| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Декларація незалежності США
| [ Скачать с сервера (182.5 Kb) ] | 07.04.2017, 09:03 |
| У монографії (вперше як для української наукової думки) здійснено аналіз Американської та Французької революцій XVIII ст. — з погля¬ду їх історичного внеску в становлення верховенства праваяк док¬трини і юридичного принципу (глава VI). На основі такого аналізу цих подій — за ідеями, на основі яких вони відбувалися, за метою, яку вони ставили, та за документами, що постали як їхній наслідок, автор дійшов низки висновків, які, на його переконання, мають принципо¬во важливе значення для досліджуваної теми. Усі вони випливають із головної тези, що виснував автор: документи обох революцій — це практична юридизація ідей політичного лібералізму. Декларація незалежності США (1776 р.) — це перший документ в іс¬торії людства, де політико-юридичною мовою зафіксовано ідеї політич¬ного лібералізму, проголошені спочатку Локом (XVII ст.), а згодом — мислителями епохи Просвітництва Монтеск'є і Руссо (XVIII ст.). В основу Декларації було покладено концептуальний зміст «закону при-роди» і «природніх прав» людини. Закладений у документі на основі «закону природи» і «природніх прав» принцип природньоїрівності став підґрунтям для випрацювання політико-юридичної природи стосунків між людиною і суспільством, а отже — між людиною і державою. Саме з природньої рівності всіх людей випливають невід'ємні (невідчужні) природні права, до яких у Декларації було віднесено життя, свобо¬ду і прагнення щастя.Принцип природньої рівності є доктринальною основою принципу політичної рівності. Обидва принципи формують першооснову суспільного існування, головною метою якого виступає збереження за людиною її невід’ємних (невідчужних) природ¬ніх прав, коли вона є членом суспільства. (15 –>16) Дисертант обстоює думку, що в Декларації незалежності США практично реалізовано концептуальне розмежування таких юридич¬них категорій, як: • «невідчужні права», якими виступають «природні права» («natural rights») як внутрішньо присутня властивість людської природи; та • «відчужні права», якими виступають «цивільні права» («civil rights ») як такі, що є наслідком «політичного об'єднання» і «гро¬мадянства», себто права, пов'язані із суспільним становищем лю¬дини як члена суспільства і громадянина держави. Окрім того, Декларація незалежності США сама собою стала кон¬цептуальною основою для створення інституційного, матеріально¬го і процесуального забезпечення верховенства «закону природи» і «природніх прав» у рамках організації державної влади та побудови її стосунків з людиною на основі положень таких фундаментальних позитивних законів, якими виступають два основоположні юридичні документи — Конституція США і Білль про права (у вигляді Попра¬вок до неї). Поєднання закладених у Декларації незалежності ідеї «за¬кону природи» і «природніх прав» з ідеєю «конституційне обмеженої державної влади» на практиці дало у наслідку дві речі — власне Кон¬ституцію США (в рамках якої було реалізовано ідею конституційна обмеженої влади) та Білль про права (в рамках якого було реалізовано ідею закону природи і природніх прав). Усе це забезпечило договірну основу для установлення суспільством держави, що у своєму підсум¬ку дало інституціоналізацію ідеалу верховенства права. Ухвалена Національними Зборами Франції 26 серпня 1789 р. Декла¬рація прав людини і громадянина хронологічно стала другим політико-юридичним документом, у якому було втілено концептуально ідеї по¬літичного лібералізму, представленого творчою спадщиною Лока, Монтеск'є і Руссо. Тут, як і в Декларації незалежності США, було закріплено низку положень, що згодом набули характеру визнаних політико-юридичних принципів, покладених в основу відносин між лю¬диною і державою.Ключовим для розуміння як природи самої держави (державної влади), так і природи взаємин між людиною і державою є положення статті 2 Декларації, де як принцип зафіксовано ідею теоре¬тичної спадщини епохи Просвітництва стосовно мети виходу людини з «природнього стану» та входження її в «суспільний стан». Такою ме¬тою є творення «політичного об'єднання», себто заснування самої дер¬жави. Декларація чітко зафіксувала принцип, який є імперативним і ви¬значає мету «політичного об'єднання» — збереження тих природніх, невідчужних і священних прав, які належать людині від народження: прав на свободу, на власність, на безпеку, на опір гнітові. (16 –>17) Принципово важливим за своїм юридичним значенням є положення статті 1 Декларації, яким було проголошено принцип свободи люди¬ни та принцип рівності людини від народження. Дисертант доводить, що набагато важливішим і принциповішим є те положення, де під¬креслюється, що людинароджуються та залишаються вільними і рівними у правах. Тут виявляється новизна дослідження, бо на при¬кладі цих положень Декларації дисертант уперше у вітчизняній науці розкриває концептуальну сутність природніх прав людини, як її закла¬дено у самому документі: завдяки слову«залишаються» Декларація вказала на те, що, перебуваючи в суспільстві, людина не втрачає тих прав, які належать їй від природи. Природа, зміст, сутність, повнота цих прав — залишаються незмінними. Змінюється лише їхня форма: будучи у «стані природи» невідомими, у «стані суспільства» вони вже стають відомими, оскільки дістають своє офіційне закріплення і своє проголошення в документі, бо вони є принципами, що лежать в осно¬ві суспільного буття людини. Шляхом закріплення (проголошення) їх в офіційному документі, який є продуктом «цивільного стану» лю¬дини, вони проходять процес оцивільнення (цивілізації), набувають форми цивільних прав. Відтак зроблено висновки: природні права за своїм змістом, обсягом і характером залишаються у людини від її на¬родження до її смерті незмінними, змінюється тільки їхня форма — вони стають цивільними; природні права є основою цивільних прав; цивільні права — це ті самі природні права, але належать вони людині на підставі її членства у суспільстві (належності людини до «цивіль¬ного стану»); кожнецивільне право — це видозмінене природне пра¬во; сама ж державна влада («політичне об'єднання»), відповідно до статті 2 Декларації, — це сукупність природніх прав людини, зібраних докупи для того, щоб утворити спільну силу («суспільну силу» — вла¬ду), призначенням якої є збереження цих прав кожної людини. І тому така «суспільна сила» (влада) не може застосовуватися для того, аби чинити наступ на ці природні права, що мають цивільну форму. Провідна ідея всього документа у викладі автора дослідження зво¬диться до того, що права людини є основою основ суспільного буття людини. Це ідея вищості природніх прав людини відносно будь-яких суспільних інститутів чи результатів їхньої діяльності: природні права людини стверджено якневідчужні і священні; вони мають характер «простих і незаперечних» принципів, що завжди мають лежати в осно¬ві творення і функціонування конституції, себто в основі технічного забезпечення мети кожного політичного установлення — як самої держави, так і кожного її владного інституту чи її посадової особи. Ідея вищості природніх прав лежить в основі того порядку, який має (17 –>18) існувати в суспільстві навіть у рамках законів, створених державою, себто «позитивних законів». Ідею вищості природніх прав закріплено як принцип і стосовно всього конституційного порядку, оскільки будь-яке «політичне об'єднання» (а воно утворюється шляхом «установ¬лення», себтоконституювання) підпорядковане лише одній чітко ви-значеній меті — збереженню цих прав.Суспільство, у якому гарантію прав не забезпечено, не має конституції (стаття 16 Декларації). Завдяки порівняльному аналізу Американської та Французької рево¬люцій автор дослідження виявив як властивий їм обом спільний еле¬мент, так і особливості. Спільним елементом виступає те, що вони спи¬ралися на загальні (універсальні) принципи природи. В основу обох ре¬волюцій було покладено одну (спільну) ідею — ідею прав, внутрішньо притаманних усім людським істотам, які можливо реалізувати лише на основі свободи. Обидві революції, по суті, відновили природній стан речей —природню свободу для кожного народу (нації): Американська революція повернула природню свободу нації (незалежність) від зо¬внішнього чинника, Французька — від внутрішнього; кожна людина у наслідку отримала Гарантовану свободу (незалежність) від держави. Дисертант робить загальний висновок про те, що завдяки цьому обидві революції породили універсальну систему принципів (або — систему універсальних принципів), які, своєю чергою, складають систему захід¬них цінностей, до яких, зокрема, належать концепція прав людини за-хідного походження і концепціяверховенства права. Особлива роль Французької Декларації прав людини 1789 р. полягає в тім, що нею було закладено таку концептуальну модель оформлення прав людини, яка насправді стала світовою моделлю,оскільки мовну редакцію і змістове наповнення статті 1 Декларації було визнано кла¬сичними, внаслідок чого її було запозичено для світового документа, що постав як Загальна Декларація прав людини 1948 р. У монографії (так само вперше у вітчизняній науці) здійснено ана¬ліз фундаментальної праці класикадоктрини верховенства права — англійського професора Алберта Вена Дайсі (Albert Venn Dicey), що є першим фахівцем конституційного права, який наприкінці XIX ст. ввів у активний науковий і практичний обіг нову концепцію, для ви¬раження змісту якої як сутнісного явища він застосував синонімічний ряд англомовних виразів, зокрема: «rule of law», «supremacy of law», «predominance of law » (глава VII). У проаналізованій праці Албер-та Дайсі вперше було сформульовано «три характерні риси» британ¬ської конституції, до яких автор відніс: 1) суверенітет (верховенство) парламенту; 2) верховенство права («rule of law»); 3) взаємозв'язок між конституційним правом і конституційними звичаями. Дисертант (18 –>19) приходить до висновку, що коли проаналізувати першу і третю «ха¬рактерні риси», то на передній план висувається якраз ключова роль другої «характерної риси», себто «rule of law » («верховенство права»). Це та риса, що пронизує і визначає, власне, всю специфіку й сутність англійського конституційного облаштування (системи правління), у яку автор вкладав сутність природи стосунків між особою і владою. Отже, Алберт Вен Дайсі є основоположником тієї концепції «гаїе ої' 1а\у» («верховенство права»), яка від кінця XIX ст. стала класичною доктриною англійського конституційного права і яку було покладено в основу зміступринципу верховенства права в рамках англійської системи права. Висновки дисертанта у цій частині дослідження зво-дяться до того, що складниками доктрини і принципу, означених як «верховенство права», відповідно до Алберта Дайсі були: 1) верховенство права як протиставлення кожній системі державної влади, в основі якої лежать дії свавільного характеру; у такому значен¬ні — це противага свавільній владі, з тим щоб виключити для влади загалом та її посадових осіб зокрема можливість діяти інакше, ніж на підставі повноважень, визначених приписами права; цим ставило¬ся за мету унеможливити для влади діяти по відношенню до людини «свавільно» та на підставі «широких дискреційних повноважень», себто — на власний розсуд; 2) верховенство права як рівність усіх членів суспільства перед законом, де виключено ідею будь-якого звільнення посадових осіб від відповідальності за свої дії та передбачено поширення на посадових осіб такої ж рівної дії законів і однакової юрисдикції звичайних судів, як і на простих громадян; 3) верховенство права як верховенство духу права, яке означає, що свободи людини (до яких належать — особиста свобода, свобода слова/ думки, вираження поглядів і переконань, свобода публічних зібрань/ мітингів і демонстрацій) не є наслідком проголошених в офіційному документі (писаній конституції) гарантій, а навпаки—сама конституція в англійському суспільстві є наслідком прав особи, бо ці права (як права людини) існували ще до виникнення і закріплення положень права, що складають конституцію, а свій конкретний зміст ці положення дістали в результаті тлумачення суддями сутності цих прав упродовж тривалого процесу розгляду конкретних справ у звичайних судах. Дисертант у своєму дослідженні доводить, що викладені Албертом Дайсі три елементи доктрини (принципу) верховенства права впродовж історичного поступу вийшли за межі системи загального права і набули теоретичного та практичного значення для різних систем права (включ¬но з континентальними). Дисертант обстоює думку, що сформульована (19 –>20) Албертом Дайсідоктрина верховенства права не стала догматичним вченням: вона виявила ознаки динамізму, про що свідчить адаптація її до багатьох суспільств із різними юридичними системами, відмінними від систем загального права, завдяки тому, що у «верховенстві права» вбачається захист людини проти свавільності дій держави за будь-якої форми правління та за будь-якого політичного режиму. Цю доктрину визнано придатною для застосування в будь-якій системі права безвід¬носно до ідеологічної основи тієї чи іншої системи. За висновком дисертанта, у сформульованій Албертом Дайсі доктри¬ні верховенства права знайшли своє втілення багато ідей-попередниць, а саме: ідея «закону природи» (Стародавній Рим і Стародавня Греція), середньовічна ідея природніх прав людини, ідея суспільного договору (Гобс, Лок, Руссо), що за сучасних умов дає такій доктрині можли¬вість бути основою того нормативного ідеалу, до якого мають прагну¬ти різні юридичні системи, які правдиво бажають цього. Народжена у XIX ст. як концепція англійського права, доктрина верховенства пра¬ва уже на початку XXI ст. продовжує бути тим невичерпним джерелом життя, що забезпечує розвиток інших юридичних систем на основі стандарту справедливості й надалі незмінно виступає концепцією гло¬бальної політики у царині права. Завданням дослідження у книзі другій («Верховенство права: від доктрини — до принципу») було простежити розвиток доктрини верховенства права упродовж XX ст. в конституційній теорії країн англосаксонської системи права — Великої Британії, Канади, Сполу¬чених Штатів Америки, здійснити порівняльний аналіз цієї доктрини та її відносних еквівалентів у країнах континентальної системи права, розкрити сутність сформованого на її основі впродовж другої полови¬ни XX ст. юридичного принципу верховенства права. Усім аспектам означеного завдання властива новизна, оскільки таке їх дослідження у вітчизняній науці здійснено вперше. Досліджуючи зміст доктрини верховенства права та процес форму¬вання на її основі юридичного принципу в конституційній теорії Вели¬кої Британії у XX ст. (глава VIII), дисертант ілюструє, як до Другої світової війни у самій Великій Британії спостерігається гостро кри¬тичне ставлення до висунутої Албертом Дайсі доктрини «верховенства права». Проте друга половина XX ст. — це період активного творчо¬го розвитку цієї доктрини як «основи англійської конституції». Саме в цей період відбувається процес становлення верховенства права як основи не тільки конституційного права, а й адміністративного права сучасної Британії. Зміни у сприйнятті посутнього змісту цієї доктри¬ни виявилися настільки разючими, що між конституційним правом та (20 –>21) адміністративним правомне вбачається жодної різниці за суттю, бо загальновизнаною є думка, що і конституційне право, і адміністративне право мають «спільні джерела»; що обидва стосуються питань «функ¬цій державної влади»; що обидва є частиною того, що часом називають «публічним правом». І якщо зараз і проводять «лінію поділу» між ними, то вона, найімовірніше, полягає в тім, що предметомконституційно¬го права є питання «організації та функціонування державної влади у стані спокою»,тоді як предмет адміністративного права становлять ті самі питання «організації та функцій державної влади», але — «у стані руху». Тому в сучасній британській доктрині вважається, що і конституційне право, і адміністративне право — це такі предмети, які «тісно поєднані між собою» і «широко перетинаються один з одним», а «верховенство права» — така «базова концепція», яка «перетинає їх обидва»; «верховенство права» як принцип — це основа британської конституції, тоді як адміністративне право — це галузь, через яку «мож¬на спостерігати найактивнішу дію цього принципу». Досліджуючи розвиток доктрини верховенства права у конститу¬ційній теорії Сполучених Штатів Америки другої половини XX ст. (глава IX), дисертант розкриває відмінність між «суто англійським» і дещо іншим «американським» розумінням поняття «верховенство пра¬ва», властиву американському правознавству періоду 1950-х і 1960-х років. Показовою для цього періоду є гостра полеміка між послідов¬никами школи «класичного позитивізму», представленої професором Гартом (Н. L. А. Hart),та школи «природнього права», представленої професором Фулером (Lon L. Fuller). За висновками автора дослідження, концептуальну основу сучас¬ного розуміння доктрини верховенства права у США все-таки було закладено ще за часів Американської революції — тоді, коли саме по¬няття «rule of law» ще не було у вжитку ані в Америці, ані в Англії. Це був період активного творення доктринальної основи для низки най-важливіших засад, без яких досягнення того, що охоплюється понят¬тям «верховенство права», неможливо уявити. До цих засад належать, зокрема: 1) власне принцип верховенства права; 2) принципи консти¬туційної державної влади; 3) процесуальні права особи в рамках як кримінального, так і цивільного судочинства; 4) суспільна практика, що дає змогу приборкувати свавілля держави та збільшує можливості людей здійснювати владу самим. Автор праці наголошує на тому, що в юридичній практиці американці не так уже й часто застосовують фразу « rule of law » попри те, що вона й донині є предметом жвавої дискусії в наукових колах Сполучених Штатів Америки. Американська юридична практика і далі традиційно (21 –>22) віддає перевагу численним елементам узагальненого поняття «верхо¬венство права», серед яких — «рівний захист», «справедлива проце¬дура», «судовий нагляд», «конституційне тлумачення», «обмеження законодавчої влади», «обмеження виконавчої влади» тощо. У монографії здійснено аналіз верховенства права як основи полі¬тичної та юридичної традиції в Канаді (глава X). У цій країні напри¬кінці XX ст. ідею верховенства права було піднято на такий високий щабель політичної і юридичної теорії та практики, що її було внесено до одного з найважливіших конституційних актів, у якому проголоше¬но: «Канаду засновано на принципах, які визнають всевишність Бога та верховенство права». Дисертант доводить, що загальне сучасне розуміння поняття «верховенство права» у канадській літературі не відрізняється суттєво від того, як його розуміють загалом у Великій Британії чи США. І в Канаді його сприймають як ідеал, що виступає «протилежністю до влади людини». Дисертант досліджує «верховен¬ство права» — як воно витлумачене в рамках канадської «ортодок¬сальної конституційної теорії», що спирається на положення теорії юридичного позитивізму, і «верховенство права» — як воно витлу¬мачене в рамках «альтернативної конституційної теорії» і видається як ідеалотип, що постав з канадської юридичної практики та існує у вигляді двох панівних концепцій: 1) «верховенство права» як визна¬ченість і 2) «верховенство права» як справедливість. У дисертації здійснено (вперше у вітчизняній науковій думці) по¬рівняльний аналіз англійської доктрини « rule of law » та споріднених з нею національних доктрин континентально-європейського права — німецької доктрини Rechtsstaat, французької доктрини Etat de droit, італійської доктриниStato di dirito, а також відповідних доктрин у рамках систем права Скандинавських країн (глава XI). Стосовно німецької доктрини Rechtsstaat дисертант дійшов таких узагальнень: • Rechtsstaat є суто німецьким явищем, що доктринально зародилось у Німеччині ще в перші роки XIX ст.; тому з поняттям Rechtsstaat пов'язуються початки «німецького конституціоналізму», бо вже тоді в нього закладалося те значення, під яким розумілося поняття «конституційне правління» або ж власне «конституціоналізм»; • особливістю походження та розвитку доктрини Rechtsstaat є те, що від самого початку в ній завжди був присутній «елемент фор¬малізму»; вплив цього елементу часом був настільки істотним, щоRechtsstaat, витлумачена в рамках «юридичного позитивізму» (читай: «чистої теорії права»), набувала сутності Gesetzesstaat («держава позитивістських законів»), за якої «кожна держава (С. 22 – 23) являє собою Rechtsstaat » — безвідносно до того, йдеться про де¬мократію чи про диктатуру; отже, історія розвитку цієї доктри¬ни — це здебільшого історія розвитку концепції «формальної» • відмінною від концепції «формальної» Rechtsstaat є концепція «ма¬теріальної», на якій побудовано Основоположний Закон (Grundgezetz) Німеччини 1949 р.; до конкретних аспектів, через які можна побачити прояви німецької матеріальної» Rechtstaat, ще в се¬редині 50-х років XX ст. було віднесено такі: «конституція з високим рівнем стабільності», «статутне право, ухвалене законодавчим орга¬ном, окрім своєї відповідності формальним нормам писаної консти¬туції, має також відповідати певному стандартові справедливості», «виконавча влада має діяти тільки на основі статутного уповноважен¬ня та в межах конституційних рамок», «поділ влади», «незалежність судівництва», «судовий нагляд за законодавчою та виконавчою ді¬ями»; зазначені конкретні аспекти прояву «матеріальної»Rechtstaat розцінюються як такі, що наповнюють закріплений в Основополож-ному Законі Німеччини 1949 р. Rechtstaatprinzip («принцип правної держави»), який в узагальненому вигляді зводиться до такої вимоги: «Будь-яка форма здійснення державної влади має бути передбачува¬ною і такою, щоб людина була впевнена у ній». Головний висновок дисертанта у цій частині праці полягає в тім, що для розвитку доктриниRechtstaat у другій половині XX ст. характерним є помітний вплив на неї англійської доктрини «rule oflaw ». При цьому доктринальну еволюцію Rechtstaat від «формального» розуміння в бік «матеріальної» концепції слід пов'язувати передовсім з новою хвилею відродження в Німеччині ідейприроднього права, показовим свідчен¬ням чого може виступати факт доповнення Основоположного Закону Німеччини в 1994 р. новим положенням про те, що на державу покла¬дається обов'язок забезпечувати «захист природніх основ життя в рам¬ках конституційного ладу» (стаття 20а). На користь сказаного свідчить і новітня практика Конституційного суду Німеччини, який останніми ро¬ками довів, що у крайніх випадках він може навіть визнати нечинними положення самої Конституції, якщо вони порушують «основоположні принципи справедливості». Крім того, слід брати до уваги й те, що в основу тлумачення сучасної концепції Rechtstaat Конституційний суд Німеччини кладе не якісь «окремі» положення Конституції 1949 р., а «первинні принципи» та «керівні напрямні», що належать до «надпозитивного ціннісного порядку» (і тому стоять «вище» від отих «окремих» положень Основоположного Закону Німеччини); головним чином — це так звані «базові цінності»:гідність людини, свобода і рівність. (23 –>24) Стосовно французької доктрини Etat de Droit дисертант дійшов та¬ких узагальнень: • теорія Еtat de Droit у Франції розвивалася на тій самій концепту¬альній основі, яку становила доктрина Rechtsstaat у Німеччині; • французька доктрина виникла як «революційна альтернатива» монархічного режиму, що існував до Французької революції XVIII ст., у вигляді концепції Еtat de Droit; тут посутнім ядром висту¬пила концепція Regne de la Loi («влада закону»), що сформувала традицію «формального» аспекту французької доктрини; • від кінця Другої світової війни і до сьогодні у Франції не існує одно¬стайної думки щодо розуміння самими вченими цієї країни поняття « Еtat de Droit »; за цей час тут можна було спостерігати одночасне іс¬нування кількох доктрин у галузі права, що стосувалися змісту від¬носин між державою і людиною; такими доктринами були: 1) влас¬не французька доктрина Еtat de Droit (в основі якої лежали дві головні ідеї — «влада закону» і «суверенітет парламенту»), яку було втіле¬но на практиці в Конституції III Республіки (1946 р.), 2) запозиче¬на від «німецької школи публічного права» доктрина Еtat de Droit, яку було втілено на практиці в Конституції V Республіки (1958 р.), 3) доктрина, в рамках якої відбувався пошук змістового наповнення теорії, яка включала б головні ідеї французької політичної думки епохи Просвітництва і яка мала б найбільше відповідати доктрині «ruleof law » в її «матеріальному» значенні. Стосовно італійської доктрини Stato di dirito дисертант дійшов та¬ких узагальнень: • уже в середині XX ст. італійські вчені, тлумачачи свою власну доктрину, віддавали перевагу англійській доктрині «rule of law », а не німецькій Rechtsstaat; головною причиною прихильнішо¬го ставлення до англійської доктрини було те, що прибічники «формальної» концепції Stato di diritoдоводили, що Італія періо¬ду фашистського режиму була Stato di dirito; • ідеї концепції «rule of law » закладено в Конституції Італії 1947 р., де знайшли своє місце і проголошені основоположні свободи осо¬би, і «верховенство жорсткої конституції», і поділ влади, і судові Гарантії захисту свобод особи; окремим внеском у споруду Stato di dirito, побудовану на ідеях «rule of law», стало створення Консти-туційного суду як гарантії захисту особи від законодавчої влади. Стосовно систем права у країнах Північної Європи дисертант на¬водить приклади того, що й тут містилися принципи та інститути, які хоч і різнилися від країни до країни, але сприймаються як такі, що охоплюються поняттям «rule of law ». (24 –>25) Здійснений порівняльний аналіз низки доктрин, що властиві юридич¬ним системам країн континентальної частини Європи, дав дисертантові можливість стверджувати, що термінологія романо-германської систе¬ми права не має задовільного терміна, за допомогою якого можна було б передати точне значення англомовного поняття «rule of law». Все, що пропонується вживати в інших європейських мовах як його відповід¬ники, є, на жаль, лише приблизними і здебільшого недосконалими пе¬рекладами, кожен з яких тяжіє до наголошування на різних аспектах конкретної системи права, прив'язуючи їх обов'язково до такого явища, як Staat, Еtat, Stato, государство, держава тощо. У зв'язку з цим слід звернути увагу на принциповий характер виснов¬ку автора про те, що гиіе о/іамяк явище існує без держави або, якщо точніше, — воно існує там, де держава не покладає на себе справу творення права. Той міцний зв'язок, який упродовж XX ст. поєднував і далі поєднує у наш час поняття «rule of law» та поняття Rechtsstaat (ра¬зом з усіма його майже ідентичними національними відповідниками, що існують у континентальних системах права інших європейських країн), пояснюється передовсім тією обставиною, що обидва поняття являють собою відмінні одна від одної«технології» досягнення тієї самої мети, а саме: підпорядкування політичної влади вимозі — до¬тримувати норм права, скерованих на забезпечення свободи людини. І головним тут є те, що поняття «rule of law» не має жодного стосунку до будь-якої юридичної концепції держави. | |
| Просмотров: 1410 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |