Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Понедельник, 06.04.2020


Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации

Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області
[ Скачать с сервера (548.5 Kb) ] 28.02.2018, 15:10
Вступ
Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умо¬вах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.
Банки є особливими фінансовими інститутами і ор¬ганізаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об’єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього.
Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обер¬таються на них.
Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до но¬вої економічної системи що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.
Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повин¬на забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуки можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.
Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб‘єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління.
Ціль роботи – аналіз банківської системи та вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.
Об’єктом дослідження дипломної роботи є Путильське відділення 6799 Ощадного банку України Чернівецької області.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.


Розділ 1.Банк як елемент ринкової інфраструктури.
§ 1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі.

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умовах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.
Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиції на нього. Разом з тим, рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше, як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси, рух яких проходить через банківську систему. Таким чином, через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Існує два види ринку позичкових капіталів: первинний та вторинний. На первинному ринку здійснюється роз¬міщення фінансових вимог, наприклад: відкриття рахунків в бан¬ку, створення боргових зобов’язань. Вторинний ринок позичкового капіталу складають фінансові вимоги, строк платежів по яких не наступив.
В свою чергу, ринок позичкових капіталів не є однорідним. В ньому розрізняють грошовий ринок та ринок капіталів. Грошо¬вий ринок пов'язаний з короткостроковими банківськими операція¬ми терміном до одного року. Ринок капіталів обслуговує серед¬ньострокові та довгострокові операції банків. Він поділяється на іпотечний ринок (операції з листами під заставу) та фінансо¬вий ринок (операції з цінними паперами). Особливістю фінансового ринку є те, що суб'єктами його є не тільки банки, але й фондова біржа, а об'єктом операцій виступають як цінні па¬пери приватних підприємців, так і державні інститути.
Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обер¬таються на них.
Вони розрізняються по статусу (акція чи облігація), по ти¬пу власності (приватна чи державна), по терміну дії, ступеню ліквідності та характеру ризику (банкрутний чи ринковий). Бан¬ки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільно¬го виробництва, сприяє росту продуктивності праці.
Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до но¬вої економічної системи, що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.
Банки слід характеризувати як фінансові організації (чи навіть підприємства), які виробляють, зберігають, надають, роз¬поділяють, обмінюють, контролюють грошові кошти та обіг грошей та цінних паперів.
В історичному плані банки початково виникли як приватні, комерційні утворення, що представляють елементи торгово-ринко¬вої інфраструктури. Державні банки виникли пізніше приватних і стали співіснувати з ними таким чином, що кожний зайняв свою нішу в економічному просторі.
В період соціалізму в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські гро¬шові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося, що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефектив¬ної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбан¬ком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей, сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житсоцбанк, Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її час¬ткової модернізації.
Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової еко¬номіки, стало ясно, що банківська система, яка склалася і укоренилася в економіці, підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці, тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі центрального інструменту фінансового управління. Банки, як центри управління фінансово-кредитними процесами, мають важливе значення в ринковій економіці.
Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шля¬хом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде най¬краще використання.
Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко¬номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни¬ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо¬во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.
Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав¬данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен¬тральним банком.
Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре¬дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан¬ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.
Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.
Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко¬вих позик під заставу нерухомості.
Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз¬робок.
Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.
На Україні банківська структура представлена двома рівня¬ми: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.
Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє со¬бою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розта¬шований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в ме¬жах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).
Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призна¬чається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чоти¬ри роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.
Національний банк України є банком першого рівня. Він ви¬конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан¬ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.
НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех¬нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор¬ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:
- правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;
- правила виконання касових операцій банками та господар-ськими суб'єктами;
- створює і керує резервними фондами банкнот та монет;
- встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.
Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила про-ведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з цен¬тральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредит¬них установах.
НБУ встановлює правила організації та проводить реєс¬трацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.
Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язан¬ня спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулю¬вання.
Методи впливу, які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики, знаходяться в процесі станов¬лення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.
В практиці роботи НБУ активно використовуються такі мето¬ди грошово-кредитного регулювання, як:
- рефінансування (облікова та кредитна політика);
- регульований договір обов'язкових резервів;
- регулювання ліквідності комерційних банків.
На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період вия¬вились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою вияви¬лась фінансова політика держави.
Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ва¬ги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добув¬ної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-вироб¬ників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибко¬подібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетар¬ної політики НБУ інфляція була в значній мірі приборкана.
Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла¬день, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.
На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви¬щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали¬ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.
Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо¬вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор¬ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.
Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.
В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав¬них контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держа¬ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе¬раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч¬ки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.
Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залеж¬ності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є ли¬ше Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.
По формі організації серед приватних банків переважають ак-ціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в За¬кон "Про банки і банківську діяльність" заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим ос¬таннім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.
Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки по¬чали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).
В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки утворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший – Український Міжнародний банк та інші. Їх створення не підтримується НБУ через завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних банків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економіку України швидше будуть здійснюватись че¬рез банки, з якими іноземні інвестори звикли працювати і яким вони довіряють.
До республіканських комерційних банків відноситься банк "Україна" АТ, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень та філіалів по всій території України. Вони тісно пов'язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусу республіканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ "Аваль", "Укрінбанк"), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також ба¬гато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конку¬ренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.
Порядок створення і діяльність комерційних банків регламен¬тується Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарчі товариства", "Про цінні папери і фондові біржі", "Про підприємництво", "Про іноземні інвестиції" та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєс¬трацію комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.
Таким чином, в умовах ринкової економіки банки відіграють важливу роль. Вони представляють собою потужний інструмент в структурній політиці та регуляції економіки, шляхом перероз¬поділу фінансів, капіталу у вигляді банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки сприяють направленню грошових коштів, фінансових ресурсів у виг¬ляді кредитів в ті галузі, де капітал знаходить найкраще корис¬не використання.
Категория: Диссертации | Добавил: opteuropa | Теги: доповідь з права., магістерська, реферат з біології, дипломн, курсач, лабораторна робота, скачати доповідь, курсовая работа, КОНТРОЛЬНА, курсова
Просмотров: 88 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно