Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Вторник, 07.04.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Ліберально-буржуазна економічна думка в пореформений період
[ Скачать с сервера (54.0 Kb) ] 27.02.2018, 02:57
Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження ка-піталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і україн¬ська національна буржуазія та її ідеологи.
Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали, головним чином, ліберали. Український ліберально-буржуазний рух як суспі¬льна течія сформувався після реформи 1861 p. Він був породжений тими самими суспільно-економічними умовами, що й ліберально-буржуазний рух у Росії, тому за своєю суттю не відрізнявся від ньо¬го. Проте напівколоніальне становище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні риси, властиві цьому рухові. Зро¬стаюча економічна могутність української буржуазії і національні обмеження з боку царизму й російських панівних класів робили її опозиційною до самодержавства.
Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інте-лігенцією, яка гуртується у так званих громадах — своєрідній орга-нізаційній формі руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харко¬ві, Чернігові, Полтаві та інших містах України.
Спочатку громади охоплювали широкі кола як ліберальної, так і демократичної інтелігенції. У 70-х pp., із посиленням революційно¬го народницького руху в країні, значна частина революційне налаш¬тованої молоді, яка групувалась у громадах, включилась у револю¬ційну боротьбу народників. Київська громада розкололась на «Ста¬ру громаду» і «Молоду громаду».
Активними діячами «Старої громади» в Києві були В. Б. Ан¬тонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, К. М. Михальчук, П. I. Житецький, В. Л. Беренштам, М. В. Лисенко, О. О. Русов, М. П. Старицький, П. А. Косач, В. А. Рубінштейн та інші.
Діяльність громад мала, головне, культурницький характер. Ос¬новна увага зверталась на вивчення сучасного й минулого України, на її етнографію, видання літератури українською мовою, організа¬цію недільних шкіл тощо.
Одним із перших осередків, навколо якого згуртовувались літе-ратурно-наукові та громадські сили України, був журнал «Основа», що видавався в 1861—1862 pp. у Петербурзі. Він, фактично, був ор¬ганом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Активну участь у виданні брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяківський. Основне своє завдання «Основа» бачила у висвіт¬ленні національно-культурного руху українського народу.
З економічних питань на одному з центральних місць було, зро¬зуміло, питання скасування кріпацтва. Керівники «Основи» вітали реформу і славили царя, ставлячи його в ряд «справжніх благодій¬ників людства».
Аналогічну позицію займали і київські громадівці. У статті «Від¬гук з Києва» вони підкреслювали необхідність роз'яснювати селя¬нам «економічні та юридичні основи» реформи, яка нібито дає їм можливість «законним шляхом досягнути бажаної земельної влас¬ності».
У журналі «Основа» натрапляємо як на статті, що ідеалізують селянське життя до реформи, так і на статті із засудженням такої ідеалізації. Проте, якщо не брати до уваги дописів П. Куліша та не¬багатьох інших кореспонденцій, в яких мали місце ідеалізація на¬півфеодального народного життя, намагання спинити розвиток гос¬подарства по капіталістичному шляху, журнал, в цілому, підтриму¬вав шлях капіталістичного розвитку.
Незважаючи на надто помірковану національну програму грома¬дівців («українофілів»), їхня діяльність зазнала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл. Уживання української мови, друкування й поширення українських книжок стали підста¬вою для звинувачення їх у революційності та сепаратизмі. Київські громадівці у відповідь на такі звинувачення виступили з колектив¬ною заявою у пресі, де доводили свою «благонадійність». Рішуче відмежувавшись від революційного руху, вони заявили, що відда¬ють перевагу культурно-освітнім заходам.
Проте навіть надзвичайно помірковане культурництво україно¬філів після поразки польського повстання було заборонено. Відно¬вилося воно на нелегальній основі в кінці 60-х р. Нова легалізація громадівців зв'язана з відкриттям у Києві «Південно-Західного від¬ділу Російського географічного товариства» (1873). Відділ уже з перших днів розгорнув широку наукову діяльність, почав видавати «Записки».
В економічних статтях, уміщених у «Записках», розглядались питання торгівлі, історії промисловості, аграрних відносин. Аналіз суспільно-економічних питань на сторінках «Записок» провадився, здебільшого, з позицій буржуазного лібералізму: констатувалося тяжке становище селянства в пореформений період, але вимог, спрямованих на вирішення аграрного питання в інтересах селянства, не висувалося.
З ліберально-буржуазних позицій оцінювався характер пореформених аграрних відносин і на сторінках газети «Киевский теле¬граф», яка протягом 1874—1875 р. була органом громадівців. Газета вихваляла реформу 1861 p., називаючи її «великою і славною», про¬веденням якої «уряд здійснив справжній переворот», але водночас розкривала її обмеженість та однобічність з погляду інтересів селян. Автори статей говорять про марні сподівання селян, що реформа звільнить їх від злиднів та самовладдя поміщиків. Насправді ж для економічного побуту пореформеного селянина, писала газета, хара¬ктерними є «бідність та недоїмки, а часом голод».
Констатуючи тяжке становище селянства після реформи, газета не вимагає радикальної перебудови аграрних відносин. Вона апелює до уряду, закликаючи його зробити другий крок — поліпшити мате¬ріальний стан селянства через перерозподіл податків.
Значну увагу приділяв «Киевский телеграф» робітничому питан¬ню, зокрема аналізу нових відносин, що складались між робітника¬ми та наймачами. На сторінках газети ставились і інші економічні проблеми, зв'язані з розвитком капіталістичних відносин. У деяких статтях розглядались нові форми організації капіталістичного виро¬бництва, а саме — акціонерні компанії та їхній вплив на становище робітничого класу.
Констатуючи виникнення акціонерних товариств у цукровій промисловості, газета зазначала, що вони негативно впливають на стан селянського господарства. Вона відкрито захищала дрібного виробника, пропонуючи зберегти його господарство, зв'язавши з монополією у промисловості . Отже, для газети, як і для громадівців у цілому, властивим було поєднання ліберально-буржуазної і дріб¬нобуржуазної ідеологій.
Навіть така надзвичайно поміркована діяльність громадівців ви-кликала незадоволення реакційних кіл і уряду. Громади було знов заборонено. Ганебним Емським указом 1876 p. заборонялось друку¬вання та ввезення з-за кордону книжок українською мовою. Було закрито «Південно-Західний відділ географічного товариства», при¬пинено видання «Киевского телеграфа». З цього часу відкриту дія¬льність громадівців було повністю перенесено за кордон, де органі¬зувалось українське видавництво і куди емігрував М. Драгоманов, звільнений 1875 p. з Київського університету. У Женеві він розпочав видання української збірки «Громада».
Соціально-економічні ідеї української ліберальної інтелігенції з часом зазнали певної еволюції. Ті зміни, які відбувались у житті країни, позначились і на світогляді буржуазії. У другій половині 70-х pp. у добу загального революційного піднесення громад івці, незважаючи на заборони й перешкоди, продовжували свою діяль¬ність нелегально. До 1879 p. регулярно проводилися збори, посилю¬валися зв'язки з революційними народниками. Якщо члени «Моло¬дої громади» брали безпосередню участь у революційній боротьбі народників, то члени «Старої громади» обмежувалися лише матері¬альною допомогою революціонерам.
Українофіли, як і ліберали в цілому, сподівались, що революційна боротьба народників примусить уряд до певних поступок, до реформ. Частина громадівців великі надії покладала на дарування царем конс¬титуції. Так, О. Кістяківський, виступаючи на одному із засідань гро¬мади, доводив необхідність домагань політичних свобод, конституції. «У 1861 p., — говорив він, — скасовано лише частину кріпосного права — кріпосне право поміщиків над селянами... Але після скасу¬вання цього кріпосного права лишилось недоторканним кріпосне право самодержця і його агентів — чиновників над усім населенням землі руської... Саме це кріпосне право і мусить бути скасоване. Воно може бути скасоване лише конституцією» . Запровадження конститу¬ції, на його думку, бажано досягти мирним шляхом, шляхом реформ.
Частина громадівців не поділяла оптимістичних сподівань Кістяківського й вимагала іншого спрямування діяльності громади — боротьби за розвиток української демократичної ідеї. Центральним програмним завданням українофілів проголошувалося розв'язання «народно-національного, а не соціального питання», під яким розу¬мілося утворення національної держави. Для здійснення цих праг¬нень громадівці вважали за можливе зосередитися тільки на культу¬рно-освітній діяльності, спрямованій на розвиток національних почуттів.
Суспільно-політичній орієнтації громадівців найбільше імпону¬вало земство. Вони навіть заявляли, що програма земців така сама, що й у громадівців, лише без національного забарвлення.
З кінця 1879 p., тобто після арештів і заслань найбільш ради¬кальної частини громадівців, у роки жорстокої політичної реакції українофіли не тільки зрікаються політики, а й намагаються прими¬рити українство з урядом, довести свою непричетність до соціально-революційного руху. П. Житецький у записці до урядових кіл під¬креслював мирний напрям українофільства, заявляв, що воно не ви¬ходить із «мирного кола ідей» та відмежовувався від радикальних поглядів, проголошуваних М. Драгомановим у закордонних видан¬нях. Згодом погляди громадівців і М. Драгоманова повністю розхо¬дяться, що в середині 80-х pp. призводить до остаточного розриву між ними.
Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду націо-нальний грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-еко¬номічна думка.
Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) — видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Народився М. Драгоманов у збіднілій дворянській сім'ї в м. Гадячі на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1864 — 1875 p. був приват-доцентом цього університету. У період посилення політичної реакції в Росії М. Драгоманова як політичне «неблагонадійного» було звільнено з посади викладача. 1876 p. він виїхав за кордон, до Відня, потім — до Женеви, де видавав збірник, а згодом журнал «Громада». 1889 p. він став професором Софійського університету.
М. Драгоманов посідав визначне місце в громадсько-політич¬ному та науковому житті України. Він був активним учасником і одним із фундаторів «Старої громади», брав активну участь в орга¬нізації «недільних шкіл». У своїх наукових працях, які друкувалися багатьма європейськими мовами, М. Драгоманов опрацьовує питан¬ня історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. У численних публіцистичних творах він викриває антинародну суть самодержав¬ства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного суспільного розвитку. Він закликає до об'єднання всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. «Цей ворог, — писав М. Драгоманов, — може бути переможений лише спільними зусиллями всіх на¬родів Росії, які й повинні для цього організуватися як всередині се¬бе, так і між собою». М. Драгоманов — прихильник об'єднання всіх слов'янських народів на демократичних засадах.
Величезні заслуги М. Драгоманова в розвитку української націо-нальної ідеї. Він палкий прихильник возз'єднання українських зе¬мель, розвитку національної культури, виступає проти насильниць¬кої русифікації, за право українського народу користуватись рідною мовою.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: курсовая работа, доповідь з права., курсова, курсач, КОНТРОЛЬНА, лабораторна робота, скачати доповідь, дипломн, магістерська, реферат з біології
Просмотров: 88 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно