| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Банківська система України
| [ Скачать с сервера (183.5 Kb) ] | 05.02.2018, 23:25 |
| У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності. Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою. Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 11 років. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде. Актуальність обраної мною теми даної курсової роботи полягає в тому, що в сучасних умовах постає потреба детального вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права. Провідними науковцями, які проводили дослідження та наукові обгрунтування даного питання є: Біленчук П.Д., Усоскін В.Н., Воронова Л.К., Диннік О.Г. та інші. Метою курсової роботи є визначення і обгрунтування особливості правового статусу банків в умовах переходу України до ринкової економіки, вироблення пропозицій щодо вдосконалення правової бази, якою регламентується банківська діяльність. Для реалізації мети дослідження в курсовій роботі передбачається вирішити наступні задачі: • Розкрити сутність банківської системи України; • Визначити правове становище Національного банку та інших банків України; • Охарактеризувати структуру та регулювання діяльності Національного банку та інших банків України. Банківська система є невід’ємною частиною фінансової системи тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно пов’язані з фінансовим правом. Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися. Банківська система України 1.1. Формування банківської системи у незалежній Україні. Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи: 1 етап – 1991-1992 р.р. – перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами. 2 етап – 1992-1993р.р. – виникнення банків “нової хвилі”. На цьому етапі у різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних “кишенькових” банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р. , використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. 3 етап – 1994-1996 р.р. – це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. 4 етап 1996-1998 р.р. – стабілізація та впровадження національної валюти – гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ*. У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему: - створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів; - здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти – українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні; - створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків; - введено в дію банкотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності по друкуванню банкнот та карбуванню монет; *П.Д.Біленчук, О.Г.Диннік, І.О.Лютий, О.В.Скоропад навч. посібник “Банківське право українське та європейське”, Київ – вид-во “Атіка”, 1999р. - розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках; - напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; - діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів. Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України. 1.2. Банківська система України на сучасному етапі Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства, а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової, кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство. З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового регулювання банківської системи України. В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують, їх виключать із “Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ”. На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки. У 1995-1996 р.р. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в цілому в період з 1989 по 1994 р. Саме слово “банк” походить від італійського banko, що означало стіл міняли на якому той викладав пригошні монет*. *Полифреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. – М.: ИНФРА–М., 1996г. Банкам передували середньовічні міняли – представники грошово-торгового капіталу; вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувались на обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли стали використовувати ці вклади а також власні грошові кошти для надання кредитів і отримання процентів, що означало перетворення мінял у банкірів. Українська банківська система, не дивлячись на ще недавній строк її автономного існування все ж має свою історію, котра органічно пов’язана з історією банківських систем Російської та Австрійської імперій, Польщі та Румунії, тобто тих держав, в склад яких входили землі сучасної України. 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні: “Банківська система України з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону”. Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено термін “банк”: “банк” – це юридична особа, яка маю виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”. Необхідно відмітити, що в статті 1 Закону України “Про Національний банк України” який був прийнятий 20 травня 1999р. (з подальшими змінами та доповненнями) дається визначення банків, хоча воно і не таке всеохоплююче, але все ж розкриває зміст поняття: “банк – це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України, здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах.” На сьогоднішній день, як вже зазначилось вище, банківська система України має дворівневу структуру: Перший рівень – Національний банк України, Другий рівень – система інших банків. Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України. Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством. Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет. Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків. Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України “ Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національного банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій, громадських фондів. Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків. Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що пов’язані з матеріальною відповідальністю. Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку. Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів. Головні проблеми, які стають перед банківською системою на даному етапі: 1. Однією з важливих проблем діяльності банків у цьому році була проблема мінімального розміру статутного фонду. 2. Негативне відношення до малих банків. Як вже згадувалося, в системі комерційних банків 15 відсотків від загальної кількості становлять малі банки. Асоціація українських банків займає позицію захисту права на існування всіх фінансово-стійких банків, незалежно від розміру їх активів. Малі банки (а значна частина їх надійнішими і платоспроможними) мають своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо малого і середнього бізнесу. 3. Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації – головним чином банки, відновлення нормальної діяльності яких може неможливо. У цій групі повинна провадитись реструктуризація – злиття, приєднання або ліквідація. Процедура ліквідації банків дуже складна. Вона регламентована главою 16 “Ліквідація банків”. 4. Однією з систем ринкових відносин, зверхність позичальника над кредитором. Діючі ідеологічні, правова, політична і адміністративна інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох випадках законно не повертати борг. Позичальник спочатку стає боржником, а потім - власником грошей. Іншими словами, у рамках чинного законодавства і судочинства, кредитор має суттєві проблеми з поверненням своїх коштів. Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці, законодавстві змінити ситуацію неможливо . Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет кредитора над позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової політики. Про це повинна потурбуватися держава: її законодавчий орган і відповідні правові та силові структури. 5. Питання стійкості національної валюти є невід’ємною умовою діяльності банків. Проблема стабільності гривні залишається актуальною і може вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики. 6. Важливою умовою подальшого розвитку банківської діяльності, залучення додаткових коштів населення, є вирішення проблем гарантування вкладів фізичних осіб. Практика показує, що в умова загострення кризової ситуації повернення вкладів населенню набуває особливо політичного значення. Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації українських банків, полягає в тому, щоб спільними зусиллями подолати труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити заходів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою країни, сприяти подальшому їх зміцненню і розвитку. 1. Національний банк України 1.1. Правове становище Національного банку України Перший рівень банківської системи України, як вже зазначалося, займає НБУ. Його було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”. 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України “Про статут Національного банку України “ було затверджено статут НБУ. В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих “банків” , які можна називати Центральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк має бути: - єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золото-валютні резерви; - банком уряду, зобов’язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери; - органом стабільності національної грошової системи; - кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів; - органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму, в національній кредитній системі. * Всім цим органам відповідає Національний банк України. Він представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та фінансово кредитних організаціях. Згідно Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. *Усоским В.М. Современный комерческий банк. –М., 1994 Національний банк України (далі Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку – місто Київ. * Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал. Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону “Про Національний банк України”) Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України. НБУ являється економічно самостійним органом, і ця самостійність забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках – також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а останні не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. Це ж саме стосується і зобов’язань стосовно інших банків. НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. *Закон України “Про Національний банк України” №679 – XIV від 20.05.99 Доходи і видатки Національного банку забезпечуються чітким виконанням чинного законодавства і реалізацією на практиці його функцій. Як сказано в ст. 5 Закону “Про Національний банк України”, одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку, на відміну від інших функціонуючих банків. Планові доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Цей кошторис повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом. Разом з тим Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходом відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року. Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов’язаних з виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку. Національний банк виконує традиційні функції, що є характерним для центрального банку держави: являється емісійним та розрахунковим центром держави, банком-банків та банком уряду. Основною функцією НБУ відповідно до ст.99 Конституції України та ст.6 Закону “Національний банк України” є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Також НБУ виконує ряд інших функцій, серед них: 1. Відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику. 2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її оббіг. Емісійні операції НБУ – форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оббіг. Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії валюти і здійснює фінансування державних видатків у межах отриманих доходів в бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечена кредитна основа сукупного грошового обігу України*. 3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. | |
| Просмотров: 333 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |