| Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации |
Оціночні поняття у трудовому праві України
| [ Скачать с сервера (688.5 Kb) ] | 23.05.2017, 01:01 |
| ВСТУП Актуальність теми. Розробка проекту і прийняття Трудового кодексу України передбачає реформування понятійного апарату трудового права. Зазначені процеси зумовлюють необхідність здійснення наукового пошуку оптимальних засобів і прийомів законодавчої техніки. Одним із таких засобів є правові поняття різних видів у тому числі й оціночні. Використання оціночних понять у трудовому праві, які, будучи спеціальним засобом юридичної техніки, виконують специфічні, властиві тільки їм функції, одночасно породжує певні труднощі в процесі реалізації норм, що їх містять, і створює умови для виникнення трудових спорів. Ці складності обумовлені специфічними логіко-юридичними властивостями оціночних понять права і полягають у проблемах їх конкретизації, тлумачення, створення і застосування норм, що їх містять. Аналіз законодавства про працю України та трьох проектів Трудового кодексу України свідчить про те, що кількість оціночних понять у трудовому законодавстві не має тенденцій до зменшення. Замість тих оціночних понять, від яких нормотворець відмовляється або щодо яких ним здійснена конкретизація, вводяться нові оціночні поняття, використання котрих є новизною у трудовому законодавстві України. Враховуючи викладене, наукові пошуки підходів до виявлення оціночних понять у текстах нормативно-правових актів, їх конкретизації, класифікації, розробка засобів забезпечення безпомилкового використання оціночних понять у трудовому праві України є важливими і своєчасними. Незважаючи на вказані проблеми, питання оціночних понять трудового права України є майже неопрацьованими в науці трудового права України, що свідчить про актуальність та важливість цього дисертаційного дослідження. Обрана тема спрямована на виявлення характерних ознак оціночних понять трудового права як складової понятійного апарату, їх функцій та місця в понятійному апараті трудового права України. Розкриття обраної теми, на думку дисертанта, створить підґрунтя для цілого ряду узагальнень щодо сутності оціночних понять трудового права в теорії трудового права України і сприятиме вдосконаленню правового регулювання трудових правовідносин. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання дисертаційного дослідження проведено в контексті науково-дослідної роботи з теми “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер державної реєстрації 0101U003579), яка виконувалася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2001 р. по 31 грудня 2005 р. Дисертаційне дослідження також пов’язано з бюджетною темою “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (№ 06БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2006 р. по 31 грудня 2010 р. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка концепції про оціночні поняття як складову понятійного апарату трудового права України, виявлення проблем, які існують у зв’язку з їх використанням у трудовому законодавстві, формулювання пропозицій по вдосконаленню законодавства України про працю. Виходячи з мети дослідження, автором окреслено такі основні завдання: – розглянути співвідношення таких категорій, як “понятійний апарат”, “категоріальний апарат”, “термінологічний апарат” та виявити їх складові; – дослідити співвідношення категорій “понятійний апарат трудового права України як галузі права”, “понятійний апарат трудового права України як науки” і “понятійний апарат трудового права України як навчальної дисципліни”; – проаналізувати структурні елементи понятійного апарату трудового права України як галузі права, його характерні ознаки та уточнити його визначення; – визначити характерні особливості оціночних понять як складової понятійного апарату трудового права; – проаналізувати співвідношення оціночних понять із суміжними категоріями; – сформулювати визначення оціночних понять трудового права України; – визначити поняття, виявити види, форми та способи конкретизації оціночних понять трудового права України; – здійснити класифікацію та групування оціночних понять, що використовуються в законодавстві про працю; – визначити та охарактеризувати функції, які виконують оціночні поняття трудового права; – виявити та сформулювати гарантії правильного застосування оціночних понять трудового права. Об'єктом дослідження є національне законодавство та міжнародні нормативно-правові акти про працю, практика їх застосування, проекти нормативно-правових актів, доктринальні дослідження. Предметом дослідження є оціночні поняття у трудовому праві України. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження автором використані загальнонаукові і спеціальнонаукові методи пізнання правових явищ. Зокрема використані такі методи: діалектичний, формально-логічний, історичний, системно-структурний, дедуктивний, індуктивний, системного аналізу, порівняння, а також порівняльно-правовий метод. Використання діалектичного методу дозволило автору розглянути проблеми використання оціночних понять у трудовому законодавстві в їх розвитку. За допомогою формально-логічного методу сформульовано визначення ключових категорій: “понятійний апарат”, “понятійний апарат трудового права України”, “оціночні поняття” та інші. Застосування історичного методу дозволило показати розвиток наукової думки з питань оціночних понять права та дослідити розвиток окремих оціночних понять трудового права. Системно-структурний метод застосовано зокрема при проведенні класифікації та групування оціночних понять трудового права, при визначенні видів та форм конкретизації оціночних понять трудового права. Дедуктивний та індуктивний методи використано при визначенні критеріїв конкретизації окремих оціночних понять. Використання методу порівняння надало можливість автору провести розмежування таких категорій, як “понятійний апарат”, “категоріальний апарат”, “термінологічний апарат”, “понятійний апарат трудового права України як галузі права”, “понятійний апарат трудового права України як науки”, і “понятійний апарат трудового права України як навчальної дисципліни”; “оціночні поняття та оціночні ознаки”, “оціночні терміни”, “оціночні категорії”, “оціночні судження” та інші. Порівняльно-правовий метод використано в частині аналізу законодавства України про працю, що використовує оціночні поняття, законодавства інших країн (зокрема Російської Федерації, Казахстану) та міжнародно-правових норм. Метод системного аналізу застосовувався при визначенні місця оціночних понять у понятійному апараті трудового права України. Висновки, сформульовані автором, ґрунтуються на аналізі законодавства України про працю, практики його застосування, окремих норм цивільного, сімейного, кримінального та інших галузей права, праць учених з логіки, у галузі загальної теорії права, трудового, цивільного, кримінального та інших галузей юридичної науки. Науковою основою для проведення дослідження стали праці українських учених – правників у галузі трудового права: М.Й. Бару, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедиктова, І.В. Зуба, Д.О. Карпенка, О.Т. Панасюка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, О.М. Ярошенка та інших. Також автором використовувалися доробки вчених – представників радянської та російської правової науки в галузі трудового права: М.Г. Александрова, Є.І. Астрахана, О.К. Бєзіної, С.Ю. Головіної, С.О. Іванова, Р.З. Лівшиця, М.В. Молодцова, В.І. Нікітінського, Ю.П. Орловського, О.С. Пашкова, В.М. Скобелкіна, О. А. Степанової та інших. Для дослідження обраної теми автором було використано праці науковців з інших галузей юридичної науки: загальної теорії права – С.С. Алексєєва, М.О. Власенка, Т.В. Кашаніної, А. Нашиц, А.С. Піголкіна, П.М. Рабиновича, О.Ф. Скакун, О.Ф. Черданцева, Г.Г. Шмєльової та інших; кримінального права – В.М. Кудрявцева, В.В. Пітецького, С.Д. Шапченка, Є.В. Кобзєвої, З.А. Тростюк; адміністративного права – В.В. Ігнатенка; цивільного права – М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Д.А. Гараймовича, А.Г. Діденка та інших. Специфіка теми дослідження зумовила використання спеціальної літератури з логіки: праці П.Г. Горського, В.Є. Жеребкіна, А.Є. Конверського, П.В. Копніна; лінгвістики – І.С. Квітко та інших. Нормативну базу становили Конституція України, міжнародно-правові акти, Кодекс законів про працю України та інші нормативно-правові акти України, законодавство Союзу РСР, окремі нормативно-правові акти зарубіжного законодавства, локальні нормативні акти та матеріали судової практики. Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається відсутністю комплексних наукових досліджень оціночних понять трудового права України. Запропонована дисертація є першою працею такого спрямування в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, які виносяться на захист: Уперше в теорії трудового права України: 1. Досліджено оціночні поняття як складову понятійного апарату трудового права України. Сформульовано логічні, лінгвістичні та юридичні особливості оціночних понять трудового права України. Юридичні особливості оціночних понять трудового права України: 1) використане в текстах норм трудового права оціночне поняття характеризує будь-який елемент трудових та тісно пов’язаних з ними відносин; 2) оціночні поняття трудового права в силу своїх логічних особливостей повно й остаточно не конкретизовані в жодному нормативному акті як самим нормотворцем, так і уповноваженими ним суб’єктами; 3) остаточна конкретизація оціночного поняття здійснюється в результаті застосування норми, що його містить, уповноваженим суб’єктом у кожному окремому випадку; 4) визначення змісту оціночного поняття здійснюється в кожному конкретному випадку. При здійсненні конкретизації оціночного поняття суб’єкт, що застосовує правову норму, має можливість вільної оцінки фактів, яка обумовлена об’єктивними чинниками: а) конкретною нормою; б) контекстом, у якому поняття використано в цій нормі; в) конкретним правовідношенням, щодо якого застосовується ця норма; г) критеріями, стандартами і т. ін., які визначені в нормативних актах щодо цього поняття; ґ) іншими соціальними факторами, якими характеризується ситуація правозастосування, та чинником суб'єктивного характеру – правосвідомістю суб’єкта, що застосовує норму; 5) у процесі конкретизації оціночних понять здійснюється піднормативне регулювання суспільних відносин, яке може бути як результатом реалізації норми, так і результатом локальної нормотворчості. Обґрунтовано позицію про те, що оціночні поняття трудового права являють собою окремий різновид правових понять трудового права. 2. Запропоновано визначення оціночного поняття трудового права України, яке являє собою абстрактну думку про властивості, якість і цінність явищ, дій, осіб тощо, яка у формі слів загального вжитку або словосполучень використана в текстах норм трудового права, характеризує будь-який елемент трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, і в силу своїх логічних особливостей повно і остаточно не конкретизована в жодному нормативному акті як самим нормотворцем, так і уповноваженими ним суб’єктами, остаточна конкретизація якого здійснюється суб’єктом у процесі застосування норми, що містить його в кожному конкретному випадку, обумовлена об’єктивними і суб’єктивними чинниками, внаслідок чого здійснюється індивідуальне піднормативне регулювання трудових відносин. 3. Зроблено висновок про необхідність використання оціночних понять у актах, які регулюють трудові відносини в Україні, яка обумовлена функціями, що виконує цей різновид понять у трудовому праві. Виділено: 1) загальні функції оціночних понять – функції, які виконують усі поняття права; 2) міжгалузеві – функції, які притаманні всім оціночним поняттям права України, незалежно від галузі права, у якій вони використані; 3) галузеві функції оціночних понять – функції, які зумовлені специфікою певної галузі права. У трудовому праві України оціночні поняття виконують: 1) функцію оціночних ознак складів дисциплінарних і матеріальних правопорушень; 2) підстави для здійснення локальної та індивідуальної нормотворчості; 3) засобу оціночного методу регулювання трудових відносин. 4. Зроблено висновок про необхідність існування гарантій правильного застосування оціночних понять трудового права України, систему яких утворюють нормотворчі та нормореалізаційні гарантії. Нормотворчими гарантіями правильного застосування оціночних понять трудового права слід вважати сукупність засобів, способів, умов та правил, що використовуються на стадії створення норми права і направлені на забезпечення правильного застосування оціночних понять, що використані в нормах, які регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини. Нормотворчі гарантії утворюють техніко-юридичні та процедурні гарантії. Під нормореалізаційними гарантіями правильного застосування оціночних понять слід розуміти сукупність засобів, що забезпечують правильне застосування оціночних понять, які містяться в актах, що регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини, у процесі їх реалізації суб’єктами трудового права України. Нормореалізаційні гарантії поділяються на юридичні та організаційні. 5. Сформульовано пропозицію про необхідність доповнення проекту Закону України “Про нормативно-правові акти” статтею, яка закріплює техніко-юридичні правила застосування оціночних понять у нормативно-правових актах. Удосконалено: 1. Визначення понятійного апарату трудового права України, який розглядається автором як складова понятійного апарату права України, є результатом логіко-лінгвістичної та правової діяльності нормотворця, науковців та практичних працівників і являє собою призначену для фіксації та передачі правової інформації сукупність понять, категорій, слів (термінів) та визначень, що містяться в нормах, які регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини і характеризується системністю, цілісністю, відносною самостійністю та ієрархічністю. 2. Підходи до розуміння конкретизації оціночних понять трудового права, яка розглядається у двох значеннях. У першому значенні під конкретизацією оціночних понять у трудовому праві України розуміється діяльність, що здійснюється суб’єктами як на стадії нормотворення, так і на етапі нормореалізації з метою встановлення орієнтовних критеріїв (стандартів) оціночних понять, які використані в нормах, що регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини. У другому значенні конкретизація розглядається як результат цього процесу, що має вербальну (найчастіше текстуальну) форму фіксації критеріїв та стандартів оціночних понять. 3. Класифікацію оціночних понять трудового права за ступенем їх конкретизації на абсолютно оціночні поняття та відносно оціночні поняття. Проведено: 1) класифікацію відносно оціночних понять за такими критеріями, як: а) спосіб конкретизації; б) вид конкретизації; в) галузь законодавства, у якій визначені критерії конкретизації; г) діапазон дії та місце локалізації; 2) групування оціночних понять трудового права залежно від характеру найбільш загальних властивостей, що складають їх зміст. Набули подальшого розвитку положення про те, що: 1. Категорії “понятійний апарат”, “категоріальний апарат”, “термінологічний апарат” не збігаються ні за своїм змістом, ні за обсягом. Найбільш широкою категорією є “понятійний апарат”. 2. Необхідно розмежовувати поняття “оціночні поняття”, “оціночні судження” і “оціночні категорії” трудового права; є помилковим використання категорії “оціночні терміни ”. 3. Необхідно ввести до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, замість поняття “систематичне невиконання трудових обов’язків”, поняття “повторне невиконання трудових обов’язків”. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення чинного законодавства України про працю в частині використання в ньому оціночних понять, у правотворчій діяльності законодавчих та інших органів зокрема при підготовці проекту Трудового кодексу України. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Трудове право України” та спеціальних курсів, присвячених проблемам теорії трудового права в юридичних закладах вищої освіти, при підготовці та написанні підручників і навчальних посібників з цих дисциплін, а також для подальших наукових досліджень. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників”, 29-30 листопада 2001 року, доповідь на тему: “Питання примусової праці за трудовим законодавством України”; науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України”, 12 березня 2004 року, Київський юридичний інститут МВС, доповідь на тему: “Застосування оціночних понять як гарантія захисту прав учасників трудових правовідносин”; міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, 8-9 квітня 2004 року, доповідь на тему: “Проблеми понятійного апарату в світлі проекту Трудового кодексу України”; міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, 13-14 квітня 2005 року, доповідь на тему: “Форми конкретизації оціночних понять трудового права”; міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “П’яті осінні юридичні читання”, 27-28 жовтня 2006 року, Хмельницький університет управління та права, доповідь на тему: “Значення оціночних понять трудового права”; науково-методичному семінарі аспірантів та пошукувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 15 лютого 2006 року, доповідь на тему: “Місце оціночних понять у понятійному апараті трудового права”; міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, 20-21 квітня 2006 року, доповідь на тему: “Види оціночних понять трудового права України”; засіданні кафедри трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26 жовтня 2007 року, доповідь на тему: “Визначення та ознаки оціночних понять трудового права України”; міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених”, 19-20 квітня 2007 року, доповідь на тему: “Оціночні поняття: проблеми співвідношення із суміжними категоріями в трудовому праві”; міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту”, 23-24 листопада 2007 року, доповідь на тему: “Поняття “систематичне невиконання обов’язків”: проблеми визначення виду”. Результати дослідження апробовані автором у навчальному процесі при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять з курсу “Трудове право України” для студентів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в чотирьох одноособових наукових статтях та чотирьох тезах виступів на наукових конференціях. РОЗДІЛ 1 Оціночні поняття як складова понятійного апарату трудового права 1.1. Загальна характеристика понятійного апарату трудового права України Останнім часом об’єктами багатьох наукових досліджень виступають як поняття, терміни і дефініції окремих галузей науки, так і термінологія в цілому. На межі юридичної і філологічної наук утворилася навіть нова наука – юридична лінгвістика, предметом дослідження якої виступає мова права [141] . Необхідно зазначити, що в науковій літературі немає єдиного підходу щодо назви системи, яка включає в себе названі об’єкти. Як правило, для назви цієї системи, як у юридичній, так і в іншій науковій літературі, використовуються такі категорії: 1) “понятійний апарат” [15; 35; 80; 221]; 2) “категоріальний апарат” [118]; 3) “термінологічний апарат” [57]. Крім названих категорій, використовується також їх поєднання, наприклад, “понятійно-категоріальний апарат” [16; 130], “термінологічно-понятійний апарат” [210; 65]. Першим завданням, яке ставить перед собою дисертантка, є виокремлення складових понятійного, категоріального та термінологічного апаратів і визначення того з цих термінів, який найточніше відповідає сутності явища, яке називає. Другим завданням поставлено: з’ясувати питання про те, як вищеназвані поняття співвідносяться між собою. Третє завдання полягає в тому, щоб на основі проведеного логіко-семантичного аналізу елементів “понятійного апарату” дати його визначення. З цією метою, на нашу думку, необхідно дослідити складові вищеназваних термінів (або термінологічних словосполучень), що використовуються в науковій літературі, а також з’ясувати, як вони співвідносяться між собою. Як випливає з наведеного переліку, потребують дослідження такі терміни: “поняття”, “категорія”, “термін”, а також проведення семантичного аналізу слово “апарат”. Що ж являє собою “поняття”? Від народження і до смерті людина пізнає світ, у якому вона живе. У науковій літературі зазначається, що процес пізнання включає в себе декілька складових, є єдністю “чуттєвого і раціонального [74, с. 5] ”. Першою складовою є чуттєве пізнання, яке існує в таких трьох формах: відчутті, сприйнятті й уявленні. Одночасно необхідно зазначити, що в сучасній науковій літературі висловлюється позиція про те, що уявлення вже не є чуттєвим. [96, с. 42]. Через те, що людині притаманно узагальнювати результати чуттєвого пізнання, цей процес неможливий без абстрактного мислення. Таким чином, процес пізнання включає в себе і абстрактне мислення. Залежно від способу відображення дійсності за допомогою абстракцій мислення набирає певних форм, які називаються формами мислення [90, с. 218]. Процес мислення незалежно від спрямованості реалізується й існує в трьох основних формах: понятті, судженні та умовиводі. Оскільки дві останні форми мислення не є предметами даного дослідження, обмежимось лише тим, що назвемо їх. Зосередимо свою увагу на першій названій формі мислення – понятті. У довідниковій (енциклопедичній) літературі термін “поняття” розглядається у двох значеннях: 1.“Поняття – це спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання певної предметної галузі через усвідомлення істотних характеристик її об’єктів”; 2.“Поняття – це форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об’єктів у вигляді думки про їхні загальні та специфічні ознаки [236, с. 497] ”. Щодо визначення поняття, як форми мислення, то аналіз наукових праць свідчить про те, що саме слово “поняття” використовується в наукових дослідженнях неоднозначно. Так, Є.К. Войшвілло розглядає термін “поняття” у таких трьох значеннях: 1) поняття – особливе судження, яке відрізняється від звичайних лише тим, що тут мова йде про сутність предмету. Судження такого роду відомі в історії логіки як реальні визначення предметів [29, с. 107]; 2) під поняттям також розуміється будь-яка абстракція, що називається тим чи іншим ім’ям [29, с. 108]; 3) поняття також трактується як думка, що являє собою узагальнення предметів, явищ будь-якого класу за певними (спільними для цих предметів і в сукупності специфічними для них) ознаками (властивостями, якостями, відношеннями до інших предметів і т. ін.) [29, с. 110-111]. Предмети в понятті в цьому розумінні характеризуються певною сукупністю властивостей. Тобто поняття в цьому значенні є результатом певного пізнання предметів чи явищ. Ця логічна форма отримала назву “поняття в точному значенні слова” [244, с. 15]. Аналіз наукової літератури і навчальних видань з логіки та філософії свідчить про те, що в них термін “поняття” використовується в розумінні “поняття в точному значенні слова”. Визначення, що пропонуються, майже тотожні. Так, Д.П. Горський визначає “поняття” як думку, у якій відбиваються відмінні, специфічні властивості предметів дійсності і відношення між ними [38, с. 99]. Майже тотожні визначення пропонуються В.Є. Жеребкіним і В.І. Кирилловим В.І. та А.А. Старченко. Вони під “поняттям” розуміють форму мислення, що відбиває предмети в їх істотних ознаках [52, с. 24; 74, с. 30]. А.Є. Конверський визначає поняття, як “спосіб відображення дійсності, коли предмет розкривається через сукупність його суттєвих ознак”, нижче цей же науковець дає ще одне визначення: “це форма мислення, яка є результатом узагальнення і виділення предметів деякого класу за загальними та специфічними для них ознаками” [86, с. 128]. Як бачимо, усі науковці наголошують, що характерною рисою поняття як форми мислення є наявність суттєвих (істотних) ознак, за якими предмети виділяються в певний клас і відрізняються від предметів інших класів. Аналіз наведених визначень, на думку дисертанта, дозволяє зробити такі висновки: 1) термін “поняття” може розглядатися в трьох основних значеннях: як особливе судження; як абстракція, що називається певним “ім’ям” і у розумінні “поняття в точному значенні слова”; 2) “поняття в точному значенні слова” – це логічна форма мислення, думка про предмет: ця думка є результатом певної розумової діяльності та являє собою концентрат істотних ознак предметів чи явищ певного класу, за якими вони, з одного боку, відрізняються від інших явищ, а з іншого – об’єднуються в окремий клас. Наступною складовою термінологічних сполучень, що аналізуються, є термін “категорія”. Необхідно сказати, що категорія – це різновид понять, які мають свою специфіку. Категорія – це логічний термін. У сучасних енциклопедіях і словниках поняття “категорія” визначається майже тотожньо. Так, за енциклопедичними джерелами, поняття “категорії” (від грец. kategoria – вислів, ознака) у філософії – це найбільш загальні та фундаментальні поняття, які відбивають суттєві, загальні властивості й відношення явищ дійсності й пізнання [209, с. 564]. У логічному словнику-довіднику під “категорією” розуміється гранично широке поняття, у якому відбиті найбільш загальні та істотні властивості, ознаки, зв’язки і відношення предметів, явищ об’єктивного світу [87, с. 240]. У юридичній науковій літературі зазначається, що правові категорії – найбільш глибокі, фундаментальні поняття, які є межею узагальнення і в будь-якій галузі юридичних знань, і в правознавстві в цілому [18, с. 87]. Окремі науковці зазначають, що ознакою категорій є універсальність [202, с. 30]. З викладеного, на нашу думку, можна зробити такі висновки: 1) Категорії – це різновиди понять. У цьому розрізі термін “поняття” використовується в розумінні “поняття в точному значенні слова”, адже із запропонованих визначень випливає, що категорія, по-перше, є результатом певної розумової діяльності, бо є “межею узагальнення”, і, по-друге, являє собою концентрат істотних ознак предметів чи явищ певного класу, оскільки характеризується наявністю “найбільш загальних і істотних властивостей, ознак, зв’язків і відношень предметів, явищ об’єктивного світу”. Тому категоріям притаманні всі ознаки поняття. 2) Категорія – це особливий вид понять, який характеризується найвищим ступенем узагальнення. Тобто всі інші поняття базуються на основі й у межах категорій. Підсумовуючи викладене, дисертантка вважає за потрібне наголосити на тому, що “поняття” і “категорія” знаходяться у відношенні підпорядкування. “Поняття” є родовим підпорядковуючим поняттям, а “категорія” – видовим підпорядкованим поняттям. Таким чином, автор даного дисертаційного дослідження підтримує точку зору З.А. Тростюк, за якою назва “категоріально-понятійний апарат” являє собою невиправданим поєднанням слів, що утворюють родо-видове відношення, яке, у свою чергу, є одним з видів тавтології [221, с. 10]. Оскільки “поняття” і “категорії” як різновиди понять – це думки, виникає питання про те, у яких формах вони існують? Оскільки “поняття” виступає формою абстрактного мислення, то для нього характерна така ознака, як зв'язок з мовою. Як правильно зазначив А.А. Деревнін, головною знаковою системою, що забезпечує взаєморозуміння між людьми, є мова. Одиницями (елементами) якої є звук (фонема), морфема, слово, словосполучення, речення і текст [43]. Кожне “поняття” виникає у формі слова або словосполучення і не може існувати поза нею. “Слово – це матеріальна дійсність поняття” [52, с. 26]. Слово – це найважливіша структурно-семантична одиниця мови. Воно являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу [77, с. 46]. У науковій літературі наголошується на тому, що ця мовна одиниця виступає вихідним будівельним матеріалом законотворчості й нормотворчості в цілому. Воно виступає як засіб передачі думки, ідей законодавця. За допомогою слів створюється текст права, матеріалізуючись у певну форму та правові норми [26, с. 11]. Вырезано. П.Д. Пилипенко, визначаючи предмет трудового права, зазначив, що ним виступає “комплекс суспільних відносин, основу якого становлять трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, а також відносини, які тісно пов’язані з трудовими відносинами й існують для забезпечення їх функціонування. Це відносини працевлаштування; відносини, що виникають з приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових спорів, та колективні трудові відносини” [138, с. 37-38]. На наш погляд, незалежно від класифікації тісно пов’язаних з трудовими відносин, основним є те, що вони існують завдяки існуванню безпосередньо-трудових відносин. Одночасно необхідно зазначити існування в науці трудового права позиції, за якою предмет трудового права утворюють індивідуальні і колективні відносини. Як стверджують Н.Б. Болотіна і Г.І. Чанишева, “вони (колективні відносини – уточнення С.Ч.) зайняли рівноправне місце з індивідуальними трудовими відносинами” [224, с. 44]. У цілому, не заперечуючи факт існування колективних відносин і погоджуючись з тим, що вони є складовою предмета трудового права, дисертантка не підтримує позиції про їх “рівноправність”. Обґрунтування ідеї існування колективних трудових відносин як складової предмета трудового права нарівні з індивідуальними було здійснено науковцями С.А. Івановим, Р.З. Лівшицем, Ю.П Орловським [61]. Автор дисертаційного дослідження підтримує точку зору, висловлену А.С Пашковим [137, с. 81], О.І. Процевським [189, с. 81-83] і пізніше підтриману П.Д. Пилипенком, В.В. Жернаковим [54, с. 17-18] про те, що колективні трудові відносини не можуть бути визнані нарівні з трудовими. Як правильно відзначив П.Д. Пилипенко, “… тільки власне трудовим відносинам зобов’язані своїм існуванням всі інші відносини, що тісно з ними пов’язані. Тому, будь-які спроби урівняти чи хоча б наблизити до них, наприклад, колективно-трудові відносини, є неправомірні” [138, с. 205]. Таким чином, трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, що регулюють власно-трудові відносини, тобто ті, що виникають між роботодавцем і працівником на підставі укладеного трудового договору і тісно пов’язані з ними відносини. Поняття “трудове право” іноді використовують у розумінні “трудове законодавство”. Відразу зазначимо, що, на нашу думку, ототожнювати ці дві категорії не можна. “Право” і “закон” чи “законодавство” визначалося як одне і те ж саме тільки прихильниками позитивістської концепції права. Наступним питанням, на якому, на думку дисертантки, необхідно зупинитися, є співвідношення понятійного апарату трудового права як галузі права і як науки. У загальній теорії права під наукою розуміють систему знань про найбільш суттєві властивості (ознаки), явищ дійсності, що вивчаються, закономірності їх існування та розвитку [243, с. 11]. В останніх правових дослідженнях науку розглядають у двох основних значеннях: як процес інтелектуальної дослідницької діяльності і як наслідок цього процесу [7, с. 6]. Виходячи з цих посилок, юридичну науку визначають теж у двох аспектах: 1. як процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на вироблення нових знань про державу і право; 2. як систему знань про об’єктивні властивості держави і права та специфічні закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування та розвитку державно-правових явищ, які зумовлюють їх якісну визначеність [7, с. 6-7]. Отже, оскільки трудове право, як наука, є галуззю юридичної науки, воно теж може розглядатися у двох названих аспектах з поправкою на предмет правового регулювання трудового права як галузі права. Це зумовлено тим, що, як правильно доводить П.Д. Пилипенко, “трудове право як галузь права виступає власне предметом трудового права як науки”[138, с. 22-23]. Таким чином, трудове право як наука, з одного боку, – процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців у галузі трудового права, спрямований на вироблення нових знань про відносини, що входять до предмета правового регулювання трудового права як галузі, методи їх регулювання, принципи, на яких ґрунтується ця галузь, специфіку системи джерел трудового права. З іншого, – це система об’єктивних знань про поняття, розвиток, закономірності, принципи самостійної галузі права [138, с. 22-23]. Враховуючи викладене, небеззаперечною, на нашу думку, видається позиція С.В. Вишновецької, яка зазначає, що “відомо, що будь-яка наука є системою загальних понять, під які підводяться всі окремі явища, які досліджує дана наука” [23, с. 55]. Спираючись на зазначене, дисертантка вважає, що понятійний апарат трудового права як галузі, є серед інших (таких, як, наприклад, предмет галузі, методи правового регулювання, принципи тощо) предметом дослідження трудового права як науки. Як правильно зазначається в літературі, формування понятійного апарату є найважливішим завданням і власне призначенням науки, тобто константою її буття [135, с. 18]. Таким чином, поняття “понятійний апарат трудового права як галузі”, і “понятійний апарат науки трудового права”, на думку дисертантки, не збігаються. Одночасно в літературі наголошується на тому, що зовні наука являє собою знання, виражені у вигляді системи об’єктивно фіксованих граматичних речень [243, с. 11]. Тобто складовими понятійного апарату науки трудового право є також поняття, категорії, терміни та визначення. Різниця ж, на наш погляд, полягає у властивостях цих складових, цілях і функціях, які вони виконують у науці і в правових нормах та формі їх об’єктивації. Виходячи з викладеного, дисертантка не погоджується з думкою І.Б. Васечка, про те, що вказані вище структурні елементи понятійного апарату трудового законодавства не можуть розглядатися як зразок щодо категоріально-понятійного апарату трудового права як науки, оскільки, на думку зазначеного науковця, “втрачається те особливе, чим є категоріально-понятійний апарат теорії трудового права” [16, с. 60]. На наш погляд, можна розмежувати категорії “понятійний апарат науки трудового права” і “понятійний апарат трудового права як галузі” шляхом розмежування категорій “поняття права” та “поняття науки права”. Дисертантка поділяє точку зору, яка вже висловлювалась у науковій літературі, що існують різні поняття, різні способи формулювання. Їх можна поділити на ті, що містяться в нормативних приписах (“поняття права”), та ті, що вживаються в юридичній науці (“поняття науки права”). Для правотворення такий поділ не має принципового значення, оскільки право і вітчизняна юридична наука оперують загальними поняттями, у чому виявляється зв'язок науки і практики [77, с. 65]. Але, на наше переконання, він (поділ) має значення для практики застосування правових норм. Правове поняття, як основна складова понятійного апарату галузі, виконує визначені функції як у правотворчості, так і в правозастосуванні. Так, у правотворчості вони надають узгодженості нормативно-правовому акту, створюють умови для однозначності в праві. Поняття (точніше слова, які їх називають), що використовуються в нормативно-правових актах, мають значення, яке може як прямо фіксуватися в нормах того або іншого акту (дефініція), так і випливати з їх змісту. Указана властивість є визначальною і для правозастосування, оскільки у практиці реалізації норми правове поняття може використовуватися виключно (обов’язково) у тому розумінні, у якому воно використано в законодавстві. Тобто правові поняття виконують роль “нормативних орієнтирів” у юридичній практиці [28, с. 154-155]. Крім того, оскільки правові поняття є складовою нормативно-правового акта, то змінюватися вони можуть лише суб’єктом, який прийняв цей акт і лише в тому порядку, який визначено для цього акта. Тобто вони є більш стабільними, ніж поняття науки трудового права. Що ж до понять, якими оперує наука, то вони не наділені такою обов’язковістю. Правові поняття і поняття науки трудового права також мають різні форми об’єктивації. Правові поняття існують, як правило, у вигляді термінів у текстах законів та інших нормативно-правових актів, які мають чітко визначену форму (закон, постанова, наказ тощо) та чітко визначену процедуру їх прийняття. Поняття науки можуть використовуватися в текстах монографій, підручників, наукових статей тощо. Дисертантка погоджується з позицією З.А Тростюк [221, с. 30] про те, що терміни теорії не мають чіткої форми об’єктивації. Слушною в цьому аспекті видається також думка М.О. Власенка, який зазначає, що головним мовним виразником права як регулятора суспільних відносин є юридичні документи. Їх тексти є власне право. Інші носії юридичної інформації (наукова і навчальна література та ін.), не є власним виразником права, а лише передають інформацію про право і, як наслідок, мають зовсім інші текстуальні форми [28, с. 18]. Крім названих відмінностей, правові поняття і поняття науки також відрізняються функціями, які виконують. Якщо правові поняття як складова правової норми у взаємодії з іншими поняттями виступають регуляторами суспільних відносин, то поняття науки такої функції не виконують. Право і правова наука оперують одними поняттями, бо без цього неможливий зв'язок правової науки і практики, взаємне збагачення і розвиток. Коли збігаються поняття права і науки права, то можуть не збігатися їх дефініції в розумінні змісту кількості ознак. При конкуренції понять права і науки права як для нормодавця, так і для провозастосовуючого суб’єкта юридично обов’язковим є поняття права. Наукові правові поняття в правотворчій і правозастосовуючій діяльності відіграють допоміжну роль [28, с. 155]. Одночасно, на нашу думку, не можна протиставляти понятійний апарат трудового права як галузі і понятійний апарат науки трудового права. Як правильно зазначається в науковій літературі, зводити своєрідність правових понять тільки до різниці, що одними оперує наука, а інші мають своїм предметом державно-правові явища і закріплюються в праві, навряд чи слід. Ця різниця охоплюється формально-логічним аспектом категорій науки й законодавства і абстрагується від їх змісту. Зміст у понять науки і в понять права може як збігатися, так і бути предметом дискусій [220, с. 110]. Ці структури є тісно взаємопов’язаними. З одного боку, понятійний апарат трудового законодавства повинен базуватися на науково обґрунтованому, виваженому підборі понять, категорій і термінів. З іншого, наука трудового права обов’язково оперує поняттями трудового законодавства. Ці дві системи збагачують і змінюють одна одну. Поняття науки шляхом закріплення в нормативно-правових актах перетворюються в правові поняття, що існують у вигляді правового терміна, тобто набувають іншого статусу. Одночасно ці поняття не перестають бути науковими. Якщо правове поняття виключається зі змісту правової норми, воно перестає бути правовим, але, якщо воно було предметом дослідження науки, воно залишається доктринальним. Хотілося б зазначити, що, нажаль, у трудовому законодавстві спостерігаються дві протилежні тенденції. З одного боку, нормотворець не завжди враховує здобутки науки трудового права; з іншого боку, іноді наука не встигає за розвитком відносин, що виникають. Наприклад, наукою трудового права вже давно вироблені поняття “трудова функція” [2, с. 270-271; 34, с. 47-48], “працюючі власники” [122, с. 48-58], “соціальне партнерство” [82, с. 7], “трудо-правова відповідальність” [237, с. 80] та інші, які так і не знайшли свого належного закріплення в законодавстві. Одночасно виникнення нових відносин породжує ситуацію, коли практика виробляє нові поняття і терміни, що їх називають, які потім стають предметом дослідження науки. Таким поняттям є, наприклад, “соціальний пакет” [247, с. 38]. Третій аспект, у якому традиційно розглядається трудове право – це навчальна дисципліна. Необхідно зауважити, що хоча в усіх підручниках з трудового права обов’язково називається зазначений аспект розуміння категорії “трудове право”, однак, її визначення, як правило, відсутнє. Автори, згадуючи названий аспект, зазвичай обмежуються вказівкою на співвідношення системи навчального курсу (дисципліни) і системи трудового права [11, с. 82-83], на існування її в навчальних планах підготовки фахівців різних спеціальностей [223, с. 9], логічну послідовність вивчення та необхідність включення спеціальних курсів [222, с. 19-20] тощо. Щодо розкриття змісту терміна “навчальна дисципліна”, то нормативного визначення цього поняття немає, хоча сам термін використовується в нормативних актах [143]. Одночасно визначення поняття “навчальна дисципліна” (у вищому навчальному закладі) пропонується в Комплексі нормативних документів для розроблення складових стандартів вищої освіти (укладач В.Л. Петренко), Додаток 1 до наказу Міносвіти № 285 від 31 липня 1998 р., уведений у дію наказом Міністерства освіти України від 31.07.98 р. № 285 зі змінами та доповненнями, що введені розпорядженням Міністерства освіти і науки України від 05.03.01р. № 28-р. Так, навчальна дисципліна розглядається як “педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності (або сукупності різних галузей діяльності) із визначенням потрібного рівня сформованості в тих, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок” [85]. На наш погляд, наведене визначення не є беззаперечним. Не можна визначати навчальну дисципліну як систему понять. Як уже зазначалося, поняття – це форма мислення, думка, що являє собою узагальнення предметів, явищ будь-якого класу за певними ознаками. Таким чином, якщо виходити з наведеної дефініції, навчальна дисципліна – це система думок. Вважаємо, що такий підхід не відповідає дійсності, оскільки предметом вивчення є перевірена практикою система знань, які певним чином сформовані, виражені в певній формі і зафіксовані. Виходячи з викладеного, більш вдалим, на нашу думку, видається визначення, що міститься в енциклопедичній літературі. Зокрема навчальна дисципліна (як синонім використовується термін навчальний предмет) визначається, як система знань, умінь, навичок, відібраних з певної галузі науки, техніки, мистецтва, виробничої діяльності для вивчення в навчальному закладі [209, с. 1408]. Запропоноване визначення дозволяє виокремити характерні ознаки навчальної дисципліни, а саме: 1. навчальна дисципліна – це система знань, умінь, навичок які є її структурними елементами; 2. ця система є результатом штучного відбору знань, умінь, навичок, тобто її обсяг залежить від поглядів суб’єкта, який здійснює цей відбір, мети відбору, інших об’єктивних чинників; 3. відбір здійснюється з певної галузі науки, техніки, мистецтва, виробничої діяльності. Тобто за змістом відібраний матеріал повинен ґрунтуватися на існуючих наукових (теоретичних) напрацюваннях і практичних здобутках; 4. відбір здійснюється з метою, з одного боку, викладення, а з іншого, – вивчення в навчальних закладах. Тобто відбір матеріалу (за змістом і обсягом) зумовлюється функціями, які виконує освіта, зокрема функцією здобуття необхідних загальних знань і пізніше професійних (теоретико-прикладних) навичок. 5. навчальна дисципліна сама не виробляє нових знань, вона лише акумулює існуючі напрацювання. Проектуючи наведене на трудове право в розрізі навчальної дисципліни, вважаємо, що під нею розуміється система знань, умінь, навичок, відібраних з науки трудового права, трудового права як галузі, трудового законодавства та практики його застосування для вивчення в навчальних закладах. Оскільки предметом вивчення трудового права як навчальної дисципліни, є вивчення трудового права і законодавства, а також наука трудового права, логічним, на нашу думку, видається висновок про те, що трудове право як навчальна дисципліна оперує понятійним апаратом і трудового права як галузі і науки трудового права. Одночасно необхідно вказати на різницю, яка існує між ними. Проводячи розмежування між поняттями трудового права як галузі і навчальної дисципліни, вважаємо, що всі аргументи, наведені вище щодо розмежування правових понять і понять науки, є актуальними і тут. Таким чином, підсумовуючи викладене, можемо зробити такі висновки: 1. категорії “понятійний апарат трудового права як галузі права”, “понятійний апарат трудового права як науки” і “понятійний апарат трудового права як навчальної дисципліни” не можна ототожнювати: ці поняття є взаємопов’язаними і взаємозалежними; Поняття, категорії, терміни та визначення, які є складовими всіх названих апаратів різняться цілями та функціями, що виконують, а також і формами існування. 2. Виходячи з предмета дисертаційного дослідження, зосередимо свою увагу на структурних елементах понятійного апарату як галузі, щодо ознак його, обмежимося тим, що назвемо їх. Спираючись на визначення, за яким понятійний апарат – це сукупність засобів, які відображають предмети і явища правової дійсності, а саме: понять і категорій як їх різновидів, що існують у формі слів або словосполучень (частину з яких складають терміни або термінологічні сполучення), а також способів передачі інформації – визначень та термінів або термінологічних словосполучень доведення інформації до користувача, з’ясуємо, що являє собою цей апарат у трудовому праві. Як випливає із визначення, понятійний апарат як система, уключає в себе поняття, категорії, терміни і їх визначення. Розглянемо кожен з названих елементів, як складову норм трудового права. Основним елементом понятійного апарату трудового права є правові поняття. Окремі поняття самі по собі ще не є правовими, але після того, як вони нормативно закріплюються, вони стають елементом понятійного апарату трудового права та інтегруються в систему правових термінів. Аналіз законодавства про працю дає підстави стверджувати, що в ньому існує три види понять: поняття як особливе судження; як абстракція, що називається певним “ім’ям” (чи поняття – уявлення) і в розумінні “поняття в точному значенні слова” (для зручності назвемо його власне поняття). Таким чином, враховуючи загальнонаукові підходи до визначення поняття, викладені дисертанткою вище та розглядаючи його в трьох названих аспектах у розрізі трудового права України, запропонуємо визначення трудо-правового поняття-судження; трудо-правового поняття-уявлення і власне трудо-правового поняття. Трудо-правове поняття-судження – це думка про сутність предмета дійсності, який є елементом трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, що існує у формі речення, і закріплена в акті, який є джерелом трудового права. Таким є, зокрема, поняття “порушення трудової дисципліни”. Під ним розуміється невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього обов’язків, що тягне за собою застосування заходів дисциплінарного або громадського впливу, а також застосування інших заходів, передбачених чинним законодавством [217, с. 544]. Як бачимо, тут мова йде про сутність явища. Трудо-правове поняття-уявлення – це будь-яка абстракція, що називається тим чи іншим “ім’ям”, яка характеризує будь-який елемент трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, існує у формі слова загального вжитку і використано в акті, який є джерелом трудового права. Такими, наприклад, є поняття “істотні”, “погіршення”, “нормальні” тощо. Запропоноване визначення є попереднім і буде уточнене нижче. Відзначимо, що більшість понять трудового права складають “поняття у точному значенні слова”. За словами С.Д. Шапченка, це обумовлено специфічними властивостями права, такими, як системність і формальна визначеність [244, с. 19]. Власне трудо-правове поняття – це думка про істотні ознаки окремого предмета дійсності, що є складовим трудових та тісно пов’язаних із ними відносин і за якими він, з одного боку, відрізняється від інших предметів, а з іншого – об’єднується в окремий клас і існує, як правило, у формі термінологічного словосполучення, що використано в акті, який є джерелом трудового права. Такими поняттями є, наприклад, “робочий час”, “шкода”, “заробітна плата” та інші. Поняття, що використовуються в трудовому праві й законодавстві, класифікуються в науковій літературі за різними критеріями. Так, за точністю смислового значення поняття розділяються на: 1. абсолютно визначені; 2. відносно визначені; 3. невизначені (частково визначені) або оціночні поняття [36, с. 85-86]. Стисло розглянемо кожний із названих видів. Першу групу складають абсолютно визначені поняття. Під ними розуміють поняття, які мають чітко визначене юридичне значення і не можуть бути інтерпретовані по-іншому суб’єктами, що застосовують норму. Зміст і обсяг таких понять чітко визначений законодавцем і не може бути змінений на локальному рівні правозастосовуючим суб’єктом. С.Ю. Головіна наголошує, що названий вид понять трудового права найчастіше визначається за допомогою казуїстичних формулювань чи за допомогою прийому цифрового виразу, рідше – через абстрактну формулу [36, с. 85]. У законодавстві України про працю абсолютно визначеними поняттями можна вважати, наприклад, заходи дисциплінарного стягнення (ст. 147 КЗпП). Ці поняття конкретизовані за допомогою казуїстичного формулювання – переліків закритого типу. Щодо заходів дисциплінарного стягнення, коли мова йде про загальну дисциплінарну відповідальність, у ст. 147 КЗпП перераховані ті заходи, які законодавцем визначені як такі (догана і звільнення). Якщо ж ідеться про спеціальну дисциплінарну відповідальність, то такі заходи перераховані у відповідних положеннях чи статутах про дисципліну. Наприклад, п.12 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993р. № 55 [153, с. 551-552], визначає такі дисциплінарні стягнення, як догана; позбавлення машиністів права керувати локомотивом з наданням роботи помічником машиніста, а також позбавлення свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов’язаної з керуванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом, на строк до одного року; звільнення. За допомогою цифрового виразу в трудовому законодавстві визначені, наприклад, поняття “нічний час” (ним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку – ст. 54 КЗпП), “граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками” [40, с. 654], “граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми” [41, с. 659] тощо. | |
| Просмотров: 1371 | Загрузок: 36 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |