| Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации |
ХУДОЖНЯ СПЕЦИФІКА ВИТИНАНОК УКРАЇНИ
| [ Скачать с сервера (1.56 Mb) ] | 23.01.2018, 15:55 |
| У третьому розділі дисертаційного дослідження розглянуто локальні варіанти розміщення паперового декору в інтер’єрі традиційного сільського житла українців. Висвітлено особливості матеріалу, техніки виготовлення, композиції, колористика паперових хатніх оздоб. Внесено зміни до існуючої класифікації витинанок. Проаналізовано різні типи витинанок окремих регіонів України та місцеві варіанти популярного мотиву «вазон», наведено їхню порівняльну характеристику: відмінності за художньою специфікою. 3.1. Схеми розміщення витинанок у традиційних інтер’єрах Мистецтвознавці першої половини ХХ ст. акцентують увагу на естетичних засадах розміщення декору в інтер’єрі українського житла [ ] . Водночас наявність у паперових оздобах багатьох мотивів, які в народній свідомості мали твердо усталені символічні значення (хрест, зірки, квіти, дерева, півні, голуби), а також розміщення витинанок у місцях, які відіграють визначальну роль, дають підстави зазначати про їхній тісний зв’язок із обрядовістю, яка безсумнівно існувала в минулому для багатьох видів хатнього декору і поступово втратила своє значення [ ] . Подібну думку висловлює і сучасна дослідниця подільських стінописів Наталя Студенець, зазначаючи, що пріоритети в оформленні житла, системи розміщення в інтер’єрі та екстер’єрі з певною охоронною символікою, циклічністю побутування «переконують у тому, що практичні й естетична функції стінопису, за всієї значимості були вторинними» [ ] . Вважаємо за доцільне такі висновки брати до уваги й для трактування оформлення сільських осель паперовими оздобами. Для більшості регіонів загальні принципи розташування в сільському житлі всіх різновидів декору, зокрема й паперового, обумовлені доволі однотипним плануванням української хати, що впродовж багатьох століть залишалося незмінним до початку, а в окремих регіонах і до середини ХХ ст [ ] . У перші десятиліття ХХ ст. Федір Вовк зазначав: «до якої б української хати, починаючи з західних частин Курщини та Вороніжчини і кінчаючи західними схилами Карпатів, - ми б не заглянули, геть-чисто скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней; коло самого входу з одного боку – піч у кутку, з другого – в другому кутку або біля печі – полиця чи мисник для посуду, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати знаходиться піл, цебто дерев’яний поміст для спання або рухоме ліжко; на так званому покуті, під образами, приміщують стіл; вздовж стін – лави, а біля столу ослін, цебто рухома лавка; в кутку – між дверима та піччю, кочерги (коцюби), у другому кутку – біля мисника – зрізок з водою (коли він не стоїть у сінях). Варіації цього розпологу речей у хаті дуже нечисленні» . Базуючись на цих прикладах ми можемо говорити й про сталі загальноукраїнські принципи оздоблення витинанками інтер’єру з локальними варіантами у різних осередках. Прикрасами з паперу в оселях оздоблювали, насамперед, традиційно чільні місця: біля божника, на печі [ ] , зокрема на комині, на стіні від лежанки, на грубі, а також біля ліжка [ ] , під мисником [ ] . Ними часто підкреслювали конструкцію оселі: сволок [ ] , балки/слижі , вгорі на стінах , одинокими виразними творами між вікнами [ ] . Траплялися випадки, коли витинанками доповнювали декоративне оформлення оселі зовні над вікнами, на кутах хати [ ] . В. Гагенмейстер у першій третині ХХ ст. зазначав, що на противагу паперовим прикрасам «кандило» і «павук», що завжди були прикріплені до стелі, більшість паперових оздоб не мають чітко визначеного місця. У селянській хаті це переносний, а тому гнучкий для декорування матеріал, який використовували від невеликих поодиноких плями до складних декорацій. Приклади локальних схем він зустрічав на стелі, сволоку (с.Кізя), на стіні під стелею, між вікнами, над ліжком (с. Ніверка), на печах і грубах ( сс. Бакота і Стара Ушиця) також на зовнішній стіні під стріхою хати (сс. Гораївка, Стара Ушиця) [ ] . У переважній більшості осередків України, зокрема, на Чернігівщині, Катеринославщині (Дніпропетровщині), Київщині, у селах Поділля, Волині, Галичини особливо широко побутувала традиція оздоблення витинанками божників, дерев’яних полиць, портретів [ ] , мисників. У західних осередках ними часто оформлювали рами ікон тощо. Фото, оформлені паперовими рамочками з вирізаним декором контрастних кольорів були поширеними у роки після Другої світової війни на території всієї України [ ] . На Подніпров’ї, як уже зазначалося вище, витинанки часто оформляли виразним центром поодиноко (біля ікон) чи серед довколишнього настінного малювання, зокрема, над дверима, над вікнами, іноді їх виготовляли значних розмірів, переважно, поліхромними. На Поділлі також траплялося, що стінописи мали доповнення з яскравих паперових елементів у вигляді квітів, листків тощо (с. Ніверка) . Так головний принцип розміщення витинанок у сільському інтер’єрі визначала гармонія організації простору. Біле тло стін набувало активної ролі, особливого змісту разом із творами, що прикрашали житло. Існували осередки, де паперові прикраси клеїли на шибки вікон , іноді їх підвішували за нитку до сволока, і вони зависали у просторі, також їх кріпили голками акації , а пізніше, починаючи із другої половини ХХ ст., кнопками до сволока, інколи на паркан навколо храму, на церковні ворота, до дверей світлиці з внутрішнього боку тощо. На початку ХХ ст., як розповідають літні кияни, у Києві серед вуличних продавців на Вербну неділю існувала традиція продавати пучки вербових гілок із прикріпленими до них на нитці паперовими вирізаними ангелами. На Катеринославщині набули поширення у місцевих осередках паперові прикраси на зразок квітів, виготовлених власноруч. Їх кріпили біля покуті, на стелі, верхній частині стін [ ] . Деталізуючи розміщення паперових оздоб в ансамблі житла Подніпровських осередків, можемо припустити, що саме довгими гірляндами, розглянутими детально вище, й створеними із багатьох накладних розеткових елементів-«квітів», скріплених однією поздовжньою ниткою, селяни декорували вгорі стіни, стелю й покуть на зразок фризів. Сільські майстрині у такий спосіб в оселях створювали ефектний декор, наслідуючи, можливо, рельєфний декор панських інтер’єрів, що часто був виготовлений у стилі бароко (фризи, плафони із рослинною орнаментикою). У цьому регіоні ми спостерігаємо саме варіанти таких оздоб із квітів. Для прикрашення ікон селяни використовували паперові рушники , «занавіски» , полички «божників» застилали однойменними паперовими оздобами, краї яких звисали вниз великим трикутником або двома горизонтально видовженими прямокутниками. Їх у верхній частині оздоблювали традиційно розписами, дуже ймовірно, що траплялися варіанти з прикріпленими окремими витинанками. Внизу оформлювали нескладний ажур, що нагадував, переважно, хвилі чи трикутні елементи. При оформленні паперовими прикрасами печі, як уже зазначалося, їх розміщували на місцях, де традиційно побутували настінні розписи, і, найперше, на пічних дзеркалах (силуетні, розеткові витинанки). На сволоку кріпили оздоби, як правило, ромбічних форм голками акації. Аналізуючи профільні силуети «дівчат» початку ХХ ст., виготовлені в с. Петриківка для оформлення печі, зазначимо, що ці оздоби репрезентують складні витинанки, складені з кількох частин за принципом дисиметрії: у однієї з них синя керсетка з жовтою обшивкою, білі рукава сорочки й білий поділ, спідниця червоного кольору прикрашена внизу синьою смужкою. У іншої – червона керсетка обшита синім, білі рукави сорочки й білий поділ, жовту спідницю внизу прикрашає синя смужка. Зазначимо, що на сьогодні це єдині антропоморфні зображення початку ХХ ст., знайдені в с. Петриківка. Гіпотетично припустити, що розглядувані зображення укладали в кожному із двох симетричних дзеркал печі, оскільки саме так розташовані аналогічні мальовані постаті, зафіксовані в с. Петриківка в 1920-х рр. [ ] . На тогочасних світлинах їх розміщено посередині фігурних великих дзеркал – головному пластичному декорі печі, що урівноважує загальну композицію, підкреслюючи монументальність самої печі [ ] . Довкола дзеркал на сфотографованих мальованих печах декор доповнюють рідкі невеликі букети, ймовірно мальовки на папері. Постаті звернені обличчям одна до одної й декоровані за принципом дисиметрії: різний і подібний орнамент фартухів, різні кольори спідниць тощо. Водночас вони творять цілісну композицію. Різницю в розміщенні паперового й мальованого варіантів зображень дівочих силуетів в с. Петриківці бачимо лише у тих деталях, що продиктовані технікою виконання – дві мальовані постаті розташовані за дзеркальною симетрією, тоді як паперові за трансляційною, і їхні обличчя звернені в один напрямок. Цей художній прийом пояснює специфіка техніки вирізування, коли копіювання деталей спроектовано за відповідної схеми складання паперу. Трапляється, що майстер вирізує одночасно дві постаті з двох аркушів, складених один до одного фарбованою стороною, в іншому разі кольорова сторона торкається зворотного боку попереднього аркуша. Ймовірно, майстриня з с. Петриківка, використала саме другий варіант. Оскільки зміни у селянському побуті відбувалися повільно і схеми традиційного декору та локальні орнаментальні композиції побутували впродовж тривалого часу [ ] , це дає підстави для припущення, що вирізані силуети у першому десятилітті ХХ ст., коли їх копіювала Є. Евенбах, як і подібні мальовані в 1920-х рр., були розміщені саме на поверхні пічних дзеркал. Гіпотеза посилюється тією обставиною, що етнограф скопіювала дві (не одну, не три) постаті, як це й потрібно для розглядуваної схеми. Витинанку «млин» у с. Петриківка також кріпили на дзеркалі печі. Збережений автентичний зразок виконано за іншої техніки, коли цілісне силуетне зображення вирізано за контуром з одного аркуша паперу. Технологія аналогічна виготовленню місцевих мальовок, під час виготовлення яких спочатку наносили барвисті зображення, а потім їх вирізували. Особливого поширення у с. Петриківка набули складні паперові витинанки на зразок панно, що їх у першій третині ХХ ст. розміщували на стінах, ймовірно, між вікнами. Аналогічні композиції, укладені В. Вовком у 1937 р., повторюють симетричні народні локальні схеми: дзеркальну і білатеральну, – зі значним розгалуженням пагонів по всій площині панно. Всі вони густо декоровані геометризованими листками й квітами, виготовленими на зразок ажурних розет чи ромбів/квадратів. У Петриківці також були поширені «слижі» – паперові поздовжні прикраси з мальованим декором й елементами вирізування, – для оздоблення сволоків і слиж. При оформленні світлиці таких прикрас потрібно було виготовити значну кількість на всю довжину багатьох слиж. У с. Парутине Одеського повіту Херсонської губернії (нині Очаківського району Миколаївської області), про що згадувалося вище, паперову розеткову складну витинанку значних розмірів розміщували в центрі стінописів над проходом до іншої кімнати (без дверей) [ ] . Цю оздобу виготовляли на зразок «квітки», аналогічно до описаної вище гірлянди, накладаючи на нижній модуль найбільшого радіусу почергово по центру щораз менші елементи. Зразок с. Парутине має три-чотири контрастні за кольором складові . Головний декоративний ефект створює гра різних за величиною і формою зубчиків-«пелюсток», вирізаних по краю різнокольорових модулів, накладених один на одний. Ажурний декор в середині площини верхньої розети у прорізах контрастує з кольором нижньої, демонструючи геометричний орнамент, сформований на основі центральної симетрії. Співвідношення складових створюють «квітку», що має всередині значного розміру кошик і дрібні навколишні символічні пелюстки- зубчики, оформлені як два-три неширокі концентричні кола різного забарвлення. Навколишня білатеральна схема з намальованих рослинних елементів представляє тонкі уквітчані галузки, що від центральної паперової прикраси розходяться в різні боки і заповнюють довкола більшу частину стіни. Тонкі лінійні хвилясті пагони і виразні на них плями квітів вдало урівноважують насичену композицію. Розлоге вільне розташування розквітлого віття перетворює біле тло стіни на важливий рівноцінний елемент оформлення. Витинанка над архітектурною формою у довколишньому стінописі постає домінуючим акцентом. Складні розети з цигаркового паперу значних розмірів у с. Водяне Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині Кам’янсько-Дніпровський район Запорізької області) народні майстри розміщували на покуті . У ближньому Нікополі Катеринославської губернії (нині Дніпропетровської області) для «стен», «потолка», «окон» також використовували оздоби із різнокольорового паперу . У цьому осередку для «украшенія образів» були поширені ще паперові прикраси з «тонкого» паперу у вигляді «квітки», прикріпленої до «лучини» . В осередках Київщини на початку ХХ ст. паперові рушники прикрашали ікони на покуті. Зокрема, у 1911 р. в Київській губернії побутували «рушники на ікону» . До кінця 1960-х років на Київщині в окремих осередках прикрашали кімнати суцільним фризом із витинанок-квітів, що чергуються із зеленими листками на стінах попід стелею вздовж усього периметру кімнати (с. Мале-Половецьке Фастівського району Київської області). Їх наклеювали на нешироку білу довгу і тому непомітну глядачеві смугу паперу. Серединки білих «квітів» увиразнювали соковитими кольорами (чорнило, олівець), чергуючи їх із парним хрещатим листям (фарбували «зеленкою» ). Активно виготовляли тут також сервети на полички і між рамами вікон (під час утеплення на зиму) тощо. В регіоні іноді можна було зустріти в домівках нетрадиційні твори з паперу, які розміщували у скляних штофах, на зразок складних об’ємних паперових композицій із центральним хрестом і знаряддями тортур Христа – копієм, цвяхами, молотком, драбиною тощо. На Поділлі збереглася значно більша кількість варіантів локальних схем розміщення паперових прикрас. Особливого значення для детального вивчення розташування витинанок в інтер’єрі цього краю має експозиція Тульчинського краєзнавчого музею у Вінницькій обл., в залах якого відтворено сільське помешкання кінця ХІХ – поч. ХХ ст. сусіднього с. Тиманівки, декорованого паперовими витинанками-реконструкціями, про що зазначалося вище. Загальні композиції довкола покуті, на печі, біля ліжка, вгорі на стінах демонструють схеми розташування, що були типовим для того часу в довколишніх селах: складові елементи мають переважно ромбічні форми, орнаментовані невеликими за розмірами, вільно розташованими прорізами. З обох сторін покуті в Тиманівці кріпили вертикально орієнтовані композиції, сформовані з барвистих витинанок, що можуть водночас представляти дуже стилізовані мотиви «вазона» чи хреста (вертикальний ряд ромбічних витинанок, доповнений з двох боків однотипними невеликими за розміром зіркоподібними формами). Аналогічна одинока схема сформована на східній стіні, над ліжком «у головах». На північній стіні, над ліжком, із ромбічних витинанок укладено великий «килим» за сітчастою схемою. Всі модулі мають однакові розміри, різний орнаментальний ажур, через який ефектно проглядає біле тло стіни. Ритмічне чергування барвистих витинанок із білими ромбами тла надає рівноцінного звучання кожному елементу цілісної схеми. На пічному комині в центрі ¬ кріпили силуетне зображення півня. У даному випадку його вирізано з червоного паперу, форми уподібнені природним. Навколо нього і навколо дзеркала печі розміщено невеликі восьмикутні розети-зірки, подібні на сучасні «сніжинки», різні галузки, зелене листя, що нагадує природні форми, різнокольорові «хрестики», розети-квіти тощо. Зазначимо, що центральна орнітоморфна фігура подібна автентичним складовим на витинанках Брацлавщини початку ХХ ст. . Уздовж західної стіни над дверима і далі на південній стіні, над мисником, сформовано фриз із окремих аналогічних орнітоморфних мотивів, що за стилістикою і формою повторюють силует на печі. Відрізняються вони лише значно меншими розмірами. Описаний ряд угорі завершує суцільна стрічка невеликих ромбічних і трикутних елементів без прорізів. Її продовжено далі по периметру всієї кімнати і подібно оформлено навколо віконних рам (ромби і трикутники тут уже менших розмірів). Посередині стелі прикріплено об’ємний «павук», виготовлений із соломи й паперових кружал, який в даному випадку може нагадувати проглядуваний плафон. Його створено з багатьох низок однакової довжини, гармонійно розгалужених від центру й прикріплених далі по колу зі значним провисання посередині довжини. У такий спосіб сформована просторова оригінальна оздоба, що може символізувати названу природну реалію і водночас певною мірою наслідувати об’ємний ліпний декор панських покоїв – плафон. Відомі подільські паперові «павуки» значних розмірів для стелі площинного рішення побутували в Ямпільському повіті в сс. Клембівка , Білоусівка . Складну витинанку для стелі, яка символізує «павука», у селі Паланка цього ж повіту (нині Томашпільського району Вінницької області) з багатьма радіальними променями й накладними розетами, укладеними за схемою кількох концентричних кіл, детально розглянуто нижче разом із розетковими зразками. У с. Білоусівка в інтер’єрі розташовували витинанки подібно до схем ближнього йому села Тиманівка. До середини ХХ століття тут кріпили чотирикутні витинанки з ажурними вирізами на стінах, розеткові й на зразок листя – сволоку, кругом вікон, дверей; невеликі за розмірами – «кругом комина». Для вивчення схем розміщення в інтер’єрі Поділля не менш важливим залишається опубліковане В. Гагенмейстером фото сільського інтер’єру 1928 р., декорованого лише витинанками . Оформлення комина та груби на світлині представлено виразно. Серед багатьох прикрас спостерігаємо антропоморфні, зооморфні, орнітоморфні силуети, ромбічні форми. Вирізані поодинокі вершники на конях («москалі») розташовані дзеркально-симетрично на чільному боці комина та по одному на кожній бічній стороні. Парні дівочі силуети, що тримають одне одного за руки (без додаткових елементів, місцева назва мотиву «краков’як» ), прикріплені на стіні між дверима й піччю, з боків від комина вгорі на простінку. Більшість орнітоморфних мотивів виразно нагадують «одудів», «півнів», «гусей-качок» (?), «сорок» (?), інших стилізованих птахів, представлених, переважно, окремими силуетами, розташованими рядами на зразок горизонтальних фризів, мотиви яких укладено за трансляційною симетрією, рідше ритмічними парами, за дзеркальною симетрією. Композиції з мотивом «вазон», «дерево» також представлені за дзеркально-симетричними схемами. Всі оздоби репрезентують прості витинанки, кожна з яких вирізана з окремого кольорового аркуша паперу (розгорнутого чи складеного). Характерно, що зображення «півня» в с. Бакоті має подібність до аналогічних у с. Тиманівці Тульчинського р-ну і Брацлавщини, про схожість яких вже зазначено. Наступною спільною рисою інтер’єру с. Бакоти із Тиманівкою є вертикально орієнтовані композиції, укладені з крупних ромбічних елементів. Різниця полягає в додаткових бічних деталях, які в с. Бакота представлені дзеркально-симетричними птахами (дзьобами до середини), а в с. Тиманівка симетричними витинанками-ромбами. Спостерігаючи значну подібність у системі декору двох розглядуваних осередків, можемо гіпотетично припустити, що невидима покуть у с. Бакота була оформлена вертикальними рядами 3-4-х ромбічних витинанок із бічними орнітоморфними елементами. У селі Орлівка Теплівського району Вінницької обл. у хаті майстрині Ганни Федорівни Поліщенко до останніх десятиліть ХХ ст. витинанки оздоблювали піч, їх також наклеювали на шибках, над вікнами, ними прикрашали бічну дошку мисника (від входу), рами фотографій тощо. Подібних схем дотримувалися багато односельців . Один із варіантів оформлення паперовими оздобами сільської хати Західного Поділля спостерігаємо на світлині поч. ХХ ст., зробленій у с. Жеребки Старокостянтинівського повіту Волинської губерінії , на якій представлено світлицю з покуттю, оформлену традиційно між східною і південною стінами. Під іконами в кутку на висоті верхніх шибок укладено горизонтальний фриз із великих поодиноких розеткових і квадратних оздоб. За дуже вільного розташування, народний майстер зумів створити виразний декоративний акцент значного розміру для виокремлення покуті. У смт Чечельник (нині районний центр Вінницької обл. ) до 1970-х років невеликими паперовими квітами-зірочками, розфарбованими власноруч, прикрашала оселю Франя Мазуренко, наклеюючи їх фризом на стіни вгорі, а також на сволок та поперечні балки з обох боків на віддалі 15-17 см одна від одної [ ] . На сволоках в осередках Поділля часто кріпили виконані за різною стилістикою орнітоморфні мотиви («півні», «голуби», «птахи» тощо), про що є написи на музейних експонатах та спогади літніх селян. Так, у селі Сирватинці Городоцького району Хмельницької обл. оздоби кріпили на нитках біля ікон, на сволоку, клеїли на шибках вікон, називаючи їх «горобчиками» (силуетні витинанки на зразок ангелів, дівчат, рідше хлопчиків). На півдні сучасної Житомирської області, зокрема, у с. Слободище (нині Бердичівського району) і с. П’ятка (нині Чуднівського району) колишнього Житомирського повіту Волинської губернії витинанки побутували до другої половини ХХ ст. Тут їх розташовували за відмінною схемою, прикріплюючи значного розміру ажурні витинанки біля ікон, і наклеюючи окремі ромбічні зразки на шибки і на піч з боку лежанки. Якщо дозволяв естетичний смак господині, ними прикрашали комин і піч біля заслінки тощо. Утім у цих селах найчастіше господині самостійно розмальовували піч від дверей, а витинанками оздоблювали бічну частину від лежанки, зокрема, такого художнього оформлення дотримувалися в хаті Власа Федоровича і Марії Сидорівни Степовиків у с. Слободище . Композиції на пічній стіні від лежанки були, переважно, однотипні – чотири ромбічні витинанки по кутах, іноді клеїли з подібних модулів вертикальні ряди у цих само місцях. Деякі народні майстри, найчастіше діти, укладали («клали») на цій стіні два горизонтальні ряди вгорі й внизу, утім останні схеми побутували досить рідко, оскільки активність руху в цьому місці не сприяла довгому збереженню святкового вигляду таких композицій. Витинанки ромбічні й квадратні фарбували природними барвниками – глинами, коли щастило – олівцями. Покуть у селах Слободище і П’ятка прикрашали великими двоскладовими витинанками, які мали місцеву назву «веляно». Це симетричні ажурні вертикально орієнтовані прямокутні оздоби значних розмірів, щедро декоровані ажуром. Їх вирізували з тонкого цигаркового паперу, а в бідних родинах із газет. Цей декор повторював місцевий тканий, що мав таку саму назву, і який оформлювали із довгих полотен двох рушників чи смужок тюлю, що звисали поруч паралельно до ікон, створюючи своєрідний декор перед покуттю і сягаючи нижнім краєм іноді невеликої тумбочки, що стояла часто в цьому кутку. На рівні ікон народні майстри рушники і тюль призбирували у складки, після чого їх прикріплювали до стіни стрічкою. У паперових оздобах робили ромбічний виріз значних розмірів для огляду ікон, називаючи його «віконцем», «віконцем до неба», «воротами в рай». Ці дві поздовжні витинанки посередині додатково скріплювали м’якишем хліба, голками акації тощо. На верхні шибки, найчастіше до свята Різдва, кріпили витинанки з білого паперу по одному зразку на кожну верхню шибку. В архівних матеріалах Кабінету Ф. Вовка зберігається фото оселі, оформленої ромбічними витинанками, наклеєними на стінах однорядним ефектним фризом під стелею. Підписів не збереглося, утім розміри модулів і характерне художнє рішення в розташуванні прорізів дають підстави вважати інтер’єр подільським. Цю думку може ілюструвати дещо подібний варіант розташування ромбічних витинанок у с. Тиманівка, тоді як в селах Наддріпрянщини зустрічаємо фризи, укладені з квітів. Розглянуті схеми дають можливість точніше відтворити варіанти рішень у розміщенні витинанок початку ХХ століття в різних осередках України: біля ікон, на печах та бічних стінах, за ліжком, над вікнами, на стелі. На Покутті й інших регіонах Західної України переважали завжди орнаментальні композиції, що мали значну кількість місцевих варіантів. Музейні експонати дають певні матеріали для відтворення композицій кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., укладених за схемами вертикально орієнтованих «хрестів», восьмикутних «звізд», різноманітних «ромбів», фризів, килимків, численних варіантів шпалерних «сіток», «шахматок» тощо. У кожній із них спостерігаємо гармонійне ритмічне чергування більших і менших ромбічних модулів, іноді по краю розташовані так звані «лиштви»/ «мережки» на зразок суцільного ажурного фриза тощо. Збереглися окремі композиції, призначені для покуті, наймовірніше, їх розміщували під іконами, оскільки вони нагадують за схемою народні підсвічники «Трійцю» . У розглядуваному варіанті с. Стриганці поч. ХХ ст. між раменами символічного підсвічника, створеного з ромбічних витинанок, розміщено по листівці-іконі (із зображеннями Богородиці та Ісуса Христа в образі Пастиря з ягням на плечах). Гіпотетично можна припустити, що стилізований підсвічник «Трійця» із аналогічних модулів могли викладати в цих осередках і між звичайними іконами чи під ними. У селі Торговиця на Івано-Франківщині та в ближніх осередках впродовж ХХ ст. побутували довгі багаторапортні барвисті “стрічки” , «мережки» , які за орнаментикою нагадують вишиті й ткані місцеві вироби. У домівках їх кріпили або, як кажуть місцеві жителі «клали», вгорі на стінах під стелею, а також під іконами, які в регіоні розміщували на стінах парами поруч – зображення Богородиці й Ісуса Христа значних розмірів. Фриз угорі мав назву «карниз», ним обрамлювали всю кімнату, його виготовляли, відповідно багато довшим із значної кількості фрагментів. Народні майстрині, як правило, розміщені «взори» під образами не копіювали під час оформлення «карниза», створюючи щораз нові варіанти. Цікаві деталі побутування витинанок у селі Гринява Верховинського району Івано-Франківської області згадує Катерина Юрнюк . Місцеві майстри паперові оздоби вирізували різних кольорів на зразок квадратів із прорізними елементами, розміщуючи їх на стінах під рядом ікон і чергуючи кожну з «австрійськими мисками» (фаянсові з мальованим декором) [ ] . Такий прийом дещо нагадує принцип схеми села Жеребки Старокостянтинівського повіту, за якої утворюється лаконічний й водночас барвистий святковий акцент (у селі Жеребки без чергування з фаянсовим декором). У селах західного регіону ряд витинанок наклеювали також під мисником [ ] , на рамах ікон, портретів, картин, що характерно саме для цих областей. Оформлення витинанками сволока побутувало тут до середини ХХ століття [ ] . У селі Прокурава Косівського району Івано-Франківської області за часів Другої світової війни квадратні витинанки з ажурним орнаментом прикрашали стіни під іконами – їх по чотири укладали за схемою хреста [] . Також у регіоні до 1980-х рр. були поширені білі фризові ажурні оздоби на зразок сервет для полиць. Цей вид декору часто додатково розмальовували у верхній суцільній частині різноманітними орнаментами з рослинних елементів, про що згадує народна майстриня Марія Шатрук із села Яворів Косівського району Івано-Франківської області. У селі Кривоброди цього ж району Параска Петрівна Гостюк до 1960-х років перед Різдвом прикрашала кімнати паперовими пташками, прикріплюючи їх де виходило вгорі над головами [] . 3.2. Матеріал, техніка, засоби художньої виразності Художня мова кожного виду народного мистецтва залежить, насамперед, від специфіки матеріалу, способів його обробки, характеру виготовлення предметів і принципів та прийомів втілення образів [ ] . Для вирізування витинанок використовували папір, якість якого завжди залежала, насамперед, від достатку господаря та об’єктивних історико-суспільних обставин. У 1930 р. В. Гагенмейстер зазначав про значний декоративний ефект виробів, вирізаних із паперу, про легкість виконання зображень цією технікою [] , яка дозволяє виготовляти оздоби з податливого матеріалу, що легко згинається і згодом так само легко відновлює свою попередню форму. Завдяки доступності й простоті обробки папір стає особливо популярним. Його пластичність і достатня пружність створюють можливість легко отримати будь-яке поєднання в ньому осей та площин симетрії, що іноді складно чи навіть неможливо досягти з іншими матеріалами. Засоби художньої виразності витинанок (наклеєних геометричних, тематичних) наближені до графічних, площинних зображень. Їхній вплив посилює ажурність різних мотивів, графічна чіткість, іноді певна випуклість вільно накладених частин. Використання різноманітних технік роботи з папером (наклеювання по всій площині чи лише у кількох точках виробу) сприяють у композиціях поєднанню його широких виражальних можливостей, насамперед, використанню його різних сортів і кольорової гами. Так, декоративні особливості й художньо-естетичні засади матеріалу сприяли формуванню національної народної традиції і мистецької школи витинання в Україні. Названі переваги значною мірою компенсували нетривкість цього матеріалу. Від початку складання паперової заготовки майстер одразу диктує кінцеву форму твору, що залежить від обраної схеми складання аркуша (кілька перехрещених осей, одна вісь вертикальна/горизонтальна, кілька паралельних осей тощо). Використані прийоми зумовлюють у подальшому виготовлення різного типу оздоб: розеткових, дзеркально-симетричних, на зразок «хороводу» тощо. Вирізані на утворених згинах-складках поширені мотиви визначають стильову різноманітність витинанок,. Ці вказані особливості спричиняють формування локальних відмінностей і самобутньої неповторності українських народних витинанок у різних областях. Папір в Україні мав поширення ще з XIV ст., утім тільки з другої половини XVIII ст. його починають виробляти на вітчизняних мануфактурах , що зробило цей матеріал широковживаним серед різних верств населення, зокрема й селян, сприяючи використанню згодом ними цього матеріалу для декорування житла. Висока якість паперу кінця ХІХ – початку ХХ ст. дозволяє й сьогодні досліджувати у доброму стані витинанки за різні періоди. Зазначимо, що в музейні збірки перші екземпляри потрапили з виставок, і для них природно використовували якісний, переважно, глянцевий папір, іноді «під золото» чи «під срібло», що імітує металевий полиск різних відтінків. У деяких випадках на початку ХХ ст. титульні сторінки альбомів зі зразками витинанок майстри прикрашали «бібулкою» – тонким гофрованим папером, з допомогою якого за певної технології могли створювати пишні півсфери. У колекціях наукових експедицій зустрічаємо папір різний – кольоровий з глянцем чи без нього, цигарковий (переважно фіранки, іноді розеткові витинанки для «павуків» на стелю), рідше «під золото» / «срібло». Траплялися випадки використання для витинанок шпалер, технічного білого й сірого паперу, газет , що зумовлено низькою купівельною спроможністю селян у повоєнні роки після Першої світової війни й відсутністю паперу у вільному продажу. Серед зразків 1920-1930-х років знаходимо окремі експонати, виготовлені з обкладинок зошитів, і навіть бланків [ ] . Водночас зазначимо, що селяни завжди намагалися для оздоб використовувати папір кращої якості, барвистий, глянцевий, і навіть у прикрасах повоєнних років трапляється папір під «золото»/ «срібло». На початку ХХ ст. і до його середини майстри часто практикували фарбування паперу природніми барвниками: кольоровими глинами, буряковим квасом, бузиновими ягодами, «зеленкою» , чорнилами різних кольорів (фіалкові, червоні, сині), тушшю, аніліновими барвниками, олівцями, як випадало, акварельними фарбами, пізніше гуашшю тощо. Зубожіння населення після Другої світової війни спричинило нову хвилю виготовлення паперового декору із газетного паперу, зі списаних шкільних зошитів (зокрема, фіранок на вікна, лиштв для поличок) тощо. Через неможливість придбати кольоровий папір, народні майстри і в ці роки часто фарбували навіть газетний папір, що тривало в деяких регіонах до 1960-х років . Траплялося, що вирізували оздоби з аркушів ілюстрованих журналів, барвистих плакатів, обгорток цукерок (у другій половині ХХ ст. – цукерки «Гулівер» ) , зберігаючи з купованих ласощів фольгу («золотце») тощо. До інновацій кінця ХХ ст. у використанні майстрами матеріалів відносимо витинанки, виготовлені з гофрованого кольорового картону. Таким чином для витинання селяни використовували до середини ХХ ст. різний папір, що «був під руками»: купований, зі шкільних зошитів (білий чи обкладинки), обгортковий із магазину (сірувато-коричневий з грубими прожилками), коли щастило – великі плакатні аркуші (зворотній бік). Готові вироби селяни, як правило, клеїли одразу на стіну чи дерев’яні поверхні (меблі, рами), рідше на папір-основу, що характерно, переважно, для західних осередків. Клеї, якщо кріпили на побілену стіну, використовували підручні: м’якиш хліба, молоко, яєчний білок. Якщо клеїли на папір чи одразу на дерево, розводили водою борошно чи камідь (густу смолу, що витікає з ран дерев). У випадках оформлення шибок вікон використовували мило. Якщо витинанками прикрашали стіну, біля якої відбувався активний рух (на печі з боку лежанки), перед наклеюванням паперових оздоб відповідне місце покривали «фармужкою» (завареним негустим клейстером з крохмалю) для запобігання пошкоджень . На суху захисну плівку клеїли витинанки. При наявності лише білого паперу і кольорової глини, розмочений у воді барвник наносили на витинанки лише після наклеювання паперової оздоби на стіну, після висихання все разом знову покривали «фармужкою», щоб захистити цього разу фарбу. Таким чином виходив добре захищений від пошкоджень декор. Знімати його можна було лише після тривалого змочування. В останні десятиліття ХХ ст. майстри застосовували переважно куповані клеї (ПВА, т.зв. «сухий», дуже рідко «канцелярський»). Тривалий час, особливо в перші десятиліття ХХ ст., витинанки кріпили до стін домівок голками дерева білої акації. У деяких осередках, де побутували паперові фіранки біля вікон чи «веляно» перед іконами, їх за краї кріпили ще невеликими цвяшками. Із середини ХХ ст. голки акації в селах починають замінювати кнопками, але масового поширення вони набули в пізніші десятиліття. Як бачимо, від кінця ХІХ – поч. ХХ ст. паперові оздоби хатнього інтер’єру існували як три основні типи, кожен із яких має певне декоративне навантаження. Першу групу складають твори, прикріплені одразу до стіни чи попередньо на папір, їх можна оглядати лише фронтально. До другої групи відносимо прикраси на шибках вікон, які можна розглядати з двох протилежних сторін, при цьому тло, що змінюється зі струменіючого світла до глибинної темноти, створює щораз принципово відмінні ефекти. Третю групу складають твори, розміщені у просторі. Це, переважно, фіранки над вікнами, краї сервет, що звисають ажурним краєм із поличок, вироби, підвішені окремо на нитці (птахи, ангели тощо). У такий спосіб надається можливість розглядати прикраси з наскрізними прорізами без строго визначеного тла, що призводить до мінливих варіацій. Таким чином, за подібного виготовлення але різного розміщення в інтер’єрі твори щоразу набувають нового звучання. За формами вони могли бути пласкими, напівоб’ємними й об’ємними. Пласкі найчастіше кріпили на тло (стіну, паперову основу, шибку), іноді вони побутували в просторі, наприклад, підвішені за нитку паперові пласкі ангели. До напівоб’ємних відносимо переважно накладні розеткові оздоби, модулі яких накладали один на одний. У деяких регіонах їх не склеювали, а тільки скріплювали в центрі клеєм, нитками, що додавало гру тіней. Відомі приклади виготовлення просторових паперових народних іграшок на зразок «ягнят», «собак», «корів», «коней» тощо. Згорнувши аркуш удвічі, їхні зображення вирізують за відповідними контурами, після чого подвійний силует зі спільною віссю-згином розправляють не до кінця, а лише частково. Такий прийом надає всьому виробу достатньої статичності. Об’ємні паперові здоби найчастіше виготовляють майстри останніх десятиліть. | |
| Просмотров: 1015 | Загрузок: 21 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |