| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
Теоретичні аспекти формування механізмів інноваційного розвитку підприємства
| [ Скачать с сервера (599.0 Kb) ] | 11.08.2017, 13:01 |
| Для сучасного підприємства, яке прагне розвиватись та бути конкурентностійким на ринку, треба докласти дуже багато зусиль, адже воно функціонує в умовах посиленої конкуренції. Основою ефективної діяльності підприємства є його інноваційний розвиток. Існуючі сьогодні економічні тенденції довели, що рівень і динаміка розвитку інноваційної сфери підприємства створюють підґрунтя для стійкого економічного зростання. Саме інноваційна спрямованість є головним фактором впливу на економічну стійкість будь-якого підприємства. Забезпечення економічної стійкості підприємства на основі його інноваційної активності припускає підтримку рівня стійкості в умовах інноваційного розвитку підприємства й за рахунок впровадження ним інновацій. Перебуваючи в режимі постійного пошуку нових технологій і створення нової продукції за рахунок впроваджених інновацій, пошуку й розширення ринків збуту, підприємство здатне зміцнювати свої конкурентні переваги й позицію на ринку. Кожне з існуючих підприємств так чи інакше перебуває в режимі впровадження інновацій чи вдосконалення старих технологій. На сьогоднішній час керівник підприємства та персонал повинні чітко розуміти важливість застосування інновацій на підприємстві. Подолання інноваційної стагнації потребує розробки нових підходів і принципів формування стратегічної політики, таких як: цілеспрямованості, відкритість інформації, систематичності, креативності та ініціативності, оперативності. Але ще й не мало важливо для забезпечення стійкості інноваційного розвитку – це лояльна та зручна система законодавчих актів у державі, бо саме вона створює умови життя та розвитку підприємства з інноваціями. Таким чином для забезпечення економічної стійкості підприємства на основі його інноваційної активності необхідно не тільки зручні законодавчі акти, але й доцільно розподіляти ресурси між його поточним функціонуванням та розвитком. Це дозволить уникнути критичної ситуації у вигляді втрати стійкості внаслідок ресурсного дисбалансу між забезпеченням поточної діяльності й інноваційним розвитком і невідповідності висунутих вимог до підприємства і його можливостей. Тобто концепція забезпечення економічної стійкості підприємства на основі його інноваційної активності полягає у визначенні такого рівня інноваційної активності, який дозволить господарюючому суб’єкту розвиватися й обновляти свою продукцію, і одночасно забезпечувати свою економічну стійкість на заданому рівні. Розділ 1. Теоретичні аспекти формування механізмів інноваційного розвитку підприємства 1.1. Сучасні особливості інноваційного розвитку підприємства В сучасному ринковому середовищі підприємство є не від’ємною складовою сучасного ринку. Але конкуренція на стільки жорстка, що не кожна фірма, корпорація чи виробництво в змозі утриматися на ньому та й ще бути прибутковим. Тому власники підприємств роблять усе можливе, щоб зберегти свою позицію на ринку, не кажучи вже про її підвищення. Одним із головних таких чинників стійкості підприємств є впровадження інновацій у виробництво. Закон України «Про інноваційну діяльність», який був прийнятий 4 липня 2002 року. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно із цим Законом державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. [26.] Взагалі, в економічній літературі термін «інновація» інтерпретується як зміна в початковій структурі виробничого механізму, тобто перехід його внутрішньої структури до нового стану: стосується продукції, технології, засобів виробництва, професійно і кваліфікаційної структури робочої сили, організації; зміни як із позитивним, так і з негативним соціально-економічними наслідками. [1.] Для досягнення високого результату інноваційної діяльності є неможливим без формування та здійснення певних етапів створення та впровадження інновації, які включають такі етапи рисунку 1.1.: Продовження табл. 1.1. Продовження рис. 1 Рис. 1. Етапи впровадження інновації Рис. 1.1. Етапи створення та впровадження інновації Представлена ієрархічна послідовність етапів розвитку інновації повинна базуватися на принципах системного та цільового підходів. Системний підхід це загальнонаукова методологія, спрямована на цілісне сприйняття системних об’єктів. Включає облік всіх аспектів розвитку підприємства в їх взаємозв’язку та цілісності, виділення їх істотності, зв’язків між елементами та виявлення характеру цих зв’язків. При цільовому підході визначаються мета і можливі шляхи її досягнення. При цьому зв'язок явищ може розглядатися як від сьогодення до майбутнього, так і навпаки. З позиції системного підходу створення та впровадження інновації представляє собою відкриту систему на вході якої знаходиться ідея, а на виході продукт. Цільовим спрямуванням інновації в сучасних ринкових умовах є здобуття конкурентних переваг. З цієї позиції головною метою інновації як продукту має бути найповніше задоволення потреб споживачів. Виконання даної умови дозволить забезпечити високий попит на інноваційний продукт, підвищити рівень прибутку підприємства-інноватора та посилити його конкурентні позиції на ринку. Види ефектів інноваційної діяльності: Для забезпечення ефективного інноваційного розвитку підприємства треба перш за все враховувати різноманіття ефектів інноваційної діяльності. Інноваційна діяльність підприємства супроводжується багатьма результатами (ефектами). Під ефектами розуміють досягнутий результат у його матеріальному, грошовому, соціальному вимірі. У науково-методичній літературі зустрічається різні трактування видів ефектів від інноваційної діяльності. Так, у [8, c. 548] розглядається чотири види ефектів: економічний, науково-технічний, соціальний та екологічний. У дослідженнях [9, c. 273; 10, с. 116], пропонується враховувати шість видів ефектів: економічний, науково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний та екологічний. У роботі [11, c. 269] запропоновано п’ять видів ефектів інноваційної діяльності, такі як: соціально-політичний, економічний, науково-технічний, екологічний, етно-культурний. І, нарешті, у роботі [12, c. 360] розглядається можливість врахування економічний, наукового, науково-технічного, технічного та соціальниого ефектів. Різноманітність точок зору авторів свідчить про складність цього питання та про відсутність системного підходу до його розв’язання. Ефекти інновацій взаємопов’язані між собою. Безпосередньо економічні результати інноваційної діяльності пов’язані із науково-технічним, податковим і соціальним ефектами. У свою чергу, ресурсний й екологічний ефекти виникають лише як наслідок науково-технічного прогресу й опосередковано впливають на економічний ефект інноваційної діяльності. Ієрархічну супідрядність ефектів інноваційної діяльності та їх взаємозв’язок наведено на рис. 1.2. Економічний ефект визначаться перевищенням вартісної оцінки результатів інноваційної діяльності над вартістною оцінкою пов’язаних з нею витрат. Ринковими критеріями діяльності фірми є підвищення добробуту власників і максимізація ринкової вартості капіталу. Досягнути цього можливо завдяки максимізації прибутку підприємства. Рис.1.2 Ієрарічна супідрядність та взаємозв’язок ефектів інноваційної діяльності [4, с. 606.] Науково-технічний ефект супроводжується приростом наукової, науково-технічної й технічої інформації. Проте кількісно оцінити його практично неможливо [12, с. 365]. Податковий ефект виявляється в економії готівкових коштів господарюючого суб’єкта завдяки комплексу податкових та інших пільг, що надаються виконавцям інноваційних програм та проектів згідно із законодавством України. [4, с. 612.] Оцінка соціального ефекту науково-технічних інновацій належить до найбільш складних у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. Деякі прояви соціального ефекту важко або неможливо оцінити, й тоді їх беруть до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховують при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державну підтримку [4, с. 614]. Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у виявленні ресурсів на підприємстві, в т. ч. матеріальних, трудових, фінансових. Цей ефект виникає внаслідок появи нової техніки, технології, раціоналізаторських пропозицій, тобто пов’язаний з науково-технічним ефектом інноваціоної діяльності. Ресурсний ефект, як правило, може бути оцінений у вартісному виразі і повністю входить до складу економічного ефекту. [4, с. 615.] Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на довкілля. На сьогоднішній час підприємство повинно чітко розуміти важливість застосування інновацій на підприємстві та ефект, який вона здійснює. Подолання інноваційної стагнації потребує розробки нових підходів і принципів формування стратегічної політики, таких як: цілеспрямованості, відкритість інформації, систематичності, креативності та ініціативності, оперативності. [4, с. 615.] Таким чином, для забезпечення економічної стійкості підприємства на основі його інноваційної активності необхідним є синтез адаптивних методів державного регулювання та оптимального розподілення ресурсів між поточним функціонуванням та розвитком підприємства. Це дозволить уникнути критичної ситуації у вигляді втрати стійкості внаслідок ресурсного дисбалансу між забезпеченням поточної діяльності й інноваційним розвитком і невідповідності висунутих вимог до підприємства і його можливостей. Тобто концепція забезпечення економічної стійкості підприємства полягає у визначенні такого рівня інноваційної активності, який дозволить господарюючому суб’єкту розвиватися, обновляти свою продукцію і одночасно забезпечувати свою економічну стійкість на заданому рівні. Використання механізмів інноваційного розвитку сучасного підприємства за умов підвищення якості адміністрування його бізнес-процесів, сприяє активному вдосконаленню виробничо-господарської та соціально-економічної діяльності даного підприємства. Впроваджуючи будь-яку інновацію у підприємство – це вже можна вважати інноваційним розвитком підприємства. Взагалі то, розглядаючи різних наукових діячів, слід відмітити, що не існує загальноприйнятого поняття, як «інноваційний розвиток підприємства». У більшості випадків його ототожнюють із техніко-технологічним станом підприємства, інноваційним потенціалом, розробника інновації тощо. Використовуючи механізми інноваційного розвитку сучасного підприємства при підвищенні його управлінням бізнес-процесами, сприяє активному вдосконаленню виробничо-господарської діяльності, а також соціально-економічної діяльності. У свою чергу це змушує постійно вдосконалювати та розробляти нововведення у підприємство. А отже, можна сказати, що «інноваційний розвиток» це – впроваджена в підприємство інновація, яка розвивається на користь даннго підприємства, котре впровадило цю інновацію. Головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку України визначається [25. с.401]: - підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердженні духовності в суспільстві, вдосконаленні державотворення; - створення ефективних механізмів збереження, ефективного використання та розвитку національного науково-технічного потенціалу; - технічне переобладнення і стректурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому і внутрішньому ринках; - збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємних галузей виробництва, зменшення залежності економіки України від імпорту; - органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного використання природних ресурсів, сприяння створенню в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців, які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільняються зі Збройних Сил; - розвиток людини як особнивості, збереження і захист її здоров’я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної, творчої та безпечної праці і сучасного побуту. Та сутність інноваційного розвитку не зводиться до його характерних рис, охоплюючи як перебудову всього технологічного способу виробництва, методів і форм управління, так і ставлення людини як особистості до процесу виробництва. Таким чином інноваційний розвиток створює передумови для виникнення нової системи найважливіших сфер людської діяльності. [4, с. 694] Для формування механізмів інноваційного розвитку необхідно чітко визначити основні тенденції сучасного етапу інноваційного розвитку підприємства. А саме: • інтенсивним перетворенням науки на безпосередню виробничу силу завдяки консолідації переворотів у науці, техніці і технології та виробництві й підсиленню взаємодії між ними, і, відповідно, скороченню часу від народження нової ідеї до її виробничого втілення; • новим етапом суспільного розподілу праці, пов'язаним з перетворенням науки на провідну сферу соціально-скономічної діяльності; • якісним перетворенням усіх елементів виробничих сил — предмета праці, засобів виробництва й самого працівника, зростаючою інтенсифікацією всього виробничого процесу; • зміною характеру й змісту трудових процесів, зростанням у них ролі творчих елементів; • інтенсифікацією утворення комплексу передумов подолання суперечностей між інтелектуальною й фізичною працею, невиробничою і виробничою сферами; • створенням нових потенційно безмежних джерел енергії і штучних матеріалів з бажаними властивостями; • зростанням рівня загальної і спеціальної освіти. Окреслені тенденції формують потребу в постійному пошуку цільових ринків, тому управління данним пошуком для забезпечення інноваційним розвитком також матиме ряд особливостей: 1. Постійні, часто непередбачувані, зміни умов господарювання обумовлюють необхідність високої оперативності проведення робіт з аналізу ринку, планування і організації виробництва на підставі результатів аналізу. 2. Слід прогнозувати можливі альтернативні варіанти (сценарії) розвитку ринкової ситуації і передбачувати відповідні їм адаптаційні стратегії поведінки на ринку. 3. Скрутний фінансовий стан вітчизняних підприємств обмежує розміри коштів, які вони можуть дозволити собі виділити на пошук (формування) цільових ринків, тобто розміри інвестицій у формування цільових ринків на основі інновацій. 4. Для виходу із кризи підприємства повинні орієнтуватися на виробництво і реалізацію нової продукції, яка з високим ступенем імовірності знайде собі споживача. Причому для малих і середніх підприємств пошук такого споживача і розробку для нього продукції слід вести шляхом виділення ніш ринку. Ніші ринку розглядаються як відносно вузькі сфери господарської діяльності, обійдені увагою конкурентів, орієнтовані на задоволення специфічних запитів споживачів, де підприємство матиме змогу в повному обсязі реалізувати свої порівняльні переваги і нівелювати відносні недоліки. 5. Оскільки повноцінно вести конкурентну боротьбу більшість вітчизняних підприємств поки що не можуть, то доцільно її уникати шляхом своєчасної переорієнтації діяльності на інші ніші ринку. 5. Для своєчасної переорієнтації напрямків господарської діяльності підприємства слід використовувати структурну трансформацію економіки і ринкові можливості, які відкриваються у зв'зку з цим. 6. Високий ризик, пов'язаний з розробкою і виведенням на ринок нових товарів, висуває високі вимоги до якості робіт з виділення цільових ринків (сегментів чи ніш ринку), потребує всебічного урахування різноспрямованого впливу чинникіз ризику, з тим щоб максимально застрахувати себе від невдач, чи звести можливі їх наслідки до мінімуму. 7. При аналізі альтернативних варіантів інноваційного розвитку обов'язково слід ураховувати як можливості самого підприєм-ства-виробника (його інноваційний, виробничо-збутовий, фінансовий потенціал), так і можливості його енергетичної і сировинної бази, особливо в умовах обмеженості енергетичної і сировинної бази в Україні, і вибирати із можливих альтерантив ті варіанти, які забезпечені переважно місцевою сировиною. 8. Необхідність проведення значних за обсягами різнопланових робіт (переважно аналітичного характеру), причому в стислі терміни і з мінімальними витратами, але з високими вимогами до їх якості, потребує наявності формалізованих (в ідеалі формальних) процедур їх виконання, щоб можна було використати комп'ютерні інформаційні системи і комп'ютерні технології обробки інформації. 9. Альтернативний характер вибору цільових ринків (їх сегментів чи ніш) для реалізації варіантів розвитку, необхідність урахування значної кількості чинників впливу, наявність цілого ряду різнопланових критеріїв їх оцінки потребує єдиної методики і критеріальної бази, для того щоб цілеспрямовано вести пошук і обґрунтовано приймати рішення про роботу на певних цільових ринках, враховуючи при цьому весь комплекс різноспрямованих чинників, у тому числі в умовах неповної визначеності. Таким чином, інноваційний розвиток господарюючого суб'єкта більшою мірою залежить від точності пошуку (формування) цільових ринків (їх сегментів чи ніш) для впровадження інновацій, де найбільшою мірою проявляться його порівняльні, переваги, в існуючих економічних умовах з урахуванням можливих перспектив їх розвитку. Необхідність цього спричинена надто високою ціною помилки, якої припуститися на даному етапі підготовки до виробництва і реалізації продукції і яка, значно зростаючи при послідовному проходженні всіх стадій прийняття рішень, аж до планування фінансової і виробничої діяльності підприємства, може викликати абсолютно неадекватну реакцію на ринкову ситуацію [6, c.16]. 1.2. Інвестиційні проекти підприємства як основа його розвитку у процесі структурної трансформації Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проекту підприємства або організації, під яким розуміють певний комплекс документів, стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо). При цьому здійснення передбачених інвестиційним проектом заходів має обов’язково дати позитивний економічний або соціальний ефект від реалізованих інвестицій. Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об’єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення). Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проекту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази: 1) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення); 2) власне інвестиційну (проектування, укладення контрактів, спорудження чи облаштування виробничих та інших приміщень, навчання персоналу); 3) виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяльності підприємства чи організації після практичної реалізації проектних рішень). Передінвестиційна фаза інвестиційного проекту здебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної. Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування конкретного об’єкта, можливості потенційних інвесторів, стан забезпечення цього об’єкта персоналом належної кваліфікації, власні матеріальні ресурси об’єкта. Головною метою цієї стадії є привертання уваги до тієї чи тієї інвестиційної пропозиції. Друга (проектна) стадія охоплює: а) попереднє обгрунтування; б) допоміжні (функціональні) дослідження; в) техніко-економічне обгрунтування інвестиційного проекту. На етапі допоміжних (функціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання конкретних аспектів проекту. Такі дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться обов’язково за такими напрямами: 1. прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з урахуванням очікуваного проникнення на ринок; 2. виявлення міри доступності необхідних сировини і матеріалів, проведення потрібних лабораторно-експериментальних випробувань; 3. вивчення місця розміщення виробництва (передовсім для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальним чинником); 4. оцінка економічного й техногенного впливу об’єкта виробництва (діяльності) на навколишнє середовище; 5. дослідження оптимальних масштабів виробництва (діяльності) з урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги); 6. вибір комплекту технологічного устаткування з урахуванням кількості й можливостей постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі. На третій (оцінній) стадії предінвестиційної фази проекту юридичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проекту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти приймається остаточне рішення про інвестування. Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проекту зазвичай охоплює такі види робіт: 1.формування юридичного, фінансового та організаційного базису (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, прийняття рішення про організаційну структуру управління майбутнім виробничим підприємством чи об’єктом); 2. детальне проектування й контрактація (підготовка території під забудову; остаточний вибір технології та устаткування; планування і проектування будівництва; проведення торгів — тендеринг; переговори й контрактація між усіма сторонами, які беруть участь у реалізації проекту); 3. будівництво (будівельні роботи, установлення та монтування обладнання; здача готового виробничого об’єкта в експлуатацію); 4. виробничий маркетинг (маркетингова підготовка ринку до появи на ньому нової продукції; маркетинг поставок на ринок нової продукції); 5. організація і проведення навчання експлуатаційного персоналу для новоспоруджуваного підприємства (об’єкта); 6. уведення в експлуатацію новоспорудженого підприємства чи іншого виробничого об’єкта (складання й затвердження акта державної комісії про ведення в експлуатацію нового виробничого об’єкта). Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план — максимально компактний за змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри. Кількість розділів і деталізація бізнес-плану інвестиційного проекту залежать від його масштабності й конкретної сфери діяльності. Такий бізнес-план формується як підстава для отримання фінансової підтримки від потенційних інвесторів: саме для них його передовсім і призначено. Його використовують також комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфеля і наступного надання кредитів підприємцям, підприємствам та організаціям, які розробили і подали бізнес-плани інвестиційних проектів. До інвестиційних витрат проекту відносять інвестиції, що забезпечують його підготовку й реалізацію. Інвестиційні витрати можна розділити на капітальні та поточні. Капітальні витрати включають витрати на: 1) передінвестиційні дослідження й підготовчі роботи; 2) оренду та освоєння земельної ділянки; 3) будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи; 4)інфраструктуру; 5) технологію та устаткування; 6) пусконалагоджувальні роботи. До складу поточних входять витрати на підготовку експлуатаційних кадрів, накладні витрати та оборотні кошти. План залучення капіталу передбачає конкретні джерела фінансування проекту: внутрішні — власні кошти, залучені кошти, державні субсидії, кредити комерційних банків; зовнішні — кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), портфельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями «Власні кошти» і «Прямі іноземні інвестиції» інвестиційні витрати відшкодовуються за рахунок грошових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інвесторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти й портфельні іноземні інвестиції, то це означає, що ініціатори інвестиційного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій та інших цінних паперів. За статтею «Кредити міжнародних фінансових організацій» фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надаються) Всесвітнім банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими подібними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися. Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення загальних поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, а потім — на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реалізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати: а) сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати; паливо; енергія; роботи і послуги виробничого характеру; оборотні відходи — виключаються; б) основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; додаткові виплати з фонду оплати праці). До непрямих витрат на обсяг реалізованої продукції відносять: 1. амортизацію (у тім числі амортизацію основних фондів, знос нематеріальних активів, витрати майбутніх періодів); | |
| Просмотров: 487 | Загрузок: 19 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |