Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Понедельник, 26.07.2021


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Країни Центральної та Східної Європи 1945 – 1994рр
[ Скачать с сервера (96.0 Kb) ] 06.02.2018, 00:59
План
1. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1944 / 1945 – 1947 / 1948 роках. Їх наслідки.
2. Болгарія.
3. Великобританія.
4. Іспанія.
5. Італія.
6. Канада.

1. Соціально – економічні та політичні перетворення в 1944 / 1945 – 1947 / 1948 роках. Їх наслідки.

Післявоєнні перетворення в країнах ЦПСЄ радянська історіографія розглядала раніше як революції, котрі в більшості країн в своєму розвитку пройшли два етапи: народно-демократичний та соціалістичний. Якщо з твердження про етапи можна погодитися, то говорити про революції приходиться із знаком мінус, хоча в перетвореннях 1944/1945 – 1947/1948рр. простежуються позитивні і негативні моменти. Позитивним, безперечно, був післявоєнний процес формування широкого спектру політичних партій, що свідчило про наявність демократичних начал в суспільному розвитку країн ЦПСЄ. Водночас йшло становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. В Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Прогресивним явищем також слід вважати аграрну реформу. Хоча насторожувала її крайня зарадикалізованість. По суті реформа в такій формі була спрямована проти розвитку ринкової економіки на селі: маса власників дрібних і найдрібніших селянських господарств, на думку комуністів, повинна була переконатися в необхідності колективізації. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії і відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Югославії та Албанії.
Разом з цим здійснювалися й інші перетворення, котрі об’єктивно вели до насадження тоталітарної системи комуністичного типу (лівототалітарна система) в країнах ЦПСЄ. Проведена в кілька етапів безоглядна, огульна націоналізація банків, шахт, рудників, фабрик, заводів, транспорту, нарешті середных та дрібних підприємств правела до присвоєння та монополізації державою власності. Знищення ринкової економіки та економічної свободи спричинило зростання політичної свободи, означала ліквідацію існуючої соціально-класової структури суспільства. Зникали власники і пов’язані з ними категорії населення: великі та середні землевласники, промисловці та підприємці тощо. В наслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії – конкуренти комуністів. У відповідності з новою соціально-економічною структурою формувалася і зміцнювалася державна влада, котра уособлювала насамперед нічим не обмежену владу комуністичних партій, їх лідерів. Преставницька демократія з її вільними виборами повсюдно зникає. Народні фронти, котрі певний час служили комуністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення одноособої влади компартій, перетворилася в чисто символічну прикрасу диктатури, а їх учасники, партнери комуністів, розіграні і ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стають силові структури, насамперед репресивні секретні органи.
Дві тенденції в країнах ЦПСЄ в повоєнний час.
Суть народної демократії
Таким чином, прогресивні можливості, які були закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані внаслідок відомих причин, хоча в перші після воєнні роки в країнах ЦПСЄ навколо питання вибору шляху боролися дві тенденції: демократична і тоталітарна. Боротьба між прихильниками тої і другої
не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії всюди супроводжували встановлення системи тоталітаризму. В Чехословаччині – це лютневий комуністичний переворот 1948 року, в Угорщині – розгром “Угорської спільності” і фізичне усунення керівників найбільш сильних партій – опонентів комуністів – Партії дрібних сільськихгосподарів та Соціал-демократичної партії, в Румунії – відкритий терор проти “історичних” партій: Націонал-царністської та Націонал-ліберальної, в Польщі – кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків.
Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, отримала назву народної демократії. Її в 1944 році придумав Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Але у жонглюванні цим терміном він не був першим.

Спільності та відманності політичних режимів СРСР та соціальстичних країн ЦПСЄ. Становлення міждержавних взаємин

На 1948-1949 роки із завершенням націоналізації та розгромомполітичних сил опозиції в країнах ЦПСЄ насаджується тоталітарна система, що на довгий час стало трагедією народів регіону.
Тоталітаризм в країнах народної демократії мав певні відмінності від радянського тоталітаризму, хоча тоталітарна система кожної окремої країни мала й свої специфічні характерні риси. Деякі з них служили комуністичним лідерам колись демократичних країн як прикриття від критики з боку Заходу. Проте імітація багатопартійної системи в Польщі, НДР та Чехословаччині навряд чи когось могла ввести в оману оскільки визнння дозволеними партіями керівної ролі комуністичної партії в суспільстві, окрім гіркої іронії, нічого більше викликати не могло.
Відмінністю було також визнання селянської трудової власності на землю, що помішало комуністам в деяких країнах (Польща, Югославія) здійснити колективізацію сільського господарства. Причини, котрі заставили комуністів піти на цей крок, були скоріше історичними, аніж ідеологічними. На відміну від Російської імперії, де віками панували общинна власніть на землю з її частими переділами, в наслідок чого не виробилася психологія земельного власника, в означених країнах традиційно закріпилась індивідуальна приватна власність на землю.
Мали місце відмінності в ступені націоналізації приватної власності. Якщо в Росії після 1917 р. націоналізували навідь велосипеди, якщо вони належали так званим буржуасним елементам, то в НДР, Польщі, Угорщині, Югославії в значній мірі функціонувала дрібна приватна власність, хоча її можливості і ріст були обмежені найрізноманітнішими адміністративними заборонами тощо.

2. Болгарія

Болгарія в 1944 – 1948 рр.
Уряд філова 1 березня 1941 р. підписав угоду про приєднання Болгарії до Троїстого союзу, чому при сприянні Німеччини передував поділ Добруджі між Болгарією та Румунією 7 вересня 1940 р. Потуги радянської історіографії доказати, що Радянський Союз прагнув недопустити угоди між Болгарією та Німеччиною, - несерйозні, оскільки після підписання пакту про ненапад, секретних протоколів 23 серпня 1939 р. та договору про дружбу 28 вересня 1939 р. між Сталіним та Гітлером наступило зближення та взаєморозуміння. Мало значення й те, що до війни економічно Болгарія орієнтувалася на Німеччину. Внаслідок кардинальних змін воєнно-стратегічної ситуації в Центральній та Південно-Східній Європі, болгарське керівництво було поставлено перед трудною ділемою і попала в сферу притягання фашистської Німеччини. Саму акцію приєднання до фашистського блоку болгарське суспільство сприйняло неоднозначно, про що свідчить неучасть Болгарії, як стателіта Німеччини, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті та поява руху Опору у формі Вітчизняного фронту (1943 р.), куди ввійшли ліві та центриські партії – Болгарська робітнича партія, ліве крило СДП, ліве крило Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), група “Звено”. Як першочергові завдання програма Вітчизняного фронту ставила визволення країни від фашистів, вступ в антигілерівську коаліцію, встановлення в країні народної влади. Що розумілося під останнім, мабуть, добре було відомо лише фундаторам із закордонного бюро ЦК БКП, що знаходилось в Москві.
На кінець літа 1944 р. внаслідок Яссько-Кишинівської операції Червоної Армії загальна обстановка на Балканах різко змінилася. Напередодні болгарське керівництво стало спішно зондувати можливості появи в Болгарії військ США та Великобританії. Однак остнні не мали бажання ускладнювати відносини з СРСР та ослабляти непогодженими діями антигілерівську коаліцію. Спільний ворог був ще далеко не повержений.
Розгром німецьких військ в Румунії привів до виходу Червоної Армії на болгарський кордон. 5 вересня 1944 р. Радянський Союз оголосив війну Болгарії, а 8 вересня війська 3 Українського фронту під командуванням маршала Б. Толбухіна форсували Дунай. Болгарська армія опору не чинила. Населення зустрічало радянські війська оркестрами та квітами. Монархо-фашистський режим не мав соціальної опори в країні. А тому повстання 9 вересня в Софії, що відбувалося під антифашистськими загальнодемократичними гаслами, перемогло дуже швидко: останній фашстський уряд К. Муравієва впав. В той же день К. Георгієв, лідер групи “Звено”, що представляла ліберально настроєну частину буржуазії та передове офіцерство, сформував уряд Вітчизняного фронту.
Комуністи, котрі верховодили у Вітчизняному фронті, спочатку воліли за краще, щоб не сполохнути передчасно своїх тимчасових союзників по ВФ та заспокоїти США і Великобританію, трималися в тіні і демонстрували водночас, що вони за широку коаліцію як доказ демократії та влади народу. Однак, ключові міністерства – внутрішніх справ та юстиції – прибрали до своїх рук. Так само комуністи захопили керівництво Національним комітетом ВФ, який факти-

чно здійснював широку контрольно – координуючу діяльність, котра зачипала всі сторони політичного життя, в тому числі й вирішального впливу на уряд. Під його опікою знаходилися місцеві комітети ВФ, за якими хоч і не було визнано статусу органів влади, але наділені абсолютними контрольними функціями, фактично були такими в перші повоєнні роки. Вирішальну роль в цих комітетах грали комуністи.
Вибори в Народні збори. Прийняття “класової”
конституції
На виборах в Народні збори в листопаді 1945 р., котрі не були вільними, переміг, зрозуміло, ВФ. Уряд знову очолив К. Георгієв. Перші зони, прийняті Народними зборами, - закон проти реакції, про конфіскацію майна, нажитого перед війною і вході її, про ліквідацію монархів – свідчили про розгортання широкого наступу на хилі пагінці демократії, посилення терору та свавілля. Адже під закон про реакцію можна було підвести будь-кого неугодного. 15 березня 1946 р. була проголошена республіка.
22 листопада 1946 р. головою уряду став Г. Димитров, і це означало, що шлях до так званої диктатури пролетарату розчищався швидко і ефективно, а комуністи переходили до монопартійної влади в країні. В значній мірі завдяки Димитрову Болгарія, як ніхто, послушно слідувала радянській моделі тоталітаризму.
Курс на встановлення в країні тоталітаризму закріпила прийнята в грудні 1947 р. нова конституція, згідно якої вся влада “переходила” до рук народу, властність ставала народною, а земля того, хто її обробляє. Комуфляжні лозунги та стереотипи прикривали тоталітарний характер влади нових правителів, номенклатурний режим партійних та державних чиновників. Так звана народна власність стала працювати на задоволення їх інтересів. Таким чином заходи, проведені в 1946-1947 рр. в Болгарії, в кінцевому результаті привели до тоталітаризму, хоча комуністична пропаганда подавала їх як заходи, що здійснюються в інтересах народу.
Болгарія та перебудова в СРСР
Горбачовська перебудова та економічна криза II половини 80-х років спонукали болгарське керівництво до манервів в межах системи. В 1986 р. всі галузеві міністерства були скасовані, а Державний плановий комітет перетворено в Державну планову комісію. В січні 1989 р. прийнято рішення про скорочення видатків на оборону.
Горбачовська перебудова Живкову та оточенню явно була не до вподиби. В березні 1988 р. на прийомі молодих письменників в своїй резиденції Т. Живков буквально вибухнув на одне із запитань: “Про що говоримо? Про перебудову в Радянському Союзі? Та вона як тайга, вверху шумить, а внизу нічого не чути. Там піднімається брудна політична піна. І ми не дозволимо переносити цю брудну політичну піну на вас”. Відмова СРСР від ролі сторожа соціалізму вибивала головну опору з-під тоталітарних режимів країн ЦПСЄ, в тому числі й Болгарії.

3. Великобританія

Наслідки війни для Англії. Внутрішня
та зовнішня політика лейбористів

Друга світова війна для Англії була тріумфом і трагедією. З одного боку, Англія була в числі переможців, а здругого, - перемога виявилася “пірровою”. Англія втратила 25 % національного багатства, 30% торгового флоту, зовнішній борг складав 3,335 млрд. ф.с. Послабились зв’язки з колоніями. В 1947р. експорт США в британські колонії на 70% перевищував англійський.
Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко. Ріст виробництва складав не менше 6% на рік. Уже в 1947р. англія досягла довоєнного рівня виробництва. Її доля в промисловому виробництві капіталістичного світу склала 11,9%. Швидкість післявоєнній відбудові сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначалися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1946, 1951 рр.) дуже скоро змусили вдаватися до системи державного регулювання економіки.
На виборах 1945р. перемогла лейбористська партія, котра нарахувала в той час 3 млн. осіб, причому 80% всієї чисельності давали колективні члени – тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927р., котрий обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. В пропагандистській діяльності лейбористи використали також популярний тоді лозунг переростання капіталізму в соціалізм шляхом реформ. Прем’єр-міністром став К. Еттлів. А герой війни, не тільки знаменитий, але й великий політик, як тільки минув час “національної кризи” перестав бути главою уряду. Чому так? Невдячність співвітчизників Черчілля? Мабуть, головна причина була в тому, що англійці прагнули перемін в економіці та політиці.
Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала в двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдасться втримати в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так в 1947р. стався поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), в 1948р. права домініона отримав Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золотий берег, Нігерія), Азія (Малайя) англійці вдалися до воєн з метою збереження колоніальних володінь.
Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної політики на європейському континенті – ролі арбіта. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що Британії довелось визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, котрі повинні були протидіяти просуванню комунізму на європейському континенті. Великобританія прийняла план Маршалла (1947р.), стала членом Західноєвропейського союзу (1948р.), НАТО (1949р.). Черчілль називав сталінізм варварством, яке несло страшну катастрофу Європі. Така обстановка

примусила Великобританію взяти участь в гонці озброєнь, переозброєнні Німеччини тощо.
Сучасна Великобританія
1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія. Однак місце прем’єр-міністра посіла не знаменита М. Тетчер, а її соратник по партії Джон Мейджор, котрий в економіці та політиці притримувався курсу взятого уряду Тетчер. Економічні труднощі світового співтовариства з початку 90-х років охопили також Великобританію. Сповільнилися темпи росту виробництва. Згідно даних за 1993р., рівень продуктивності праці в британській економіці відстає від анологічних показників у Франції на 25%, у Німеччині – на 30%, в Японії – 30-40%, у США на 50-60%. Скорочується кількість робітників, зайнятих у промисловості. Окремі галузі для підтримки конкурентноздатності на світовому ринку вимагають дотацій. Так вугільна промисловість щороку потребує 18 млрд. ф.с. Парламентська опозиція, очолювала лейбористом Джоном Смітом, гострій критиці піддає консерваторів та їх лідера Мейджора.
Одна з гострих внутрішніх проблем сучасної Англії – расова. Прикмета сучасної Англії – присутність багатьох виходців з колишніх британських колоній. Їх кількість з 0,2% населення в 50-х роках виросла до 5% на початку 90-х років. Націоналісти з Британської національної партії стверджують, що джерелом всіх бід британців є кольорові емігранти. Однак, прагнення ультраправих завоювати довір’я з допомогою гасла “Британія для британців” особливого успіху не мають.
Незважаючи на те, що Великобританія з повоєнного другого перемістилася на 6 місце у світі за обсягом ВНП (у 1989р. він становив 830 млрд. дол.), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу. Складаючи лише один відсоток земної суші, Великобританія володіє значним національним багатством та потужним потенціалом науково-технічних досліджень. По інвестиціях за рубежем – 15% всіх світових капіталовкладень – випереджує Японію, ФРН, та Францію. 5,5 млрд. дол. щороку дає туризм. В 1994р. Англія з’єдналася з Францією тунелем, котрий проритий під Ла-Маншем.
В сільському господарстві 3% працездатних задовільняє до 75% потреб в продуктах харчування. В країні 243 тисячі фермерів, 180 тис. з них є членами збутових та постачальницьких кооперативів, чільною організацією яких виступає створена ще в 1944р. Асоціація сільськогосподарських кооперативів, котра займається питаннями встановлення цін, заключенням договорів тощо. Продуктивність в сільському господарстві за останні 20 років виросла в півтора рази. Англія, про яку кілька десятиріч тому писали, що вона їсть свої продукти лише 3 місяці на рік, зараз ввозить все менше і менше сільськогосподарської продукції.

4.Іспанія
Ісранія в перші після воєнні роки

Уроки війни франкістська Іспанія підтримувала фашистську Німеччину. З Іспанії йшли поставки стратегічної сировини, іспанська “голуба дивізія” добровольців воювала на радянсько-німецькому фронті. Вкладення грошей під час війни у важку та військову промисловість обернулося труднощями у виробництві предметів першої необхідності та продовольчих товарів. Скрутну ситуацію поглиблювала міжнародна ізоляція фашистського режиму. Лише на початку 50-х років іспанська економіка досягла рівня 1935р.
Режим Франко шукав вихід в обережній та поступовій лібералізації суспільного життя. 17 липня 1945р. була проголошена Хартія іспанців – основний закон про права та обов’язки громадян. Правда Хартія містить цілий ряд застережень. Так, право на створення організацій обумовлювалось збереженням “основних устоїв держави”, тобто йшлося про незмінність існуючої диктатури. Все ж, до складу іспанського уряду поряд з “Іспанською фаланогою” – фашистською партією генерала франко – були включені представники організації “Католицька дія”, котру очолював А. Мартін Архато.
На фоні загальної відрази у світі до фашизму ставлення демократичних країн Заходу до режиму було негативним. В грудні 1946р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція, котра рекомендувала країнам-членам ООН відкликати з Іспанії своїх послів і не прийняти її в ООН. Лише Португалія та Аргентина зберегли з Іспанією попередні взаємини.
Міжнародна ізоляція змусила Франко вдатися до пом’якшення існуючого режиму. В квітні 1947р. була створена Вища королівська рада, а в травні проведено референдум про державний устрій Іспанії. Більше 14 млн. іспанців висловилися за відновлення монархії, вбачаючи в королі символ єдності нації та можливість покінчити з фашистською диктатурою. Проте Франко залишив за собою посаду довічного глави держави. Цей захід диктатора на Заході був розцінений як перші кроки на шляху до демократії. З другого боку, західні політики прийшли до висновку, що впливати на іспанське керівництво набагато легше і позитивніше, не розриваючи зв’язки. І в 1949р. західні посли повернулися до Іспанії. Згідно договору від 26 вересня 1953р. про оборону, економічну допомогу та взаємну безпеку на території Іспанії США отримали військові бази, а наприкінці 1955р. Іспанія стала членом ООН.
Початок демократизації. Іспанська специфіка переходу до демократії
З середини 70-х років почався поступовий, але неухильний процес переходу Іспанії до демократії. В боротьбі проти ультралівих та ультраправих елементів легалізувалися політичні партії. Проте не обійшлось без спроб взяти владу шляхом заколотів (1978, 1981), котрі провокувала армія, на рахунку якої за останні 150 років 30 путчів.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: КОНТРОЛЬНА, дипломн, скачать реферат, доповідь з права., магістерська, курсовая работа, курсова, скачати доповідь, лабораторна робота, курсач
Просмотров: 134 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно