| Главная » Файлы » Дипломные работы » Дипломные работы |
Визначення футуризму в творчості Михайля Семенка
| [ Скачать с сервера (56.6 Kb) ] | 22.06.2017, 15:41 |
| 1.1. Футуризм у контексті авнградизму Михайль Семенко – один з найважливіших і найзагадковіших учасників літературного процесу 1920-х рр. Саме тому український футуризм часто асоціюється з іменем саме цього письменника. Незважаючи на певну неточність, таке враження спирається на той факт, що він був засновником руху і, на початку, його єдиним літературним представником. Футуризм, як течія, сформувався в авангардному напрямі літератури, і став одним з його відгалужень. Avant-garde – з французької «передовий загін» - термін, що має в зарубіжній науці широке семантичне поле і може виступати або синонімом модернізму (американська літературознавча школа), або контроверзійним стосовно модернізму мистецьким дискурсом (європейської школи). Термін «авангард» був перенесений Т. Дюре у 1885 р. зі сфери політики в галузь художньої критики. Проблема ґенези, «братів і сестер» авангардного дискурсу, а особливо стосунку до модернізму, є однією з найскладніших, попри достатню кількість концептуальних досліджень. (А. Біла Український літературний авангард, 23) Наприклад, А. Дебельяк наполягає на послідовному розрізненні естетики модернізму й авангарду, оскільки опозиція, критичне заперечення модернізмом капіталістичної технологізації і соціальної раціоналізації включали в себе інститут автономного мистецтва, в той час як художня, соціальна і політична програма авангардизму ґрунтується на радикальному запереченні попередніх художніх стилів, разом з буржуазним інститутом мистецтва і взагалі будь-яким інститутом мистецтва. Саме тому, на думку вченого, авангард може бути осмислений як результат модерністського самокритицизму. (А. Біла Український літературний авангард, 23) Хоча в Європі на початку ХХ століття, поняття «авангард» і «модернізм» вживалися як поняття синонімічні, в Україні ситуація стосовно цих понять ускладнювалася, і термін «модернізм» часто асоціювався з буржуазним спрямування в літературі, в той час як «авангард» був маркованим лівополітичним забарвленням, зокрема в оцінці радянських ідеологів культури. В радянській критиці 1970-х років терміни «авангард» і «модернізм» вже майже злилися, хоча авангардові, все ж таки, надавалася перевага, як пошукові нових шляхів, зокрема, пошук нових ідеологічних методів творення радянської культури. На думку сучасних вчених, таких як Н. Гур’янова, А. Біла та ін., авангард не варто ототожнювати з модернізмом, оскільки для авангарду характерними є психологічна атмосфера бунту, орієнтація на майбутнє, та радикальний експеримент з формою, в той час, як модернізм ґрунтується на відмінній естетиці. Зокрема італійський дослідник Р. Поджолі, визначає чотири базових риси авангардизму: «активізм» (дія заради дії), «нігілізм» (спрямованість на деструктивну, руйнівну роботу), «футуризм» (розуміння теперішнього через співвіднесеність із майбутнім) і наслідковий «агонізм» (прагнення принести теперішнє в жертву майбутнього, оцінка сучасної цивілізації як такої, що гине, вироджується). Спільною рисою українського та європейського авангарду міжвоєнного (другого періоду розвитку авангарду) було збагачення революційною ідеєю та антибуржуазного спрямування при пильній увазі до новітніх технологічних відкриттів. Одним із найважливіших та найнеоднозначніших питань авангарду є його політична заангажованість, в основі якої лежить ідеологія, як шлях звільнення людини від попереднього, а також розвиток нових ідей. Центральною ідеєю авангарду, та футуризму зокрема, є НТР, яка стала наріжним каменем суперечок мистецьких та політичних рухів, і безумовно вплинула на характер «лівого» мистецтва. НТР стала своєрідним заперечення тотожності з природою, а також тлумачення ніцшеанської концепції надлюдини, де природа постає як матеріал, велетенська лабораторія та майстерня. Важливою є думка Р. Барта, який вважає, що авангард близький до «лівого» руху в літературі завдяки «ототожненні тексту і влади». Саме це зумовлює надмірне навантаження в літературному авангарді маніфестів та пильну увагу до вербального рівня, який відповідно прирівнюється до сакрального, і витворення у слові певної «агресивності». НТР стала зовнішньою ідеєю авангарду, як «міфологема футуристичності, скерована у майбутнє» (А. Біла Український літературний авангард, 65), а внутрішній світ авангарду був розтлумачений дещо пізніше, зокрема, російським культурологом М. Епштейном, який додає ще одну міфологему – есхатологічну. Науковець зазначає, що «Авангард ближчий до ікони, ніж до картини, і ближчий до письмен і знаків єдинобожеських храмів…Авангард – це і є мистецтво побудови Образу методом його проходження, відшарування від зримої, уявної поверхні світу. Це реалізм апокаліптичного століття, що усвідомило нетвердість і примарність усіх способів побудови світу в собі й для себе, - апокаліптичний реалізм». Таким чином, стверджувати про авангард, як про мистецтво абсолютного заперечення попереднього світовідчуття не варто, але, в той же час, авангардисти формують якісно відмінний апокаліптичний світ майбутнього, на чолі з НТР. У рамках літературного авангарду традиційно виділяють стильові варіанти: експресіонізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, конструктивізм, у межах яких є відповідні стильові відгалуження. Михайль Семенко був представником українського футуризму, який пройшов довгий час свого формування, проте рецепція прийняття футуризму в Україні була надзвичайно складною. Саме цей письменник був засновником цього літературного руху, і на думку М. Ільницього, «можливо, без його ініціятиви рух і не існував би взагалі» (О. Ільницький Український футуризм, 25) Проте, початок творчості М. Семенка не віщував нічого контроверсійного, і був достатньо традиційним. Михайль Семенко з’явився у літературі 21-річним юнаком, як представник модернізму, і навіть друкувався в авторитетному модерністському журналі «Українська хата». Перша збірка «Prelude» була позначена абсолютною непричетністю поета до будь-якого авангарду, і навіть містила мотиви декадентства: «Хмари над лісом пливуть в далину, Вітер свистить свою пісню сумну. Чую в тій бучі забуті слова, Часу далекого мла вікова. В річці над лісом тим плесо чорніє. Млин розвалився, в воді сутеніє. Чую я пісню — тужне голосіння, Скрізь розлилося таємне зомління. Що то за тіні? В час опівночі В небі я бачу заплакані очі. Хмарами котяться хвилі бліді, Морщаться кола у темній воді.» Варто зазначити, що збірка «Prelude» зацікавила подальших опонентів М. Семенка – «поетів Вороного, Чупринку та Сріблянського» (О. Ільницький Український футуризм, 26). Критики не прийняли поета однозначно, проте надавали йому перспективи, наприклад Микола Сріблянський зазначав, « [книга «Prelude»] слабка, але вона свідчить про безперечний літературний хист, та хист невихований, невироблений. Очевидно, добродій Семенко поет молодий і не з’ясував собі, що поезія вимагає колосальної праці. Багато в його помилок: неграмотних зворотів, русизмів, але єсть у його дійсна лірика, влучні образи, дійсне поетичне чуття.» (Українська хата №6, 324). 1.2. Кверофутуризм як пошук нового у мистецтві авангарду Існує декілька поглядів на питання, що саме вплинуло на світогляд М. Семенка, на думку М. Сулими «Засліплений виступом В. Маяковського та його друзів у Психоневрологічному інституті (Петербург) 24 листопада 1913 р., М. Семенко кидає все – скрипку, навчання у престижному навчальному закладі і, відмовившись від себе самого, махнувши рукою на прихильні відгуки, вирішує подарувати футуризм Україні.» (М. Сулима Мій дух в захопленні можливостей футурних, М. Семенко, Вибрані твори, 645), в той час як донька М. Семенка, зосереджує увагу дослідників на тому, що вирішальну роль відіграли «якісь» враження, коли в Москві та Петрбурзі був активований футуристичний рух. Варто зазначити, що до виступу В. Маяковського, М. Семенко був учасником «Литературно-художественного альманаха», та поетичної студії В. Брюсова. Отже, можна стверджувати, що знайомство письменника з футуризмом відбулося ще до зустрічі з російським футуристом. М. Маяковським, тому про безпосередній та вирішальний фактор впливу говорити важко. Парадоксом обрання письменника такого творчого шляху є й те, чому автор не приєднався до російських футуристів, а пішов значно складнішим шляхом витворення українського культу мистецтва майбутнього? Відповідь на це питання лежить чи не на поверхні. Постійне прагнення до індивідуальності, власного експерименту, та небажання знаходитися у будь-яких рамках. Протягом усієї подальшої творчості Михайль Семенко відвойовував право українського футуризму, і хоч розпочав свою маніфестографію з відмови від усього українського, але «саме Семенкові сьогодні можемо говорити про яскраву національну версію футуризму» (А. Біла Футуризм, 41). Таким чином, у листопаді 1913 року світогляд М. Семенка змінюється, і під враженням московського та петербурзького життя, у «повітрі яких ширяв «дух авангарду» (А. Біла Футуризм, 39), письменник формує власне футуристичне угруповування разом з Василем Семенком та Павлом Ковжуном, митці закладають власну друкарню «Кверо» та формують літературну концепцію кверофутуризму. Михайль Семенко проголошує маніфест «Кверо-футурізм», у якому зазначає: «Мистецтво є стремлїннє. Тому воно завжди є процес. Душа чоловіка живе в часї. Тому й мистецтво, к вираз душі, є рух. Душа є зміна. Тому й мистецтво є завжди зміна…Мистецтво є процес шукання й переживання, без здійснення. Абсолютне знаннє, до якого йде знаннє відносне (пізнаннє), можливо лише в прийдешнім. Тому воно футуристичне. Мистецтво-ж є теперішнє, момент. Що таке футуризм в мистецтві? Мистецтво футуристичне в тїм розуміннї, що воно є пстремлїннє до найглибшого й найблизшого, найширшого вкупі з сим найменшого…Кверо-футурізм і мистецтві проголошує красу шукань, динамічний лет…Кверо-футурізм проголошує боротьбу шукань, в сім полягає завданнє мистецтва в його розумінні.» (М. Семенко, Вибрані твори, 266). Саме у кверофутуризмі письменник постає як культуртрегер українського футуризм. М. Семенко прагне зайняти позицію першовідкривача футуризму для України, що йому вдається, хоча й не з першої спроби. Кверофутуризм відкрив перед поетом ще одне питання, – його місця в тогочасному літературному житті. З одного боку, М. Семенко стає провідним футуристом та вчителем для молодих митців, а з іншого – отримує роль культурного діяча, який весь час знаходиться «поза контекстом» літературного життя, та піддається нещадній критиці з боку опонентів. Новий етап, який зробив Михайля Семенка об’єктом нещадної критики, розпочинається з маніфесту «Сам», яким поет розпочинає кверофутуристичну збірку «Дерзання». Саме це стало причиною «скандалу, який вибухнув лютому 1914 року» (О. Ільницький Український футуризм, 27). Семенко будує маніфест, та й збірку загалом, щоб завдати нищівного удару «по модерністській розчуленості, яка тоді панувала». Письменник тут постає вже не як автор інтроспективної та мрійливої збірки «Prelude», а як абсолютний екстраверт, як людина достатньо відверта, та навіть непристойна. Він тут – поет, про якого обов’язково згадають, і який зможе стати обличчям українського авангарду. З одного боку, на відміну від маніфесту «Кверо-футурізм», «Сам» менше зосереджений на означенні категоріального апарату «кверо», проте саме йому судилося стати обличчям епатажу кверофутуристів. На думку М. Ільницького, маніфест мав на меті «образити всяку публіку, що звикла до солодкозвучности на піднесеного тону модернізму» (О. Ільницький Український футуризм, 27). Щодо форми, то М. Семенко вибирає діалог, з «чоловіком», який репрезентує примітивне, та провінційне мистецтво: «Ей, ти, чоловіче, слухай сюди! Та слухай же – ти, чудовий цілком! Я хочу сказати тобі декілька слів про мистецтво й про те, що до нього стосується, - тільки декілька слів… Я беруся руками й регочусь. Я весь тремчу від сміху!». Дослідниця футуризму в Україні, Галина Черниш зазначає, що «в дусі російських кубофутуристів розпочинає автор маніфест» (Галина Черниш Український футуризм і довкола нього, 92) Проте найбільше тогочасних критиків вразив не відвертий тон Семенка, а його ставлення до культу Шевченка «Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під його ногами? Я не можу, як ти, на протязі місяців витягувати з себе жили пошани до того, хто, будучи сучасним чинником є з’явищем абсолютно відразливим. Чоловіче. Я хочу тобі сказати, що всі дні, коли я отсе пишу, гидко взяти в руки нашу часопись. Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникати цього святкування. Я палю свій «Кобзар». Багато тогочасних рецензентів відреагувало на цей маніфест найдзвичайно критично. Яків Савченко наголосив, що Семенка слід лікувати, він «став прокаженим» (Я. Савченко, Літературно-критичний альманах, №128), Багацький погрожував «побити Семенкові морду» (П. Богацький, Українська хата 35.) Проте справжню війну проти М. Семенка розгорнув журнал «Українська хата», зокрема, М. Євшан. «Його (футуризм) можна вважати за факт окремий, як доках того, що «вже і у нас» єсть проби тої ідіотичної поезії, якою бавляться в Петербурзі та Москві. Але доказів того, як українське слово попадає в наругу, як його безчестять люди в ім’я «вищої культури» єсть далеко більше…» (М. Семенко Вибрані твори, 436). Всі прийняли до уваги лише останню репліку Семенка щодо «Кобзаря», але не звертали уваги на решту тексту. Взагалі, тогочасна критика використовувала фразу «я палю свій «Кобзар», як головний аргумент проти українського футуризму, навіть, за спостереження М. Ільницього, часто вдавалися до цієї цитати, називаючи її не частиною маніфесту, а складом вірша. Проте, якщо б критики того часу уважну прочитали весь маніфест, мали б збагнули, що автор не ставиться до Шевченка негативно, він просто виступає проти створення навколо цієї постаті культу, який часто заважав правильному прочитанню Шевченка. М. Сулима зазначає, «Звичайно, він спалив свого «Кобзаря», але я б сказав, що тут може йтися й усього-на-всього про власний примірник знаменитої книги, все таки це не те, що скинути «Пушкіна, Достоєвського і Толстого» з пароплава сучасності, як то пропонували російські футуристи.» (М. Сулима Три етапи українського футуризму, 10) Як слушно зауважує М. Сулима, Семенко не прагнув позбутися Шевченка-генія, він прагнув відійти від культу народності і перейти в область «космополітичного» мистецтва заради мистецтва, проте так і залишився «і футуристом, і антикваром». «Це була не атака на Шевченка, не «програмне» «скидання класиків», а як твердить автор маніфесту «Сам», розмова про «мистецтво й про те, що до нього стосується. Культ Шевченка, на думку Семенка, не лише викликає хвилю епігонства, а й затуляє від читача справжнього Шевченка. Семенко залічує Шевченка до титанів мистецтва, підкреслюючи, що справжньому мистецтву нічого боятися» (Г. Черниш Український футуризм і довкола нього, 93) Полеміка з представниками патріотичної критики («Української хати» і «Дзвону») була відзначена М. Семенком у передмові «Pro domo sua» до другого видання «Кверо-футуризму». Латинська назва передмови багатозначна «На всій захист», «для себе особисто», - і вказує на подвійність передмови до книги віршів – полемічний наступ з метою відстояти власні творчі інтереси. Передмова структурно поділена на три частини. Перша – іронія з «марксістующою молодо міщанства» часопису «Дзвін»: «Марксісти і прочі підлюди – хай краще не беруться до обмислів про мистецтво… в якім вони по примітивності своїх почувань, стільки ж розуміють, скільки корова в квітах, що топче». Друга структурна частина – роздум над «ідейним крамарством», під якими М. Семенко розуміє блокаду на продаж зимового видання «Кверо-футуризму», зумовлену «ідейними» причинами – шоковою реакцією на анти шевченківські тенденції і очікування «що скаже преса». Нарешті, третій структурний компонент – «розподіл території» публічної першості. М. Семенко пропонує трупі М. Садовського, що гастролювала в цей час в Україні не повертатися до Києва, в якому «вони якісь общипані». «Pro domo sua», відтак, є достатньо колоритним прикладом «войовничого» авангардизму? Не будучи в повному смислі слова маніфестом (роль маніфесту виконує програмова стаття «Кверо-футурізм», що відкриває першу збірку), ця передмова до другого видання виозначує типологічні риси авангардистського жесту. Демонстрацію внутрішньої і зовнішньої свободи від ідеологічних засад модернізму. «Коли Семенко обрав футуризм як новий шлях для українського письменства, він був певний, що вийшов за рамки естетики «Української хати» і модернізму; він пропонував усвідомлену формотворчість, у якій новаторство стане пріоритетом. Дивний і непоштивий тон, позиційні і лінгвістичні зсуви, а саме цим його доробок вражає, стає повною протилежністю того, що Євшан і Сріблянський називали «мистецтвом». (О. Ільницький Український футуризм, 47) Жест М. Семенка на адресу публіки був підтвердженням полемічно-ігрової передмови до першого видання «Кверо-футуризму», в якому констатувалась примітивність читача і відсталість «щирого українського мистецтва» - передусім через гальмівний культ Шевченка, маркований «ювілейними святами та ідеологічною одностайністю – монологізмом українського слова. Прихід Семенка в українську літературу ознаменував, на думку, А. Білої, «витворення альтернативної мови мистецтва – вільної від національно-патріотичних та інших ідеологічних модусів» (А. Давидова-Біла, докторська дисертація Український літературний аванґард: пошуки, стильові напрямки, 109). Таким чином, «озброївшись футуристичним пафосом заперечення, Семенко спрямував свій кверо-футурихм не проти символізму (на українському ґрунті він був слабким і запізнілим), а на «больові точки» української літератури – провінційність, епігонство. В цьому була національна своєрідність українського футуризму на першому етапі».(Г. Черниш Український футуризм і довкола нього 97) Отже, провідною думкою кверофутуризму, як «пошукового мистецтва» є думка про мистецтво як прагнення, поставання, вираз руху. Мистецтво, на думку Семенка, це прагнення, і воно є апріорі футуристичним. Перший етап не лише знайомить українського читача з авангардом, а й створює власне світобачення, яке проголошує абсолютно нову спробу очистити мистецтво від будь-якого канону. | |
| Просмотров: 880 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |