| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Методологічні основи аграрного права України
| [ Скачать с сервера (251.1 Kb) ] | 06.03.2018, 21:25 |
| Система аграрного права є органічною складовою і водночас специфічним складником системи права України. Суттєві перетворення в організації аграрного виробництва, стрімкий розвиток аграрного законодавства, підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом зумовлюють необхідність наукового аналізу теоретичних основ аграрно-правового регулювання. В Україні від початку 90-х років минулого століття і досі йдуть глибокі політичні, економічні й соціальні трансформації. Приведення правової науки у відповідність із соціальними реаліями потребує передусім її методологічного «переозброєння», яке можливе, головним чином, шляхом звільнення її від колишньої адміністративно-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів. Головна мета науки аграрного права – встановлення істини на підставі практики, як її визначального критерію, для перетворення існуючої дійсності, що охоплюється аграрною сферою. Наука аграрного права виробляє і простежує, які категорії використовують у досліджуваній нею сфері суспільних відносин. Аграрне право, як і будь-яка наука, має методологічне навантаження тим більше й тим ефективніше, чим вищий її теоретичний рівень. Її не можна розглядати лише як зібрання готових істин, канонів чи догм. Вона є «живою» наукою. Оновлюючи і розвиваючи методологію, наука аграрного права виконує своє основне завдання – служити орієнтиром для правової практики. Методологія як пізнавальний процес аграрно-правової науки являє собою систему світоглядних принципів, керівну ідею логічних прийомів і засобів, що виявляють себе в процесі дослідження аграрного права, а також обґрунтування такої ідеї. Можна говорити про методологію аграрного права в широкому розумінні як про комплекс методологічних проблем аграрного права і віднести до неї: а) методологію пізнання аграрного права, при цьому з’ясувавши питання щодо системоутворюючих категорій в аграрному праві, предмет, метод, принципи, систему останнього; б) методологію аграрно-правової практики, з виділенням методології правотворчості й методології правозастосування. Доведено, що в рамках методології пізнання системи аграрного права слід використовувати загальнофілософські, загальнонаукові, конкретно-наукові (аграрно-правові) й спеціально-юридичні методи пізнання. Останні становлять собою систему властивих для науки аграрного права методів пізнання, таких як: догматичний, порівняльно-правовий, нормативно-аналітичний та ін. До того ж при вивченні системи аграрного права як об’єкта методології аграрно-правової науки використовується методологічний принцип об’єктивності, принципи єдності історичного та логічного, сутнісного аналізу, системного, термінологічного, історичного (хронологічного) підходу. Функціями методології аграрно-правової науки як пізнавального процесу є: пізнавальна, евристична, констатаційна, інтерпретаційна, прогностична, описова й прикладна. Звідси методологію аграрного права запропоновано розглядати як певне синтетичне знання, яке є опосередковуючою ланкою між загальною філософією, теорією права і окремим аспектом філософії права, що полягає в гносеологічному аналізі основ аграрно-правової теорії (науки), якою є система аграрного права. 2 Місце у доктрині 2. Історія АП: 1908 р. - Леонтьев "Крестьянское право". В 1920 розвивається колективно-с/г право (Туган-Барановський). Після поширення на територію України радянських секретів розвивається земельно-колгоспне право (Павлов). Потім земельно-колгоспне право розділилось на земельне і колгоспне (Янчук, Мунтян, Миронець). 60-70 рр. - розвиток теорії колгоспного права, зближення правового статусу колгоспів і радгоспів. Починає формуватися с/г право (1978 - запровадження вивчення такого права). 90-ті - виникає АП (Семчик, Носік, Андрейцев, Єрмоленко). Наука АП - характеризується правонаступністю та генетично пов'язана з науками колгоспного, с/г, цивільного та земельного права. Наука АП - комплексна інтегрована спеціалізована юр. наука, що базується на комплексній гафлузі АЗ, є системою знань про а-п відносини, АП як галузь права, його предмет, систему, методи, а-п норми, прав. регул. окремих а-п інститутів. Вчений - Багай Н.О. "Розвиток науки АП". 1970 - початок становлення науки с/г права. Загальнотеоретичні дослідження. 1980 - поряд із загальнотеоретичними дослідженнями розвиваються окремі інститути. 1990 - формування системи, поглиблення наукових розробок, окремих інститутів. 2000 - інтенсивний розвиток науки на якісно нових началах, що зумовлюється провеленням агрореформи, появою нових інститутів, розширенням предмету АП в сучасних умовах. 3. Законодавчі основи аграрного права України Однією з важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та особистих селянських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з виробництва сільськогосподарської продукції на землях сільськогосподарського призначення, а також її переробки, зберігання й реалізації. До галузі аграрного права належить система правових норм і правових інститутів, які стосуються аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, матеріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джерелами" (витоками) права. У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів. До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграрного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відносини, так і відносини інших галузей права — земельного, господарського, адміністративного, трудового та ін. Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму земель сільськогосподарського призначення, стосуються як земельного, так і аграрного права. Проте джерела аграрного права як комплексної галузі права мають й інші особливості. Окремі норми аграрного законодавства належать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В аграрному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, містяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінного тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих законів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелічених сферах аграрної діяльності. До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішуються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соціального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію". Можна умовно вирізнити такі групи законів України, що стосуються АПК: 1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаровиробників сільськогосподарської продукції. -"Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про особисте селянське господарство", тощо; 2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу; 3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: "Про насіння і садивний матеріал" тощо. Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними органами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аграрного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного законодавства на місцевому рівні. 4 Інституційне забезпечення 5. Поняття та предмет аграрного права України Аграрне право України виникло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найважливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб'єктів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку. Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із земельним правом, регулює відносини, пов'язані з використанням земель. Норми аграрного права України регулюють певним чином і питання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни. Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продукції. Аграрне право України — це сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності різних форм власності і функціонування різноманітних організаційно-правових форм господарювання регулюють суспільні відносини, що виникають між суб’єктами аграрного виробництва з приводу виробництва, переробки та реалізації ними сільськогосподарської продукції. Як і кожна галузь права, аграрне право характеризується властивим йому предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом виступають аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правоздатності суб’єктів аграрного права, специфіки їх завдань і предмета діяльності. За спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні особи публічного і приватного права. Якщо перші наділені, головним чином, спеціальною управлінською правоздатністю для здійснення спеціальних завдань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, управлінських правомочностей Міністерства аграрної політики України та їх органів на місцях), то юридичні особи приватного права наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-правових, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах з метою отримання прибутку. По-друге, ці правовідносини складаються в сфері виробництва продуктів харчування, сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб’єктами аграрної підприємницької діяльності. Таким чином, під предметом правового регулювання аграрного права слід розуміти урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та господарювання членські, майнові, управлінські та господарські відносини між суб’єктами аграрного підприємництва. 6. Функції агарного права України. Функції АП — це відображаючі його соціальне призначення спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації с/г продукції. Конспект: 1) соц-правова — простежується в умовах становлення ринквої економіки все більша увага до виробництва с/г продукції, з метою подальшого запезпечення населення та можливого експорту.: А)реформаційна Б) економічно-правова (рег. Виробничі відносини) В) інтеграційні (баланс суспільних прав та інтересів) 2) праворегулятивна (забезпечує реалізацію прав та свобод, ін..соціальних цінностей щодо використ.с/г земель, продукції ліс/водн госп-ва, забезпеч.продовольчої безпеки. Основа: зак/правозастосовна діяльність): А) статична (основа – заборонні норми) Б) динамічна (основа – реалізація зобов’язуючих)+ постійна зміна норм, що регулюють аграрні відносини, їх вдосконалення, шляхом прийнятя нових нормативно-правових актів, що є більш сучасними. 3) правоохоронна (встановлює гарантовані державою здійснення прав на землю, вільну госп.діяльність, безпеку, якість харч.продуктів, запобігання негат.впливу на клімат.умови). Форми: А) превентивна — попередження вчинення правопорушення. Зводиться до виконання підприємцями та окремими працівниками агропромислового комплексу своїх прав та обов’язків. Б) примусова + регулююча – регулювання відносин, учасники яких с/г організаційно-правовоі утворення та окремі трудівники. Виконуючи цю функцію АП взаємодіє з іншими галузями права- земельним, цивільним, господарським, адмінісративним, екологічним. кадрова – залучення на трудовій основі осіб до вироблення с/г продукції через утворення суб’єктів аграрного права. виховна – аграрне право як навчальна дисципліна формує знання про відносини, що складаються у цій галузі права. (11) 7. Принципи аграрного права України Оскільки право в цілому являє собою надбудову над економічним базисом суспільства, то у праві відбиваються основні напрямки і закономірності розвитку суспільства. Розвиток суспільних відносин має динамічний характер, вони змінюються і розвиваються залежно від економічних, політичних та інших факторів. Відповідно до цього і принципи не залишаються без змін. В умовах переходу до ринкової економіки основними принципами права є його верховенство; рівноправність суб'єктів господарювання в суспільних відносинах; юридична рівність усіх форм власності; нерозривний зв'язок прав і обов'язків; поєднання переконання і примусу; розширення демократії і гласності. Ці правові принципи визначаються характером економіки, господарювання в умовах ринкових відносин, а саме тому вони мають загальний характер і притаманні праву України в цілому. Разом з тим специфіка сільськогосподарського виробництва, а також суспільних відносин в аграрному секторі визначає і специфічні принципи, притаманні аграрному праву. Принципи аграрного права — це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини. Основними принципами правового регулювання аграрних відносин в сучасних умовах є: — рівність учасників аграрно-правових відносин; — свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямків господарської діяльності; — органічний зв'язок трудової діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва; — пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу; — демократизація системи управління агропромисловим комплексом; — всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються; — господарська самостійність і відповідальність суб'єктів сільськогосподарської діяльності і праці; — невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників. Цими юридично закріпленими принципами пройняті основні правові норми і інститути аграрного права. Перехід до ринкової економіки обумовив необхідність і можливість встановлення названих принципів і їх законодавче, в тому числі і конституційне, закріплення. 8. Методи в аграрному праві України. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання. Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення. Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини. Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприємництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”. В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо 9. Система і структура аграрного права України Система аграрного права являє собою сукупність логічно і послідовно розміщеного нормативного матеріалу за правовими інститутами, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок сільськогосподарської діяльності юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою в процесі обробітку землі, виробництва, переробки а реалізації продукції сільського господарства. Аграрне право як система норм регулює комплекс різноманітних суспільних відносин, що складаються в процесі організації! сільськогосподарського виробництва. У цій внутрішньо узгодженій системі правові норми, блоки і елементи розміщені в ієрархічній послідовності. Правові інститути, їх елементи і блоки визначають права та обов'язки підприємств (незалежно від форм власності) по виробництву сільськогосподарської продукції, інститут членства, засновництва, самоврядування, регламентують відносини вступу і виходу із сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств, орендних та інших підприємств і організацій аграрного сектора, правовий режим основних, оборотних та інших фондів суб'єктів аграрних відносин. Аграрне право як систематизована галузь регулює певну групу комплексних суспільних відносин і являє собою, таким чином, комплексну інтегровану галузь права. Вона пов'язана з господарським, цивільним, адміністративним, трудовим, земельним та іншими галузями права, без яких неможливе регулювання комплексу аграрно-договірних відносин, регламентація створення і реєстрації аграрних підприємств. Основним засобом сільськогосподарського виробництва є земля як об'єкт аграрного і земельного права. Порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання та охорони цих земель регламентуються в комплексі аграрним, земельним та адміністративним правом. Регулювання трудових відносин в аграрному секторі нормами тільки аграрного права також неможливе. Так, норми трудового права щодо визнання недійсними умов трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з трудовим законодавством України, поширюються і на трудові відносини в аграрному секторі. Терміном «аграрне право» охоплюються взаємопов'язані,.але не тотожні поняття. Аграрне право слід розглядяти як галузь права, галузь правової науки і навчальної дисципліни. Аграрне право як одна із галузей юридичної науки — це система наукових знань, правових ідей, теоретичних поглядів, понять, а також знань про закономірності аграрно-правового регулювання суспільних відносин, які становлять предмет аграрного права. Система науки аграрного права являє собою теоретичні положення про предмет, методи, джерела, суб'єктів і об'єктів аграрного права, про аграрні правовідносини, про державне регулювання сільськогогосподарських відносин, організацію, дисципліну та охорону праці в сільському господарстві тощо. Аграрно-правова наука вивчає також зарубіжне законодавство в порівняльно-правовому його аналізі, правове регулювання земельних і аграрних перетворень у зарубіжних країнах. Аграрне право як навчальна дисципліна являє собою систему наукових знань про аграрне право — галузь права і законодавства, призначеного для вивчення у відповідних навчальних закладах, передусім — юридичних. 10. Співвідношення та взаємодія аграрного права з іншими галузями правової системи України. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв’язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв’язку з конституційним, земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесу¬альним правом. Цей зв’язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. Діалектичний взаємозв’язок за¬значених галузей права з аграрним правом проявляється через системи правовідносин, як форми і засобу застосування норм права. АП і Конституційне право — Між КП і АП існує відповідне співвідношення. Через галузь АП впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб’єкта і об’єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична си¬ла прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції України, що визначає права громадян на об’єднання для досяг¬нення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституцій¬ної норми має місце у випадку вчинення перепон для здій¬снення такого об’єднання. АП і ЗП — земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб’єктності учасни¬ків земельних правовідносин, процедурно-процесуальних від¬носин, пов’язаних із здійсненням землевпорядкувальних робіт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе-мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Однак організаційно-правові правомочності суб’єктів права власності на землі сільськогосподар¬ського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб’єктів землекористування. Ці правомочності охоплюють собою додержання зе¬мельного законодавства і належну охорону і збереження земель. Якщо ЗП регулюються суспільні відносини з приводу відтворення, використання, охорони земель То АП – використання земель с/г призначення; земельні ділянки для потреб оборони ГП і АП - В аграрному праві йдеться про специфічні право¬мочності суб’єктів аграрного права, що є юридичними особа¬ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захис¬ту майнових прав фермерського господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин. ЦП характеризується статикою. АП – розглядає динаміку, тобто яким чином норми розглядаються в господарстві. АП і ЦП — правовідносини, що регулюються ЦК покликані визначати і регу¬лювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчен¬ня про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному). Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядати систему аграрно-договірних зобов’язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. АП і ТП - аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об’єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсидіарного) засобу правила трудового законодавства України. АП і Адміністративне право - правосуб’єктність аграрних підприємств та інших суб’єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв’язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства аграрної політики України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного права України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державни¬ми сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об’єднаннями. Державне регулювання сільським господар¬ством стосовно колективних (КСП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі фермерських господарств. Державне регулювання цими суб’єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави). 11. Розвиток аграрного права в умовах реформування земельно-аграрних відносин в Україні Сучасний етап розвитку аграрного права, що розпочався в умовах суверенної Української держави на початку 1990-х років, характеризується істотними особливостями. Аграрне право України – це комплексна, спеціалізована та інтегрована галузь права, яка сформувалася на базі комплексної галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавства, і є системою правових норм, що регулюють комплекс взаємозв’язаних суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських, соціальних та інших, які складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб’єктами виробничої сільськогосподарської і пов’язаної з нею іншої діяльності. Сьогодні невід'ємною складовою предмета правового регулювання аграрного права України стали соціальні відносини, оскільки підвищення якості життя сільського населення, розвиток соціальної інфраструктури села є одним із стратегічних завдань аграрної реформи. Це зумовлено також зміщенням епіцентру державної аграрної політики: від захисту інтересів держави - до захисту інтересів людини. Аграрні правовідносини характеризуються істотним оновленням їхньої структури. Зокрема, сучасний період розвитку аграрного права характеризується виникненням нових суб'єктів аграрного господарювання, заснованих на приватній та комунальній формах власності. В результаті реформування відносин власності в Україні було створено можливості для функціонування у сфері сільськогосподарського виробництва нових аграрних суб’єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, аграрних господарських товариств, приватних, державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, аграрних та агропромислових об’єднань тощо. На жаль, правове становище більшості з них (окрім, фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств) визначається нормами господарського і цивільного права, що не враховують специфіки сільськогосподарської виробничої діяльності зазначених суб’єктів. Значно розширено можливості громадян щодо їх участі в аграрних правовідносинах. Окрім праці за трудовим договором у сільськогосподарських підприємствах, вони можуть брати участь у заснуванні та діяльності різноманітних сільськогосподарських структур, займатися веденням особистого селянського господарства чи здійснювати індивідуальну підприємницьку діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Здійснення земельної та аграрної реформи в Україні зумовили також докорінну зміну кола повноважень й напрямів діяльності як суб'єктів аграрного підприємництва, так і суб’єктів з організаційно-господарськими повноваженнями у сфері сільськогосподарського виробництва. При цьому розвиток правового становища суб'єктів аграрного господарювання характеризується зростанням їх самостійності та розширенням повноважень, що позначається на якісній зміні змісту аграрних правовідносин в цілому. Розвиток аграрного законодавства України в умовах аграрної реформи зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України: інституту земельної та аграрної реформ; приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; паювання земель сільськогосподарського призначення; оренди земель сільськогосподарського призначення; сільськогосподарської кооперації; правового становища фермерських господарств; правового забезпечення соціального розвитку села; приватизації та паювання майна в АПК. Таким чином, юридичне забезпечення розвитку всього сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стало можливим в результаті формування та розвитку в системі права комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права, що дала можливість охопити єдиним правовим регулюванням суспільні відносини, які складаються в процесі виробничої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних суб’єктів. 12. Поняття, особливості та види джерел аграрного права України. Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі сільськогосподарського виробництва, переробки та розподілу сільськогосподарської продукції. До джерел аграрного права належать закони, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції, примірні статути, статути. Рабінович розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовнішню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації. До видів зовнішніх форм (джерел) права П. М. Рабінович відносить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт. У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів. До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права. Джерела аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграрного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відносини, так і відносини інших галузей права — земельного, господарського, адміністративного, трудового та ін. Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму земель сільськогосподарського призначення, стосуються як земельного, так і аграрного права. Окремі норми аграрного законодавства належать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В аграрному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, містяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", в якому поряд з цивільно-правовими нормами з питань приватизації є норми, що мають адміністративний (публічний) характер. Такими є, наприклад, статті Закону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у державному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогосподарських підприємств. У інших законах відчувається державний вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й продаж для сільськогосподарських товаровиробників с\г техніки, пального, енергоносіїв та ін. Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких містяться норми приватного і публічного права, становлять акти, якими встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропромислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки с\г товаровиробників, вдосконалення організаційної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК. Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні". До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішуються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соціального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію". | |
| Просмотров: 787 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |