Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Среда, 23.09.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Економічна думка Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва
[ Скачать с сервера (78.5 Kb) ] 23.02.2018, 14:51
До середини XIX ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпо-сництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась само-державством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Крі¬пацтво затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістич¬них країн Заходу.
Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення су¬спільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це по¬жвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім, суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв'язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки.
Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і скла¬лися за цих умов, були безпосередньо зв'язані з вирішенням проб¬леми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.
Економічні погляди консервативного дворянства. Дворяни-кріпосники навіть за умов кризи кріпосництва намагались зберегти старий економічний лад. Уже в 40-х роках починається активне об¬говорення заходів, спрямованих на зміцнення барщинного госпо¬дарства. На сторінках журналів і газет настійно доводилася можли¬вість збільшення прибутковості дворянських маєтків створенням у них мануфактур, посиленням експлуатації кріпаків, «раціональні¬шою» розкладкою барщинних повинностей.
Найбільш помітними економістами в таборі кріпосників були Д. Шелехов і А. Бутовський. Шелехов у своїх лекціях, прочитаних на засіданнях «Вільного економічного товариства» і виданих згодом під назвою «Курс дослідного російського сільського господарства», обстоює барщинну систему господарства. Її кризу він пояснює не¬здатністю керуючих маєтками організувати раціональне ведення го¬сподарства, що потребує знань з політичної економії. У недостатно¬сті таких знань Шелехов звинувачував і дворян. Отже, з допомогою політичної економії він сподівався знайти вихід із кризи, пристосу¬вавши барщинне господарство до умов товарного виробництва.
А. Бутовський у праці «Досвід про народне багатство, або Про основи політичної економії» виходить з позицій непорушності мо¬нополії поміщиків на землю і працю кріпаків. Захист засад кріпос¬ництва має в нього надто цинічний, лицемірний характер. Працю кріпаків на поміщиків він називає винагородою поміщикам за їхню допомогу селянам.
Бутовський, як і Шелехов, надає великого значення знанням з політичної економії для зміцнення позицій поміщиків, упорядку¬вання їхнього господарства. Політичну економію він називає нау¬кою, котра має сприяти зміцненню моралі й державного порядку, тобто зміцненню феодально-кріпосницького ладу й царської влади.
З поглибленням кризи кріпосництва можливість його відкритого захисту ставала все більш проблематичною. Проте залишались іще ідеологи кріпацтва, які прямо виступали за його збереження. У дру¬гій половині 50-х pp. на захист кріпацтва виступили члени «Вільно¬го економічного товариства» Є. Ладижинський і Г. Бланк. Вони ли¬цемірно зображували відносини між поміщиками і селянами як такі, що є благом для селян, і ратували за їхнє збереження. Бланк узагалі характеризував кріпацтво як соціальну форму, що забезпечує гар¬монію інтересів поміщиків, селян і держави.
Засновник і видавець «Журналу землевласників» А. Желтухін не виступав відкрито проти ліквідації кріпацтва. Він пропонував сис¬тему обов'язкового викупу «барщинної повинності», причому оці¬неної за цінами вільного найму. Це, на його думку, забезпечило б поміщиків коштами, достатніми для найму вільних робітників. Щоб у поміщиків не виникало проблем з наймом робітників, згідно з йо¬го проектом не всі селяни наділяються землею. Безземельні селяни становили б дешеве джерело вільнонайманої праці. Отже, якщо крі¬посники й погоджувались на ліквідацію особистої залежності селян, то намагалися максимально зберегти економічну владу поміщиків на селі.
Економічні погляди ліберального дворянства. На відміну від консерваторів, ліберали розглядали кріпацтво як гальмо суспільно¬го розвитку, вони зазначали, що воно невигідне самим дворянам. У 40-х pp. економічну програму ліберального дворянства було розроблено групою економістів, що працювали в міністерстві державного майна, очолюваного А. Заблоцьким-Десятовським та К. Веселовським. Ця група розробляла проекти буржуазних ре¬форм, які уряд почав здійснювати в 60-х pp. Вони розуміли необхід¬ність ліквідації існуючих феодальних відносин і оголошували їх «антиекономічними», такими, що загрожували як дворянству, так і державному ладу. Цим відносинам протиставлялись нормальні, природні (тобто буржуазні) відносини.
Відбиваючи буржуазні тенденції економічного розвитку, ця гру¬па виступала за розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, за розвиток фермерського господарства на селі.
У період підготовки селянської реформи виразником ідей дво-рянського лібералізму були Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов.
Б. Чичерін розглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економічної діяльності, але обстоював думку про збереження станового ладу і верховенства дворян.
Чичерін виступав за наділення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте він негативно його оцінював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. Збереження се¬лянського господарства мислилося ним лише як запорука зміц¬нення поміщицького господарства, забезпечення його робочою силою.
Чичерін був противником общини. Він сподівався, що її знищен¬ня сприятиме розвитку капіталістичних відносин на селі за умов збереження поміщицької власності на землю.
К. Кавелін як ліберал виступає проти кріпацтва. Він бачить не-раціональність господарства, що грунтується на праці кріпаків. Во¬дночас він — апологет дворянства, яке називає найосвіченішим і відносно найбагатшим з усіх станів. Він провіщає оновленому дво¬рянству панівну роль у майбутньому буржуазному суспільстві. І са¬ме з цих позицій, з позицій захисту інтересів дворянства, збережен¬ня його як панівного класу й після реформи, він підходить до вирішення питання скасування кріпацтва.
Кавелін — прихильник звільнення селян із землею за викуп. Ви¬куп мав був винагородити поміщика не лише за землю, що лиша¬лась у селян, а й за саме звільнення. На відміну від Чичеріна, він намагався зберегти общинне землеволодіння як засіб пом'якшення соціальних конфліктів і запобігання диференціації селянства.
І. Горлов — професор Казанського, а згодом Петербурзького університетів. Еволюція його світогляду характеризувалась перехо¬дом з позицій захисника кріпацтва на позиції дворянського лібералі¬зму. Як викладач політичної економії Горлов схиляється до буржуа¬зних ідей. Проте у вирішенні аграрного питання він, майже до кінця 50-х pp., виступає як кріпосник і лише напередодні реформи визнає необхідність економічних перетворень. Він прихильник викупу се¬лянами землі і кріпосних повинностей.
Горлов намагається використати західноєвропейську економіч¬ну науку для вирішення аграрних проблем у Росії, пристосувати її до потреб класу поміщиків, що став на шлях капіталістичного гос¬подарювання. У підручнику «Засади політичної економії» (1859), наслідуючи теорію факторів виробництва Сея, він заміняє катего¬рію «праця» надуманою категорією «економічні сили людини», усіляко пропагує концепцію фізіократів щодо ролі природи у створенні багатства. Як захисник інтересів дворянства він пере¬більшує його роль, називає діяльність «благородного» стану про¬дуктивною. Горлов виступає як захисник мальтузіанства. Визнаю-чи необхідність звільнення селян, він, проте, головну увагу зосереджує на тих негативних наслідках, до яких могла б призвес¬ти очікувана реформа. Застерігаючи поміщиків, він посилається не на досвід звільнення селян у Західній Європі, а на наслідки лікві¬дації рабовласництва в англійських і французьких колоніях: «З економічного погляду... емансипація була справою руйнівною» . Отже, економічний занепад колоній він пояснює не існуванням рабства, а його ліквідацією.
Буржуазна критика кріпосництва. У боротьбі ідей навколо аг-рарної реформи активну участь брали представники російської бур¬жуазії та її ідеологи. Вони були безумовними прихильниками лікві¬дації кріпацтва. Однак підхід до вирішення цієї проблеми не був у них однозначним. Так, наприклад, підприємець В. Кокорєв обсто¬ював капіталістичну перебудову поміщицького господарства, нада¬ючи великого значення новим способам обробітку землі й застосу¬ванню техніки, що, у свою чергу, стало б поштовхом для розвитку промисловості.
Він, проте, визнає необхідність залишити всю землю, навіть общинну, в руках поміщиків. Селяни, на його думку, могли б вику¬повувати або відробляти за землю, яку одержали від поміщиків. Розуміючи, що селянство неспроможне виплатити великі викупні платежі, Кокорєв висунув цікавий проект, котрий передбачав мож¬ливість купівлі дворянських маєтків купецтвом і фабрикантами за умови передавання землі в оренду селянам. Трохи згодом Кокорєв припускає навіть можливість безкоштовної передачі частини такої землі селянам, якщо купці матимуть достатній зиск від придбання маєтків. Як бачимо, Кокорєва турбувало не стільки питання наді¬лення селян землею, скільки проблема вільної купівлі землі торго-вельно-промисловою буржуазією. Річ у тім, що в Росії купці й фаб¬риканти не мали права купувати маєтки з селянами, і Кокорєва це обурювало. «Населені землі, — писав він, — тепер може купувати лише один дворянський стан... Чому ж не всі, хто має кошти без різниці станів?.. Усі повинні мати право володіти землею в міру своїх коштів»1.
Д. Струков, на відміну від Кокорева, питання перебудови сіль-ськогосподарського виробництва не зв'язував з технікою і агротех¬нікою, а висував на перший план суспільні умови.
Як буржуазний ідеолог Струков виступає проти монополії помі-щицького землеволодіння. Він висловлює сподівання, що повна свобода земельної власності забезпечить перемогу прогресивних форм землеробства, але їх носіями вже не будуть дворяни. Він ви¬словлював сумнів щодо економічних можливостей дворян та їхніх господарських здібностей. Для перебудови на нових засадах помі¬щицьким господарствам потрібні капітали, яких дворяни не мають. На відміну від дворянських лібералів, котрі заперечували можли¬вість нагромадження капіталів у селянському господарстві, Струков вірить у таку можливість. Він упевнений, що вільний селянин, який матиме ділянку землі, зуміє нагромадити капітал.
Струков виходить з того, що масштаби господарства не будуть визначатись розмірами землеволодіння. Він писав, що можуть бути вигідними і невигідними як малі, так і середні й великі господарст¬ва. Струков є прихильником співіснування різних за розмірами гос¬подарств, що ефективно функціонують за умов вільної конкуренції і керуються «особистою вигодою».
Струков був проти общинного землеволодіння, котре розглядав як одну з перешкод на шляху вільного розвитку селянського госпо¬дарства.
Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговорен¬ні проблем скасування кріпацтва взяли участь не лише кріпосники й ліберали. Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили справді антикріпосницьку програму.
Уже в 40-х pp. на захист інтересів селянства виступив В. Бє¬лінський, який у питаннях звільнення селянства й повалення само¬державства орієнтувався на народну революцію. Той самий період позначений діяльністю петрашевців, очолюваних М. Буташевичем-Петрашевським. Петрашевці різко критикували кріпацтво, і деякі з них виступали за негайну революцію для повалення самодержавства й скасування кріпацтва. Майбутнє країни вони зв'язували з реаліза¬цією соціалістичних ідей.
Олександр Іванович Герцен (1812—1870), Микола Платоно-вич Огарьов (1813—1877). Герцен був позашлюбним сином бага¬того поміщика, навчався в Московському університеті. 1834 p. був заарештований за революційну діяльність і перебував у засланні. З 1847 p. і до кінця життя Герцен жив за кордоном. 1853 p. він створив у Лондоні «Вільну російську друкарню», з 1855 p. почав видава¬ти журнал «Полярная звезда». 1856 р. до нього в Лондон приїхав Огарьов. З цього часу їхня суспільно-політична діяльність відбува¬лася спільно: з 1857 p. вони почали видання «Колокола» — російсь¬кого загальнодемократичного позацензурного журналу.
Основу економічних поглядів Герцена й Огарьова становила бо¬ротьба з кріпосництвом, розробка революційної програми звільнен¬ня селян. Ці проблеми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849), «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Російсь¬кий народ» (1853) та ін. Огарьовим було написано такі праці, як «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858), «Що потрібно народові» (1861) та ін. У цих творах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос¬ництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів, не лиша¬лись незмінними. Вони пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.
Спільність соціально-економічного й політичного світогляду Герцена й Огарьова не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Слід зазначити, що в літературі, як дореволюційній, так і радянсь¬кій, роль Огарьова у спільній праці недооцінювалась. Безумовно, Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної твор¬чості, стосовно ж економічних проблем, то Огарьов у багатьох пи¬таннях виявився далекогляднішим за Герцена.
Безправне становище селян, криза поміщицького господарства турбували Огарьова і як поміщика, і як прогресивну, освічену лю¬дину. Він звертається до економічної літератури, де шукає відповіді на злободенні питання. За невеликий викуп Огарьов звільняє своїх кріпаків, будує цукрові заводи, ґуральні, з використанням вільно¬найманої праці. Цей досвід став у пригоді за опрацювання ним агра¬рної програми.
Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек¬туючи майбутнє поміщиків, Огарьов радив їм включитися у розви¬ток промисловості. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту¬пає за викуп селянами землі.
Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи¬льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що перебувала в їхньому користуванні. Проте Герцен, як і Огарьов, не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать пев¬ну компенсацію за втрату права користуватися «вигодами минулої кричущої несправедливості»
У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро-зумінням ними необхідності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші фактори. І Герцен, і Огарьов самі були дво¬рянами. А напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час¬тина суспільства, навіть такий революціонер-демократ, як Чернишевський, схилялись до викупу землі. Різниця між ними полягала лише у визначенні величини викупу.
У питанні звільнення селян Герцен і Огарьов виявляли схиль¬ність до лібералізму. Вони апелювали і до дворянства, як до розви¬нутого й освіченого класу, і до уряду. «Ми думали, — писав Герцен у 1860 p., — що самодержавство може ще в Росії здійснити подвиг звільнення селян із землею»'. Ці сподівання виявились марними, і після реформи Герцен та Огарьов стали на позиції революційного вирішення селянського питання.
Вони гостро критикували реформу 1861 p., називаючи її обма¬ном, «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти помі¬щицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Ога¬рьов проголосили й обгрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ. Нова платфор¬ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві¬дацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось із селянською революцією.
Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіта¬лізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню¬ючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з обгрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основою цього розвитку в нього була община, общинний селянин. «Людина майбутнього в Росії — мужик, так само як у Франції робітник»"", -— писав Герцен. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до реформи Герцен, як і Огарьов, убачав в общині лише «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи¬ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Га¬рантована общиною рівність селянського землеволодіння, на думку Герцена й Огарьова, мала відвернути небезпеку пролетаризації селянства.
Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який, на його думку, складався з трьох засад: 1) право кожного на землю;
2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватись майбутня Росія».
Герцен виступав з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою буржуазної політичної економії, яку він тлумачив як науку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. Щодо Росії, то буржуазна політична економія з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисника поміщицького землеволодіння, обстоювала капіта¬лістичний розвиток країни, що суперечило ідеям селянського соціа¬лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов. Критикуючи буржуазну політичну економію, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової економічної науки, яка б виступила проти основ капіталізму, за обгрунтування соціалізму.
Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) — наро¬дився в м. Саратові в сім'ї священика, учився в духовній семінарії, закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького універ¬ситету. 1862 року його було заарештовано за організацію револю¬ційного підпілля і 1864 p. заслано на каторгу в Забайкалля, а згодом у Вілюйський острог. У засланні він провів 20 років.
В історію російської економічної думки Чернишевський увій¬шов, як представник революційно-демократичного руху. Журнал «Современник», який він очолював, справив великий вплив на вихо¬вання цілого покоління революціонерів у Росії. Чернишевський за¬лишив не тільки літературну, а й велику наукову спадщину, яку й досі належно не оцінено. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про позе¬мельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), «Панським се¬лянам від їхніх прихильників уклін» (1861).
Критика кріпацтва, обгрунтування необхідності його знищення грунтувались у Чернишевського на глибокому аналізі суті кріпос¬ницької системи як примусової праці. Обов'язкова праця, писав Че¬рнишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.
Характеризуючи кріпацтво як гальмо економічного розвитку, Чернишевський розробляє програму його знищення. Ця програма не обмежується вимогою ліквідації примусової праці, особистого зві¬льнення селян. Основу програми становить питання про землю. Че¬рнишевський виступає за ліквідацію поміщицької власності на зем¬лю без викупу, передачу землі в державну власність з общинним володінням.
Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «...одній особі. Дер¬жавна власність із общинним володінням з усіх форм власності най¬більш підходить до цього ідеалу»'.
Здавалося б, що цій вимозі найбільш відповідає селянське прива¬тне господарство, а не община. Справді, селянське господарство Чернишевський оголошує вищою з усіх існуючих форм виробницт¬ва, але тільки за перехідних умов. Тенденція дальшого розвитку має полягати в поступовому розширенні сфери панування державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновла¬сницького виробництва. Це уможливить початок поступового пере¬ходу до соціалістичних форм господарства.
Чернишевський наголошував на можливості не допустити в Ро¬сію капіталізм, котрий, на його думку, є не обов'язковим, та й не бажаним шляхом економічного розвитку. Після ліквідації феодаліз¬му країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до панування колективних форм виробництва. «Перехідний стан» Чернишевський розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного. Причому общинний сектор має витісняти приватний.
На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як більш справедлива, як така, що відповідає потребам трудящих і зв'язана із суспільним виробництвом. Перемога соціалізму в Чернишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним резуль¬татом розвитку свідомості і матеріального виробництва. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед у Росії, тому що тільки тут збереглась вихідна форма колективної власності — община. На Заході її давно зруйновано розвитком капі¬талізму.
Проте община в Чернишевського не є готовою соціалістичною формою виробництва. Такою вона стане в майбутньому, після пере¬ходу до колективної праці і високорозвиненої техніки. Чернишевсь¬кий захищав общину як засіб запобігання класовому розшаруванню села, що вже стало помітним. «І між общинниками, — писав він, — дехто служить наймитом у інших домовласників, не маючи свого господарства...» Перешкодити цьому процесу, отже, зберегти об¬щину, на думку Чернишевського, може лише держава. Він виділяв три етапи у розвитку общини: общинне володіння, общинне вироб¬ництво й общинне споживання. Останній етап він відносив до дале¬кого комуністичного майбутнього.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: скачати доповідь, дипломн, курсова, доповідь з права., магістерська, лабораторна робота, курсач, реферат з біології, курсовая работа, КОНТРОЛЬНА
Просмотров: 97 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно