Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Среда, 23.09.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Економічні погляди С. Сісмонді
[ Скачать с сервера (39.0 Kb) ] 24.02.2018, 18:51
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) — посі¬дає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатко¬вує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світо¬гляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти ка¬нонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією». Народився Сісмонді в родині протестантського пас¬тора в околицях Женеви. Службову діяльність розпочав у ліонсько¬му банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1880 p. знов повертається до Же-неви, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не ли¬ше економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику на¬укову спадщину.
Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 p. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відно¬шенні до народонаселення». Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він пе¬реконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».
Які ж нові ідеї проголошує Сіемонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У кла¬сиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ні¬би не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним ко¬ристуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлума¬чення політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».
Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як та¬кі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей. Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, іг¬норування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ста¬влячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником істори¬чної школи.
Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільст¬ва, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків.
Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення влас¬ності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промислово¬сті, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земе¬льна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників.
Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична еко¬номія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність ін¬тересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.
Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост¬рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч¬ного лібералізму, що її пропагували класики.
Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комуні¬зму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запрова¬дження робітничого законодавства.
Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді, як уже було ска¬зано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Сісмонді справді писав, що «праця є єдиним джерелом багатства...». Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вар¬тість товару визначається витратами праці на його виробництво.
Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке роз¬межування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.
Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як за¬соби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. На¬громадження капіталу, як і Сміт, він зв'язує з ощадливістю.
Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. «Прибу¬ток підприємця, — писав він, — становить часто не що інше, як по¬грабування робітників, котрих він використовує». Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.
Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі рен¬ти не дають.
Теорія відтворення і криз. Ця теорія е наріжним каменем еко-номічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробницт¬ва називає споживання, а суперечність між виробництвом і спожи¬ванням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не іс¬нує її у дрібному товарному господарстві.
Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталі¬зму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши, як і Сміт, вартість до суми доходів, він робить висновок, що для ре¬алізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво від¬повідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зме¬ншить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: курсач, курсова, реферат з біології, доповідь з права., скачати доповідь, магістерська, дипломн, курсовая работа, лабораторна робота, КОНТРОЛЬНА
Просмотров: 100 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно