| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Джерела права інтелектуальної власності
| [ Скачать с сервера (187.0 Kb) ] | 11.08.2017, 13:01 |
| 1. Поняття та види джерел права інтелектуальної власності 2. Національне законодавство про правову охорону результатів інтелектуальної, творчої діяльності. 2.1. Конституція України як основа законодавства України про інтелектуальну власність. 2.2. Цивільний кодекс України як джерело регулювання права інтелектуальної власності. 2.3. Нормативно-правові акти у сфері регулювання відносин, пов’язані з охороною прав авторів, виконавців, виробників фоно- та відеограм, організацій мовлення. 2.4. Джерела патентного права України. 2.5. Правові форми охорони торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень. 3. Міжнародний рівень охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. 3.1. Універсальні конвенції у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності. 3.2. Міжнародно-правове регулювання авторських прав. 3.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності. 4. Значення та вдосконалення механізму приватно-правого регулювання інтелектуальної власності на сучасному етапі. Джерела інтелектуальної власності Джерела інтелектуальної власності – це об’єктивна форма існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи: 1. Нормативні акти– це сукупність актів державних органів, в яких втілюються правові норми щодо регулювання правовідносин, вони поділяються на - Закони України: Конституція України; Цивільний кодекс України (книга 4), Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та ін.; - Підзаконні нормативні акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази і рішення міністерств і відомств, інструкції; накази комітетів, агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови Верховної Ради України. 2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються до правовідносин з інтелектуальної власності на территорії України, якщо Україна підписала і ратифікувала міжнародний акт. При цьому, якщо в міжнародному договорі передбачені інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦКУ). 3. Судова практиканемає юридичної сили, але необхідна для роз’яснення і тлумачення правових норм, закріплена в постановах Пленуму Верховного Суду України. 4. Правовий звичай (звичаї ділового обороту) – є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, не застосовується. Крім ЦК, питанням регулювання інтелектуальної власності присвячені численні закони: «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 p.), «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 1 липня 2000 p.), «Про охорону прав на промислові зразки» (від 15 грудня 1993 p.), «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (від 15 грудня 1993 p.), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (від 16 червня 1999 p.), «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), «Про племінну справу у тваринництві» (в редакції Закону від 21 грудня 1999 p.), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (від 5 листопада 1997 p.), «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» (від 23 березня 2000 p.). Крім цього, питання прав інтелектуальної власності почасти віднесені до сфери регулювання й інших законів: «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення», «Про кінематографію», «Про архітектурну діяльність», «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Про режим іноземного інвестування» тощо. На основі та у розвиток положень законів України прийнято багато підзаконних нормативно-правових актів. Серед них постанови КМУ, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, які присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди тощо. Право на об’єкти інтелектуальної власності врегульовуються також договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключними правами, та користувачем інтелектуального продукту (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.). Враховуючи правило ст. 6 ЦК, цими договорами відносини можуть врегульовуватися інакше, ніж це передбачено ЦК та спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні і двосторонні міжнародні угоди, що укладаються в процесі співробітництва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави у них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян та юридичних осіб від порушень їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо. На сьогодні Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них найвідоміші та найдавніші: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 p., учасницею якої Україна є з 1995 p.; Всесвітня конвенція про авторське право 1952 p., що є обов’язковою для України як правонаступниці колишнього Союзу РСР, з 1973 p.; Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., учасницею якої Україна стала у 1991 p.; Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 p., чинна для України з 1991 p.; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, які були прийняті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 p., а Україна приєдналася до них у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. (Україна приєдналась у 2001 p.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналася у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28 листопада 1960 р. (Україна є учасницею з 2002 p.); Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 p., чинний для України з 1991 р. Джерела авторського права в Україні С.В. Бондаренко 2008 Джерелами авторського права є нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють відносини, пов’язані зі ство- ренням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. До джерел авторського права належить Конституція України (Основний Закон) 1996 року, яка має вищу юридичну силу та є цент- ром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8 Конституції України закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади при- ймають на основі Конституції та мають відповідати їй. Після Конституції України наступними джерелами авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інте- лектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов’язальне право» Кодексу. Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністра- тивні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний проце- суальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авто- рського права та порядок притягнення порушників до відповідаль- ності, містять. Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 року. Окрім зазначених законів, норми з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяль- ність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та інших. На жаль, мусимо констатувати, що не не всі норми цих зако- нів узгоджено з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі і суперечать їм. Це пов’язано з тим, що при- йняття зазначених законів відбувалося за лобіювання інтересів від- повідних суб’єктів господарської діяльності, які використовують різні види творів. Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охо- рони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування». Джерелами авторського права також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 лис- топада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 груд- ня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок вина- городи (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміж- них прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпорте- рами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992. Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе зна- чення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі централь- них органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстрова- но у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757; наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052. Для правильного тлумачення і однозначного застосування зако- нодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виника- ють у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України сис- тематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображе- но у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого гос- подарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04 - 5/1107. Особливу групу джерел сучасного авторського права станов- лять універсальні, регіональні й двосторонні міжнародні договори, учасницею яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літера- турних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право; Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про засну- вання Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво- рення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інте- лектуальної власності про виконання і фонограми; Угода про спів- робітництво в галузі охорони авторського права, укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав; Угода про Партнерство та Співробітництво між Європейським союзом та Україною. Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнарод- ного співробітництва в галузі авторського права. Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відноси- ни, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літера- тури і мистецтва, становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права.__ Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підруч. для студ. вищих навч. П68 закладів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін.; За ред. О. П. Орлюк, О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. — 696 с. Джерела права інтелектуальної власності України Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-правові акти, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні (ст. 54). Основними джерелами, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності є, перш за все, Цивільний кодекс України та спеціальні закони. Глава 2. Поняття права інтелектуальної власності Систематизувати нормативно-правові акти у сфері права інте- лектуальної власності можна за кількома критеріями. За об'єктною ознакою, тобто залежно від того, з приводу якого об'єкта права інтелектуальної власності нормативно-правовий акт регулює суспільні правовідносини, їх можна класифікувати на: 1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав; 2) нормативно-пра вові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності. Залежно від того, в якому нормативно-правовому акті права інтелектуальної власності отримали своє закріплення: 1) норматив- но-правові акти України з питань інтелектуальної власності; 2) міжнародно-правові акти з права інтелектуальної власності, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Залежно від юридичної сили нормативно-правового акта, яким регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності: 1) Кон- ституція України; 2) міжнародні договори, угоди, згода на обов'яз- ковість яких надана Верховною Радою України; 3) закони України та кодекси України; 4) підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, постанови міністерств і відомств України та ін.). Можна також провести систематизацію за змішаною основою: 1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав; 2) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності; 3) міжнародно-правові акти з авторського права і суміжних прав, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 4) міжнародно-правові акти з промислової власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У Додатку 1 наведено перелік нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. Питання інтелектуальної власності знаходять відображення й у судовій практиці, переважно — у практиці Вищого господарського суду України. Зокрема, можна згадати оглядові листи ВГС України, у яких аналізується практика застосування господарсь-кими судами законодавства про захист прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності1. У зв'язку зі складністю судових спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, до розгляду яких залучають судових експертів, що готують висновки судової екс- пертизи як один із доказів по справі, ВГСУ прийняв низку актів, спрямованих на вирішення питань призначення судових експертиз. Як приклад можна навести Рекомендації ВГСУ від 29 березня 2005 р. № 04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності». Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, доцільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері — міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях2. Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів; правила їх індексування, класифіку- вання та кодування; зміст та структура офіційних бюлетенів і по- кажчиків до них; характеристики матеріальних носіїв інформації тощо. Застосування стандартів патентними відомствами сприяє гар- монізації та уніфікації патентної документації, забезпечує більш ефективне міжнародне співробітництво у сфері патентної доку- ментації та стандартизації, полегшує міжнародний обмін, сприяє подоланню мовного бар'єра. Наприклад, користувачам Фонду па- тентної документації громадського користування (ФГК), що ведеться в Україні, знання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу. В Україні у 1997 р. започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та з 1 січня 1998 р. введено в дію (наказ Держстандарту України № 327 від 6 червня 1997 р.) такі стандарти: ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення1. ■ ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення2. Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства Ук- раїни у галузі промислової власності. Ці вимоги є обов'язковимидля суб'єктів господарської діяльності, що діють на території Ук- раїни, діяльність яких повністю або частково фінансується з дер- жавного бюджету. Для всіх інших суб'єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер. Конституція України Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Згідно з частиною 1 статті 54 Конституції, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Відповідно до частини 2 статті 54 Конституції, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Цивільний кодекс Цивільний кодекс України визначає поняття «право інтелектуальної власності», відображає його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об'єкти, суб'єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об'єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту. Цивільний кодекс також дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Цей перелік не є виключним. Джерела права інтелектуальної власності в Україні нормативно-правовий акт; міжнародний нормативно-правовий договір; правовий звичай; Основні нормативні акти, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності Конституція України; Кодекси України: Цивільний та Господарський; Закон України «Про авторське право і суміжні права»; Закон України «Про видавничу справу»; Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»; Закон України «Про електронний цифровий підпис»; Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»; Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»; Закон України «Про інформаційні агентства»; Закон України «Про інформацію»; Закон України «Про кінематографію»; Закон України «Про науково-технічну інформацію»; Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»; Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»; Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»; Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»; Закон України «Про рекламу»; Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»; Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»; Закон України «Про телебачення і радіомовлення»; Міжнародні договори до яких приєдналась Україна: Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.); Римська конвенція 1961 р.; Женевська конвенція 1974 р.; Договір ВОІВ про авторське право; Паризька конвенція, Стокгольмський акт; Договір про патентну кооперацію 1970 р.; Договір про патентне право 2000 р.; Мадридська угода 1891 р.; Мадридський протокол 1989 р.; Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.; Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин; Будапештський договір 1977 р. Цивільний кодекс України присвячує питання захисту інтелектуальної власності Книгу четверту, глава 35-46, статті 418 — 508. ЦК надає роз'яснення таким поняттям як, інтелектуальна власність, об'єкти на суб'єкти права інтелектуальної власності, а також авторське право (глава 36), суміжні права (глава 37), наукове відкриття (глава 38), винахід, корисну модель та промисловий зразок (глава 39) тощо. Авторське право і суміжні права в законодавстві України представлено в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (від 11 липня 2001 р.). Закон ґрунтований на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання як традиційних, так і нових об'єктів авторського права — наприклад, комп'ютерних програм, баз даних. До мінімуму зведено випадки бездоговірного використання творів. Уперше передбачено охорону суміжних прав. Йдеться про охорону прав тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм і відеограм, організацій телерадіомовлення. Закон складається з шести розділів. Розділ І «Загальні положення» розкриває основні поняття, використані в Законі (ст. 1), склад українського законодавства про авторське право і суміжні права (ст. 2), визначає сферу дії Закону (ст. 3), повноваження установи у сфері охорони авторського права та суміжних прав (ст. 4), застосування правил міжнародного договору (ст. 5), а також права іноземних осіб та осіб без громадянства (ст. 6). На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов'язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»- у редакції від 10 липня 2003 р. Праву інтелектуальної власності присвячена ст. 9 Основ за-конодавства про культуру від 14 лютого 1992 р. Авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 Закону України від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення». Дотримання норм авторського права є обов'язком видавців згідно із Законом України від 5 червня 1997 р. «Про видавничу справу». Відповідно до Закону України від 7 жовтня 1997 р. «Про професійних творчих працівників і творчі спілки» держава гарантує профе¬сійний і соціальний захист членам творчих спілок, захист їхніх авторських прав. Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права, регулює Закон України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію». Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ IV Закону України від 20 травня 1998 р. «Про архітектурну діяльність». Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» складається з 10 розділів . Розділ І «Загальні положення» містить визначення термінів (ст. 1), а також характеристику законодавства України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) (ст. 2), повноважень Установи в галузі охорони прав на винаходи (корисні моделі) (ст. 3), міжнародних договорів (ст. 4), прав іноземних осіб та осіб без громадянства (ст. 5). Розділ II «Правова охорона винаходів (корисних моделей)» містить положення про умови надання правової охорони (ст. 6) та умови патентоздатності винаходу (корисної моделі) (ст. 7). Розділ III «Право на одержання патенту» охоплює права винахідника (ст. 8), роботодавця (ст. 9), правонаступника (ст. 10), першого заявника (ст. 11). Розділ IV «Порядок одержання патенту», найбільший за обсягом (статті 12-27), містить детальні положення про заявку (ст. 12), дату подання заявки (ст. 13), міжнародну заявку (ст. 14), пріори-тет (ст. 15), експертизу заявки (ст. 16), відкликання заявки (ст. 17), перетворення заявки (ст. 18), конфіденційність заявки (ст. 19), тимчасову правову охорону (ст. 21), реєстрацію патенту (ст. 22), публікації про видачу патенту (ст. 23), оскарження рішення за заявкою (ст. 24), видачу патенту (ст. 25), перетворення деклараційного патенту (ст. 26), розсекречування секретного винаходу (корисної моделі) (ст. 27). Розділ V «Права та обов'язки, що випливають з патенту» присвячений правам і обов'язкам, що випливають з патенту (статті 28 і 29), примусовому відчуженню прав на винахід (корисну модель) (ст. З0), діям, які не визнають порушенням прав (ст. 31). Розділ VI «Припинення дії патенту та визнання його недійсним» регламентує процедуру припинення дії патенту (ст. 32), визнання патенту недійсним (ст. 33). Розділ VII «Захист прав» стосується випадків порушення прав володільця патенту (ст. 34), способів захисту прав (ст. 35). Розділі VIII «Заключні положення» містить статті, присвячені державному миту і зборам, патентуванню винаходу (корисної моделі) в іноземній державі (ст. 37), державному стимулюванню створення та використання винаходів (корисних моделей) (ст. 38). Окремі розділи присвячені перехідним положенням (розділ IX) та прикінцевим положенням (розділ X). Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» має таку саму структуру, що й Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», тому що їхні об'єкти мають багато спільного з погляду охорони прав на них. Недаремно в літературі можна зустріти пропозицію прийняти один Закон України «Про охорону прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки» . В Україні формується механізм правового регулювання відносин, пов'язаних із комерційними найменуваннями. Глава 43 ЦК присвячена праву інтелектуальної власності на комерційне найменування (статті 489—491). Відповідно до ст. 489 ЦК правову охорону надають комерційному найменуванню, якщо воно допомагає вирізнити певну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо її справжньої діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи реєстрації, а також незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть бути внесені до реєстрів, порядок ведення яких встановлює закон. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, а також послуг, які вони надають. Згідно зі ст. 490 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: • право на використання комерційного найменування; • право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання; • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передають іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або з його відпо¬відною частиною. Як визначає ст. 491 ЦК, чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється в разі ліквідації юридичної особи та на інших підставах, встановлених законом. Систему законодавства України про торговельні марки становлять: • глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492—500) ЦК; • Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3690-ХП «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» з наступними змінами та доповненнями; • інші інструкції та положення. ЦК стосується поняття торговельної марки (ст. 492), суб'єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку (ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500). Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні. В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС. Основними джерелами патентного права України є: Конституція України; Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39; спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки». Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо. Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. До основних міжнародних договорів у сфері патентного права, в яких бере участь Україна, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Договір про патентну кооперацію 1970 p., Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 p., Договір про патентне право 2000 р. Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) Стандарти ВОІВ є нормативними документами, що стосуються інформації та документації в галузі промислової власності і містять правила та рекомендації щодо уніфікованих методів представлення патентної інформації на різних носіях. Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів; правила їх індексування, класифікування і кодування; зміст та структура офіційних бюлетенів і покажчиків до них; характеристики матеріальних носіїв інформації тощо. Застосування стандартів патентними відомствами сприяє гармонізації та уніфікації патентної документації з міжнародними нормами, забезпечує більш ефективне міжнародне співробітництво в сфері патентної документації та стандартизації, сприяє подоланню мовного бар’єру. Зокрема, користувачам патентної інформації використання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу. Координування робіт щодо розроблення та перегляду стандартів у рамках ВОІВ до грудня 2009 р. здійснював Постійний комітет з інформаційних технологій. За рішенням 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ВОІВ у 2009 р. створено Комітет зі стандартів ВОІВ (КСВ), який розпочав роботу з 1 січня 2010 р. Основними функціями КСВ є перегляд і розробка стандартів ВОІВ стосовно інформації з промислової власності. Стандарти ВОІВ включені до "Handbook on Industrial Property Information and Documentation" (Посібник ВОІВ з інформації та документації в галузі промислової власності (Посібник)), який до 2000 року видавався на папері, з 1997 до 2003 рік - на CD-ROM. | |
| Просмотров: 4602 | Загрузок: 80 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |