| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
дослідження сутності відносин
| [ Скачать с сервера (69.5 Kb) ] | 20.05.2017, 23:30 |
| Вступ Проблеми виділення спільних і відмінних рис між загальним і спеціальним порядком визнання боржника банкрута обумовлюються наявністю значної кількості прогалин як теоретичного, так і практичного характеру, що виникають при невиконанні своїх обов’язків суб’єктами підприємницьких відносин, які мають особливий соціальний, правовий, економічний статус в процесі провадження у справі про банкрутство. Такими суб’єктами згідно чинного Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом» виступають містоутворюючі, сільськогосподарські, кредитні, страхові, особливо небезпечні підприємства, професійні учасники ринку цінних паперів, емітенти чи управителі іпотечних сертифікатів, управителі фондів фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю, громадяни-підприємці, фермерські господарства. Створення ефективного механізму правового регулювання банкрутства як загальної так і окремої категорії підприємств-боржників дозволить усунути небезпеку визнання боржником платоспроможного суб’єкта бо здійснити процедури припинення його діяльності буде відбуватись з урахуванням інтересів і самого підприємства, і його працівників, і регіону, і держави. Наведене підкреслює актуальність роботи. Сьогодні очевидний інтерес до цієї проблеми з боку вчених, які починають фундаментально та епізодично досліджувати її. Слід зазначити праці таких вітчизняних правознавців, як П. Баранцева, А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, М.В. Гайворонського, П.Т. Геги, В.В. Джуня, А. Єфименко, В.К. Мамутова, В. Нусінова, Б.М. Полякова, С. Тенькова, М.І. Тітова, В.С. Щербіни, інших. Захищено декілька дисертацій: «Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства)» (Б.М. Поляков, 2003 р.), «Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами» (М.І. Тітов, 1996 р.), «Проблемы правового регулирования банкротства за законодательством Украины» (Р.Г. Афанасьев, 2001 р.), «Відповідальність учасників господарського товариств як засіб захисту інтересів його кредиторів (порівняльно-правовий аналіз німецького і українського права)» (Б.В. Шуба, 2005 р.), «Економічні та організаційно-правові механізми запобігання банкрутству підприємницьких структур» (Н.Г. Коломієць, 2006 р.). Метою наукової роботи виступає дослідження сутності відносин, пов’язаних з банкрутством підприємств-боржників особливої категорії, що, в свою чергу, визначає необхідність вирішення декількох важливих задач: висвітлення основних елементів господарсько-правового статусу суб’єктів, які потребують особливої регламентації нормами права, а також тих боржників окремої категорії, відносно яких особливі норми встановлені в законі нині; встановлення сутності розробки особливостей правового регулювання відносно окремої категорії боржників; здійснення порівняльно-правового аналізу господарсько-правового статусу кожного з окремої категорії боржників в рамках процедури банкрутства з метою пошуку універсальних підходів, характерних та доцільних для всіх боржників окремої категорії, а також ознак, вивчення яких необхідне стосовно кожного такого боржника залежно від його економічного положення; правовий аналіз норм чинного законодавства про банкрутство з точки зору сучасних економічно - правових відносин у державі; здійснення тлумачення певних норм, що найбільш повно відповідають суті досліджуваних відносин, учасниками яких виступають боржники окремої категорії. Розділ 1 Загальний порядок визнання боржника банкрутом. Історія розвитку української процедури банкрутства досить нетривала. Проте вже можна з упевненістю стверджувати, що класичні прийоми і методи її реалізації набувають все більшої популярності. Серед них і так звана загальна процедура банкрутства підприємства-боржника. Її використання у сукупності із знаннями і навичками фахівців в області неплатоспроможності дозволяє проводити досить складні, але високоефективні як для боржника, так і для його кредиторів, судові процедури банкрутства. Запропонована в даному розділі технологія проведення процедури банкрутства (а саме, банкрутства підприємства-боржника в загальному порядку), успішно застосовується в українських умовах. Термінологія і законодавча база Для проведення банкротних процедур в Україну слід керуватися положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року з наступними змінами від 04.11.2012 (далі - Закон) , а також Господарським і Цивільним кодексами України. В Законі про банкрутство законодавець встановлює різні види провадження у справах про банкрутство, які в теорії і практиці поділяються на: загальне, спеціальне та спрощене . Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , прийнятим від 22.12.2011, який набере чинності відбудеться 18.01.2013, а саме частиною 3 ст.7 встановлюється, що залежно від • категорії боржника; • виду його діяльності; • наявності у нього майна. Залежно від цих категорій господарський суд застосовує загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство. Загальний порядок передбачає застосування процедури розпорядження майном з подальшим переходом до процедур санації, ліквідації або мирової угоди. Спеціальний порядок передбачає залучення до участі у справі додаткових учасників, продовження строків санації, збігу процедур розпорядження майном та санації. Спрощений порядок застосовується під час ліквідації банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації. (наприклад, так зване банкрутство відсутнього боржника, в порядку статті 52 Закону). На практиці для реалізації процедури банкрутства передбачені чотири судові процедури: 1. розпорядження майном боржника; 2. санація (відновлення платоспроможності) боржника; 3. ліквідація банкрута; 4. укладення мирової угоди між кредиторами (в особі Комітету кредиторів) та боржником. Про вигоду застосування банкрутства підприємства-боржника за загальною процедурою говорить безліч факторів, серед яких можна відзначити наступні: можливість ініціювання процедури банкрутства без участі посадових осіб підприємства-боржника, на відміну від статті 51 Закону, де заява про порушення справи про банкрутство подається власниками такого боржника; відсутність необхідності доводити господарському суду факти відсутності керівних органів боржника за їх місцезнаходженням (адресою реєстрації) і не надання боржником протягом року до моменту визнання судом такого боржника банкрутом до органів державної податкової служби податкових декларацій. На практиці банкрутство підприємства-боржника за загальною процедурою менш ретельно відстежується податковою службою, і таким чином запобігає несанкціонованій подачі апеляційних і касаційних скарг на ухвалу господарського суду про визнання боржника банкрутом, як це часто можна спостерігати при банкрутстві за так званою спрощеною процедурою. Серед недоліків загальної процедури банкрутства є її порівняльна «громіздкість». Однак при кваліфікованому супроводі її терміни можуть бути практично порівнянні з термінами проведення спрощених процедур. Підготовка Рішення про визнання фінансової неспроможності підприємства-боржника за загальною процедурою банкрутства приймається кредитором підприємства-боржника. Він може бути як підконтрольною власнику підприємства-боржника структурою, так і цілком незалежною особою. Застосування першого варіанту - це не є рішенням від усіх можливих проблем при реалізації загальної процедури банкрутства. Також важливо, щоб майбутній ініціюючий кредитор не був пов'язаною особою з підприємством-боржником. Першим кроком у порушенні справи про банкрутство є звернення ініціюючого кредитора із заявою про банкрутство боржника до місцевого господарського суду. Загальна процедура банкрутства буде мати місце за умови, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 (трьохсот) розмірів заробітних плат та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (стаття 6 Закону). Таким чином, виходячи з аналізу даної норми Закону, для належного звернення до господарського суду кредиторові необхідно розібратись з сумою заборгованості підприємства-боржника, безперечністю своїх вимог до нього і тимчасовими рамками для задоволення грошових вимог. Сума заборгованості розраховується формулою: мінімальна заробітна плата збільшується на 300. На сьогоднішній день це становить: 1118 гривень гривень 00 копійок згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» (розмір мінімальної заробітної плати за період 01.10.2012 - 30.11.2012) Х 300 = 3354 гривень 00 копійок. А з доказом безперечності часто виникають труднощі. Слід зазначити, що безперечні вимоги повинні бути підтверджені виконавчими або розрахунковими документами, за якими списуються грошові кошти з рахунків боржника. Вичерпний список виконавчих документів передбачений статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» , серед яких виділяють виконавчий напис нотаріуса на векселі і наказ місцевого господарського суду. Також кредитор повинен чітко дотримуватися мінімального тримісячного терміну прострочення боржником виконання свого зобов'язання. Саме в цей тримісячний термін кредитор повинен спробувати списати борг з підприємства-боржника шляхом пред'явлення виконавчого документа до виконання, наприклад, з дня винесення постанови державним виконавцем про відкриття виконавчого провадження. І тільки коли кредитор виконає всі вимоги щодо передбаченої законодавцем безперечності та зможе підтвердити її документально, звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника за загальною процедурою буде успішним. Звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства-боржника. Подача заяви про порушення справи про банкрутство боржника за загальною процедурою - завдання кредитора, який ініціює справу. Він повинен подати письмову заяву, підписану, наприклад, керівником кредитора, до місцевого господарського суду за місцезнаходженням боржника . Вона має містити перелік вимог, передбачений статтею 7 Закону. Суддя місцевого господарського суду, до якого надійшла заява про банкрутство, протягом п'яти днів з моменту його прийняття виносить ухвалу про порушення справи про банкрутство юридичної особи, за умови дотримання всіх вимог до такої заяви. Він направляє таке визначення сторонам, державному органу з питань банкрутства при Міністерстві економіки України. У судді є право відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство боржника, а також право повернення такої заяви. На даному етапі кредитор, який ініціює справу, може відкликати заяву про порушення справи про банкрутство. Однак це можна зробити тільки до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування за умови відсутності заяв інших кредиторів з грошовими вимогами до боржника. Особливості визначення про порушення справи про банкрутство підприємства-боржника. Після прийняття заява про банкрутство підприємства-боржника вступає в дію ще один механізм української банкротної процедури - це мораторій на задоволення вимог кредиторів. Припиняється виконання боржником його грошових зобов'язань і зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення такого мораторію. Він вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство , про що зазначається в ухвалі господарського суду про порушення справи про банкрутство підприємства-боржника. Мораторій - це своєрідний захист підприємства-боржника від розрахунків з кредиторами, від нарахування неустойки (штрафу, пені), виплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію може тривати роками до винесення судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута. Однак ухвалою про порушення справи про банкрутство боржника вводиться не тільки мораторій, але також і процедура розпорядження майном | |
| Просмотров: 372 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |