| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
| [ Скачать с сервера (70.2 Kb) ] | 02.09.2017, 09:51 |
| МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У статті здійснено аналіз методологічних засад науково-педагогічного дослідження. Визначено сутність концептуальних ідей, методологічних підходів та методологічних принципів дослідження з проблем педагогіки. Схарактеризовано основні принципи наукового педагогічного дослідження: інтерсуб 'єктивності, історизму, достатньої підстави, детермінізму, несуперечливості, перевірюваності й відтворюваності, науковості, наступності й відповідності, цілісності й системності, доповнюваності. На цій основі зроблено висновок щодо визначальної ролі цих принципів в організації досліджень з проблем мистецької освіти та педагогіки мистецтва. Ключові слова: науково-педагогічне дослідження, методологічні засади, концептуальні ідеї, методологічні підходи, методологічні принципи. Підвищення вимог до якості та рівня виконання науково-дослідних робіт актуалізує необхідність оволодіння молодими науковцями меодологічними засадами наукового дослідження. Їх обґрунтуванню та розробці методологічних проблем організації науково-педагогічних досліджень присвятили свої праці вітчизняні й зарубіжні вчені, зокрема, В.Л. Абушенко, С.У. Гончаренко, В.В. Краєвський, Н.Г. Ничкало, О.М. Новіков, О.П. Рудницька, Г.І. Рузавін та ін. Втім, незважаючи на досить ґрунтовний аналіз методологічних та теоретичних аспектів проведення наукового педагогічного дослідження, здійснений у працях цих вчених, актуальною проблемою, що хвилює сьогодні, передусім, молодих педагогів-дослідників, які розпочинають роботу над кандидатською дисертацією, залишається визначення методологічних принципів організації науково-дослідної роботи. У зв'язку з цим метою нашої статті є аналіз означених принципів та екстраполяція їх у площину методології наукових педагогічних досліджень з проблем мистецької освіти і педагогіки мистецтва. У науковій та філософській літературі методологія визначається як "система принципів і способів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності" [2, с. 163] або як "вчення про принципи побудови, форми і способи науково-дослідної діяльності" [2, с. 163]. Методологічні засади кожного наукового дослідження складають концептуальні ідеї, принципи та підходи, на яких воно має ґрунтуватися. Концептуальні ідеї становлять собою систему логічно пов' язаних тверджень, інтерпретованих на ідеалізованих предметностях, що представляють той чи інший фрагмент дійсності, яка вивчається [1, с. 509]. На їх основі вибудовується теорія як форма достовірного наукового знання про деяку сукупність об'єктів, що визначає методи пояснення й передбачення явищ і процесів усіх явищ і процесів, що описуються даною теорією [3, с. 34]. Методологічні підходи є основними напрямами вивчення предмета дослідження, які дозволяють не лише проаналізувати й описати досліджуваний процес, виявивши певний аспект розуміння сутності досліджуваних освітніх явищ, але й передбачити можливі варіанти його розвитку [3, с. 57]. Їх вибір визначальною мірою зумовлюється проблемою дисертаційного дослідження і закладається вже у самій його темі (адже саме тема відображає проблему у стислому формулюванні). У сучасній педагогічній науці склалася велика кількість методологічних підходів, що дозволяють з різних боків розглянути досліджувані педагогічні явища, узявши за основу певний їх аспект. Поряд з традиційними методологічними підходами, які міцно утвердилися у наукових дослідженнях з проблем гуманістичної педагогіки (особистісний, індивідуальний, диференційований, діяльнісний, аксіологічний, антропологічний, екзистенцьіальний, акмеологічний, контекстний, компетентнісний тощо) все більш вагоме місце посідають нові методологічні підходи (полісуб' єктний, креативний, медіологічний, семіотичний, герменевтичний, феноменологічний, цивілізаційний, холістичний), які більше узгоджуються з сучасними соціальними та освітніми реаліями світу, "що стрімко змінюється" (Жак де Лор). Методологічними принципами (від лат. ргіпсіріит - основа, начало) називаються вихідні положення наукової теорії, що виконують функцію обґрунтування її змісту та визначають напрям і спосіб вивчення предмета дослідження [3, с. 91-99]. За визначенням академіка РАО О.М. Новікова, принцип виконує подвійну функцію: "з одного боку, він виступає як центральне поняття, що репрезентує узагальнення й розповсюдження певного положення на всі явища, процеси у тій галузі, з якої даний принцип є абстрагованим; з іншого - він виступає у сенсі нормативу, предписання до дії" [3, с. 31]. Якщо методологічні підходи дослідник може обирати, залежно від свого бажання й бачення, то у виборі принципів немає цієї свободи. Адже для того, щоб дослідження відповідало вимогам науковості, воно має ґрунтуватися на чітко визначених методологічних принципах. Аналізуючи принципи побудови наукової теорії, Г.І. Рузавін поділяє їх на евристичні та методологічні [4, с. 164]. Евристичні принципи розуміються вченим як способи пошукового мислення, які не можуть бути точно описані аналітичними засобами. Їх головне призначення полягає в тому, щоб сприяти досягненню мети наукового пошуку, коли для цього не існує загальновизнаних методів та прийомів [4, с. 171]. Методологічні принципи він розглядає як єдність логічних та інтуїтивних; емпіричних та раціональних чинників наукової теорії. Логічні чинники слугують для встановлення зв'язку між основними та неосновними поняттями теорії шляхом їх визначення й індуктивного підтвердження наслідків теорії, що перевіряються емпірично. Інтуїтивні чинники відображають інтелектуальну інтуїцію, тобто дискурсію, яка не контролюється жорсткими правилами логіки, а спирається на аналогії, порівняння, образи, евристичні міркування тощо. Емпіричні й раціональні чинники "пов'язані з оцінюванням їх ролі у побудові фактуальної теорії, яка надає цілісну й систематизовану інформацію про реальний світ" [4, с. 166]. При цьому емпіричні чинники теорії складають її експериментальний базис, що спостерігається (ту первинну інформацію, на якій ґрунтуються усі її абстрактні поняття та твердження), а раціональні слугують для узагальнення, систематизації, більш компактного та зручного подання великого масиву емпіричної інформації. Усі означені принципи наукового дослідження можна об'єднати в групу, що охоплює методологічні принципи: інтерсуб'єктивності, історизму, достатньої підстави, детермінізму, несуперечливості, перевірюваності й відтворюваності, науковості, наступності й відповідності, цілісності й системності, доповнюваності. Принцип інтерсуб' єктивності відображає властивість загальнозначущості й загальнообов'язковості наукового знання. Він виявляється у прагненні дослідника досягти істинного знання, максимально абстрагуючись від своїх бажань, упереджень, переваг та індивідуальних особливостей наукового пошуку, й спрямування його на розкриття загальних закономірностей і властивостей досліджуваного об'єкта чи явища. Це виявляється у прагненні дисертанта здійснити наукове дослідження на широкій експериментальній базі з урахуванням не лише власного досвіду, а передусім, особливостей існуючої педагогічної практики. Звернення при цьому до вітчизняного та зарубіжного історичного досвіду, аналіз його з метою виявлення найбільш цінних теоретичних і практичних набутків, які доцільно впроваджувати до навчально- виховного процесу сучасних закладів освіти, реалізує принцип історизму в дослідженні. Принцип достатньої підстави вперше був сформульований Г. Лейбніцем: "Усе існуюче має достатню підставу для свого існування" [3, с. 22]. Сутність його виявляється в тому, що кожна висловлена думка має обґрунтовуватися іншими, істинність яких науково доведена й не підлягає сумніву. Причому, слід у тексті дисертації робити коректні посилання на конкретних авторів цих ідей із зазначенням відповідного джерела, а бажано й сторінки. Принцип детермінізму виступає у формі причинності як "сукупності обставин, що передують в часі певній події й викликають її" [3, с. 48]. Він відображає причинні зв'язки педагогічних явищ і процесів, коли одні з них за певних умов з необхідністю виступають причиною інших. Принцип детермінізму передбачає зумовленість обґрунтованої наукової теорії усім існуючим знанням у галузі педагогіки чи психології, адже без його критичного аналізу неможливо виявити й зрозуміти визначальну суперечність між суспільною потребою та можливостями педагогічної чи психологічної теорії й практики. Розуміння принципу детермінізму в сучасній науці передбачає, на переконання Д.О. Новікова, наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосереднього причинного характеру, тобто не породжуються безпосередньо одне іншим. Сюди вчений відносить просторові й часові кореляції, функціональні залежності, співвідношення невизначеностей, що формулюються мовою статистичних законів, співвідношень нечітких множин чи інтервальних величин тощо [3, с. 216]. Зважаючи на це, дослідник у своїй роботі має звертатися до кореляційного аналізу чи інших методів математичної статистики з метою виявлення взаємозалежності між досліджуваними ним явищами. Принцип несуперечливості виявляється у такій логіці наукового мислення дослідника, яка забезпечується дотриманням законів логіки, передусім, закону недопущення суперечності [4, с. 13]. Тобто чітко має спрацьовувати формула: "Якщо - То". Порушення логіки викладу матеріалу є наслідком недостатньої усвідомленості дисертантом змісту своєї наукової роботи, причинно-наслідкових зв'язків. Це виявляється у "перестрибуванні" з однієї думки на іншу, у загублюванні думок, а потім немстивованому поверненні до них після викладу значного обсягу тексту. Отже, принцип несуперечливості вимагає такої побудови наукових тверджень, за якої судження про різні аспекти досліджуваного процесу не повинні суперечити одне одному, а також фактам та досвіду, на основі аналізу яких вони виникають. Вимога щодо можливості перевірки цих фактів, досвіду та істинності наукових тверджень з метою їх підтвердження чи спростування зумовлює необхідність обрання за основу дисертаційного дослідження принципу перевірюваності (концептуальної та емпіричної) результатів дослідження за допомогою методів математичної статистики. Він реалізується у тому, що у ході психолого-педагогічної діагностики дисертант користується апробованими діагностичними методиками, ефективність та верифікованість яких не викликає сумніву і перевірена на практиці. Отримані дослідником дані мають обов' язково відтворюватися за подібних умов (у цьому й полягає сутність експерименту, згідно з його визначенням). Це є вимогою до використання у дослідженні принципу відтворюваності наукового знання. Якщо формулювання проблеми й логіка викладу наукової думки є несуперечливою, нетавталогічною та інформативною, то це характеризує принцип науковості дослідження, якого слід суворо дотримуватися в ході його проведення. Узгодження отриманого знання зі встановленими раніше принципами, законами й теоріями, які добре перевірені, надійно підтверджені й не викликають сумніву характеризує застосування в дослідженні принципів наступності та відповідності розвитку наукового знання. Зв'язок дослідження з філософськими, педагогічними й психологічними теоріями, які склали його методологічні й теоретичні засади, послуговування загальноприйнятим поняттєво-термінологічним апаратом, застосування базових понять і категорій, що є усталеними у науковій педагогічній теорії забезпечує узгодженість концепції дослідження з попередніми педагогічними теоріями й встановлює їх відповідність як цілого й частини. Наукова цінність отриманого знання може бути доведена лише на основі забезпечення принципу зв'язку теорії і практики, згідно із яким теорія розробляється відповідно до запитів практики, а її ефективність перевіряється на практиці шляхом виявлення її здатності задовольняти цим запитам. Системна організованість і повнота цього знання забезпечується дотриманням принципів цілісності й системності, що передбачають таку обґрунтованість запропонованої дисертантом наукової теорії, яка породжує впевненість в її істинності. Водночас, оскільки наукове дослідження, яким би глибоким і вичерпним воно ні здавалося, не може розв'язати наукову проблему раз і назавжди й залишає можливість доповнення і вдосконалення наукового знання, то важливим методологічним принципом є принцип доповнюваності. Крім того, враховуючи особливості взаємодії досліджуваного об'єкта із дослідником, жоден дослідник не може претендувати на єдино вірне й вичерпне розв' язання поставленої проблеми, адже залежно від типу та умов цієї взаємодії, своєрідно й по-різному проявляються властивості об'єкта дослідження, що доводить правомірність та рівноправність різних наукових описів об'єкта, в тому числі різних теорій, що описують одну й ту ж саму предметну галузь. Охарактеризовані вище принципи створюють методологічні засади дослідження різноманітних педагогічних і психологічних проблем мистецької освіти і педагогіки мистецтва. Вони задають логіку розгортання наукового пошуку й осмислення означених проблем. Й залежно від того, чи розуміє їх важливість дослідник, чи застосовує їх у своєму науковому пошукові, визначається якість виконаного ним дисертаційного дослідження. Тому, узагальнюючи викладене у статті, наголосимо на безперечній важливості й першочерговій необхідності ознайомлення молодих вчених з методологічними принципами наукового педагогічного дослідження, які виступатимуть орієнтирами при написанні ними дисертаційної роботи й уможливлять досягнення у ній вагомих наукових результатів. Оскільки у невеликій за обсягом публікації неможливо викласти усіх аспектів висвітлюваної наукової проблеми, то подальші наукові пошуки пов'язуються нами з розкриттям сутності та значення різних методологічних підходів у науково-педагогічних дослідженнях. ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Наука пізнає навколишній світ за допомогою підходів (системний, комплексний, діалектичний, синергетичний, культорологічний аксіологічний, структурно-функціональний та ін.) які в совою чергу включають принципи дослідження та методи. Нашим завданням виступає: розгляд загальнонаукових принципів досліджень. Принцип (від лат. - основа) - центральне поняття, логічне вираження пізнання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює субординацію цього знання. До загальнонаукових принципів дослідження належать: об'єктивності, історизму, принцип сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв'язку історичного та логічного, загального зв'язку та розвитку, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), та ін. Принцип об'єктивності. Дослідження повинно бути абсолютно безпристрасним. На його виконання не повинні впливати загальні враження про природу досліджуваного; симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан. На жаль, цей принцип дуже часто порушується особами, не маючих спеціальної підготовки для проведення досліджень та відсутніми необхідними елементами самоповаги в своїй професійній самосвідомості і практичними навичками коректного. Принципи розвитку й історизму, які забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому. Діалектичний розвиток предмета характеризується спрямованістю, послідовністю, необоротністю, збереженням досягнутих результатів, наступністю, запереченням. Відповідно до історизму соціальні явища характеризуються закономірним, спрямованим і необоротним розвитком, прогресивною тенденцією, боротьбою внутрішніх протиріч на кожному даному етапі історії. У межах історичного принципу активно застосовується порівняльно-історичний метод -сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку. У кожному порівняльно-історичному дослідженні ставляться конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел та особливості застосування способів зіставлень і порівнянь об'єктів дослідження і встановлення ознак схожості і відмінності між ними. За характером схожості порівняння поділяють на історико-генетичні та історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об'єктам, і порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ. На цій основі виділяють два види порівняльно-історичних методів: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об'єктів, і власне порівняльно-історичний, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними - як показник їхнього різного походження. Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Рух від абстрактного до конкретного в пізнанні означає сходження від неповного, часткового, фрагментарного до більш повного, цілісного і всебічного знання. Термін сходження фіксує ту обставину, що всі попередні поняття в русі не втрачаються, а зберігаються, входять у знятому вигляді в наступні. Абстрактне є відверненим, а тому неповним, частковим, фрагментарним, нерозвиненим. На відміну від цього конкретне означає єдність різноманітного, синтез багатьох визначень і тому виступає як більш повне, всебічне, розвинене. Абстрактне і конкретне існують не тільки в мисленні, а становлять цілком реальний фрагмент, бік, форму дійсності. Якщо ми, наприклад, намалюємо м'яч у вигляді кола, то коло являє собою абстракцію м'яча, проте коло в даному випадку не тільки уявний образ м'яча, перенесений на папір, але й цілком реальний обрис предмета, його справжня форма. Якщо ж спробуємо за допомогою інших абстракцій відобразити обсяг, колір м'яча тощо, то будемо переходити від абстрактного до більш конкретного відтворення. Роль абстракції пов'язана з необхідністю пізнання об'єктивних законів явищ і процесів у «чистому вигляді», відсторонюючись від впливу зовнішніх чинників. З питанням про абстрактне в теоретичному пізнанні пов'язана проблема використання кількісного аналізу і математичних методів в економіці. Кількість являє собою безвідносну щодо якості визначеність предмета. Математичний аналіз, лінійна алгебра, теорія імовірностей і т.п. Складові математичного апарату, який може застосовуватися в економіці, так само як і у фізиці, в технічних науках тощо, істотно полегшує аналіз, проте сам по собі не дає відповіді на жодне економічне питання. Математику іноді порівнюють із млином, що перемелює те, що в нього закладають. Абстрактне відображення дійсності може бути представлене в моделі, тобто в теоретичних положеннях, математичних рівняннях, графіках тощо, які адекватно відбивають найсуттєвіші властивості об'єкта. Побудова моделей називається моделюванням і є важливим засобом пізнання економічної дійсності. Принцип співвідношення логічного й історичного є складним й охоплює ряд моментів. По-перше, логічне є уявне відбиття історичного, а історичне є реальним процесом. Отже, це і є співвідношенням уявного і реального. Проте в логічному мисленні відбивається не всяке історично, а тільки те, що закономірно і не втрачається, а зберігається у процесі історичного розвитку, виступає як співіснуюче в сучасному, тоді як історичне відбиває будь-який, у тому числі й випадковий, перебіг подій і явищ послідовно у часі. Звідси випливає, що друге співвідношення логічного й історичного представлене як співвідношення співісну¬вання і перебігу в часі. Нарешті, те, що є закономірним, збереглося і розвинулося в сучасному, являє собою розвинений об'єкт. Логічний розгляд стає тотожним до відображення розвиненого об'єкта, а історичний - до процесу становлення об'єкта. Третій момент у прихованому вигляді містить і два попередні. З урахуванням цього логічне може бути визначене як уявне відображення історичного, представленого в за¬кономірній, звільненій від випадковостей формі, притаманній самому реальному рухові, і розглянутого в точці найвищого розвитку. Якщо завданням оперування є проникнення в об'єкт дослідження, то теоретичним відтворенням є відображення логічних ступенів реального історичного руху. Досягнення єдності логічного й історичного є вищим принципом теоретичного відтворення. Теоретичне витворення включає, по-перше, рух від загального через особливе до одиничного; по-друге, перехід від тотожності через відмінності до протиріччя; по-третє, єдність історичного і логічного. Загальнодіалектичний принцип загального зв'язку й взаємодії, звичайно, є основним. У цьому принципі виражається матеріальність світу, що обумовлює зв'язок усього з усім, у тому числі й між різними формами руху матерії; в основу цього принципу поставлена матеріальна єдність світу. Під зв'язком А.Г. Спіркін розуміє загальне вираження залежності між явищами, відбиття взаємозумовленості й існування, а також їхнього розвитку. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії дозволяє пізнавати предмет однієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук, і в той же час є можливість відокремити його від суміжних предметів, досліджувати відносно обособленно й конкретно. Зупинимося й на третьому принципі діалектики, а саме на принципі причинності. Він пов'язаний із принципами загального зв'язку й розвитку, проявляється в одному з найважливіших видів зв'язку, зокрема генетичного зв'язку явищ, у якій одне (причина) за певних умов породжує інше (наслідок). Причинність як принцип пізнання дозволяє побачити загальність явищ, неминучість породження одних іншими й так - нескінченно. Характеристикою причинності с зв'язок згодом і із взаємодією, принцип причинності означає, що психічні явища, процеси й стани людини, психологія соціальних груп у сфері,, є вторинними утвореннями, причинно-обумовленими об'єктивною дійсністю, і відбиттям цієї дійсності. Нам варто більш детально зупинитися й на принципі системності в пізнанні. У вітчизняній психології цей принцип пов'язаний з ім'ям Л.С. Виготського, що застосовував його до аналізу розвитку свідомості. Центральним у системному підході Л.С. Виготського є питання про природу й структуру свідомості, зміні міжфункціональних зв'язків і відносин свідомості. Назва принципу системності, дана Л.С. Виготським ("структурний") зберігалося в психології до кінця 70-х років. Цей принцип іноді називають системно-структурним, а іноді структурно-функціональним. Більшу роль у розвитку системного принципу в нашій психології в 70-80-х роках зіграв провідний вчений-психолог Б.Ф. Ломів. Він, щоправда, у своїх роботах уживав термін "системний підхід", опираючись на додатковий ряд принципів більше низького рівня. Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять. Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних та професійних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова. Потім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, причому ця ознака має бути найважливішою і найсуттєвішою. Є певні правила визначення понять. Правило розмірності вимагає, щоб обсяг поняття, що визначається, відповідав обсягу поняття, яке визначає, тобто ці поняття мають бути то¬тожними. Друге: нове поняття не повинне бути тавтологічним. Трете: поняття має бути чітким і однозначним. Якщо при визначенні поняття важко зазначити одну ознаку, називають декілька ознак, достатніх для розкриття специфіки його обсягу і змісту. Дійсно наукове визначення складних явищ і фактів не може обмежуватися формально-логічними вимогами. Воно має містити оцінку фактів, об'єктів, явищ, що визначаються, органічно увійти в чинну терміносистему науки. Пізнавальний, або когнітивний, принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук; особливо ефективний у вивченні динаміки науки та її співвідношення з суспільством, в обгрунтуванні провідного значення знання в поведінці індивіда. Слід мати на увазі, що для аналізу формування знання необхідне вивчення практичної і теоретичної діяльності людини у співвідношенні з її соціальним аспектом. У центрі досліджуваних проблем знаходиться людина як член соціуму, представник етносу, психологічний суб'єкт, мовна особа, комунікант. Пізнавальний принцип у методології не має чітко окреслених меж, можливості його використання визначаються специфікою галузі. Особливе місце посідають дослідження рівня когнітивних структур соціальних груп і їхня вмотивованість при визначенні інформаційно-пізнавальних потреб. Принципи та їх назви часто змінюються в залежності від сфери дослідження, від дослідника та об'єкта дослідження. Певні виокремлення загальнонаукових принципів спостерігаються, та не завжди науковці різний сфер трактують однаково принципи своїх досліджень. Але все-таки суть методів залишається незмінною/ Як загальнофілософські методи діалектик та метафізик були започатковані ще в античності, інші методи запропоновані пізніше. Діалектика — це філософський метод, за яким Всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв'язку всіх явищ, об'єктів, процесів, а метафізика — це метод, протилежний діалектиці. Щодо загальнонаукових методів, то до них належать аналіз та синтез, індукція та дедукція, моделювання та ін., а також прийоми дослідження: гіпотеза, ідеалізація, формалізація тощо. В фізиці ще І.Ньютоном було запропоновано метод принципів. Звичайно, загальнофілософська методологія пов'язана не тільки з філософським осмисленням специфіки і зв'язку вказаних вище методів, а й з обгрунтуванням на цій основі різних типів філософської методології. Історико-філософські традиції різних країн щодо визначення методологічних засад науки значно відрізняються. В Англії все XX ст. домінував і домінує аналітичний метод. Він націлений на аналіз мови і понятійної структури наукового і повсякденного знання. У першій половині XX ст. в Німеччині, а згодом у Франції та США значні позиції завоював феноменологічний метод. На відміну від методу феноменології, орієнтованого на аналіз проблем людської свідомості і Буття людини, метод філософського структуруалізму орієнтується на виявлення структур та їх елементів у різних сферах культури: історії, мові, соціальних установах та ідеях, уявленнях тощо. Якщо феноменологічний метод широко використовувався в філософії екзистенціалізму, то метод філософського структуралізму найбільшого поширення набув у філософській школі французького філософського структуралізму (К.Левістросс, М.Фуко, Р.Барт). На відміну від перелічених вище філософських методів, характерною рисою яких є обмеженість тільки певними конкретними сферами їх застосування, метод діалектики виник і особливо нині функціонує як найбільш універсальний метод вирішення філософських проблем. Метод діалектики з його вихідними настановами аналізу всіх природних, соціальних і духовних процесів із позиції визнання універсального зв'язку всіх явищ, предметів, процесів їх розвитку як прояву єдності протилежних сил і тенденцій, переходу кількісних змін у якісні та іншими проявив себе як найефективніший у розв'язанні філософських проблем. | |
| Просмотров: 2131 | Загрузок: 20 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |