Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 30.10.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Економічна історія, великі економічні відкриття та їх наслідки
[ Скачать с сервера (71.0 Kb) ] 23.02.2018, 14:51
Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспіль¬стві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систе¬матизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої до¬би й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи.
Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у XVI—XVII ст. — в епоху меркантилізму, хоч і тоді дослідники за¬ймалися аналізом тільки окремих економічних проблем.
Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і міс¬тила лише зачатки науки.
Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський еко¬номіст M. Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг.
Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті ба¬гатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.
Зрозуміло, що в добу панування торгового капіталу основними були питання, зв'язані з торгівлею. Іще не існувало науки, яка б грунтувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери люд¬ської економічної діяльності. Початки такої науки було закладено А. Смітом — представником класичної політичної економії. Саме А. Сміт створив першу систему політичної економії, узагальнивши нагромаджені до нього окремі економічні знання.
Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав 'себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки.
Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом.
У 70-х роках XIX ст. економічна думка була репрезентована, з одного боку, історичною, а з іншого — суб'єктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток політичної економії на нових, маржинальних (граничних) засадах. На цих засадах наприкінці XIX ст. формується неокласичний напрям економічної думки, з по¬явою якого зв'язане становлення мікроекономіки.
Найбільшою заслугою економістів нової історичної школи було те, що вони задовго до Дж. Кейнса поставили питання про регулю¬ючу й спрямовуючу роль держави у господарському житті суспільс¬тва. Шмоллер, наприклад, стверджував, що Прусська держава — це основна сила розвитку суспільства, найвагоміший речовий капітал. Він був активним прихильником міцної спадкової монархії, за до¬помогою якої можна вирішити будь-які соціальні суперечності. У рамках буржуазної системи реалізація ідеї соціальної справедливос¬ті можлива лише за умови сильного уряду. Мудрий і сильний уряд, на його думку, може протистояти проявам класового егоїзму і кла¬сових зловживань, забезпечити економічний розквіт. Ця теза покла¬ла початок теорії «надкласової держави».
На думку Шмоллера, економічне життя — це частина активної культурної моделі, а економічна наука мала була б визначати засоби або закони культурного розшарування в економічному аспекті, в та¬кий спосіб забезпечуючи узгодження змін у культурі з економічним зростанням або спадом. Оскільки історія — це послідовність подій, то вичерпний запис минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку в майбутньому.
Г. Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип», який сьогодні набрав велико¬го поширення у світовій економічній практиці. Він доводить, що господарське життя визначається не тільки природними й техніч¬ними, а також і моральними факторами: без міцної моральності нема ринку, грошового обігу, поділу праці, держави. Цікаво, що Шмоллер пояснював існування соціальних градацій і класових відмінностей у суспільстві на підставі саме етичного принципу. На його думку, економічного успіху досягають ті люди, учинки, доброчесність і порядність яких відповідають високим моральним нормам.
Новим етапом розвитку політичної економії стала поява у 30-х роках так званого кейнсіанства.
Кейнсіанці, на відміну від неокласиків — прихильників економі¬чного лібералізму, на перший план висувають проблему регулюван¬ня ефективного попиту. З появою кейнсіанства зв'язане також фор¬мування нового розділу економічної науки — макроекономіки.
Неокласичний напрям і кейнсіанство з моменту їхньої появи і до наших днів пройшли складний еволюційний шлях, по черзі виходя¬чи на перший план і в економічній теорії, і в економічній політиці.
Своєрідним напрямом економічної думки є інституціоналізм, який виник наприкінці XIX — на початку XX ст. Цей напрям, який за предмет свого дослідження взяв переважно позаекономічні фак¬тори, розширив поле аналізу економічних наук, інтегрував економі¬чну теорію з іншими суспільними науками.
Значний внесок у розвиток економічної думки зробили соціал-реформістські концепції. Знання цих концепцій є практично цінним для формування ринкової економіки в пострадянських країнах.
Зрештою, не можна обминути процес історичного розвитку еко¬номічної думки в нашій країні. Тривалий час українська економічна думка взагалі не досліджувалась, а видатні українські економісти оголошувались російськими і вивчались у відповідному контексті єдиного суспільно-економічного простору.
Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом іс¬торії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні по¬гляди, які не склалися в систему.
Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень.
Зрозуміло, що цей розподіл є досить умовним. Будь-який підруч¬ник з історії економічних учень' розглядає, власне, історію економі¬чної думки, досліджує процес виникнення й розвитку економічних поглядів та ідей, починаючи зі стародавнього світу. Тобто історія економічної думки та історія економічних учень ототожнюються.
Французькі економісти Ш. Жід і Ш. Ріст у підручнику з історії економічних учень2 як синонімічними користуються термінами: іс¬торія економічних учень, історія економічних ідей, історія економіч¬ної думки, історія політичної економії.
Те саме стосується і вже згадуваного підручника з історії еконо¬мічної думки англійського економіста М. Блауга. Він уживає термі¬ни: історія економічної думки, історія економічної науки, історія економічної теорії. Усе це дає підстави зробити висновок, що йдеть¬ся, власне, про історію економічної науки в більш чи менш широких межах.
Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч¬ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп¬ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со¬ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.
Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео¬ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто оби¬два методи поєднують.
Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо¬тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част¬ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео¬логів того чи того класу. Цей метод використовував К, Маркс і його послідовники.
Не заперечуючи наявності такої боротьби, треба, проте, урахову¬вати, що це лише одна зі складових характеристик суспільства, а її теоретичне обгрунтування — одна зі складових економічної теорії. Очевидно, річ у тім, щоб теоретично вирішувати передовсім питан¬ня ефективного функціонування економіки.
Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до-слідження історії економічної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до¬слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли¬во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.
З проблемою методико-методологічних засад дослідження й ви¬кладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.
Економічні теорії та школи можна досліджувати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку, тобто ко¬ристуватись історичним методом дослідження. Саме таку періоди¬зацію подано в цьому підручнику. Тут досліджується історія еконо¬мічної думки Стародавнього світу та середньовіччя, теорія меркантилізму, що охоплює XV—XVII ст., класична політична еко¬номія та її еволюція у XVIII — першій половині XIX ст., а також виникнення критичного напряму в політичній економії і формуван¬ня соціалістичних ідей (перша половина XIX ст.).
Друга половина XIX ст. характеризується формуванням марксиз¬му, виникненням маржиналізму, розвитком ідей історичної школи та становленням неокласичного напряму. У рамках XX ст. аналізується виникнення та еволюція основних напрямів сучасної економічної ду¬мки: неокласичного, кейнсіанства та інституціоналізму. Предметом дослідження є також соціал-реформізм і радянська економічна думка. Отже, в даному разі періодизація здійснюється за історико-хроноло-гічною ознакою. Проте історичні межі, етапи розвитку економічної думки виокремлюються відповідно до панівних економічних теорій.
У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капі¬талізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поді¬лялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка.
У сучасній літературі деякі автори пропонують нову періодиза¬цію, нову структуру курсу історії економічної думки. Так, Я. Ядгаров уважає за необхідне застосувати позбавлену класового підходу періодизацію етапів і напрямів розвитку економічної думки.
Він пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економі¬ки; 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки;
3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки'. Не вдаючись у детальну критику такої схеми, зауважимо, що далеко не всі теорії вкладаються в запропоновані ав¬тором етапи. Це особливо стосується третього етапу.
Щодо пріоритетів, то цілком зрозуміло, що всю історію економі¬чної думки, навіть у стислому викладі, неможливо вмістити в одній книжці. Кожний дослідник обмежує себе певними періодами, на¬прямами, країнами. У нашому підручнику теж досліджуються лише основні напрями, школи, які сприяли формуванню сучасних еконо¬мічних ідей.
Важливим моментом дослідження історії економічної думки є ви¬явлення співвідношення між економічними теоріями та ідеологією. Ця проблема є особливо актуальною для пострадянських країн. Адже історія економічної думки, як і всі суспільні науки, була занадто ідео-логізованою. Деякі економісти пострадянських країн удаються тепер у іншу крайність. Намагаючись позбутись марксистського догматиз¬му та зайвої ідеологізації економічної теорії, вони заперечують будь-який зв'язок економіки та ідеології. Але ігнорувати цей зв'язок не¬правомірно. Це питання є предметом широких дискусій серед захід¬них економістів. Усі вони визнають роль ідеології, проте не всі одна¬ково визначають цю роль. Одні економісти заперечують наявність ідеологічних елементів у економічній теорії, інші — визнають ці еле¬менти як такі, що реально існують і є неминучими. Одні намагаються «звільнити» економіку від ідеології, інші — визнають функціональну роль ідеології і науки як знарядь соціального контролю.
Ті, хто заперечує роль ідеології в економічній теорії, твердять, що «чисту» економічну теорію можна використати для дослідження будь-якої економічної системи без огляду на її ідеологічну суть. Ін¬ші — навпаки, наголошують на необхідності враховування ідеоло¬гічних аспектів у економічному аналізі.
Як правило, радикальніш! економісти надають цій проблемі більшого значення. Ортодоксальні, або консервативні, — примен¬шують її роль. Крім того, є різні погляди й на саму суть ідеології:
західні економісти визнають її явищем групової, професійної свідо¬мості, а не особливою формою класової свідомості, як К. Маркс.
Й. Шумпетер визнавав вплив ідеології на економічну теорію, але вважав, що він не є суттєвим. Шведський економіст Г.Мюрдаль твердив, що політико-ідеологічні елементи неможливо усунути з економічного аналізу, хоч їхня роль у сучасному суспільстві посту¬пово зменшується. А відомий французький економіст, лауреат Но¬белівської премії (1988) Моріс Алле, навпаки, підкреслював поси¬лення політизації науки й наукової діяльності «через вплив ідеологічних концепцій, до якого б крила вони не належали». І саме тому економіка, на його думку, іще не є «справжньою наукою», оскільки «її вихідний матеріал тісно зв'язаний із інтересами та ідео¬логією»'. Англійські економісти Моріс Добб і Дж. Робінсон ствер¬джують, що економічна теорія неминуче має ідеологічний характер. Дж. Робінсон наголошує, що економічний аналіз відіграє основну роль у виправданні існуючого ладу. Американський економіст Пол Суїзі неокласичний економічний аналіз прямо називав однією зі стадій апологетики капіталізму. Польський економіст Оскар Ланге й американський Р. Хейлбронер наголошували на безпосередній за¬лежності економічних теорій від ідеології. І справді, якщо розгляда¬ти історичну еволюцію економічної думки, то зв'язок економічних теорій і ідеології простежується досить виразно.
А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних ін¬тересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багат¬ства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо по¬клав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.
Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робіт¬ничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робіт¬ничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.
Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із за¬кликами справедливішого розподілу, втручання держави в економі¬чні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин вла¬сності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність ін¬тересів, суперечності між трудящими й «експлуататорами». Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідо¬му й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добро¬вільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду-кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу — лише абсолютно.
Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу.
Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су-перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталіс¬тами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, мож¬ливе лише революційним шляхом.
Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів вироб¬ництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбача¬ла відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її іде¬ологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейт¬ральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеоло¬гією і її покликано покласти край іншим ідеологіям.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: дипломн, курсова, скачати доповідь, лабораторна робота, курсач, реферат з біології, КОНТРОЛЬНА, курсовая работа, доповідь з права., магістерська
Просмотров: 106 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно