| Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации |
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
| [ Скачать с сервера (1.35 Mb) ] | 04.04.2017, 14:17 |
| ЗМІСТ Перелік скорочень……………………………………………………………………………...3 Вступ…………………………………………...…………………………………........................7 Розділ I Міжнародно-правові основи відповідальності міжнародних міжурядових організацій…………………………………………………………….......................................15 1.1. Становлення кодифікаційного розвитку інституту відповідальності міжнародних міжурядових організацій……………………………………………………………………….15 1.2. Правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій у контексті їхньої відповідальності…………………………………………………………………………………37 1.3. Підстави та зміст міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій……………………………………………………………………….........................55 Висновки до першого розділу………………………………………………………………….85 Розділ II Реалізація права потерпілих суб’єктів на відшкодування збитків, спричинених протиправними діяннями міжнародних міжурядових організацій………………………………………………………………………........................87 2.1. Умови притягнення до відповідальності міжнародних міжурядових організацій……..87 2.2. Механізми захисту проти неправомірних діянь міжнародних міжурядових організацій…………………………………………………………………………...................109 2.3. Співвідношення імунітету міжнародних міжурядових організацій з їхнім обов’язком відшкодування збитків потерпілим суб’єктам...............……………………………………..141 Висновки до другого розділу……………………………………………………………….....161 Розділ III Відповідальність міжнародних міжурядових організацій за протиправну поведінку держав……………………………………………………………………………..165 3.1. Обставини настання відповідальності міжнародних міжурядових організацій у зв’язку із протиправним діянням держав……………………………………………………………..165 3.2. Специфіка притягнення до відповідальності міжнародних міжурядових організацій у миротворчих операціях………………………………………………………..........................189 Висновки до третього розділу………………………………………………...........................218 Висновки…………………………………………………………………………................221 Список використаних джерел……………………………………………............................226 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ КМП ООН Комісія ООН з кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права СПВМО ПСПВМО Статті про відповідальність міжнародних організацій Проект Статей про відповідальність міжнародних організацій ППМП Постійна палата міжнародного правосуддя ГА ООН Генеральна Асамблея ООН МС ООН Міжнародний Суд ООН ПСПВДМПД Проект Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння СПВДМПД Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння МВФ Міжнародний валютний фонд МАМП Міжнародна асоціація міжнародного права МОП Міжнародна організація праці ОНУК Операція ООН в Конго ЗСООНК Збройні сили ООН з підтримки миру на Кіпрі СООННР Сили ООН зі спостерігання та роз’єднання (миротворча місія ООН для забезпечення дотримання припинення вогню між Ізраїлем та Сирією, спостерігання за роз’єднанням ізраїльських і сирійських військ і районами роз’єднання та обмеження, як це передбачалося в Угоді про роз’єднання від 31 травня 1974 року) СДК Сили для Косова ЄСзПЛ Європейський суд з прав людини МООНК Місія ООН у справах тимчасової адміністрації в Косові ЮНОСОМ II Миротворча операція ООН в Сомалі 1992-1995 рр. СООНО Сили ООН з охорони (миротворча місія ООН на території держав колишньої Югославії, 1992-1995 рр.) МООНДРК Місія ООН в Демократичній Республіці Конго ЗСДРК Збройні Сили Демократичної Республіки Конго ТС ООН Трибунал із спорів ООН АПТ ООН Апеляційний трибунал ООН РЄ Рада Європи ЄКА Європейська космічна агенція ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку АТ ОЕСР Адміністративний трибунал Організації економічного співробітництва та розвитку ГС ОЕСР Генеральний секретар Організації економічного співробітництва та розвитку ГС ОАД Генеральний секретар Організації американських держав АБР Азійський Банк з Розвитку ЄБРР Європейський Банк Реконструкції та Розвитку АфБР Африканський Банк Розвитку ВСТУП Актуальність теми дослідження. Інтернаціоналізація міжнародних відносин передбачає співробітництво в різних сферах міжнародного права широкого кола суб’єктів, серед яких особливе місце посідають міжнародні міжурядові організації як самостійні учасники таких правовідносин. У цьому зв’язку рівень нормативно-правової регламентації інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій виступає індикатором надійності останніх як партнерів для реалізації спільних проектів. Затвердження Генеральною Асамблеєю ООН своєю Резолюцією від 27 лютого 2012 року тексту Статей про відповідальність міжнародних організацій, розроблених Комісією міжнародного права ООН з кодифікації та прогресивного розвитку та прийнятих нею в другому читанні у червні 2011 року, стало значним кроком для правового забезпечення міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій. У той же час поточна версія СПВМО, на думку дисертанта, характеризується певними недоліками, усунення яких вбачається здобувачем необхідним з точки зору перспективи подальшого становлення та розвитку інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій, та вимагає внесення корективів в текст коментарів та ряду статей. Відповідна необхідність продиктована практикою міжнародних міжурядових організацій в сфері проведення миротворчих операцій та надання фінансової допомоги для реалізації державних проектів. Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках загальної теми наукового дослідження кафедри міжнародного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (далі - УДУФМТ): «Актуальні проблеми сучасного міжнародного публічного права» (державний реєстраційний номер 0107U002992). Загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких українських, російських, західноєвропейських та американських науковців, як: А. І. Дмитрієв, В. І. Муравйов, В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній, Л. Д. Тимченко, В. Ф. Антипенко, В. А. Ліпкан, С. О. Акулов, М. В. Буроменський, М.О. Баймуратов, Я. М. Вільчак, Ю. Ю. Блажевич, В. А. Василенко, В. С. Нерсесянс, Л. А. Марджорян, Т. І. Іларіонова, Г. І. Тункін, К. А. Бекяшев, А. Є. Тарасова, В. Л. Ющенко, Є. С. Кривчікова, М. Ф. Митрофанов, І. І. Лукашук, Е. А. Шибаєва, Ю. М. Колосов, В. Ю. Замятін, Б. Ш. Белалова, Е. А. Воробйова, Ю. В. Якушев, М. Н. Шоу, Ф. Сейєрстед, К. Іглтон, Е. Дж. де Аречага, Ч. Ф. Амерасінге, Р. Хіггінс, Я. Клабберс, М. Хірш, Д. Боует, Х. Г. Шермерз, Н. М. Блоккер, К. Уелленс, М. Міланович, Т. Папич, П. Бодау-Лівінець, Г.П. Баззіні, С. Віллалпандо, К. Ларсен, А. Сарі, Б. Хохлер, А. Грос, М. Х. Арсанджані, К. Е. Світсер, Т. Даненбуам, А. Х. Робетсон, Є. Сюзюкі, С. Нанвані, Я. Уотерс, С. Рунгаерт, А. Рейніш, Л. Кондореллі, К. Лек, А. Ноллкаемпер, Ф. Мессінео, Н. Недескі та К. Альборн. Також під час написання даної дисертаційної роботи автором було взято до уваги наукові здобутки в сфері міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій таких фахівців у галузі міжнародного права: Т. Газзіні, Р. Квадрі, А. Джиардіна, Дін де Аспермонт, І. Сейдл-Хехенфельдерном, К Д. Елерманн, Д. Ф. Вилброк, М. Віраллі, К. Скубізжевські, М. Мендельсон та К. Шмаленбах, Ф. Вакас Фернандес, П. Шмітт, Г. Поретто, С. Віте та А. Пелле, П. Клейн, Ж. П. Ріттер та П. де Вішер. Обрання теми дисертаційної роботи зумовлено відсутністю у вітчизняній доктрині комплексного аналізу проблеми відповідальності міжнародних міжурядових організацій за міжнародно-протиправні діяння. А основні результати досліджень російських правників зводяться лише до загального аналізу питань правосуб’єктності міжнародних міжурядових організацій, визначення підстав для настання їхньої міжнародно-правової відповідальності, її можливих форм та видів, а також вироблення тексту СПВМО за допомогою використання аналогічних положень СПВДМПД з необхідними очевидними змінами. Концептуальні підходи західноєвропейських та американських правознавців відносно правового регулювання міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій, звісно, демонструють прогресивну динаміку розвитку даного інституту, однак, на думку дисертанта, потребують вдосконалення. Таким чином, незадовільний стан розробки проблеми зумовив актуальність обраної автором теми дисертації та вплинув на вибір об’єкта і предмета дослідження. Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні та вдосконаленні теоретичних положень інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій, сприянні вдосконаленню нормативно-правого регулювання інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій, що передбачає надання рекомендацій та пропозицій з приводу його вдосконалення, та проведенні комплексного аналізу практики притягнення міжнародних організацій до міжнародно-правової відповідальності. Мета визначила необхідність виконання таких завдань: розглянути та систематизувати сучасні теоретичні та концептуальні підходи, пов’язані з функціонуванням інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; дослідити процес становлення та розвитку інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; уточнити перелік джерел юридичних підстав настання негативної міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; визначити правовий зміст таких понять, як «організаційний контроль», «оперативне управління», «механізм захисту прав потерпілих суб’єктів» та «обсяг деліктоздатності міжнародних організацій»; встановити умови правомірності притягнення до міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; висвітлити доступні механізми захисту прав потерпілих суб’єктів проти неправомірних діянь міжнародної організації та, зважаючи на важливість проблеми реалізації права потерпілих суб’єктів на захист, визначити шляхи щодо вдосконалення ефективності існуючих механізмів, а також запропонувати практичне впровадження відсутніх для окремої категорії потерпілих суб’єктів механізмів; визначити рамки розповсюдження імунітету міжнародних організацій від судової юрисдикції та внести пропозицію щодо вирішення проблеми обмеження фактичної реалізації обов’язку міжнародної організації відшкодувати спричинену шкоду наявністю в неї імунітету від примусового виконання судових рішень; визначити види зв’язків між неправомірною поведінкою членів компонентів миротворчих операцій та ММО та критерії для їх встановлення, а також для виявлення факту участі міжнародної організації у протиправній поведінці осіб зі складу миротворчих сил; надати пропозиції щодо коригування тексту окремих статей та коментарів до СПВМО від 2011 р. Об’єктом дослідження є комплекс міжнародно-правових відносин, що виникають у результаті вчинення міжнародними міжурядовими організаціями міжнародно-протиправного діяння. Предметом дослідження є внутрішнє право та правила міжнародних міжурядових організацій, СПВМО в редакції від 3 червня 2011 року з коментарями до нього, інші матеріали КМП ООН, присвячені дослідженню інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій, теоретичні напрацювання МАМП, консультативні висновки та рішення МС ООН, рішення ЄСзПЛ та судів національних юрисдикцій, закордонна та вітчизняна доктрини міжнародного права, в яких проаналізовано окремі аспекти інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій. Методи дослідження. В процесі роботи над дисертацією використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи: історико-правовий метод – з метою дослідження становлення та еволюції інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; системно-функціональний – для встановлення та аналізу взаємозв’язків між інститутом міжнародно-правової відповідальністю міжнародних організацій та інститутом відповідальності держав за міжнародно-протиправне діяння; формально-логічний – для виявлення прогалин у нормативно-правовому регулюванні міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; теоретико-прогностичний – з метою розробки теоретичної моделі використання засобів правового захисту потерпілих суб’єктів від протиправної поведінки міжнародних організацій; системний, нормативно-правовий та формально-юридичний методи сприяли аналізу юридичного змісту СПВМО та внутрішнього права і правил міжнародних міжурядових організацій. Положення дисертаційного дослідження базуються, зокрема, на аналізі широкої бази наукових праць з міжнародного права та результатах, отриманих дисертантом у ході дискусій між науковцями під час участі в міжнародних конференціях та обговорень на кафедрі міжнародного права УДУФМТ. Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення та сформульовані висновки можуть бути використані надалі у таких напрямах: у науково-дослідній роботі – для подальшого аналізу теоретичних і прагматичних проблем становлення інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; у сфері правотворчості – для розробки змін і доповнень до текстів СПВМО, Статуту МС ООН, установчих актів міжнародних організацій та окремих видів договорів міжнародних організацій; у науково-методичному плані дисертація може використовуватись для викладання загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах («Міжнародне публічне право», «Право міжнародних організацій»), при розробці підручників, навчальних посібників та методичних матеріалів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана робота є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням проблем міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій з урахуванням і на основі тих змін, які відбулися у міжнародному праві протягом останніх років. Наукову новизну роботи характеризують такі основні результати дослідження: вперше у вітчизняній науці міжнародного права: визначено початок та розкрито етапи процесу становлення кодифікації інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій; виявлено необхідність представлення критерію «ефективного контролю» над діяннями органів та агентів відряджуючих держав чи міжнародних організацій, який використовується для визначення міжнародної протиправності поведінки останніх та її приписування приймаючій міжнародній організації, в якості цілісного поняття, що складається з двох структурних елементів: «оперативного управління» та «організаційного контролю»; з’ясовано, що заснування спеціальної ad hoc камери МС ООН щодо міжнародних міжурядових організацій може стати дійовим механізмом захисту прав певних категорій потерпілих суб’єктів, гарантією для нормативного закріплення міжнародними організаціями відмови від заявлення імунітету від примусового виконання судових рішень, а також засобом підвищення ефективності роботи адміністративних трибуналів міжнародних організацій; запропоновано механізми захисту фізичних осіб від протиправної поведінки агентів міжнародних міжурядових організацій, яка пов’язана з інцидентами з використанням транспортних засобів, що перебувають на балансі таких організацій; висунуто пропозицію щодо встановлення договірного порядку виникнення правовідносин відповідальності міжнародних фінансових установ у результаті їхньої каузальної участі у порушенні міжнародно-правових стандартів у сфері прав людини у формі надання такими установами фінансової допомоги державам-позичальницям для реалізації останніми державних проектів; удосконалено: розуміння правової категорії «обсяг деліктоздатності міжнародних міжурядових організацій»; теоретичні засади обґрунтування притягнення ООН та міжнародних регіональних міжурядових організацій, що діють у сфері підтримки міжнародного миру та безпеки, до міжнародно-правової відповідальності в результаті протиправної поведінки агентів держав у процесі реалізації спільних миротворчих операцій та миротворчих акцій під регіональним командуванням; нормативну регламентацію притягнення до міжнародно-правової відповідальності міжнародних міжурядових організацій внаслідок встановлення факту їхньої каузальної участі у протиправній поведінці держави, шляхом внесення пропозиції щодо коригування текстів ст. 14, ст. 15 та ст. 17 СПВМО; теоретичне обґрунтування правових наслідків прийняття міжнародними організаціями рішень рекомендаційного характеру та встановлено обставини притягнення міжнародних міжурядових організацій до міжнародно-правової відповідальності в результаті прийняття ними даного типу рішень; набули подальшого розвитку: положення щодо аргументації настання для ООН індивідуальної міжнародно-правової відповідальності внаслідок протиправної поведінки осіб, які входять до складу компонентів сил ООН з підтримки миру, в миротворчих операціях під командуванням ООН та в спільних миротворчих акціях; ідея щодо розширення компетенції МС ООН шляхом внесення змін до ст. 34 МС ООН, що передбачає участь міжнародних міжурядових організацій у судовому розгляді як сторін; дослідження сфери розповсюдження судового імунітету міжнародних міжурядових організацій. Особистий внесок здобувача. Дисертаційну роботу здобувач виконав самостійно, всі сформульовані в ній положення та висновки обґрунтовано на базі особистих досліджень автора. В індивідуальних наукових статтях викладено всі концептуальні положення щодо реалізації прав потерпілих від протиправної поведінки міжнародної організації суб’єктів на відшкодування збитків; досліджено процес становлення та розвитку інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій; висвітлено джерела юридичних підстав настання негативної міжнародно-правової відповідальності для міжнародних організацій; показано специфіку притягнення до міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій у результаті протиправної поведінки агентів відряджуючих держав та внаслідок встановлення факту участі міжнародної організації у вчиненні членами миротворчих компонентів неправомірного діяння. Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права УДФМТ. Результати дисертаційного дослідження доповідались здобувачем на таких міжнародних науково-практичних конференціях: III Міжнародній науково-практичній конференції «Наука и современность – 2010», (м. Новосибірськ, 5 червня 2010 р.; доповідь опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Развитие международного и национального права на современном этапе», (м. Рига, 15–16 квітня 2011 р.; доповідь опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження сучасності. Випуск 4» (м. Київ, 30 травня 2012 р.; доповідь опубліковано); Міжнародній науковій конференції «Наука – XXI століття. Випуск 2» (м. Київ, 27 червня 2012 р.; доповідь опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку держави і права: традиції та новації»; (м. Київ, 17 травня 2012 р.; доповідь опубліковано). Публікації. Основні теоретичні положення дослідження викладено дисертантом у п’яти статтях у фахових виданнях і п’яти наукових доповідях на науково-практичних конференціях. Структура та обсяг роботи. Дисертаційною роботою є рукопис, який складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 255 сторінок, з яких 30 сторінок становить список використаних джерел з 470 найменувань. РОЗДІЛ I МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 1.1. Становлення кодифікаційного розвитку інституту відповідальності міжнародних міжурядових організацій Робота КМП ООН над СПВМО підійшла до свого логічного завершення. Відповідне стало результатом наявної необхідності, в умовах глобалізації міжнародних відносин, розробки систематизованого міжнародно-правового документа, що, приміром, на думку судді Верховного Суду Індії Т. Джайна, уможливить «надання законної сили санкціям, які випливають з порушення міжнародно-правових зобов’язань, та забезпечення вдосконалення системи норм і принципів інституту відповідальності міжнародних організацій, необхідних для реалізації впорядкованого ведення міжнародних справ» [1, с. 5]. Відомо, що систематичне зведення принципів та норм інституту відповідальності міжнародних організацій, які містяться в багатьох судових рішеннях та обґрунтовані на доктринальному рівні, передбачає довгочасний процес їх формування в ході історичного розвитку концепції міжнародної відповідальності. Причому, на нашу думку, виникнення кожного з вищезазначених принципів приводило до подальшого розвитку комплексу норм у сфері відповідальності міжнародних організацій, ознаменовуючи тим самим певні етапи кристалізування положень відповідного інституту. З огляду на вищесказане, вважаємо за доцільне проаналізувати початкову стадію виокреслення первинних принципів відповідальності міжнародних організацій. Однак з цього приводу існує важливе уточнення, яке полягає в тому, що свої витоки інститут відповідальності міжнародних організацій бере, власне, з інституту міжнародно-правової відповідальності держав, який сформувався на основі тривалої еволюції інституту відповідальності у внутрішньодержавному праві. Тому на даному етапі можна говорити тільки про появу загальних принципів інституту міжнародно-правової відповідальності, які з часом, звісно, трансформувалися в площину відповідальності міжнародних організацій. Отже, певні елементи, які заклали підвалини для теоретичних конструкцій сучасного механізму міжнародно-правової відповідальності, можна знайти в перших письмових джерелах національних правових систем стародавнього світу: принцип обставин, що виключать протиправність (§ 102, 103 Збірника законів царя Хамурапі) [2, с. 71]; принцип відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов’язань (п. 219 розділу VIII Законів Ману) [3, с. 92], на який, до речі, неодноразово посилався МС ООН у своїх Консультативних висновках у справах «Про відшкодування шкоди у зв’язку із каліцтвами, понесеними під час служби в ООН» [4, с. 174] та «Про тлумачення мирних договорів із Болгарією, Угорщиною та Румунією» [5, с. 221], зауважуючи, що «відмова від виконання договірних зобов’язань тягне міжнародну відповідальність» [6, с. 228]; принцип обов’язкового відшкодування збитків, завданих потерпілому суб’єкту як у результаті вчинення правопорушення (деліктна відповідальність), так і у випадку здійснення незаборонених видів діяльності (об’єктивна відповідальність) (п. 288 розділу VIII Законів Ману) [7, с. 94]. Враховуючи той факт, що «саме концепція обов’язкового відшкодування збитків слугувала приводом для визнання за міжнародними організаціями правоздатності та надала поштовх для дослідження теми відповідальності міжнародних організацій» [8, с. 30], зупинимось більш детально на її подальшому розвитку. Таким чином, відзначимо, що наступного закріплення принцип обов’язкового відшкодування збитків отримав за часів середньовіччя у Салічній правді, де містилося чимало положень щодо обов’язкового характеру відшкодування збитків та поряд з цим зазначалася необхідність надання компенсаційних виплат. Так, наприклад, у § 2 розділу XXVII Салічної правди відмічалося, що «у випадку, якщо хтось залізе у чужий сад з метою крадіжки, присуджується до сплати 600 динаріїв, що становить 15 солідів, не рахуючи вартості украденого і відшкодування збитків» [9, с. 37]. Певні прогресивні зміни, що відбулися, в результаті укладання у 1648 році Оснабрюцького і Мюнстерського міжнародних договорів, якими було покладено кінець Тридцятилітній війні та «закладено основу першого в історії людства універсального правопорядку» [10, с. 426], зумовили появу важливого для інституту міжнародно-правової відповідальності положення щодо необхідності реституції як відновлення порушених майнових прав та приведення їх до стану, який існував до вчинення протиправної дії. Розгляд зауваженого положення в контексті простеження розвитку концепції обов’язкового відшкодування збитків пояснюється тим фактом, що перше являє собою «відображення принципу status quo ante – фундаментального принципу сучасної концепції обов’язкового відшкодування збитків при протиправній поведінці» [11, с. 426]. Окремо зауважимо, що становленню концепції обов’язкового відшкодування збитків значною мірою сприяли напрацювання правників за часів пізнього феодалізму – початкового періоду розвитку міжнародного права першої половини XVII ст. В цьому відношенні доволі вагомий внесок зробив Гуго Гроцій, який у 1625 році в своїй фундаментальній праці «Про право війни та миру» відзначив, що «правопорушенням є будь-яка вина, що полягає в дії або утриманні від дії, яка суперечить такій поведінці, яку необхідно мати людям взагалі… Через таку вину виникає природне зобов’язання, при наявності збитків, відшкодувати їх…» [12, с. 419]. Зокрема, в тій самій праці Гуго Гроцій говорить про множинність відповідальних суб’єктів, а також виділяє елементи міжнародно-протиправного діяння: фактично завданий збиток, негативні наслідки, що виникли в результаті такого збитку, та умисел [13, с. 420]. Принагідно зауважимо, що вищезазначені доктринальні розробки лягли в основу тексту ст. 47 [14, с. 145] та ст. 4 [15, с. 56] СПВМО. Взагалі, саме в ері вищезазначеної історичної доби міжнародного права концепція відповідальності почала широко обговорюватися в доктрині, щоправда, тільки в контексті відповідальності держав, проте сформульовані в цей період фундаментальні положення мають універсальний характер і є рівною мірою такими, що підлягають застосуванню відносно інституту відповідальності міжнародних організацій. З метою уникнення порушення хронологічного порядку викладення матеріалу, відповідні наукові теорії будуть висвітлені трохи пізніше. А зараз, на нашу думку, доцільно згадати одну важливу подію – появу на початку XIX ст. міжнародних організацій. Однак відразу зазначимо, що попередній досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний із створенням у XIV ст. Ганзейського союзу – торгового і політичного союзу північно-німецьких міст. Але в контексті відповідного дослідження вважаємо за необхідне зупинитися на міжнародних організаціях як правовому феномені в їх сучасному розумінні, котрі почали з’являтися саме з XIX ст. . Проте, незважаючи на наявний арсенал принципів та наукових ідей, що були на той час вже сформульовані в теорії відповідальності, поява міжнародних організацій у XIX ст. не поставила питання про необхідність врегулювання відповідальності зазначених суб’єктів ані на доктринальному, ані на практичному рівні. Відповідне можна пояснити, на нашу думку, двома чинниками: по-перше, в науковій доктрині XIX ст. термін «міжнародна організація» був відсутній, а замість нього використовувалося поняття «корпоративного органа» [16, с. 7], що на той момент унеможливлювало здійснення обґрунтування правосуб’єктності міжнародних організацій, з якою безпосередньо пов’язується відповідальність; по-друге, самі міжнародні організації були слабо інтегровані в систему міжнародних відносин, що пояснювало відсутність практичних випадків призвання їх до відповідальності. Зокрема, відмітимо, що установчі документи відповідних міжнародних організацій не містили будь-яких положень стосовно притягнення останніх до відповідальності. Тому можна тільки припускати, що порушення цими організаціями цілей та принципів їх діяльності прямо призвело б до виникнення обов’язку компенсувати завдані збитки за дії ultra vires. Проте, не можна не відзначити, що вищезазначена подія стала наріжним каменем у питанні формування інституту відповідальності міжнародних організацій, адже сама поява якісно нових суб’єктів, з часом, поставила перед міжнародною спільнотою проблеми, пов’язані з регламентацією їх функціонування. Процес подальшого формування концепції обов’язкового відшкодування збитків відбувався наприкінці XIX – на початку XX cт. в працях видатних правників того часу. Так, у монографії авторитетного правознавця Ф. Ф. Мартенса «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» знаходимо теоретичні розробки відносно вищезгаданої концепції. Безперечна заслуга зазначеного науковця полягає у виокремленні матеріальних та політичних форм відшкодування збитку. Так, Ф. Ф. Мартенс вважав, що «правопорушення дає потерпілому суб’єкту право на винагороду за спричинений йому матеріальний збиток або моральну образу… Обов’язок винного суб’єкта винагородити матеріально, повернути річ або надати моральне задоволення потерпілому суб’єкту» [17, с. 429]. Зазначені наукові ідеї відтак були втілені в ст. 35 (Компенсація) [18, с. 121], ст. 34 (Реституція) [19, с. 121] та ст. 36 (Сатисфакція) [20, с. 123] СПВМО. Слідом за Ф. Ф Мартенсом французький правник П. Фошиль доповнив положення про відшкодування збитків, відзначивши, що «у випадку, коли має місце відповідальність держави, мова йде про репарації, тобто про відновлення положення, що існувало раніше, про винагороду за збитки, завдані інтересам, або про сатисфакцію, що може виражатися у дезавуюванні або знятті посадової особи з посади…» [21, с. 329]. Подібної точки зору дотримувався Ф. Ліст, який зазначав, що «винна держава має …відновити положення, що існувало до вчинення правопорушення та виплатити компенсацію. В серйозних випадках окрім матеріального відшкодування може вимагатися сатисфакція, яка полягає у вираженні співчуттів, салюті прапору потерпілої держави тощо» [22, с. 182]. Наступною віхою закріплення принципу обов’язкового відшкодування збитків можна вважати створення першої міжнародної міжурядової організації, покликаної сприяти співробітництву та підтримці миру між народами, – Ліги Націй, у рамках якої під егідою ППМП у 1927 році під час розгляду справи «Про фабрику в Хожуві» [23] було «офіційно сформульовано» [24, с. 300] вищезазначений принцип. Зауважимо, що у рішенні, винесеному з відповідної справи, принцип обов’язкового відшкодування збитків був виражений у формі компенсації. На підтвердження сказаного зазначимо, що у вищезгаданому рішенні ППМП постановила, що «порушення зобов’язання спричиняє необхідність адекватної компенсації збитку» [25, с. 21]. На нашу думку, справедливо було б відзначити, що етап функціонування Ліги Націй визначив перспективи подальшого становлення інституту міжнародно-правової відповідальності. У квітні 1925 року під егідою Комітету експертів з кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права Ліги Націй почалася розробка теми «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну» [26, с. 225–226]. У контексті висвітлення процесу кодифікаційного розвитку інституту відповідальності міжнародних організацій зазначений етап, на нашу думку, є особливим. Відповідне пояснюється позицією КМП ООН, яку було висловлено італійським професором Р. Аго під час розгляду у 1969 році теми «Відповідальність держав». Отже, професор Р. Аго зауважував, що «…історичним фактом небезпідставно можна вважати те, що загальна теорія відповідальності з’явилася з доктрини договірних зобов’язань держави щодо правового режиму іноземців» [27, с. 105]. Принагідно зазначимо, що в період роботи над темою «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну» свого закріплення дістали норми, спрямовані на регламентування випадків, у яких до відповідальності притягаються держави (ст. 6, 7, 8, 9 Проекту Статей про відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну), а також принцип обов’язкової компенсації збитків потерпілим суб’єктам (ст. 3 вищезазначеного Проекту Статей). Завершуючи розгляд первинної фази розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій, ще раз підкреслимо основоположний характер принципів та доктринальних розробок того часу, які пізніше були нормативно закріплені, та зазначимо, що за своєю природою інститут відповідальності міжнародних організацій являє собою результат еволюції концепції відповідальності, яка, сформувавшись спочатку у внутрішньдержавному праві, приміром, за часів стародавніх держав, перейшла у сферу відповідальності, говорячи словами Ф. Ф. Мартенса, «цивілізованих народів», де набула міжнародно-правового характеру. Особливий етап − етап створення ООН, що супроводжувався, зокрема, становленням сучасного правопорядку, відкрив якісно нові виміри не тільки у питанні подальшого розвитку концепції міжнародно-правової відповідальності, а й став базисом для виокремлення положень інституту відповідальності міжнародних організацій. У цьому зв’язку В. Ю. Замятіним, який, характеризуючи відповідну стадію, влучно відмітив, що «з прийняттям Статуту ООН та закріпленням певних положень про її відповідальність ipso facto в його тексті, відповідальність міжнародних організацій вперше переходить із теоретичної одиниці в практичну площину» [28, с. 43]. Заснування МС ООН, а особливо початкові результати роботи вищезазначеного органа, певним чином мають відношення до становлення інституту міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій. Відповідне пояснюється подією, що сталася в 1949 році. Так, МС ООН в 1949 році підготував Консультативний висновок по справі «Про відшкодування шкоди у зв’язку із каліцтвами, понесеними під час служби в ООН», в якому було проголошено, що міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права та можуть виступати суб’єктами претензій [29, с. 174]. На нашу думку, значення змісту заяви, яка містилася у даному Консультативному висновку, полягає в тому, що, по-перше, було визнано міжнародну правосуб’єктність міжнародних організацій, а по-друге, як відзначив Роберт Джон Арауджо, із здатності міжнародних організацій виступати суб’єктом претензій «mutatis mutandis випливає, що міжнародні організації можуть також притягатися до відповідальності за діяння, які суперечать міжнародному праву» [30, с. 345]. Тому Р. Дж. Арауджо вважає, що «Консультативний висновок МС ООН по справі «Про відшкодування шкоди у зв’язку із каліцтвами, понесеними під час служби в ООН» від 1949 року дав поштовх для гіпотези, що міжнародні організації володіють здатністю нести міжнародно-правову відповідальність» [31, с. 345]. На підставі вищевказаного, вважаємо, що Консультативний висновок МС ООН по справі «Про відшкодування шкоди у зв’язку із каліцтвами, понесеними під час служби в ООН» можна розглядати як такий, що вперше, на підставі факту визнання міжнародної правосуб’єктності ООН, сформулював перед міжнародною спільнотою питання щодо можливості наявності у міжнародної організації здатності нести міжнародно-правову відповідальність. Створення ООН активізувало розпочатий під егідою Комітету експертів з кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права Ліги Націй процес кодифікації інституту відповідальності держав, при цьому в контексті обговорення зазначеної теми протягом усього часу порушувалися питання правосуб’єктності та деліктоздатності міжнародних організацій, а згодом і доцільності розробки систематизованого міжнародно-правового документа, покликаного регламентувати проблеми відповідальності міжнародних організацій. Отже, вперше КМП ООН питання правосуб’єктності та деліктоздатності міжнародних організацій було розглянуто у 1956 році окремим пунктом в темі «Відповідальність держав» [32] під назвою «відповідальність, що настає для міжнародних організацій». Спеціальний доповідач КМП ООН Гарсіа Амадор у відповідному пункті підтвердив наявність правосуб’єктності міжнародних організацій, «особливо у деяких з них» [33, с. 189], і зробив важливе зауваження стосовно деліктоздатності міжнародних організацій, зазначивши, що «відповідно до правосуб’єктності випливає, що факт невиконання взятих на себе міжнародною організацією обов’язків, як-то поруш | |
| Просмотров: 926 | Загрузок: 43 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |