| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Історичний розвиток вищих навчальних закладів в Україні XIX ст
| [ Скачать с сервера (260.7 Kb) ] | 20.05.2017, 23:31 |
| Вступ З початку XIX ст. у діяльності вітчизняних університетів починає набирати силу освітня тенденція. Вочевидь, це пов'язано із формуванням у 1-й пол. XIX ст. концепції державної освітньої політики, яка пріоритетним завданням вітчизняної вищої школи визначила підготовку висококваліфікованих кадрів для обслуговування державного апарату. Підтвердженням цього є вихід у 1809 p. указу, що вимагав від претендентів на чин колезького асесора витримати іспит в університеті. Університети поступово втрачають стан установ "чистої науки", а на перше місце виходять функції управління системою народної освіти, підготовки педагогічних кадрів, інтелектуальної та державної еліти. Університети, як центри навчальних округів, сприяють швидкому розширенню мережі гімназій, ліцеїв, повітових і комерційних училищ, шкіл. Створені при університетах педагогічні інститути вперше в історії університетської педагогічної освіти порушили питання про спеціальну підготовку вчителів як в умовах очної форми, так і екстерном. Учені й провідні викладачі університетів активно допомагають школі, освіті, народу. При університетах організовуються курси для вчителів гімназій, проводяться перші вчительські з'їзди. Створені вченими університетів наукові товариства включають не тільки викладачів університетів, але й учителів, широку педагогічну громадськість. 1. Історичний розвиток вищих навчальних закладів в Україні XIX ст. . У XIX ст. в Україні виникає низка середніх навчальних закладів, університетів і спеціалізованих вищих навчальних закладів, формуються наукові школи. Проте забороняються закордонні відрядження, викладання українською мовою, виписування з-за кордону навчальних посібників, наукової літератури, періодичної преси. У другій половині XIX ст., після відміни кріпацтва, промисловість, що розвивалася, вимагала грамотних робітників, і багато прогресивно мислячих людей з різних шарів суспільства усвідомлювали необхідність не тільки культурної освіти, а й освіти народу. У зв'язку з цим починається бурхливий розквіт різних форм освіти дорослих і як результат – зародження андрагогічних ідей і поява терміну „андрагогіка” (1833 р.), що позначає науку про закономірності освіти дорослих[1]. Це відбувається на основі антропологічної філософії, яка висуває на перший план людину як суб'єкта пізнання і діяльності, що усвідомлює свої освітні і культурні потреби, прагне до саморозвитку і духовно-етичного вдосконалення. Колоніальний стан Галичини в Австрійській імперії був бар'єром для розвитку освіти, науки і культури. Проте й у цих умовах деякі випускники університету та його вчені робили все можливе для розвитку досліджень у галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Так, вихованець університету Й. Могильницкий підготував першу в Галичині граматику української мови. У 1849 році в університеті було засновано кафедру української мови і літератури, керував якою український філолог, поет, етнограф та історик Я. Головацький[1]. У 1809 p. засновано Київську гімназію; згодом (1811) її було віднесено до вищих навчальних закладів. У 1805 p. відкрито Харківський університет. Харківський університет до 1834 p. був центром організаційно-методичного управління народною освітою в Україні і на півдні Росії. До початку 60-х років XIX ст. Харківський університет підготував більше 3200 лікарів, юристів, педагогів. Серед його випускників більше 550 працювали викладачами в середніх навчальних закладах, близько 80 - професорами вітчизняних університетів і ліцеїв [4]. У першій чверті XIX ст. виникли привілейовані навчальні заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя Ї.А. Безбородька в Ніжині (1820). Після польського повстання 1830-1831 pp. Кременецький ліцей було закрито. У 1834 p. створено Київський університет. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів відкривалися станові жіночі навчальні заклади - інститути шляхетних дівчат у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 p. почав функціонувати Новоросійський університет в Одесі. У 1870 році в Чернівцях відкрито вчительську чоловічу гімназію, а 7 грудня 1874 року створено Чернівецький університет. Учителів для повітових училищ, церковнопарафіяльних шкіл, вищих початкових і міських училищ готували вчительські інститути. Перший вчительський інститут було створено у Глухові (1874). До 1914 p. в Україні нараховувалося 26 учительських семінарій і 6 вчительських інститутів [1]. Розвиток капіталізму, боротьба прогресивної громадськості зумовили подальше зростання вищої школи. В Україні центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів для середніх шкіл, лікарів, юристів та інших фахівців стали Харківський, Київський і Новоросійський (м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875), на західноукраїнських землях -Львівський і Чернівецький університети. Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний інститут (ї 885), Київський політехнічний інститут (1898), Єкатеринославське вище гірниче училище (1899), Львівський політехнічний Інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897) та ін. Функціонували вищі жіночі курси в Києві (1878), Одесі (1906), Харкові (1913), жіночий медичний інституту Києві (1907). У СРСР (за зразком Російської імперії) віддавали перевагу класичній німецькій (гумбольдтівській) моделі університету, найкраще пристосованій до підготовки державних службовців та інженерів–дослідників, виплекали акцентовану на викладанні природничо–математичних дисциплін середню загальноосвітню школу і відносно просту систему вищої освіти з п’ятирічною тривалістю навчання та єдиним видом диплома загальносоюзного зразка. Жорстке та дріб’язкове централізоване планування обумовило надмірне подрібнення предметних областей і створення чисельних вузьких спеціальностей. [1] Вищі навчальні заклади: Поряд зі Львівським, Харківським і Київським університетами протягом другої половини XIX ст. почали діяти кілька нових. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі відкрито Новоросійський університет, що було зумовлене зростанням освітніх потреб півдня України. Одночасно цей університет став вищим навчальним закладом для слов'ян усього Балканського півострова. В університеті працювали три факультети: історико-філологічний, фізико-математичний і юридичний. Університет став координаційним центром для науковців півдня України завдяки створенню при ньому кількох наукових товариств: природничого, юридичного, історико-філологічного. Із 80-х років XIX ст. Новоросійський університет став ініціатором проведення наукових з'їздів: природничого, археологічного, статистичного, сільськогосподарського та ін. У 1875 р. засновано Чернівецький університет [5]. Потреби промислового розвитку зумовили необхідність відкриття в останній чверті XIX ст. двох політехнічних інститутів — у Львові та Києві, технологічного в Харкові, гірничого в Катеринославі, двох ветеринарних інститутів у Харкові та Львові, сільськогосподарського в Одесі. На базі ліцею князя О. Безбородька в Ніжині почав діяти Історико-філологічний інститут. У всіх цих навчальних закладах студенти навчалися нерідною мовою, тому більшість із них поступово втрачала зв'язок зі своїм народом. Винятком були кафедра історії України у Львівському університеті, відкрита в 1894 р. (очолював М. Грушевський), і кафедра української мови та літератури в Чернівецькому університеті (очолював С. Смаль-Стоцький). Із запровадженням демократичного статуту в 1863 р. університети ставали не лише інтелектуальними центрами, а й вогнищами нових суспільних ідей. Вони мали широку автономію й мало залежали від державного чиновництва. Тому статут 1884 р. ліквідував університетську автономію, відновивши державний контроль за думками й поглядами професорів і викладачів [3]. 2. Характеристика основних форм організації навчання у вищій школі XIX ст. . Форми організації процесу навчання розкривають через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються за допомогою різних шляхів керування діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання [2]. | |
| Просмотров: 451 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |