурою правової допомоги [53, с. 3 – 4]. З огляду на розвиток України, інститутів демократії та гуманізму, правових поглядів, які пропагують міжнародні організації та позицій Європейського суду з прав людини, одним із невід’ємних прав особи є її право на захист. Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим, прокурором або суддею тягне, як наслідок, кримінальну відповідальність передбачену ст. 374 Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права. При чому участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого [8, с. 12]. Тобто якщо проаналізувати ст. 20 КПК України, то можна дійти висновку, що право підозрюваного (обвинуваченого), виправданого, засудженого на захист являє собою сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом’якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів. Різним вченими-процесуалістами поняття захисту у кримінальному процесі тлумачиться по різному. Деякі науковці поділяють поняття «захисту» на «захист в матеріальному розумінні» та «захист в формальному розумінні». Як поняттю позову в цивільному процесі відповідає поняття обвинувачення в процесі кримінальному, так поняттю відповіді в першому з них відповідає поняття захисту в другому. Захист в цьому смислі є відповідь на обвинувачення і утворює собою сукупність процесуальних прав та заходів направлених до огородження невинності обвинуваченого, його прав та інтересів перед кримінальним судом. Це утворює зміст захисту, або «захист в матеріальному розумінні», на відміну від «захисту в формальному розумінні, означаючого право обвинуваченого мати представника перед кримінальним судом». На думку болгарського академіка С.Г. Павлова, «захист посилює законність, коли заперечує або послаблює позиції обвинувачення, коли відстоює правоту та законні інтереси обвинуваченого, коли застережує суд і органи, що ведуть слідство від порушень законності проти обвинуваченого» [58]. Відношення до інституту захисту в кримінальному судочинстві не завжди було однаковим. В літературі, особливо наприкінці 20-х років ХХ століття, виголошувалися цілком негативні думки відносного цього кримінально-процесуального інституту. В ті роки рішуче проти участі захисника в попередньому розслідуванні висловлювався А.Я. Вишинський, мотивуючи це «недостаточно высокой и совершенной техникой нашего следственного аппарата, с одной стороны, и невозможности ожидать идеально-общественного подхода в исполнении принятого на себя дома защиты с другой». Позитивне рішення питання про участь захисника в попередньому розслідуванні в СРСР знайшло своє законодавче підґрунтя лише в «Основах уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик 1958 г. (ст. 22,23)» [9]. В наші дні в Україні функція захисту проголошується на найвищому рівні – в Конституції України (це підтверджує велике значення функції захисту) в ст. 63 закріплюється, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист [1, с. 24]. В п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України говориться, що забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства [1, с. 55]. Ч. 2 ст. 59 Конституції України визначає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура [1, с. 23]. В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не можу ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь [1, с. 24]. Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об’єктивного розслідуванню і судового розгляду справи та запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення [41] і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінального провадження, поки існує обвинувачення. Право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантією широкого кола прав і свобод людини. Особливо це стосується обвинуваченого, тому його право на захист є складовою загальних міжнародних стандартів з прав людини і розглядається як необхідна умова реалізації права на справедливий судовий розгляд. Право підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Забезпечення обвинуваченому права на захист [88] є конституційним принципом і має суворо виконуватися на всіх стадіях кримінального судочинства як важлива гарантія встановлення істини та винесення законного, справедливого і обґрунтованого вироку. Фактично функція захисту кореспондує факту пред’явлення обвинувачення. Саме з цього моменту функція захисту набуває чіткої спрямованості. Функція захисту як окрема процесуальна функція набуває в головному обсязі своєї реалізації з моменту пред’явлення обвинувачення, але її окремі елементи вступають в дію і на більш ранніх стадіях процесу, зокрема, потреба в здійсненні захисту прав особи виникає з моменту її затримання та визнання підозрюваним [68]. Обвинувачений є одним з основних учасників судового розгляду, оскільки у зв’язку з оцінкою його дій і здійснюється провадження у кримінальній справі. Найбільше відображення функції захисту в кримінальному процесі проявляється на центральній стадії, а саме на стадії судового розгляду, де в найширшому обсязі реалізується принцип змагальності [53, с. 13 – 14]. Пункт 5 частини 1 статті 1 Закону України (ЗУ) «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» містить поняття захисту, як виду адвокатської діяльності, який полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) [11, с. 1]. Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд. | |
| Просмотров: 786 | Загрузок: 46 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |