Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Среда, 26.02.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Наша галактика
[ Скачать с сервера (222.0 Kb) ] 01.03.2018, 19:20
Наша Галактика — це велетенський зоряний острів, до складу якого входить Сонце. Пере¬важна більшість зір Галактики, а їх за сучасними оцін¬ками налічується понад 200 млрд., сконцентрована в пло¬скому диску, що його ми бачимо на небі як світну смугу Чумацького Шляху, а також у спіральних відгалужен¬нях. У центрі Галактики знаходиться компактне згу¬щення речовини — ядро, фізична природа якого і фізич¬ні процеси, що відбуваються в ньому, нині в предметом детального вивчення.
Якщо говорити про масу видимої речовини нашої Галактики, то приблизно 95 % її припадає на зорі, а близько 5 % — на міжзоряний газ і пил. Простір Га-лактики пронизаний потоками заряджених частинок величезних енергій, а на міжзоряний газ діє магнітне поле.
Одна з головних труднощів, що з ними мають справу астрономи при вивченні Галактики,— наше внутрішнє положення в цій зоряній системі. Друга — поглинання випромінювання далеких галактичних об'єктів міжзо¬ряною матерією.
Ці труднощі можна подолати, якщо вивчати Галак¬тику в усіх діапазонах електромагнітних хвиль. Там, де ми чогось не можемо спостерігати безпосередньо, слід звертатись до теоретичних міркувань, що допомагають відновлювати ті ланки процесів і явищ, яких не виста¬чає.
Нарешті, і в цьому випадку велику роль відіграє вже знайомий нам метод порівняння. За межами нашої Галактики є безліч інших зоряних систем, які ми може¬мо спостерігати з боку, у різних ракурсах і на різних стадіях розвитку.
Порівнюючи їх одна в одною і з нашою Галактикою, виявляючи їх подібність і відмінність, з'ясовуючи причини цього, ми пізнаємо загальні закономірності будови й еволюції цих зоряних систем, а отже, і нашого зоря¬ного острова.
Світ галактик. Галактики — основні структурні оди¬ниці нашого Всесвіту. Одна з них міститься в сузір'ї Андромеди. Це велетенська галактика, схожа за своєю будовою на нашу, і складається вона із сотень мільярдів зір. Світло від неї йде до Землі близько 2 млн. років.
Галактика Андромеди разом з нашою Галактикою і ще кількома сусідніми галактиками меншої маси утво¬рюють так звану Місцеву групу. Деякі з-поміж зоряних систем цієї групи, зокрема Велика й Мала Магелланові Хмари, є супутниками нашої Галактики. Разом з нею вони обертаються навколо загального центра мас.
Ще одне скупчення галактик розташоване в сузір'ї Діви. Воно є центром ще більш гігантської, ніж Місцева група, системи зоряних островів — Надскупчення галак¬тик, до складу якого входить і Місцева група з нашою Галактикою.
Сучасним засобам астрономічних досліджень доступ¬на величезна ділянка простору радіусом близько 10— 12 млрд. світлових років.
На цій ділянці розташовані мільярди галактик, їх сукупність зветься Метагалактикою.
За своїм зовнішнім виглядом галактики поділяються на три основні типи: еліптичні, спіральні й неправильної форми.
Наша Галактика належить до спіральних. А такі Галактики становлять близько 50 % зоряних островів. Ця обставина полегшує застосування методу порівняння.
Всесвіт. Останніми роками в науковій і науково-по¬пулярній літературі можна зустріти вирази типу «вік Всесвіту», «початок Всесвіту в часі», «радіус Всесвіту» тощо.
Як на перший погляд, подібні вислови суперечать нашим уявленням про вічність матерії, закону збереження матерії і руху. Однак суперечність ця уявна. Вона пов'язана із зміною змісту поняття «Всесвіт», яка сталася останніми роками в результаті розвитку астро¬номічних уявлень і філософської думки. Якщо раніше поняття «Всесвіт» вважалося тотожним поняттю «ма-теріальний світ», то тепер виникла потреба в їх розме¬жуванні, яка пов'язана не тільки з поглибленням наших знань про космічні явища, а й з розумінням того, що процес наукового пізнання є процесом суб'єкт-об'єктної взаємодії.
Матерія нескінченно розмаїта. Матеріальний світ — це незліченна кількість об'єктів, явищ, подій, процесів, зв'язків і відношень. Охопити їх усі без винятку, тобто пізнати всю матерію відразу, наука неспроможна хоча б з тієї очевидної причини, що момент, коли людина почала вивчати навколишній світ, віддалений від сьогод¬нішнього дня на кінцевий проміжок часу. Тому наука на будь-якому рівні свого розвитку здатна охопити і фактично охоплює лише певне коло явищ, процесів, зв'язків і відношень.
У процесі своєї практичної діяльності людина виді¬ляє з нескінченного розмаїття матеріального світу скін¬ченну кількість об'єктів, явищ, відношень, зв'язків, взаємодій: будує наукову картину світу. Картину, яка розвивається в міру нагромадження знань, відбиваючи дедалі глибші закономірності світобудови. Таким чином, наукова картина світу — це кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної об'єктивної реальності.
«Якщо Всесвіт, що вивчається нами сьогодні, виник 20 мільярдів років тому, то з філософської точки зору важливим є визнання об'єктивного характеру цього процесу як космічного етапу саморозвитку матерії. Справа конкретної науки — фізики зрозуміти й описа¬ти цей процес. Можливим .є мислити й існування бага¬тьох Всесвітів із складною топологією. Тому доцільно відрізняти термін Всесвіт природодослідника, яким позначаються наші відомості про Всесвіт, нагромаджені на даний момент часу, від філософського поняття матері¬ального світу. Це поняття включає у себе в приховано¬му вигляді всі майбутні досягнення у вченні про Всесвіт природодослідника» '.
Отже, сукупність відомостей про світобудову, нагро¬маджених наукою на даний момент часу, доцільно по¬значити терміном «Всесвіт природодослідника» на відмі¬ну від філософського поняття «матеріальний світ», що включає у себе в прихованому вигляді всі майбутні досягнення у вченні про «Всесвіт природодослідника».
«Всесвіт природодослідника» є результатом складної суб'єкт-об'єктної взаємодії. Він відображає реальні вла¬стивості матерії, але ставити питання про те, якими є ці властивості поза пізнавальним процесом, що його здійт онюе людство, безглуздо.
«Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питан¬ня»,— підкреслював К. Маркс. Єдиний спосіб бачення дійсності — її бачення через призму практики.
Таким чином, людство в процесі своєї практичної діяльності реалізує свій «Всесвіт природодослідника», виділяючи з нескінченної багатоманітності матерії ті її властивості й закономірності, які мають най¬більш важливе значення для практики, для самого існування людського суспільства, для його подальшого розвитку.
Теорія розширюваного Всесвіту. Основне завдання одного з найважливіших розділів сучасної астрофізи¬ки — космології полягає в тому, щоб вивчити структуру
простору Всесвіту у великих масштабах і закономірно¬сті його еволюції в часі.
У 1922 р. радянський математик О. О. Фрідман, ана¬лізуючи рівняння загальної теорії відносності А. Ейн¬штейна, що описують поведінку Всесвіту, дійшов неспо¬діваного висновку про те, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному стані: він має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.

Зорі є джерелом променевої енергії, що створюєтся в їхніх надрах і випромінюється у космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним притяжінням. При заглибленні в надра зорі тиск, густина і температура газу зростають (в центрі зорі темпеатура досягає 15-20 млн. градусів). Джерелом енергії є ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі (в основному водню на гелій). Температуру зовнішніх шарів зарі визначають за їх кольором: червоні зорі мають 2000 – 3000 0 С, жовті – 6000 -7000 0 С, білі – 12000 0 С, голубі – 25000 0 С. Основні типи зір за розміром – гіганти і карлики. До останніх належить і наше Сонце.
Існує багато зір з різними особливостями. Це подвійні зорі (вони обертаються навколо спільного центра маси), нейтронні та змінні (перебувають у нестаціонарному стані). Нейтронні зорі – це надгусті зорі, речовина яких складається в основному з виродженого газу нейтронів з невеликою доміжкою інших елементарних частинок. Маса нейтронної зорі близька до маси Сонця. Вони є кінцевими стадіями еволюції зір з масами до двох мас Сонця і утворюються після спалахів наднових зір. Нейтронні зорі виявляють себе як пульсари, а також як барстери – зорі з потужним випромінюванням енергії в рентгенівському діапазоні, що спалахують з величезною енергією. Змінні зорі розрізняються як зорі з потужним випромінюванням у рентгенівському діапазоні, з потужними магнітними полями, з виликою кількістю металів та ін. Неозброєним оком на всій небесній сфері видно близько 6000 сильних зір, а у потужні телескопи видно більш слабкі зорі – їх мільярди.
Чорні діри – це щільні астрофізичні об’єкти, які створюють настількі велику силу тяжіння, що ніякі як завгодно швидкі частинки не можуть відірватися з їхньої поверхні. Пошуки їх у Всесвіті – одна з актуальніх задач астрофізики. Припускають, що чорні діри можуть бути невидимеми компонентами деяких подвійних систем. Виявити їх при цьому можна по рентгенівському випромінюванню, яке виникає в наслідок перетікання газу на чорну діру з сусідньої (звичайної) зорі. Припускають також, що в ядрах активних Галактик і квазарах можуть бути надмасивні чорні діри.
Галактичні туманності – це газові, пилові або газо-пилові хмари, що входять до складу Галактик. За формою розрізняють дифузні, планетарні, залишки вибуху наднових зір та ін. Дифузні туманності – це складові частини загального газапилового шару Галактики. Їх поділяють на емісійні, відбивні та темні Галактичні туманності. Емісійні Галактичні туманності – частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір (люмінесценція). Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в процессі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір. Різниця між темними і відбивними Галактичними туманностями в тому, що поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. У певних умовах такі туманності можуть втрачати гравітаційну стійкість, стискаючись з наступним подрібненням і утворенням протозір. Іноді всі три типи дифузних Галактичних туманностей трапляються в єдиному комлексі. Планетарні Галактичні туманності, залишки вибуху наднових зір та інші, відносяться до туманностей, що беспосередньо пов’язані із зорями, в процесі еволюції яких вони виникли. Планетарна Галактична туманность – це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро, яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні ядра утворюються в процессі еволюції червоних гігантів. Всередині туманності іноді спостерігають пульсар – залишок зорі яка вибухнула.
Комети (з грецької – волосатий) – одна з груп малих тіл Сонячної системи. Вони рухаються навколо сонця по витягнутих орбітах, підходячи до нього в перигелії на малі відстані. Комети з еліптичними орбітами наз періодичними. Періоди поділяются на короткі, проміжні і довгі. Існують комети, що рухаються по параболічних і гіперболічних орбітах. Обігнувши Сонце, багато з них залишають Сонячну систему назавжди. Майже у всіх комет спостерігається схоже на плонетарну туманність голова, в центрі якої іноді видно зореподібне згущеня (фотометричне ядро). Реальне ядро комети являє собою монолітну брилу льоду з домішками легких речовин та пилових часток. Навколо ядра утворюется газопилова оболонка – кома, розміри якої поступово збільшуютья. В яскравих кометах часто спостерігаються витікання з ядер, які формують хвіст комети. Видими розміри комети дуже різноманітні. Голови деяких комет перевищують розмірами Сонце, а хвости іноді простягаються на сотні млн. кілометрів. При кожному повернені періодичні комети втрачають частину своеї речовини. Внаслідок їх руйнування утворюються метеорні потоки.

В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвер¬дження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.
Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляють¬ся, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій централь¬ній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намага¬лися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключ¬не становище в світобудові.
Насправді ж ми маємо справу з черговою астроно¬мічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається та¬ким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, від¬стань між ними з плином часу зростатиме. А це озна¬чає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.
Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне — май¬бутньому.
Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем — Метагалактика виникла внаслідок ви¬бухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.
То був не звичайний вибух, який починається з пев¬ного центра і поступово охоплює все більші й більші ділянки простору, а вибух, який стався одночасно скрізь, заповнивши від самого початку весь простір, причому кожна частинка матерії помчала геть від іншої частин¬ки. Сталася ця подія близько 15—20 млрд. років тому.
У подальшому в середовищі, яке розширювалось, від¬бувалися складні фізичні процеси, в результаті Яких сформувалися найрізноманітніші космічні об'єкти, що є «населенням» сучасного Всесвіту й визначають його структуру.
Методичні міркування. У зв'язку з теорією розширю¬ваного Всесвіту, закономірно постає фундаментальне питання: що являла собою «первісна» речовина нашого Всесвіту і яким чином вона сформувалася?
Існуючі фізичні теорії поки що не дають вичерпної відповіді на це запитання. Ситуацією, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релігійних інтер¬претацій теорії розширюваного Всесвіту полягає в тому, що оскільки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за існуючих фізичних теорій, цей процес має божественну природу. В дещо спрощено¬му вигляді розмірковування релігійних теоретиків зво¬дилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщільний згусток і вдихнув у нього рух. А оскільки згідно з сучасними астрономічними даними процес утво¬рення нових космічних об'єктів відбувається і в нашу епоху, то божественне творення триває.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: лабораторна робота, курсач, курсова, КОНТРОЛЬНА, дипломн, скачати доповідь, курсовая работа, реферат з біології, доповідь з права., магістерська
Просмотров: 74 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно