| Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации |
ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ПРОВІДНИХ МАЙСТРІВ ВИТИНАННЯ ХХ-ПОЧ. ХХІ ст: ТРАДИЦІЇ, НОВАЦІЇ
| [ Скачать с сервера (1.65 Mb) ] | 23.01.2018, 15:55 |
| У четвертому розділі даного дисертаційного дослідження проаналізовано творчість провідних українських народних, самодіяльних і професійних майстрів, чий внесок у розвиток українського витинання був особливо помітним. У першій частині акцентована увага на особистості, які дотримувалися традиційних підходів у створенні витинанок, у другій частині висвітлена майстерність митців, твори яких привнесли значні новаторські акценти у своєрідному трактуванні форм і стилістики українського витинання. 4.1. Майстри традиційного витинання Мистецтво витинанки України представляють роботи багатьох народних, самодіяльних майстрів, а також професійних художників. Техніка вирізування з паперу до сьогодні набула значної популярності, виразно помітні тенденції до її зростання. Авторство більшості музейних творів початку ХХ ст. нині нам невідоме. Водночас колекціонери у деяких збірках зазначали виконавців зібраних паперових оздоб, що дає можливість вивчати розвиток цього виду мистецтва через призму особистісного внеску кожного майстра. Значний вплив на збереження регіональних традицій витинання мають витинанки-панно , що їх виготовляв Василь Митрофанович Вовк у першій третині ХХ ст. Вони демонструють тогочасні традиції Петриківки й довколишніх сіл. Навчання автора у Київській школі народних майстрів сприяло збереженню двох точно атрибутованих його панно [ ] , на яких зображено мотиви на зразок «вазона», з квітами й птахами на галузках . Важливо, що В. Вовк, талановитий майстер настінного петриківського розпису, синтезував і продовжив традиції вирізування всього осередку. Стилізація під стінописи у його роботах не порушує рівноваги між матеріалом і технікою; від перенесення малюнку на папір графічна виразність, завдяки своїй умовності, виграє декоративністю, дає можливість майстру створити узагальнений художній образ живої природи. Одна з розглядуваних робіт вирішена за принципом дзеркальної симетрії, інша – асиметрично, білатерально. У трактуванні стилізованих образів й окремих елементів відчутний вплив бароко, в якому особливого розвитку набула посилена декоративність [ ] . Квіти й листя автор трактує досить умовно, водночас, у них легко можна впізнати природні реалії. На кожній витинанці внизу є посудина незначних розмірів із геометричним ажурним орнаментом. Над нею підноситься стебло зі значною кількістю бокового віття, розгалуженого від центрального і бічних стебел на різних рівнях. Це надає зображенням певної подібності з кущами. Хвилясте гілля, листя й силуети птахів, розташовані під різними кутами. Симетричне й асиметричне укладання елементів щодо центрального гінкого стовбура створюють ілюзію руху, динаміки, що також властиві стилю бароко [ ] . Низку символічних квітів на зразок розет чи поздовжніх перетинів можна сприймати як стилізовані ружі й гвоздики, частина листя нагадує акант. Усі мотиви всередині декоровані прорізаними «стрілочками», «арками», на листках вони символізують прожилки. Попри виразну стилізацію, продиктовану технікою вирізування, відчутна тенденція до натуралістичного зображення, що спостерігається у лініях галузок, формах листків, силуетах птахів, виконаних наближено до природних ліній. В. Вовком були створені також твори на теми народних пісень і казок. «Це був єдиний своєрідний ілюстратор фольклорних мотивів із кольорового паперу» [ ] . Є всі підстави вважати дві складні витинанки з фондів НМУНДМ , атрибутовані як твори з Поділля, вважатироботами В. Вовка. До такої думки схиляють наступні спостереження <...> Важливо, що традиція витинання в Петриківці ніколи не переривалася. Її постійно продовжували місцеві майстри, серед яких вирізняється творчість П. Глущенко . Від середини 1960 х рр. її твори потрапляють до музейних колекцій, на цих барвистих панно також спостерігаємо переважно симетричні композиції на зразок «вазона», «букета» (“Червоні піони”, 1980; Декоративний мотив, 1966) . Усі вони наповнені урочистим настроєм святковості, виразної динаміки, емоційного життєдайного піднесення, які характерні для стилю бароко («Червоні квіти», 1966; «Квіти у вазоні», 1966 ) . Часто внизу композицій майстриня замість стилізованої посудини укладає кілька гілочок, представляючи її одразу букетом («Фіолетова зірка», 1980) . У деяких роботах центральна галузка внизу, подібно як і вгорі, завершується символічними квітами чи листками («Чорні листки» 1966; «Срібні листочки», 1980) . Характерними мотивами для творів П. Глущенко є стилізоване листя аканту, пишні квіти, що нагадують гвоздики, стилізовані пальмети й різні фантастичні суцвіття. У її панно авторські зразки постають щораз новими варіантами поширених місцевих мотивів, характерних для техніки вирізування петриківських майстрів. У квітах, які майстриня представляє в поздовжньому перетині, гармонія чергування різних за шириною і формою пелюсток надає площинним зображенням ілюзії певного об’єму. Такий авторський прийом значно доповнює напругу пропорцій у панно [ ] . Усі мотиви укладені авторкою компактно, при цьому кожен із них розташований так, що його власний зміст посилює гармонію цілісного образу. У творах створено враження безупинної мінливості, що є суттєвою рисою бароко. Подібну техніку, за якої витинанку створюють із багатьох кольорових модулів, застосовувала також київська вчителька М. Павлова . Водночас інша стилістика і мотиви надають її творам відмінних рис. Насамперед, це часте використання орнітоморфних мотивів, насамперед, півнів, розташованих щодо стовбура розлогого стилізованого дерева завжди за дзеркальною симетрією. Для М. Павлової характерне також зображення одудів, сорок та інших птахів . Авторськими витинанками майстрині ілюстровано низку дитячих видань , їх тиражовано на листівках (“Два півники, два півники горох молотили”). Часто її витинанки експонували на обласних республіканських і всесоюзних виставках, фестивалях народного образотворчого мистецтва , низку творів збережено у музейних збірках України. Розглядаючи художній спадок Ганни Іванівни Гречанової, зазначимо, що витинанки майстрині були продовженням її багаторічних напрацювань у техніці малювання й водночас у них помічаємо певні трансформації, продиктовані саме технікою вирізування. Тому природно, що у її панно переважають традиційні композиції на зразок «вазона» , «килимка» , у яких вона використовувала різні схеми розташування. Зокрема, у творі «Килимок спичковий» ромбічні різнокольорові складові сформовано за схемою «шахматки» , у витинанці «Килимок квітковий» використано медальйонну схему з двома виразними складовими – у центрі група квітів на зразок ромба і близького обрамлення довкола неї. Внутрішній край цієї декоративної рами повторює контури квіткового ромбу всередині, зовнішній чітко вписується у прямокутник аркуша. Форми обох частин і мотивів трактовані м’яко. Для досягнення потрібного ефекту окремі квіти й суцвіття майстриня розміщує в місцях уявних кутів, надаючи холодним геометричним фігурам приємної граціозності. Площини обох складових цього панно (центральної і декоративної рами) заповнені щільно квітами, листям різних розмірів часто доповнені завитками, «вусиками», граціозно розхиленими пелюстками тощо. Подібне рішення знаходимо часто і в творах стилю бароко, в якому декоративне багатство дивовижних за красою орнаментальних мотивів постає самоціллю. У даному авторському виконанні неширока смуга чистого тла, що оточує центральну групу м’якими лініями, незважаючи на ромбічну форму центральної частини, має певну подібність з овалом, який природно вносить у роботу динаміку, спрямовану повсякчас до змін і передає схвильованість і рух [ ] . «Порізані» краї неширокої смужки білого тла, утворені густою низкою дрібних «квітів», «вусиків», «листків» різної конфігурації, які заповнюють усю орнаментальну площину центральної частини і обрамлення. У загальному сприйнятті таке рішення відводить відстані між центром і декоративною рамою місце рівноправного елементу на зразок декоративної стрічки, а не фрагменту пропущеного тла. Її роль у напруженому святковому настрої витинанки особлива, і вона не стільки роз’єднує, як може здаватися на перший погляд, центральну групу з оточенням, а насправді поєднує всі елементи, надаючи своєрідної виразності кожній частині й посилюючи динаміку всієї композиції. Подібний ефект можливий за точно встановлених пропорцій, які майстриня дуже тонко відчула. Кольорова гама розглядуваного «килимка» надзвичайно різноманітна, водночас, виразне домінування червоної барви та її різних тональностей надає творові посиленої експресії. Важливо, що Г. Гречанова започатковує створення низки сюжетних витинанок, на яких зображує жнива, весілля, побачення . До цієї групи робіт належить і серія витинанок, які ілюструють поему Т. Шевченка «Катерина». Ними значно розширено діапазон тематичних українських витинанок [ ] .. За авторським рішенням художні образи майстринею представлено у композиціях, що мають місцеву назву «віночок» [ ] . Прийом дещо повторює розглянуту вище схему «Килимка квіткового», утім в даному разі місце центральної групи квітів заміняють фігури героїв. Незважаючи на очевидну перевагу фітоморфних мотивів, майстриня зуміла зберегти візуальну рівновагу орнаментальної галузки з постатями, обрамленими нею. Щораз на білому тлі в центрі представлено нових персонажів: Катерину й офіцера-москаля біля коня , Катерину з немовлям на руках у подвір’ї рідних батьків , сліпого бандуриста з поводирем, повз яких проїжджає у бричці молода гордовита подружня пара тощо. За формою декоративна рама, як і в творі «Килимок квітковий) по зовнішньому краю чітко повторює прямокутний аркуш, внутрішній її край створює виразний овал. Застосований прийом перетворює декор на суцільний пишний вінок, що природно незначно ширшає на кутах і вужчає посередині сторін – деталь особливо характерна для стилю бароко, в якому орнамент втрачає чіткі межі й може «розпливатися» [ ] . Усі композиції шевченкіани Г. Гречанової орієнтовані горизонтально. Фітоморфні мотиви, що мають безпосередні аналогії з візерунками хатнього й станкового малювання Петриківки, тісно пов’язані з місцевою флорою, водночас, творчо переосмислені. Серед квіткових мотивів – волошки, гвоздики, тюльпани також уявні рослини. Принцип їхнього трактування площинний: у формі розет і вертикальних перетинів (схеми центральної та дзеркальної симетрій). У новій техніці мотиви набувають своєрідних характерних рис, значної стилізації, притаманної лише вирізаним паперовим оздобам. До останніх, насамперед, належать квіти-розети, орнаментовані різноманітними прорізами (на зразок ромбів, стрілоподібних елементів, трикутників тощо). Колорит панно розмаїтий: червоні, рожеві, жовті, зелені, блакитні, сині барви різного насичення й відтінків. Можна відзначити незначне домінування зеленого кольору в рослинному обрамленні. Важливо, що жіночі силуети Г. Гречанова створює подібно до музейних зразків, змальованих в осередку в 1913 р. Євгенією Евенбах : обличчя в профіль, головний убір, волосся, заплетене в косу, корсетка з-під якої виглядає білий рукав сорочки, широка однотонна довга спідниця з контрастними смугами внизу тощо . Окремі деталі з часом набули відповідних трансформацій, зокрема, рукав оформлено не білим, а з «вишивкою», на спідниці не одна, як на початку століття, а кілька кольорових смужок, утім, загальний принцип трактування образу подібний. Життєві обставини майстрині жодним чином не могли сприяти її знайомству зі згаданими музейними експонатами, що підтверджує сталість народних традицій у зображенні цих чи інших місцевих образів. Творами шевченківського циклу Г. Гречанова значно збагатила варіанти композицій петриківських складних витинанок, які до цього часу укладали переважно на зразок «вазону». Водночас вона продовжила ілюстративний ряд творів місцевого майстра М. В. Вовка, укладаючи авторські роботи за власними оригінальними рішеннями. Напрям сюжетних витинанок, пов’язаних із тематикою творів Т. Шевченка, продовжила донька Г. Гречанової, її учениця і послідовниця – Антоніна Авдієнко (1932-2013) . Панно цієї майстрині також завжди виконані в межах місцевих традицій. Утім всі її витинанки мають виразну авторську манеру: у них відсутня декоративна рама з рослинного обрамлення, також її твори відрізняє підкреслена деталізація зображень. Якщо Г. Гречанова у тематичних панно фокусує увагу на двох-трьох головних постатях, представляючи їх обрамленими пишною галузкою, то А. Авдієнко створює цілісну композицію із кількох рівнозначних сюжетних фрагментів, укладених по всій площині твору гармонійно, без виразного окремого декоративного обрамлення. Так, у роботі «Садок вишневий коло хати» у центрі композиції донька подає вечерю батькам і молодшому братові, які сидять за столом, накритим рушником і заставленим мальованими мисками . У верхній частині біліє хатина з лелечим гніздом на стрісі. Унизу праворуч з поля повертається плугатар із волами. За рішенням майстрині розквітлі дерева й стрункі мальви обступають усіх героїв майже по всьому периметру. Ефект вечірньої години посилює блакитне тло, що чітко відтіняє білі крони весняних дерев. Аналогічну схему розміщення використано в роботі “І золотої й дорогої” , де зображено самотнього сільського хлопчика під тином, навколо якого розташовано калинові кущі, дерева, вітряк, хатину, віз із запряженими кіньми. Для різних за величиною деталей знайдена гармонійна композиція і вдале поєднання різноманітних складових, що підтримує відповідну напругу всього панно-розповіді. У витинанках А. Авдієнко, виконаних на основі традиційних для регіону медальйонних композицій і на зразок «вазону», так само спостерігаємо виразні авторські акценти. Зокрема, у витинанці «Зозуля на калині» використано один із варіантів медальйонної схеми, що має місцеву назву «вензель» [] . Мотиви майстриня розмістила на площині щільно, не залишаючи простору між центральним птахом і двома декоративними галузками, що піднімаються вгору навколо нього. Завдяки такому прийому зозуля сприймається в густому оточенні природно, і в панно майстриня змогла передати відповідний настрій, посилюючи основний образ різними декоративними елементами: листям, квітами, кетягами. Наталя Олексіївна Авдєєнко, невістка А. Авдієнко, у власній авторській творчості зберегла і продовжує всі засадничі принципи, сформовані в осередку й передані їй старшими рідними. Водночас її витинанки позначені відмінної авторською стилістикою. Зокрема, у тематичних панно низка зображень наближена до естетики сучасного глядача – хати, пліт, криниця фігури героїв («Матусині шануймо рушники», 1998 ) . У творах, виконаних за регіональними схемами, помічаємо поєднання традиційних і авторських рішеннь. Так, у роботі «Птахи й квіти» (2000) головний мотив, представлений на зразок «вазону», у якого рівний центральний стовбур і бічні галузки з птахами (на витинанці їх п’ять – по парі на бічних галузках і подібний одинокий силует вгорі посередині). Кожна орнітоморфна фігура розташована ближче до краю крони, цей прийом утворив із них аркоподібну уявну лінію. Ритмічне чергування головних мотивів надає панно характерної динаміки, спрямування. Символічний стовбур «вазона» сформовано трьома крупними розетковими квітами в центрі й рівновіддаленим декоративним листям, а також кетягами ягід. Із усіх мотивів саме центральні квіти мають найбільші розміри, радіуси яких зменшуються до верху, водночас квіти не акцентують на себі головної уваги, а лише підкреслюють загальний настрій. Ягідні грона прикрашають гілки додатково по краях, їхні форми дещо подібні на виноград. Кольорову палітру складають чорний, червоний, бордовий, вохристий кольори, що в гармонійному доборі надає творові особливої урочистості. Роботи майстринь всієї творчої династії неодноразово експонувалися на виставках . У продовженні місцевих традицій витинання важливу роль відіграє діяльність майстрині Людмили Володимирівни Бабіч [ Дивоквіти] . За глибокої поваги до розмаїтої стилістики сучасних митців, собі Л. Бабіч ніколи «не дозволяє» вирізувати інші мотиви, використовувати інші композиції, ніж характерні для цього регіону. Як щиро пояснює: щоб рука не втратила напрацьованого навику й ліній, відшліфованих місцевими майстрами. Вирізані мотиви Л. Бабіч найчастіше укладає за схемою «букета», доповнюючи їх фігурами птахів, писанок і навіть сердечок. Її витинанкам («Фіранка», 1995; «Композиція з птахами», 2015) притаманна особлива легкість виконання [] . У цих творах помітна посилена наближеність мотивів до природних форм, особливо у виконанні гнучких стебел, листя, пелюсток, що іноді втрачають всяку стилізацію, характерну для витинання, і набувають витончених м’яких ліній. Навіть центральне стебло, яке в українському народному мистецтві майстри традиційно представляють стрімким по вертикалі, Л. Бабіч вирішує переважно граціозно вигнутим s-подібно чи схиленим. Панно при цьому не втрачає гармонійної рівноваги, лише набуває посиленого ліричного настрою. Часто букети майстриня формує із кількох акцентованих груп, зокрема, квіти значних розмірів в центрі можуть бути доповнені по периметру відмінними за художнім рішенням і розмірами. Другорядні деталі майстриня підкреслено зменшує, посилюючи напругу головних елементів, надаючи площинним зображенням ілюзії певного об’єму. Для Л. Бабіч характерне і використання традиційних квітів-розет, і квітів на зразок поздовжніх розрізів, що нагадують стилізовані пальмети. Часто вона продовжує фантастичні пелюстки спіралеподібною низкою, укладеною з почергових вусиків, маленьких розет, маленьких листків, що поступово ритмічно згасають на менші й менші. У авторських композиціях такий декор надає творам простору, посилює різницю головних і додаткових мотивів, акцентує прояви бароко дуже виразно. Творчість подільських майстрів, зокрема, Олександра Салюка (1922-1903) для мистецтва витинання України також мала визначальний характер. Ним створено різні роботи за формою й образністю. Зокрема, це оздоби орнаментальні на зразок традиційних горизонтальних фризів, квадратів із ажурними прорізами, сучасні паперові «сніжинки» тощо. Серед авторських творів значна кількість тематичних («Риби уночі», 1970-1972; «Черепахи у воді», 1972) , серед них домінують прямокутні форми, що продиктовано стандартними розмірами кольорового паперу. Більшість із них створені з одного паперового аркуша (19,4х29), на якому вирізано бажані мотиви, тому вони належать до групи простих витинанок. Особливим художнім рішенням позначені витинанки О. Салюка тематичного спрямування. У них автор зумів передати власні настрої й замилування: «Чарівне поле» ( 1972); «Чаші красні» (1970-72); «Трактори-Орачі» (1970-72;) та ін. Одну з його витинанок з мотивом «вазон», представлену автором на І Всеукраїнському Святі «Українська витинанка» (1993 р.), нині обрано символом зустрічей українських майстрів вирізування в м. Могилів-Подільському [ ] . Плідну творчість майстрів с. Саїнка в музейних колекціях України сьогодні представляють також витинанки Наталії Петрівни Кушнір («Птахи на шовковиці», 1970-1972 ; «Вінчальний барвінок», 1970-71) . Розглядаючи детальніше її роботи, зазначимо, що серед них є різні форми: ажурні круглі «салфетки» , квадратні «украси хати» , прямокутні, видовжені по горизонталі «украси вікна» , стрічкоподібні «украси сволока» . Разом із названими орнаментальними оздобами сільського інтер’єру Н.Кушнір створювала і сюжетні витинанки прямокутної форми. Світ творів Наталі Петрівни в реально-фантастичних поєднаннях пронизаний майже дитячою замрієністю. Вона вдало компонувала силуети людей, казкових тварин і птахів серед листя, трав, квітів, хвиль, пломенів вогню, надаючи їм індивідуального трактування. Різні мотиви ніби застигають у захоплюючих кадрах-розповідях, передаючи народний архетип мислення автора, суголосний українським пісням. Опоетизований образ довкілля розкривають самі назви: «Зірка-квітка», «Веселі дівчата», «Чорні очки», «Лісові птиці зробили коло» (всі 1970-72 р.). Серед творів майстрині домінують прості витинанки, вирізані з одного аркуша. Вісі симетрії при цьому спроектовано по-різному: радіально (чотири, вісім, шістнадцять) і вертикально (одна, дві, чотири). Водночас майстриня створювала складні аплікативні роботи з багатьох елементів, у них іноді використано асиметричне розташування. Іноді вони мають центральні антропо- й зооморфні силуети: «Під дубом жінки і пташки», «Циганський табір» , «Танець звірів» ¬ (1970-72) тощо. Н. Кушнір використовувала часто мотив дерева, який особливо поширений у подільських паперових оздобах. Представляла образ схематично і наближено до природних форм. Постаті людей на таких витинанках розташовувала вгорі між віттям чи внизу під кроною. Ці силуети завжди узагальнені, величні. І все ж найчастіше майстриня вирізувала квіти й птахів: «Чорнобривці», «Весна у квітах», «Лісові квіти», «Півні під деревом», «Птахи глядять гнізда» тощо (всі роботи 1970-1972 рр.). Колорит витинанок Н. Кушнір різноманітний – жовті, блакитні, рожеві, червоні, чорні, зелені, сині барви. Не помітно, щоб якійсь одній вона віддавала помітну перевагу. На тлі розглянутих робіт О. Салюка і Н. Кушнір особливо вирізняється асиметричне панно «Чумаки в дорозі», яку родина виготовляла спільно. На ній зображено довгу валку синіх і почергово чорних гружених возів, що рухаються за пішим чумаком на очах жінок-споглядальниць, минаючи різнокольорові хати, церкву, млин, дерева, звірину… Ряд возів тягнеться один за одним від правого верхнього кута до середини лівої сторони і, повернувшись круто, «прямує» до нижнього правого кута, створюючи таким порядком враження нескінченного розміреного й спокійного руху. Оригінальне рішення представляє головну фігуру чумака ніби на другому плані, розміщуючи її у правому нижньому куті, чим увиразнюються центральні рівноправні елементи: воли, дерева, будівлі, люди, птахи, звірі і т.ін. Щільність возів створює відчуття постійного водночас ритмічного і неквапливого поступу, над яким вгорі сяють невеликі й вічні місяць і зорі. Про цю роботу свого часу Б. Сінкевич писав, як про авторський задум і виконання саме О. Салюком [ ] . Утім в інвентарній картці НМНАПУ зазначено чотири автори: Н. Кушнір, О. Салюк, Л. Салюк, В. Салюк . Ймовірно, левова частка ідеї та виконання належить господарю, правнуку чумака Трофана, а уся родина йому допомагала. Стенд у будинку культури с. Саїнка, де свого часу були щедро представлені оригінальні твори місцевих майстрів, на жаль, непоправно постраждав під час негоди. Роботи від надмірної вологи втратили привабливість, і їх в подальшому не зберігали. Тому музейні колекції з витинанками родини Салюків і Н. Кушнір представляють неабияку цінність. Особливо важливо, що давні мистецькі традиції села продовжили учні О. Салюка. Важливо, що твори усієї родини, і найбільше старшого покоління: Н. Кушнір і О. Салюка, – у мистецтві витинання започатковують тенденції, характерні для нового етапу в розвитку витинанки ХХ ст., який від початку 1960-х років шириться всією Україною. Від попереднього, представленого переважно орнаментальними зразками, його відрізняють прояви новаційного розширення оповідності, введення нових мотивів і схем, урізноманітнення композицій, домінування тематичного спрямування. Заслужений працівник культури України, подільський педагог, Марія Авксентіївна Руденко (1915-2003) також створювала витинанки, позначені своєрідною авторською манерою [ ] . Паперовий декор у її рідному селі Слобода Яришівська Вінницької обл., побутував в оселях ще за часів дитячих років майстрині. Мати, Ганна Іванівна, і батько, Авксентій Федорович Мельники, співали в церковному хорі, яким керував Григорій Гриневич, учень Миколи Леонтовича . Успадкувавши від них любов до пісні, вона все життя зберігала їй вірність як активний організатор і керівних сільського фольклорного ансамблю «Горлиця» . У її творах ніби оживало «цвітіння садів, пахощі поля, тихий шепіт колосся, щебетання птахів» . Вирізувати М. Руденко почала ще в дитинстві, спочатку лише повторюючи витинанки своєї бабусі Одарки, яка часто віддавала маленькій онучці гратися збляклі паперові оздоби після чергової побілки . Із виходом на пенсію у 1972 р. М. Руденко весь вільний час приділяє вирізуванню з паперу. Спочатку це були зразки традиційних оздоб, виготовлених для розвитку й потіхи онуків, з часом вона випрацювала власну авторську манеру, її твори часто були представлені на районних, обласних і республіканських виставках. Доробок майстрині нині прикрашає експозиції та фонди багатьох музеїв України, приватні колекції Канади, США, Ізраїлю. Зокрема, її витинанки зберігаються у фондах НМУНДМ, НМНАПУ, ВОКМ та ін. Показово, що в м. Могилів-Подільському, в рідних краях майстрині, у 2003 році , після відходу М. Руденко, було створено Музей етнографії і народного мистецтва, названий її ім’ям . В експозиції широко представлена її творчість: «Метелики», «Букет бузку», «Бабусині квіти», «Ромен-зілля», «Весна» . Усі композиції майстрині приваблюють довершеними граціозними лініями, чітким ювелірним виконанням. За формою її твори переважно прямокутні, орієнтовані вертикально чи горизонтально. Найчастіше це прості витинанки, вирізані з одного аркуша паперу, складеного навпіл, з однією віссю симетрії чи кілька разів за вісями радіальної симетрії (дві, чотири). За дзеркальної симетрії майстриня створювала зображення на зразок «вазонів», «букетів». З двома, чотирма перехрещеними вісями – чотирирапортні орнаментальні витинанки. Серед робіт М. Руденко є також фризові композиції з кількома паралельними вертикальними осями симетрії. Траплялося, що М. Руденко створювала асиметричні поліхромні панно, використовуючи при цьому прийоми аплікації. Надзвичайно важливо, що подільські традиції вирізування майстриня свідомо дотримувалася впродовж усієї творчості. Мотиви використовувала найрізноманітніші: фіто-, орніто-, антропоморфні. Усі вони типові для цього регіону, утім у її творах набували особливо образного й романтичного звучання. Серед них майже завжди домінували квіти. Автор зуміла передати у їхніх зображеннях витончену красу через призму особистісного узагальнення: «Конвалії» (1979), «Дзвіночки й незабудки» (1977), «Братки» (1976), «Троянда» . Так, у дзеркально-симетричній роботі «Волошки» майстриня представила традиційну композицію на зразок букета, вирізавши внизу вазу-чашу, орнаментовану значною кількістю лінійних прорізів. Таке рішення надало достатньої легкості, гармонії, рівноваги доволі масивній посудині з тендітними квітами над нею – стрункими і схиленими розквітлими галузками, тонкими листками. Кольоровий папір блакитного кольору на білому тлі додав творові відповідного звучання і особливої ніжності. У витинанці «Червоні маки» (1979) аналогічна схема вирішена за іншим композиційним рішенням. Тут букет сформовано трьома стеблинами з квітами й невеликими бутонами, які всі разом представлені уявним рівнобічним трикутником. Дрібні густі ромбічні прорізи в середині граціозних пелюсток вдало символізують пишні макові тичинки. Внизу композицію завершують три видовжені листки, декоровані всередині ажурними «прожилками» та зубчиками по краю. Нижнє листя, розташоване також за схемою уявного трикутника, що додає творові гармонії. Ретельно продумана у кожній деталі від бутону до кінцівок стеблин композиція демонструє цілісний художній образ природи, ясно-червоні силуети на білому тлі вдало передають експресію і чуттєвість маків. М. Руденко любила вирізувати також птахів, особливо вдавалися їй ластівки. У згаданій вище роботі «Весна» орнітоморфні зображення щедро декоровані навколо квітами, що надає панно оптимістичного настрою. Часто у витинанках зустрічаються симетричні постаті дівчат, переважно, біля розквітлого центрального рослинного мотиву. Тематичні витинанки «Космічний врожай» (1975), «Жовтень» (1977), «Кавказькі мотиви» (1975) , – вирішені також на засадах симетрії. Названі декоративні прямокутні панно чотирирапортні, горизонтально орієнтовані. За авторським рішенням простий технічний прийом дозволив представити творчі ідеї орнаментально, в творах передано багатство земної краси: кавказькі настрої у в’юнкому вітті з густим серцеподібним листям; жовтень у поєднанні квітів із плодами горобини. Багатий врожай увиразнює схема з центральним невеликим та пишним вінком, від якого за діагоналями розходяться пучки колосся з довгими вусами. У розглянутих трьох витинанках майстриня використала контрастні кольори – жовта витинанка на чорному тлі виразно підкреслює авторський задум. Аналогічного типу твори майстриня вирішувала й за іншої гами – сині, зелені, червоні силуети на білій основі тощо. Характерно, що тло майстриня обирала переважно біле, вирізуючи зображення з кольорового паперу. Ймовірно, рішення підсвідомо/свідомо диктувала звичка бачити паперові оздоби на побілених чистих стінах подільських осель. Важливо, що на індивідуальній манері М. Руденко позначився вплив місцевих настінних розписів, поширених у даному осередку ще в 1920 ті рр. Для місцевих мальованих зразків також характерне зображення тендітних, майже павутинних гілок кущового дерева, ніжних і водночас виразних квітів, які можна порівняти з айстрами, дзвіночками чи фантастичного характеру. Всі вони, як правило, представлені ефектними плямами чи згруповані у ніжні суцвіття з чисельними дрібними елементами. Безмежна кількість різновидів схем «букета», «вазона», зафіксованих у регіоні, засвідчує про їхнє поширення в етнічному середовищі . Домінуючими вони залишалися і впродовж всієї творчості для М. Руденко. Творчу зрілість художниці засвідчила персональна виставка, що відбулась у 1980 р. у Національному музеї народної архітектури та побуту України . На прохання працівників музею майстриня прикрасила витинанками подільську оселю. З того часу вона постійно брала участь у щорічних виставках народних промислів і ремесел, які тут збирають майстрів з усіх областей України. Варто повторитися, що саме завдяки плідній діяльності М. Руденко, а також її земляка О. Салюка на базі Могилів-Подільського Будинку народної творчості у 1993 р. були організовні Перше Всеукраїнське свято «Українська витинанка» і подальші чергові зустрічі майстрів (2002, 2008, 2011, 2015). Постать Сергія Танадайчука (1963-2002) посідає особливе місце в історії української витинанки кінця ХХ – поч. ХХІ ст. Майстер-аматор створював роботи у різних техніках: декоративний розпис, писанкарство, останні роки все частіше надавав перевагу витинанкам. Із мистецтвом вирізування він познайомився ще в ранньому дитинстві, під час приготувань до Нового року, коли з матір’ю вирізував «сніжинки» . У юнацькому віці в Петриківці під упливом відомої майстрині витинанки А. Авдієнко він знайомиться з виготовленням подібних розет уже з кольорового паперу. Нові враження стали для майстра поштовхом для власних фантазій, допомогли обрати улюблений вид мистецтва. Показово, що з часом авторська манера та основні мотиви в його творчості набули значних відмінностей щодо початкових спроб. Його перша виставка робіт із паперу відбулася в 1996 р. в Житомирській школі № 23 . У виготовленні авторських панно С. Танадайчук використовував різні технічні прийоми. Частина доробку виконана відщипуванням, коли майстер може працювати зовсім без інструменту. Частина робіт виконана в традиційній техніці вирізування за допомогою ножиць. Переважна більшість авторських витинанок – це складні чотирикутні панно, сформовані з багатьох кольорових елементів, різних за розмірами й формами, як правило, на контрастному тлі. Водночас він створював прості витинанки, вирізані з одного цільного аркуша паперу. У роботах С. Танадайчук серед найуживаніших мотивів спостерігаємо фітоморфні («Дерево життя», 1996), орнітоморфні («Лебідь», 1996), зооморфні зображення, зокрема, олені, воли, коні («Коник», 1996) . Часто майстер створював фігуративні композиції з дохристиянськими ідолами-богинями. Для творчості С. Танадайчука характерна посилена стилізація художніх образів. Його поліхромна робота «Дерево життя», згадана вже вище, представляє традиційний символ за своєрідного нестандартного виконання: у центрі вертикально орієнтованого панно майстер представляє символічний стовбур, укладений із окремих фрагментів, чергуючи їх один за одним і створюючи враження виростання дерева зі стилізованої квітки-лілії (?). Вгорі мотив завершено квіткою абстрактної форми, яку можна уподібнити до розквітлої мальви з видовженими пелюстками різного розміру. Її крупне осердя дещо нагадує стилізоване жіноче обличчя. Від стовбура на різних рівнях угору відходить уявне гілля-листя з бутонами фантастичного характеру. Така спрямованість асоціюється з молитовно піднятими руками. Своєрідного звучання творові надає техніка відщипування і продуманий колорит. Обірвані краї елементів наближають схожості із природними аналогами – листям, пелюстками тощо. Колорит в даному випадку обмежено білими, блакитними та зеленими фарбами різного насичення, що посилює враження космічної надземної атмосфери. Три невеликі гармонійні вкраплення жовтого не порушують основного настрою холодної рівноваги, а лише вносять виразні соковиті акценти. Серед робіт С. Танадайчука, виготовлених за допомогою ножиць, варто згадати комбіновану витинанку – малинового птаха, вирізаного окремо з цільного аркуша картону і декорованого яскравими мальованими мотивами. Автор подарував його у 2002 р. у фонд Будинку народної творчості м. Могилів-Подільського, в якому нині твір експоновано. В даному разі майстер створив значних розмірів плаского сокола, уподібненого до перевернутого, ніби розквітлого тризуба, з видовженими крилами й хвостом. Розглядувана витинанка без рами вдало розміщена на блідо-рожевій стіні. Загальний колорит доповнено мальованими симетричними жовтими, білими, блакитними мотивами на зразок кружків-квітів, низок намистин, промальованих пір’їн, символічних знаків тощо. Особливого життєствердного й водночас романтичного настрою птахові надають наскрізні, в даному панно, світлі прорізи на зразок зіниць-очей на крилах та невелика корона посередині на грудях. Такі виразні деталі гостро підкреслюють задум автора. Очевидно, що в творі майстром закладено багато символічних звернень і бажань, такий підхіж завжди можемо спостерігати і в багатьох інших його роботах. На авторську манеру С. Танадайчука як майстра витинанки помітно вплинула його творчість у техніці декоративного розпису. Його перші малярські картини-килимки у 1990-х рр. сформовані на основі компонування кількох невеликих центральних урівноважених мотивів, декорованих додатково дрібними елементами – різноманітними квітами, крапками, хвильками тощо. Зокрема на одній із таких робіт «Рибалка» (1996) зображено на пагорбі білу хатину, на березі теля, хмарки на блакитному небі, ставок, на хвилях якого застиг човен із рибалкою. Майже всі головні елементи одинакові за розмірами, незважаючи на назву, жоден із них не виступає виразно домінантним. Найбільші з них – хатина й теля. І, навпаки, сам рибалка, має помітно менші розміри, хоча займає разом зі ставком та небом половину композиції. Тобто тло й доповнення відіграють значну роль у представленні головної ідеї автора. У цей же час митець створює витинанки, які мають монументальне звучання. У них поодинокі центральні фігури займають усю площину панно. Ці поліхромні композиції позбавлені деталізації і лише символічно представляють уявний образ. Із часом два відмінні підходи майстер поєднав, і його витинанки набувають додаткового оформлення на зразок дрібніших домалювань чи невеликих накладених яскравих паперових елементів. Декоративний розпис навпаки – набирає ознак монументальності, все частіше у ньому з’являються центральні поодинокі чи групові композиції значних розмірів. Митець використовував переважно яскраві життєдайні кольори, особливо це характерно для творів останніх років життя. Оригінальною неповторною частиною спадку С. Танадайчука залишаються іграшки з паперу, які у виконанні майстра набули інноваційних форм і декору. Для виготовлення таких робіт необхідно вибирати цупкий папір, аркуш якого спочатку складають навпіл і вирізають по заданому контуру половину постаті (антропо-/ зооморфної) чи архітектурної форми. Згин водночас служить віссю дзеркальної симетрії, що може в подальшому мати вертикальне спрямування (церква, людська постать, кінь, ведмідь) чи горизонтальне (ягня, вовк, рак). Роботу після вирізування розправляють не остаточно, залишаючи ледь зігнутою, завдяки чому на рівній площині вона набуває достатньої статики. Такі іграшки С. Танадайчук яскраво розмальовував, за розмірами вони були від 10 см до 100 см, іноді й більші [ ] . У даному досліджені розглянемо лише дві з них – в коня і вовка (1977), що сповнені особливої експресії та втаємниченості . Таких характеристик майстер досягає не лише використанням особливих форм, а й особливої кольорової гами і мотивів розпису. Зокрема, блакитне тло іграшкового коня густо декороване жовто-червоними «яблуками», контрасти посилені масивними яскравими плямами різних розмірів червоного забарвлення на спині, що продовжуються-розтікаються аж до заднього копита, є вони й на шиї, на грудях. Ці великі акценти всередині покраплені невеликими, чорного кольору рисками, химерними «кляксами», тощо. Все разом із чорною гривою створює особливий образ. Врівноважена гармонія основних кольорів – блакитного та червоного – надає статичній фігурі внутрішньої експресії й споглядального романтизму. Фігура вовка оформлена за іншим принципом, завдяки значній приземкуватості та видовженості вона може дещо нагадувати крокодила. Основою для її декору обрано чорну барву, на яку додано різні за формою плями темно-бірюзового, жовтогарячого й червоного кольорів, їхні краї у деяких випадках оформлено рядами оранжевих намистин-крапок. Веселішого настрою додає усміхнена паща і довірливі великі очі. Важливою сторінкою в діяльності майстра залишилася його педагогічно-виховна робота з дітьми Бердичівського інтернату для сиріт, де на громадських засадах з 1995р. він проводив щонеділі заняття з декоративно-ужиткової творчості (розпис, витинанка ) . Учні цього гуртка на всеукраїнських конкурсах неодноразово отримували грамоти й дипломи. З часом подружжя Фіглюсів з США сприяло у придбанні приміщення для майстерні . Активна педагогічна діяльність митця поширилася також на видання серії популярних та дитячих видань «Бердичівське народне мистецтво» , «Витинанкова газета» . У них були опубліковані, переважно роботи вихованців, зокрема, однієї із талановитих учениць, Віки Зданевич [ ] . У роботах учнів домінують антропоморфні й фантастичні істоти, іграшки на зразок храмів, звірів тощо. За рішенням силуетів вони подібні мотивам, характерним для творів їхнього вчителя. У цій же книжковій серії згодом вийшли методичні посібники майстра про різні техніки витинання (вип. 17 ; вип.. 18 ) [ ]. Важливою подією для С. Танадайчука була участь у Першому Всеукраїнському святі витинанки, про що він завжди з приємністю згадував [ ] , особливо зустрічі з М. Руденко. Значний вплив на майстра мала також діяльність етнографа Романи Романівни Кобальчинської, працівника НМНАПУ, яка регулярно запрошувала його у Київський Будинок вчителя, де проводила цикл лекцій із педагогами загальноосвітніх шкіл, та запрошувала майстра відтворити паперові оздоби у НМНАПУ. Плідна творча співпраця єднала С. Танадайчука також із викладачем Житомирського училища культури ім. І. Огієнка Анатолієм Шевчуком, який з 1998 р. до програми декоративно-ужиткової творчості ввів теоретичний курс «Мистецтво витинанки та етнокультурознавство». Студенти цього закладу вперше в Україні захистили групову дипломну роботу «Галерея витинанки». Найкращі роботи були представлені незабаром на звітній виставці «Витинанка-2000», до каталогу-альбому ввійшли десятки найкращих паперових творів випускників . | |
| Просмотров: 521 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |