| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Національна модель розвитку України в глобальному світі
| [ Скачать с сервера (117.5 Kb) ] | 03.04.2017, 23:34 |
| 20 років тому Україна обрала шлях побудови незалежної держави, який виявився складним і став непростим випробуванням для українського суспільства. Протягом цього часу було розпочато низку важливих реформ. Але, на жаль, переважна більшість з них досі не доведена до логічного і результативного завершення або взагалі залишилася паперовими проектами. Не сформовані повністю інститути відкритого ринку, не відбудована відповідна ринковим умовам система соціального захисту і гарантій, не створені надійні політичні умови для забезпечення сталого розвиткусуспільства і економіки. Наприкінці 80-х років ХХ століття питома вага економіки України (тоді – УРСР) у світовій економіці становила близько 2%. Сьогодні – лише 0,2% (за валютним курсом). Фактично це були напівреформи або суто популістські проекти, які не могли призвести до формування принципово нових за якістю суспільних і економічних та інших відносин, адекватних викликам сучасності і нагальним потребам України. Рудименти старої системи досі відчутно впливають, а іноді й визначають траєкторію руху держави, гальмуючи темпи розвитку, на які дійсно здатні держава і суспільство. Є кілька базових причин, які спричинили трансформаційні невдачі України.Перша – запозиченість рецептів розвитку. При розробці та реалізації реформ Україна припустилася грубої методологічної помилки. В основу трансформаційних процесів в Україні покладено запозичені моделі перетворень. Водночас були фактично проігноровані цивілізаційні та геополітичні особливості нашої держави, що потягло за собою розрив міждержавним майбутнім і національним минулим. Друга – непослідовність і хаотичність державної політики змін. Постійніколивання між ліберальною і дирижистською моделями реформ, з відчутним ухилом до популізму, що почав набувати деструктивних форм, призвели до того, що в Україні у підсумку не була до кінця реалізована жодна з цих моделей. Суспільство повною мірою відчуло негативні наслідки обох підходів, не дочекавшись їхніх позитивних результатів. Як наслідок, люди перестали розуміти і короткострокові, і середньострокові, і, особливо, довгострокові цілі та терміни їх досягнення. В суспільстві зростає зневіра до перспективних проектів, посилюється тиск миттєвих інтересів, прагнення негайно увірвати від життя якісь блага. Третя – неподоланність розколів у суспільстві. Регіональна, мовна, культурна,конфесійна неоднорідність українського суспільства не тільки не трансформувалася у потужний ресурс зростання держави, а й навіть поглиблюється, часом набуваючи небезпечних ознак суспільного розколу. До історично успадкованих розбіжностей додалися й новостворені лінії конфлікту між багатими і бідними, між прихильниками тієї чи іншої політичної сили, до моделювання і активізації яких, на жаль, безпосередньо долучаються впливові партії і політики України. Відсутність чіткої послідовної державної політики на зближення та інтеграцію громадян України в єдину політичну націю призводить до поглиблення процесів «атомізації» суспільства, його розпаду на автономні, замкнені і потенційно конфліктні групи. Четверта - державницька незрілість управлінських еліт. Політичні сили у своїй діяльності досі залишаються вмотивованими майже виключно власними політичними і економічними інтересами, нездатними до консолідації і мобілізації зусиль навколо реалізації стратегічних інтересів держави, а, відтак, неспроможними хоча б сформулювати ці інтереси. Крім того, в якості обтяжуючих обставин виступали і такі фактори як довготривала політична криза, що розколола політичний клас і більшість суспільства; громіздкість і неефективність управлінських структур держави; корупція і фактична недоступність інститутів влади для суспільного контролю і корегування функцій; відсутність цивілізованої і ефективної системи арбітражу, передусім, через кризовий стан судової системи, нарешті, морально-правова криза українського суспільства, спричинена незрілою правовою свідомістю більшої частини правлячої еліти і, відповідно, кризою суспільної довіри до основних державних інституцій і, що найбільш небезпечно, держави як такої. | |
| Просмотров: 378 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |