Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Среда, 21.04.2021


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Козацька Україна
[ Скачать с сервера (239.0 Kb) ] 14.02.2018, 22:07
Козацький період в історії України (ХVІ – ХVІІІ ст.) надзвичайно важливий для розуміння складних державотворчих і націєтворчих процесів, що відбувалися на наших землях протягом багатьох століть, і які, на жаль, залишаються незавершеними ще й тепер, на межі ІІ і ІІІ тисячоліть.
Вивчення цього періоду розпочинаємо із Люблінської унії 1569 р., коли з утворенням Речі Посполитої майже всі українські землі відійшли до Польщі. Під впливом польсько-католицької експансії розпочалося посилення негативних і небезпечних для українців тенденцій у різних сферах суспільно-політичного, економічного і національно-релігійного життя.
Завдяки потужному спалаху національно-визвольної боротьби, що його М.Грушевський назвав “першим українським відродженням”, наші предки зуміли відстояти своє природне право на державно-політичне самовизначення. У Центрально-Східній Європі у середині ХVІІ ст. з’явилося нове державне утворення – Військо Запорозьке. Провідна роль у ньому належала козацтву, яке сформувалося в окрему суспільно-політичну верству. Козацтво стало виразником прагнення народу до свободи і незалежності, але внаслідок багатьох обставин воно не змогло бути достатньо внутрішньо сконсолідованим, як також і послідовним у боротьбі за вольності і права всього українського суспільства та за необхідні соціально-економічні перетворення у державі. Цим сповна скористалися сильніші сусідні країни, які у міжнародних договорах закріпили розподіл українських земель, а згодом ліквідували і саме козацтво.
Необхідно пам’ятати, що козацько-гетьманська держава творилася в складних умовах затяжної і кривавої боротьби за національне виживання в епіцентрі масштабного протистояння різновекторних цивілізаційних, релігійно-політичних та культурних традицій Заходу і Сходу. Тут перехрещувалися впливи та інтереси католицизму, православ’я, мусульманських і протестантських країн. Відповідним чином формувався менталітет “козацької нації”, яка завжди змагала до волі, але ніколи не була єдиною.
У ХVІІ- ХVІІІ ст. впливи козацтва поширилися практично на всі українські етнічні землі, але не всі вони входили до складу Війська Запорозького. Поза межами козацько-гетьманської держави залишалися значна частина Поділля і Волині, Галичина, теперішні Буковина і Закарпаття та ін. Однак центральною у цьому періоді була ідея козацького державотворення і саме реалізації цієї ідеї у Наддніпрянській Україні приділена основна увага у посібнику.
Тексти лекцій з історії козацької України продовжують тематику попереднього випуску під назвою “Україна давня і середньовічна” (теми 1-3). Конспект-довідник “Україна козацька” (4 і 5 теми) підготували: В.І.Цибульський (“Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ – середині ХVІІ ст. Держава Богдана Хмельницького”) і В.М.Гром (“Козацьке державотворення та становище українських земель у 2-й половині XVII–XVIII ст.”). Хронологічний довідник, список джерел і літератури опрацював В.М.Гром. Йому ж належить загальна редакція та упорядкування усього тексту роботи.

Тема 4.
Національно-визвольний рух у другій половині ХVІ - середині ХVІІ ст.
Держава Богдана Хмельницького

1. Люблінська (1569 р.) і Берестейська (1596 р.) унії. Княь К.-В. Острозький.
2. Козацькі війни наприкінці XVI ст.
3. Гетьман П.Сагайдачний та його доба.
4. Козацько-селянські повстання у 20-30-тих роках XVII ст.
5. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.
Утворення козацько-гетьманської держави.

Джерела: Боплан Г.Л. де. Опис України. – К., 1990 (Львів, 1990)
Літопис Самійла Величка. – К., 1991
Літопис Самовидця. – К., 1971
Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992
Універсали Б.Хмельницького / І.Бутич, І.Крип’якевич. – К., 1998
Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – К., 1993

1. Люблінська (1569 р.) і Берестейська (1596 р.) унії. Князь В.-К. Острозький
Люблінська унія 1569 р. – угода про об’єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством у єдину державу Річ Посполиту (“справа народна”). Об’єднання було вигідне, насамперед, Польщі, і, щоб схилити на свій бік литовську, українську та білоруську шляхту, польський король Сигізмунд ІІ Август надав їм деякі привілеї, а тим, хто виступав проти унії, пригрозив суворими репресіями. Врешті угоду було укладено: до Польщі відійшла Волинь, Брацлавщина, частина Поділля й Київщина. Литва зберегла за собою право на свої державний герб і печатку, законодавство, міністрів, військо, фінанси й адміністрацію. Натомість спільними ставали володар, сейм і сенат, монета, зовнішня політика, право землеволодіння на території всієї держави.
Після унії, як про це писав М. Грушевський, Литва втратила всяке значення як окрема держава і стала частиною держави Польсько-Литовської. На українських же землях від унії виграла лише місцева шляхта, яка була зрівняна у своїх правах із шляхтою польською. Повсюди встановлювалася всеосяжна система політичного, економічного та духовного поневолення народу, відбувався “занепад українського життя”. Польські пани примусово запроваджували католицизм, закривали православні церкви, осередки української культури та освіти. У відповідь на створення магнатсько-шляхетської Речі Посполитої в Україні розгортається та шириться національно-визвольна боротьба народних мас, що вилилася наприкінці XVI ст. у селянсько-козацькі війни під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка.
Таким чином, Люблінська унія погіршила загальну ситуацію в Україні. Але, як зауважив І.Крип’якевич, “при всіх негативних наслідках дала принаймі одну користь, що всі українські землі були злучені в одну цілість”, між ними не стало кордону, а це сприяло консолідації українського народу.
Берестейська церковна унія 1596 р. – на Берестейських соборах того року сталася визначальна подія: єдина православна церква розкололася на дві – традиційну православну та нову уніатську, або як її почали пізніше називати – греко-католицьку. Київська митрополія, зберігаючи всі свої обряди, звичаї, права та привілеї, розірвала зв’язки з Константинополем і об’єдналася з Римом, підпорядкувавшись папському престолу.
Один із найвпливовіших українських магнатів, князь Костянтин Острозький, ще за два роки до цієї події розробив свої “артикули” – умови на яких українська церква могла піти на об’єднання: збереження обряду, заборона католикам забирати православні церкви, заборона переходити на латинський обряд, зрівняння православного духовенства в правах із католицьким, повідомлення в справах унії патріархів, повідомлення про те Москви й Молдавії, поліпшення внутрішніх справ православної церкви та відкриття шкіл для православного духовенства. Але оскільки ці “артикули” не були проголошені на Соборі, князь обурився й виступив проти такої таємної та односторонньої ініціативи українських єпископів.
В цілому завдання, що їх мала вирішувати унія, можна визначити таким чином:
1. Унія з Римом мала ліквідувати церковний розлад у Київський митрополії;
2. Унія в умовах латинізації та полонізації мала зберегти східний обряд віросповідання, що забезпечувалося спеціальною папською буллою;
3. Унія мала припинити процес окатоличення й ополячення українського народу та сприяти пробудженню національної свідомості;
4. Унія мала захистити українську мову, як найважливішу національну ознаку;
5. Унія мала створити передумови для появи національної інтелігенції. Формальне зрівняння в правах із католиками відкривало для українського духовенства можливість здобувати середню та вищу освіту;
6. Нова церква мала стати виразником та захисником інтересів свого народу за відсутності української держави;
7. Нарешті, унія оцінювалася польським урядом та папським престолом, як реальна можливість розширити сфери впливу католицької церкви, стабілізувати суспільно-політичну ситуацію в Речі Посполитій, а в перспективі окатоличити й колонізувати український народ, інші національні меншини.
Уніатська віра сама по собі не була чимось шкідливим, але методи якими вона впроваджувалася, силовий тиск з боку керівництва Речі Посполитої на чолі з королем, який в універсалі від 15 грудня 1596 р. проголосив, що рішення саме уніатського собору є обов’язковим для всіх віруючих, фактично ставив православну церкву поза законом, закріплюючи за прибічниками унії церковні посади, монастирі та їх землі. Саме тому Берестецька унія, задумана як інструмент порозуміння, призвела до сильного протистояння, стала символом розбрату, ворожнечі і насильства.
Слід зазначити, що якщо значна частина української шляхти перейшла до римсько-католицького табору, та на захист православної віри піднялася нова сила українського суспільства – козацтво.
Князь Василь-Костянтин Острозький (1527-1608 рр.). Молодший син славного лицаря та оборонця православної церкви, гетьмана Литовського, князя Костянтина. Національна стійкість останнього, як писав П. Куліш, значила багато для нашої Руси. Цю національну стійкість та тверду православну віру набув від батька його син, князь Василь-Костянтин Острозький, який і підняв славу своїх предків на найвищий щабель.
Василь-Костянтин Острозький зібрав у своїх руках величезне багатство – йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл. Увесь XVI вік пішов на подальше розширення маєтностей та придбання нових земель. В 24 роки він став старостою Володимирським і воєводою Волинським, з 1560 р. – воєводою Київським. Піклуючись про захист від татарських набігів, він сприяв укріпленню, обновленню та перебудові пограничних замків, збільшенню залог, організації розвідувальної служби з невеликих кінних відділів – польових страж, що стояли на татарських шляхах. Свою резиденцію, місто Острог, воєвода сильно укріпив, обніс замкову гору муром і поробив міцні башти. Не раз він ставав на чолі війська і переможно бив ворога. Так, у 1575 р. він розбив татарських нападників під Синявою, у 1577 р. – під Дубном, а в 1578 р. – під Острогом.
Князь був великим шанувальником науки, освіти і мистецтва та щедрим меценатом. У 70-х рр. XVI ст. своїм коштом він започаткував школи у Києві, Турові, Володимир-Волинському. Він заснував також Острозьку академію – першу вищу школу в Україні, важливий осередок європейської науки.
Під патронатом князя в академії працювали видатні педагоги та вчені: Герасим Смотрицький, Дем’ян Наливайко, Тимофій Михайлович, Василь Суразький, Діонісій Палеолог, Кирило Лукаріс та інші. Учнями її були майбутній гетьман Петро Сагайдачний, архієпископ Мелетій Смотрицький, чернець Іов Княгинський, ієромонах Киприян та багато інших, які були знані не тільки на український землі, але й далеко за її межами.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: доповідь з права., магістерська, курсач, курсовая работа, курсова, дипломн, скачати доповідь, КОНТРОЛЬНА, скачать реферат, лабораторна робота
Просмотров: 114 | Загрузок: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно