| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Імунітети суддів
| [ Скачать с сервера (20.8 Kb) ] | 21.05.2017, 23:55 |
| Відповідно до ст. 1 Конституції України наша держава взяла курс на визнання себе демократичною, соціальною та правовою. Виходячи з того, що у ст. 8 Основного Закону проголошено одним з найголовніших атрибутів правової держави принцип верховенства права, забезпечення дотримання якого на практиці покладається здебільшого на суд, то з метою ефективного виконання ним функцій правосуддя Основний Закон гарантував, зокрема, недоторканність суддів. Разом із тим, ця конституційна гарантія, яка знайшла своє відображення у ст. 15 Закону України “Про судоустрій України”, значною мірою так і залишається декларацією. Такий висновок випливає з того, що український суд на сьогодні час поставлений на межу виживання, що, у свою чергу, провокує і щоденно генерує нові, все більш жорсткі та цинічні форми залежності суддів від високопосадовців — столичних чи місцевих. З цього приводу необхідно погодитися з позицією Д.М. Притики, який зазначає про те, що найголовніша проблема українського правосуддя полягає в тому, що воно й досі неефективно виконує своє головне завдання — захищати людину, її права та свободи. За часів проведення судово-правової реформи, яка почалася із здобуттям незалежності, судові органи не тільки не наблизилися до людини, а в деяких питаннях навіть і віддалилися від неї. Під час регулярних і палких баталій навколо сучасних проблем вітчизняної системи правосуддя, найбільш активні критики всю провину перекладають на суддів: мовляв, вони “погрузли у корупції”. При цьому, забуваючи тих, хто створив умови, що призвели до теперішнього стану правосуддя (Притика Д.М. Європейській правовій державі — незалежний суд // Вечірній Київ, № 230 від 8 грудня 2005 р.) Недоторканність суддів, як юридичний інститут і одна з гарантій незалежності суддів, заслуговує спеціального обговорення, тим більше, що ці питання мають велике значення та неодноразово були предметом тлумачення Конституційним Судом України. Недоторканність судді як одна із засад здійснення правосуддя — поняття багатогранне. У підтвердження цього слід підкреслити, що встановлення додаткових, порівняно з недоторканністю пересічної особи, гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб, зокрема і для суддів, має на меті насамперед створення належних умов для виконання покладених на них державою обов’язків та захист від незаконного втручання в їх діяльність. Тобто недоторканність суддів розглядається як гарантія, але більш високого рівня у порівнянні з недоторканністю, що встановлюється для всіх осіб-представників соціуму відповідно до принципу рівності прав і свобод громадян та їх рівності перед законом. Виходячи з цього, якщо права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод (у тому числі додаткові гарантії недоторканності особи) визначаються виключно законами України (п. 1 ст. 92 Конституції України), то гарантії вищого рівня, передусім для суддів, враховуючи виняток із загального принципу рівності прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, визначаються виключно Конституцією. Про це наголошено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), за змістом якого призначення недоторканності як складової незалежності суддів, є забезпеченням здійснення правосуддя. Отже, гарантії недоторканності суддів обумовлені специфікою їх професійної діяльності, яка полягає саме у здійсненні правосуддя. Обсяг гарантій Однак встановлення додаткових конституційних гарантій недоторканності для суддів може і не обмежуватися обсягом, який визначений у ч. 3 ст. 126 Конституції України та пов’язаний з неможливістю без згоди Верховної Ради України затримати чи арештувати суддю до винесення обвинувального вироку стосовно нього. Тому на законодавчому рівні, зокрема у ст. 13 Закону України “Про статус суддів”, передбачено, що недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи; проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді у разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки та інші гарантії недоторканності суддів, ухвалені цим Законом. 8 жовтня 1999 р. Верховна Рада України внесла зміни до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про статус суддів”, які суттєво звузили гарантії недоторканності суддів, зважаючи на приписи ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 126 Конституції України. Одночасно, Конституційний Суд України, констатувавши у своєму рішенні від 1 грудня 2004 р., що парламент, ухвалюючи 8 жовтня 1999 р. нову редакцію частин 2 ст. 13 Закону України “Про статус суддів”, порушив принцип неприпустимості зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, не зазначив у рішенні про неконституційність Закону від 8 жовтня 1999 р. | |
| Просмотров: 324 | Загрузок: 6 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |