Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 29.03.2024


Главная » Файлы » Диссертации » Диссертации

Регулювання участі прокурора у цивільному процесі
[ Скачать с сервера (536.5 Kb) ] 04.04.2017, 00:01
Становище кожного суспільства залежить від рівня судового захисту особи, тому, на думку багатьох політиків, науковців і державних діячів, у XXI сто¬літті на перший план виходить проблема ефективності судочинства. Особливо актуальним є дане твердження для України, адже переважна більшість прорахунків, допущених за роки незалежності, є результатом недоскона¬лої організації суду та непрофесійного, слабкого управління процесом судочинства. Саме неефективна діяльність судової влади є визначальною причиною нинішнього стану Української держави у сфері дотримання прав і свобод особи. Розв'язання даної проб¬леми - запорука й необхідна передумова вирішення усіх інших проблем українського суспільства, яке переживає системну кризу.
Важливу роль в зазначених процесах бере на себе прокуратура України. Прокуратура України є тим органом, що опосередковує діяльність суду щодо дотримання прав пересічної особи, представляючи в кожному процесі державу. Прокуратура відіграє важливу роль в системі правоохоронних органів. За роки незалежності України конституційний статус прокуратури залишався незмінним, хоча деякі з повноважень прокурора змінились.
В 2011 році було прийнято зміни і доповнення до Цивільного процесуального кодексу України, до Закону України «Про прокуратуру», прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК), повніше відображає ці новели (статті 45,46). До них варто віднести гарантоване ч.4 ст. 46 ЦПК право прокурора, який не бере участі у справі, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами. Це положення фактично перенесене зі ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру». ЦПК також закріплене право прокурора здійснювати в установленому законом порядку представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч 2 ст 45).
Актуальність дослідження проблем участі прокурора в цивільному судочинстві зумовлена, насамперед, дискусією про майбутнє прокуратури, її ролі у цивільних юрисдикціях, про форми та методи реалізації прокурором представницьких повноважень, допустимість його участі в цивільному процесі в межах вимог правової держави та процесуального статусу, передбаченого Конституцією України та чинним законодавством.
У складному та тривалому процесі формування в Україні правової держави, у зв’язку з прийняттям нового ЦПК, необхідно переосмислити результати проведених раніше досліджень з проблем діяльності прокурора в цивільному судочинстві, дослідити зміни, новели, запроваджені у вітчизняне цивільне процесуальне законодавство останнім часом, дати їм науково обґрунтований аналіз та відповідну правову оцінку. Все це й зумовлює актуальність даного дипломного дослідження, його наукове та практичне значення.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі загальної теорії права, конституційного, цивільного, цивільного процесуального та іншого права. Концептуально робота ґрунтується на дослідженнях проблем цивільної процесуальної правосуб’єктності, викладених у роботах М.А. Вікут, В.І. Тертишникова, В.В. Яркова та ін.
Аспекти цивільної процесуальної правосуб’єктності прокурора досліджувались у працях таких вчених як В.В. Комаров, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Г.П. Тимченко, М.Й. Штефан та ін.
До теоретиків, які зробили істотні внески у прокурорську науку і здобутки яких стали предметом дослідження, необхідно віднести В.В. Долежан В.В., Т.О. Дунас, М.В. Руденка, П.В. Шумського та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне наукове дослідження представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді, що здійснює правосуддя за правилами цивільного судочинства, а також з’ясування та усунення недоліків практики правозастосування цього цивільного процесуального інституту, на основі вивчення джерел правового застосування.
Досягнення поставленої мети здійснювалось через постановку та вирішення таких основних завдань:
- проаналізувати наявні сучасні теорії та концептуальні підходи щодо юридичної природи представництва прокурора в суді та виробити обґрунтовані положення щодо сутності й завдання цього виду представництва;
- окреслити поняття та види процесуальних форм представництва прокурора у цивільному судочинстві та стадії цивільного процесу на яких воно реалізується;
- визначити передумови та підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в цивільному судочинстві;
- дослідити особливості процедури представництва прокурора у суді першої інстанції, а також при перегляді та виконанні судових рішень у цивільних справах;
- розглянути проблеми чинного законодавства, що регламентує участь прокурора в цивільному процесі.
Об’єктом дослідження є теоретичний та практичний аспекти відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією у цивільному процесі і застосуванні процесуальної форми представництва прокурора.
Предметом дослідження виступили норми вітчизняного законодавства, які регулюють здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді та практика їх застосування, окремі Рішення Конституційного Суду України, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України, юридична література з проблем участі в цивільному процесі прокурора. Особливим компонентом предмету дослідження (у відповідних частинах) стали норми ЦПК та Закону України «Про прокуратуру».
Методи дослідження обрано з урахуванням критичного аналізу загальнонаукових та спеціальних літературних джерел, нормативно-правового матеріалу. Базу дослідницької методології склали методи сучасної теорії пізнання суспільно-правових явищ, що ґрунтуються на філософії діалектичного розвитку, з використанням таких засад наукового мислення, як аналіз і синтез, порівняння.
Спеціальними методами дослідження стали: метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема в процесі порівняння загальних та спеціальних норм, що регулюють здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді, що дало можливість використати результати для обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства); статистичний метод (цей метод дав можливість встановити тенденції розвитку прокурорської та судової практики).
Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у тому, що дана робота в українській цивільній процесуальній науці є комплексним дослідженням функцій представництва прокурором інтересів громадянина та держави в цивільному процесі, що здійснено після прийняття нового ЦПК та змін, внесених до закону України «Про прокуратуру».
Дана робота допоможе зростанню правосвідомості та поглибленню теоретичної підготовки студентів вищих юридичних навчальних закладів, які мають намір пов'я¬зати свою діяльність передусім зі службою в органах про¬куратури.

РОЗДІЛ І: ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРОКУРОРА У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
1.1. Конституційне регулювання участі прокурора у цивільному судочинстві.
У системі розподілу влад прокуратура (від лат. ргосигаге - турбуватися) виступає відносно самостійним державно-правовим інститутом і безпосередньо не вхо¬дить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з останньою.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходівпримусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян [1].
Основний зміст діяльності прокуратури – нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів, які регулюють різноманітні блоки соціально-економічного життя суспільства, що по суті повинно забезпечити точне та однакове їх застосування. Під законами тут розуміються Конституція України, закони України, міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, Конституція Автономної Республіки Крим. Причому в останньому випадку Генеральний прокурор України повинен здійснювати нагляд за відповідністю Основного Закону Автономної Республіки Крим Конституції України та її законам.
Прокуратура також здійснює нагляд за додержанням та правильним застосуванням указів Президента України, що видані з економічних питань, не врегульованих законом (п. 4 розд. XV Конституції України), і виданими на підставі законів постановами Кабінету Міністрів України, якщо вони розкривають механізм застосування законів.
Під додержанням законів слід розуміти здійснення юридичними або фізичними особами приписаних законом дій та утримання від неправомірних дій. Застосування – це прийняття державними органами та посадовими особами відповідно до закону рішень, які є обов'язковими для інших осіб і тягнуть за собою юридичні наслідки.
Прокуратура оцінює діяльність юридичних та фізичних осіб з точки зору відповідності її закону, не втручаючись при цьому у вирішення їх господарських та оперативно-розпорядчих завдань.
Суб'єктами нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів є Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Заступники, старші помічники та помічники прокурорів, начальники управлінь та відділів прокуратур, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів вирішують питання, пов'язані із здійсненням діяльності прокуратури, у межах, визначених законом [14, 118].
Специфіка діяльності органів, покликаних охороняти Конституцію, повинна полягати в тому, що вона має комплексний характер і здійснюється однопрофільними органами, які мають різні функції щодо охорони Конституції, але об'єднані загальним спрямуванням. Інакше кажучи, ці органи мають особливу юрисдикцію і відповідну процедуру, відмінну від органів адміністративного контролю.
Триває дискусія щодо місця прокуратури у системі поділу влади. Ми виходимо з того, що: а) підпорядкування прокуратури виконавчій або судовій владі на сучасному етапі може зруйнувати систему стримувань і противаг, яка склалась у державі; б) жодний з наявних державних органів не може взяти на себе наглядову функцію прокуратури за виконанням законів учасниками суспільних відносин; в) реалії сьогодення вимагають більш повного розкриття правозахисного потенціалу прокуратури як гаранта законності та верховенства Конституції.
При цьому посилення правозахисного потенціалу прокуратури може бути забезпечено шляхом перенесення пріоритетів загальнонаглядової діяльності на користь захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, прямого закріплення обов'язку прокуратури здійснювати нагляд за відповідністю підзаконних актів конституційним правам і свободам людини і громадянина. Уявлення про перетворення загальнонаглядової діяльності прокуратури як одномоментної акції не підкріплено ні теорією, ні практикою державно-правового будівництва сучасної України.
Слід також відкинути поширену думку про «підзвітність суду прокуратурі» і прагнення розглядати прокуратуру як елемент судової влади. Судова влада має здійснюватися лише судом, але це не означає неправомірність існування механізмів, що забезпечують відповідність законові рішень судової влади як індивідуальних актів застосування права.
Конституція України суттєво обмежила функції, які здійснювала прокуратура згідно зі ст. 5 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», а саме: з компетенції прокуратури виключені такі напрямки її діяльності, як нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (так званий загальний нагляд), а також розслідування діянь, що містять ознаки злочину (пп. 1, 3 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»).
У той же час відповідно до п. 9 розділу XV Конституції України («Перехідні положення») прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування [1].
Що ж стосується загального нагляду, то необхідність здійснення цієї функції прокуратурою принаймні на перехідний період побудови правової держави відстоюється багатьма вченими та практичними працівниками. Україна переживає перехідний період свого розвитку, що само по собі не зумовлює усунення такого важливого стабілізуючого фактора, як загальнонаглядова діяльність прокуратури.
Діяльність прокурора у суді визначена ст. 121 Конституції України у двох напрямках: підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом [1].
Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлений) судових рішень, що грунтуються на законі.
Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються Законом «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.
У цивільному процесі функцією прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями, що посягають на честь і гідність, життя та здоров'я, власність громадян та юридичних осіб, є однією з основних функцій держави. Успішність боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями нарівні з економічними, правовими і соціальними факторами значною мірою залежить від ефективності діяльності органів, спеціально уповноважених на це. Разом з тим ця боротьба повинна вестися не довільними, а лише законними методами. Відповідно до 122 Конституції України, прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Строк повноважень Генерального прокурора України – п'ять років.
Правовий статус прокурора України визначається Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» (статті 9,10,42,43).
Відповідно до цього Закону України Генеральному прокурору України надані широкі повноваження у керівництві органами прокуратури. Генеральний прокурор:
- координує роботу органів прокуратури і здійснює контрольза їх діяльністю;
- призначає першого заступника, заступників Генеральногопрокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, старших помічників і помічників Генеральногопрокурора України з особливих доручень, заступників керівниківструктурних підрозділів, старших слідчих з особливо важливихсправ і слідчих з особливо важливих справ, старших прокурорів іпрокурорів управлінь і відділів. Призначення цих працівниківвідбувається на невизначений термін;
- затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання вмежах загальної чисельності працівників і фонду заробітної плати. Залежно від конкретних умов, складності, обсягу наглядовоїта іншої роботи аналогічний вид діяльності в обласних та прирівняних до них прокуратурах може здійснюватися або управліннями, або відділами, або старшим помічником чи помічникомпрокурора. У міських, районних, міжрайонних і прирівняних доних прокуратурах чисельність апарату залежить від обсягу роботи, що виконується;
- призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;
- призначає заступників прокурора Автономної РеспублікиКрим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, а також прирівняних до них інших прокурорів. Призначаються вони на п'ятирічний строк. Після його закінчення вони абозалишаються на посаді на новий строк, або звільняються у зв'язкуз переходом на іншу роботу, за станом здоров'я, результатами атестації тощо;
- відповідно до законодавства визначає порядок прийняття,переміщень та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом «Про прокуратуру» [29, 201].
Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру в разі невідповідності їх Конституції або іншим законам України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або Верховним Судом України у порядку, передбаченому законом, так і самим Генеральним прокурором України, а також оскаржені у судовому порядку.
Стаття 123 Конституції Украни зазначає, що організація і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.
Закон України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» визначає організацію, повноваження та порядок діяльності органів прокуратури.
Деякі повноваження прокуратури регулюються також галузевим процесуальним законодавством.
Відповідно до Конституції України (ст. 123) та Закону України «Про прокуратуру» (ст. 6) органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим [7].
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані – за предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На сучасному етапі система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.
Територіальні, а також інші зазначені вище прокуратури у своїй сукупності становлять злагоджену триланкову систему органів прокуратури. На чолі прокурорської системи стоїть Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (наприклад, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського флоту і Вій-ськово-Морських Сил України). Третю ланку прокурорської системи становлять міські, районні, міжрайонні, районні у містах та інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові прокуратури гарнізонів) [18, 77].
Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Він очолює також і Генеральну прокуратуру України.
Категория: Диссертации | Добавил: opteuropa | Теги: Підстави, Регулювання участі прокурора у циві, «Про прокуратуру»
Просмотров: 431 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно