| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
СІОНІЗМ ЯК ІДЕЙНА ОСНОВА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ІЗРАЇЛЮ
| [ Скачать с сервера (139.9 Kb) ] | 22.01.2018, 20:36 |
| Актуальність теми дослідження. Значення сіонізму у становленні Ізраїлю як держави важко переоцінити. Актуалізація даної проблеми, хоча і має глибоке коріння, бере свій початок з кінця ХІХ сторіччя. Від того часу починається активне просування ідеї створення єврейської держави на історичній батьківщині цього народу, – Палестині. Однак, навіть станом на сьогодення, існують певні розбіжності у трактуванні цього поняття. Зокрема, більшість російських джерел, в силу ідеологічної пропаганди за часів СРСР, надають цьому явищу негативний контекст. Ставлення держав-світових лідерів до створення держави Ізраїль на території Палестини було досить неоднозначним, але згодом ця країна перетворилася з об’єкта на суб’єкта геополітики. Також зазначений рух справив визначальний вплив на імміграційну політику Ізраїлю, ставши ідеологічним базисом для Закону «Про повернення», який зумовив масштабні хвилі імміграції репатріантів. Сьогодні всі розуміють істину, що в Ізраїлі проживає найбільша єврейська громада в світі, але якщо повернутися на 125 років назад, як тоді, людині того часу представлявся такий сценарій, здавався він реальним? Відповідь швидше за все – ні! Якщо ми подивимося та тодішній ринок ідей в єврейському середовищі, в останній чверті ХІХ століття, то сіоністський сценарій був маргінальним, мало євреїв того часу вірила і вчиняла якісь дії для того, що ця теорія втілилася в життя. Саме тому дуже важливо дізнатися, яким чином сіонізм пройшов шлях від ідеї до втілення у справжню державу певного етносу на його історичних територіях. Мета і завдання кваліфікаційної роботи. Метою кваліфікаційної роботи є систематизація підходів щодо трактування сіонізму для об’єктивного неупередженого визначення даного явища і розкриття його специфіки в якості ідейної основи державотворення Ізраїлю. Поставлена мета зумовила наступні завдання: - проаналізувати ідейні витоки сіонізму; - виокремити напрями сіонізму та дослідити їх особливості; - з’ясувати специфіку сіонізму як державницької ідеології. Об’єктом дослідження є система суспільно-політичних поглядів сіонізму. Предмет дослідження – вплив сіонізму на процес державотворення Ізраїлю. Методи дослідження. Поставлена мета і завдання дослідження зумовили наступні методи наукового пошуку: - системний метод – для розгляду сіонізму як цілісного феномену, який має різновиди своїх компонентів, що перебувають у безперервній взаємодії з оточуючим середовищем, реагуючи на суспільні вимоги та потреби; - структурно-функціональний метод – для вивчення функціональних складових сіонізму, його структури; - історико-політологічний – для характеристики процесу еволюції сіонізму, - від зародження до його становлення як державної ідеології; - порівняльний метод – для виявлення спільних і відмінних рис напрямів сіонізму; - статистичний метод – для виявлення кількісної та якісної оцінки еврейського населення у різні часи під час сіоністських рухів. Вищезазначені інструменти допомогли систематизувати та удосконалити процес написання роботи. Структура дипломної роботи. Поставлені мета та завдання зумовили наступну структуру роботи: вступ, три розділи, висновків та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи склав 58 сторінок, список використаних джерел містить 41 найменування. Розділ 1. Ідейні витоки сіонізму Для кращого розуміння витоків і змісту течії сіонізму необхідно етимологічно визначити зміст даного поняття. Найчастіше, з тлумачення самого терміну «сіонізм» прослідковується позиція автора визначення, його ставлення до даного явища, що вносить певні суперечності в дану проблематику і призводить до необхідності розгляду тлумачень з різних боків для проведення об’єктивного аналізу. Наприклад Велика радянська енциклопедія дає таке визначення даному поняттю: сіонізм (від назви пагорба Сіон в Єрусалимі) – найбільш реакційний різновид єврейського націоналізму, який заснований на догматах іудаїзму, що отримав значне поширення у ХХ ст. серед єврейського населення капіталістичних країн [8]. З наведеного визначення одразу вбачається оцінка цієї течії радянською владою, яку не можна назвати неупередженою, незаангажованою та позбавленою ідеологічного контексту. Яскраво прослідковується ставлення автора до даного явища, що дає підстави для висновку щодо некоректності даного твердження. Слово «сіонізм» походить від топоніма Сіон, який у книгах пророків використовувався для позначення Єрусалиму, особливо в контексті підкреслення ролі міста як духовного центру іудаїзму; при цьому Ерец–Ізраель нерідко іменувалася «дщер'ю Сіону», а єврейський народ — «синами Сіону». З часу вавилонського полону Сіон став для єврейського народу в діаспорі символом втраченої батьківщини; у такому значенні він часто згадується в релігійних текстах і світської літератури: «При річках Вавилона, там сиділи ми і плакали, коли згадували про Сіон» [36]; «Сіон, невже ти не запитаєш про долі в'язнів твоїх...» (Иехуда ха–Леві). У другій половині ХІХ ст. ця ж семантика топоніму була використана у назві руху Ховевей Ціон. Сам термін «сіонізм» був введений у вжиток одним з ранніх теоретиків сіонізму, лідером ортодоксально–релігійного руху «Агудат Ізраель» і ідішізму Бірнбаумом H.[3]. Вперше він з'явився в 1890 на журналу «Selbstemancipacion» (з травня 1893 виходив з підзаголовком «Орган сіоністів») як назва «партії», яка, на противагу програмі переселення євреїв «Ховевей Ціон», прагнула забезпечити повернення єврейського народу в Ерец–Ізраель, використовуючи політичні методи. Однак до кінця ХІХ ст. під сіонізмом частіше мали на увазі саме практичну діяльність, спрямовану на створення єврейських сільськогосподарських поселень в Ерец–Ізраель. В такому значенні спочатку вживав це слово Герцль Т.[1]. Лише після Першого Сіоністського конгресу, який прийняв Базельську програму, яка поєднала «ідеологічний» і «практичний» аспекти руху, з створенням Сіоністської організації, у яку влилася більшість Ховевей Ціон, термін придбав сучасне значення. В деяких джерелах сіонізм, перш за все, оцінюється як національно–визвольний рух єврейського народу у контексті європейських політичних визвольних рухів ХІХ століття. Тоді як критики оцінюють сіонізм як вияв форми расизму та расової дискримінації. Варто провести чітку демаркацію між термінами «сіонізм» і «територіалізм», що мають не тотожне значення, оскільки головна ідея сіонізму спрямована на відродження єврейської держави безпосередньо в Палестині, тоді як під територіалізмом розуміється прагнення євреїв до створення своєї держави. Нойбергер Б. у своїй праці «Що таке сіонізм?» дає наступне визначення даному поняттю: «Сіонізм — це ідеологія, що виражає тугу єврейського народу на чужині, але своїй історичній батьківщині, по Сіону, країні Ізраїлю. Той факт, що про «єврейський патріотизм» говорять інакше, ніж про патріотизм французький, голландський або арабський, свідчить про те, що сіонізм висловлює особливий зв'язок між єврейськими національними почуттями і тією певною територією, ім'я якої – Сніп, Країна Ізраїлю» [30, С – 24]. Серед факторів, що впливали на зародження ідеології сіонізму можна виокремити наступні: 1. Історичні: обґрунтовуючи ідею сіонізму, прихильники цієї ідеології вказують на безпосередній зв’язок євреїв з країною Ізраїль. Зокрема професор Нойбергер Б. у своїй праці «Що таке сіонізм?» зробив короткий, але вичерпний екскурс в історію цієї течії. У його праці історія єврейського народу має наступний виклад: євреї оселилися в Ізраїлі близько чотирьох тисяч років тому, коли на сучасній території цієї країни оселився Авраам. У XIII ст. до н. е. Мойсей керував виходом євреїв з Єгипту, а Ісус Навин захопив країну, поділену між дванадцятьма колінами ізраїлевими. В епоху Першого храму в Х–ХІ ст. до н. е. в країні правили монархи Саул, Давид і Соломон. У 586 р. до н. е. Ізраїль був захоплений вавилонцями, Храм був зруйнований, а велика частина єврейського народу була відведена у вавилонський полон. Вже в тому ж столітті під проводом Ездри і Нсемії народ Ізраїлю повертається в свою країну і знову засновує Храм. Так почалася епоха «Другого Храму», що закінчилася з завоюванням Єрусалима римлянами і руйнуванням Храму в 70 р. н. е [33]. Однак, після захоплення Юдеї, в Країні Ізраїлю проживала значна кількість єврейського населення. У 132р. євреї підняли повстання проти римлян під проводом Бар–Кохби. Їм вдалося на короткий час знову утворити незалежну єврейську державу. Це повстання було жорстоко придушене. При цьому було вбито, згідно зі свідченнями істориків того часу, близько 500 тисяч євреїв. Тим не менш, і після придушення повстання в Країні Ізраїлю все ще залишалися сотні тисяч євреїв. У IV ст. н. е., після того, як в Галілеї, знову спалахнуло велике повстання проти римського панування, маси євреїв були вигнані з Ізраїлю, а землі їх окуповані. У VII столітті в країні існувала єврейська громада чисельністю в чверть мільйона чоловік, десятки тисяч яких сприяли персам, Ізраїль захопив у 614 році, що пояснювалося тим, що євреї мали чималі надії на персів, які дозволили їм в VI ст до н. е повернутися в свою країну з вавилонського полону. Після арабо–мусульманського завоювання Ізраїлю у 638 р. н. е. місцеве єврейське населення опинилося в меншості, і ця тенденція набула вигляду закономірності, в тому числі і внаслідок примусової ісламізації. Разом з тим в Єрусалимі протягом тривалого часу залишалася значна єврейська громада. Хрестоносці, які захопили Єрусалиму в 1099 році, вчинили жорстоку різанину, жертвами якої впали як євреї, так і мусульмани. Слід зазначити, однак, що і тоді, коли єврейське населення Ізраїлю різко скорочувалася, євреї в країні не зникали. І жменька євреїв підтримувала постійний зв'язок між своїм народом і його країною. Періодично впродовж історії окремі євреї, групи або члени месіанських рухів поверталися або прагнули повернутися в Країну Ізраїлю. Нам відома єврейська репатріація в Ізраїль з Північної Африки 1191–1198 рр. н. е. і репатріація у 1267 р. н. е. Нахманида, відомого рабина, дослідника священних текстів [22]. У кінці XV ст. в Ізраїль прибувають євреї, урятовані від іспанської інквізиції, а в середині XVII ст. – частина євреїв, які втекли від погромів в Україні. У тому ж столітті виник і месіанський «сіоністський рух на чолі з Саббатаем Цевою з Ізміра (Туреччина), і в Країну Ізраїлю прибула значна кількість його прихильників. У 1700 р. в Ізраїль іммігрують сотні євреїв–хасидів зі Східної Європи. Потік єврейської імміграції в XVII і XIX ст. – тобто ще до виникнення сіоністського руху – призводить до того, що в 1844 р. єврейська громада Єрусалиму перетворюється на найбільшу серед місцевих релігійних громад. Заслуговує згадки також той факт, що протягом всіх років вигнання хвилях єврейської імміграції, що почалася в кінці XIX ст. і продовжувалася протягом XX ст., передували менші за розмірами більше спорадичні і не настільки організовані потоки. Сіоністська репатріація почалася разом з «першої алією» (репатріацією в Ізраїль) палестинофілів («Ховевей–Ціон») і членів руху «Білу» в 1882–1903 рр., слідом за яким, протягом усього XX століття, пішли нові хвилі репатріації. 2. Релігійно–ідеологічні чинники Основою релігійний догматів є Тора, де описане походження єврейського народу та викладений перелік законів життя народу. Однак, нас саме цікавить положення Тори, що стосуються контексту сіонізму, серед яких: • євреї різних країн світу представляють екстериторіальну «єдину всесвітню єврейську націю»; • євреї – «особливий», «винятковий», «вибраний Богом» народ; • асиміляція, тобто злиття євреїв з оточуючими їх народами є «протиприродною і гріховною»; • євреї мають «історичні права» на «землі біблійних предків» (Палестину і прилеглі до неї області), на яких їм і належить сконцентруватися і побудувати мононаціональну, єврейську, «еґалітарну державу». На відміну від багатьох інших релігійних систем в іудаїзмі більш виражений, так би мовити, «просторовий компонент». Ця ідея реалізована через концепт союзу Бога і народу Ізраїлю. Основою єврейського віровчення є договір (заповіт) між Богом і єврейським народом, згідно з яким єврейський народ повинен дотримуватися Тору, а Бог дає йому Землю Ізраїлю. Таким чином, проживання в Ерец Ізраель лежить в основі єврейських релігійних уявлень[27, C – 6]. Слід підкреслити важливий момент: зупиняючись на досинайській історії єврейського народу, можна сказати, що єврейський народ потенційно існував і до Одкровення, в особі трьох поколінь праотців (Авраам Іцхак, Яків). Але лише після одержання Заповіту — Одкровення — єврейський народ став тим, чим повинен бути — «народом священиків і народом святим». Також і Ерец Ізраель тільки при появі на ній єврейського набуває свого сенсу, свого призначення. Змістом єврейської історії, таким чином, є проживання, панування, взаємодія народу та його землі. Наріжним каменем іудаїзму є наявність трьох компонентів релігійної свідомості: Бога, Єврейського народу і Землі Ізраїлю: • В іудаїзмі обидва «пласти», історичний і географічний, розвиваються паралельно. Проілюструвати це можна за допомогою наведеної нижче схеми (за Неєром): Іудаїзм Розвиток в історії Розвиток в географії Створення Створення простору Одкровення Створення Єрець Ізраельь (освячення частини простору) Позбавлення Освячення усього простору • Іудаїзм як релігія в усій повноті може існувати тільки в Ерец Ізраель [24]. Таким чином, можна сказати, що в поняттях іудаїзму відбувається рух історії і рух географії. Доказ другого положення дозволяє заглибитися в питання єврейської традиції. Насамперед це єврейський календар, який створює структуру єврейського життя, орієнтовану на Ерец Ізраель. Життя єврея, де б він ні знаходився, протікає у відповідності з природно–кліматичними умовами його історичної батьківщини. Розповідаючи про єврейської традиції, слід показати, що повне виконання заповідей можливо тільки в умовах Ерец Ізраель. Це, єдина частина Землі, що святкує Суботу. Саме так сіоністи обґрунтовують можливість дотримання іудаїзму лише на Землі Ізраїлю. В якості ілюстрації можна привести закони про плодах сьомого року, мають велике символічне значення [20, С. – 185]. Важливо, що Ерец Ізраель — цілком конкретне поняття з досить чітко окресленими кордонами. У Торі вони вказані, і розповідь про межі країни можна супроводити розповіддю про єврейської державності у різні історичні періоди, що включають історію розселення євреїв у Ханаані в часи: • Суддів; • Об'єднаного царства; • Іудейського та Ізраїльського царств; • держави Хасмонеїв. 3. Сіонізм як реакція на антисемітизм Потрібно зазначити, що центральне місце в сіонізмі займає концепція, згідно з якою Країна Ізраїлю є історичною і реальної батьківщиною єврейського народу, а його життя в інших країнах – життя у вигнанні. Яскравим прикладом сіоністської концепції, може слугувати витяг з книги Геса М. «Рим і Єрусалим» (1884): «Є дві епохи, оформили розвиток єврейської цивілізації: перша – після визволення з Єгипту, і друга — після повернення з Вавилону. Третя настане з поверненням з третього вигнання». Ототожнення життя в діаспорі з життям у вигнанні, на чужині, не на батьківщині, в країн з неоднозначним або явно негативним ставленням до єврейського народу, є центральним стрижнем сіоністської думки, Гес М. проводить аналогію між египестским рабством, вавилонським полоном і життям євреїв у діаспорі у ХІХ ст. В той час як Герцль акцентує увагу на негативному ставленні до євреїв, зазначаючи, що «євреї асимілювалися б, якби тільки їх залишили в спокої протягом двох поколінь»[31]. Сіонізм виникає як реакція на антисемітизм, своєрідний зворотній зв’язок з Європою, що не дала євреям асимілюватися. У цьому зв'язку дуже важливо наголосити, що сіонізм був відповіддю на тогочасний антисемітизм, формою вираження розчарування в Гаскале (ассиміляційний рух єврейського просвітництва), але при цьому слід враховувати також сотні років переслідування єврейського народу. Це явище мало в Європі давню історію. У політиці таких країн як Німеччина і Франція, Португалія, Іспанія, Англія, Росія та Литва кінця ХІХ– початку ХХ ст. прослідковується тенденція антисемітських настроїв. Яскравими прикладами можуть слугувати депортації, конфлікт з Гасеом М. у Дамаску (1840 р.), зі звинуваченнями Леона Пінскера після вбивства царя Олександра II (1881–82 рр.), Герцля Т., який у Парижі і якості журналіста виступив свідком антисемітської кампанії у зв'язку зі справою Дрейфуса (1896). Нойбергер Б. у своїй праці «Що таке сіонізм?»: «Сіоністський рух поставив своєю метою вирішити «єврейську проблему», розглядаючи її як проблему національної меншини, безпорадного народу, долею якого є погроми і переслідування, у якого немає власного будинку, якого всюди піддають дискримінації, тим самим ясно вказуючи на його чужість. Сіонізм прагнув добитися цього шляхом повернення в «історичний дім»– Країну Ізраїль». | |
| Просмотров: 463 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |