Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Вторник, 25.02.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Неокласичне відродження. Теорії «економіки пропозиції» та «раціональних очікувань»
[ Скачать с сервера (60.0 Kb) ] 01.03.2018, 19:20
Наприкінці 70-х pp. на Заході, передовсім у США, відбувається відродження консервативних традицій в економічній теорії. Вони впевнено захоплюють колишні позиції кейнсіанства та соціал-ре¬формізму.
Засади неокласичних ідей відображувалися в неоліберальних те¬оріях та теоріях економічного зростання, використовувались як ме¬тодологічна база досліджень у контексті визначення меж регулюю¬чого впливу держави.
Проте самі доктрини «неокласичного відродження» характери¬зуються скрайнім радикалізмом, заперечують необхідність втру¬чання держави в економіку і за теоретико-методологічними підхо¬дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні відмінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит¬тєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутріш¬німи стимулами економічного розвитку; головна цінність суспі¬льства — не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти активного втручання держави в еко¬номіку, не погоджуючись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен.
Ідеї консерватизму втілено в низці економічних теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «економіки пропо¬зиції».
Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х pp. зростає розу¬міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за¬безпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів.
Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».
«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан¬ня наслідків певних економічних дій, урахування колишніх поми¬лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.
«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: ди¬наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретно"! економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.
Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відпо¬відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга¬ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по¬вернувся і використав її Р. Лукас.
Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 p., про¬фесор Чиказького університету, став фундатором політекономічної школи, котра поставила в 70-х pp. під сумнів справедливість ба¬гатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи еконо-мікс». Він заперечував будь-які форми державного втручання в еко¬номіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу еконо¬мічних явищ.
На думку Лукаса та його послідовників, економічні агенти про-гнозують наслідки будь-якого впливу на економіку, виходячи зі знання закономірностей її функціонування, і згідно з цим формують свою економічну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконаліші від тих, які можна отримати на під¬ставі моделювання.
Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулювання економіки, то вони чекають у найближчому майбутньому зміни цін та інфляції. За досконалої конкуренції і швидкої адаптації ринків очікування такого роду негайно нейтралі¬зують будь-яку систематичну політику стабілізації.
Відтак Лукас робить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по¬питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досліджен¬ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджува¬ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.
Важливою ознакою нового напрямку є теза, що будь-яка еконо¬мічна політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру виробництва, або підтримує вільні ринкові від¬носини, завдає шкоди розвитку економіки. Ця теза однаково справе¬длива і щодо кейнсіанських, і щодо монетаристських доктрин.
Лукас звернув увагу на те, що в в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується лише колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, наприклад, зміни економічної політики, котрі, проте, завжди позначаються на поведінці економічного суб'єкта.
Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зворотний вплив очікувань на майбутні екомічні події. Усе це потребувало використання складного ічного апарату. Першу таку модель було побудовано ним та игом 1969р. Вона демонструвала прийняття робітниками госовно поточного та майбутнього споживання на підставі іуваного рівня цін у цей період. Автори фактично формалізували важливу для класичної теорії ідею про оптимальність економічної поведінки суб 'єкта.
потеза про раціональні очікування стала новим імпульсом для истання методу функціонального аналізу. Лукас побудував цію пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рівні цін, а досліджуючи діяльність окремої фірми, він отримав функцію попиту на працю. Поєднання двох цих функцій дало можливість побудувати функцію сукупної пропозиції, яка визначала співвідношення між рівнем цін та обсягами виробництва. існовні висновки, сформульовані на підставі цих функцій, явно .перечили кейнсіанській тезі про визначальну роль попиту, регулювання якого не впливає на інші параметри (наприклад ціни), але визначає обсяги виробництва та рівень зайнятості.
Представники неокласичної школи, навпаки, стверджували, що рівні виробництва й зайнятості не залежать від сукупного попиту та абсолютного рівня цін, але пояснити це, користуючись існуючими методами, не могли. Фрідмен, наприклад, довів, що крива Філліпса правильна лише для окремого проміжку часу та за дотримання умови стимулювання інфляції.
Нові неокласики пояснили наявність зв'язку між цінами та зайнятістю суб'єктивною помилкою економічних агентів, яка зумов-іюється їхньою недостатньою поінформованістю. Наприклад, підвищення загального рівня цін не завжди свідчить про зростання попиту на товари, але товаровиробники починають збільшувати їх виробництво, а інвестори — інвестиції, виходячи з цієї інформації. Однак зі збільшенням обсягів виробництва та пропозиції зростання ін припиняється і з'ясовується, що ціни не відбивали реального попиту. Починається скорочення виробництва, і це, в кінцевому рахунку, призводить до згасання виробничої та інвестиційної активності і зниження цін.
Одночасно переглядався вихідний принцип неокласичної школи зо адекватну реакцію економічного суб'єкта на ситуацію. У реальному житті ця реакція просто не може бути адекватною, оскільки и суб'єкт, як правило, має лише досить обмежену інформацію вно економічних подій.
У більшості макроекономічних моделей одним із чинників, що визначають сукупний попит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідовники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем виробництва та зайнятістю, представники цієї школи виступили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оскільки за цих умов пове¬дінка економічних агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків.
У перших спробах Лукаса та його однодумців функції спожи¬вання, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умови часткової рівноваги, потім зводилися в одну, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу.
Автори виходили з того, що процес прийняття рішень суб'єктами економічної діяльності здійснюється завжди за однаковими прави¬лами. Проте згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на економічну поведінку, тобто економічні агенти не зва¬жають на ці правила, коли змінюється державна політика, а тому їх¬ню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. Тому, як сказав Сарджент, гі¬потеза раціональних очікувань сильна тим, що передбачає загаль¬не врівноважування за рахунок типової поведінки.
Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монетаристські — це запере¬чують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралізовано. Нові класики утверджують класичний постулат про негайну реакцію і не¬гайне врівноважування попиту та пропозиції.
Теорія раціональних очікувань заперечує політику державного регулювання з допомогою кількох аргументів. Один із них — недо¬цільність, оскільки будь-яке втручання нівелюється поведінкою економічних агентів. Другий — це твердження, що така політика породжує (через раціональні очікування та адаптацію діяльності) результати, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно¬го попиту призвело до наростання інфляційних процесів, хоча за¬йнятість залишалась на тому самому рівні. (З іншого боку, монета¬ристські рецепти також не давали необхідних результатів, оскільки економічні агенти адаптували свою діяльність до економічної полі¬тики.) Третім аргументом був той, що державна політика стосується макроекономічного рівня, ігноруючи мікроекономічний, де саме і приймаються рішення про економічну поведінку в конкретній еко¬номічній ситуації.
Нові класики пропонують формувати економічну політику дер¬жави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень та законів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв 'язувалась з тимча¬совими потребами державного бюджету, щоб нові правила набироли чинності через достатній проміжок часу, аби агенти могли адаптувати і прогнозувати свої дії. Прямим наслідком цього стала б цілковита деполітизація важливих короткострокових процесів фі¬скального та грошового регулювання.
Узагальнюючий висновок нові неокласики формулювали так: ре-зультати політики багато в чому визначаються суб'єктивними оцінками та очікуваннями агентів, на які можна впливати не лише з допомогою економічних дій.
Критика новими неокласиками інфляційної кредитно-грошової політики «вмонтованих стабілізаторів», розпочата ще монетариста-ми, була доповнена критикою державної фіскальної політики з боку авторів теорії «економіки пропозиції».
Економіка пропозиції. За докладнішого аналізу економіки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій¬шли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж можна було б сподіватися. Вона прискорює темпи інфляції, за¬безпечуючи лише короткочасний позитивний вплив на виробництво та зайнятість.
Але, з іншого боку, і монетаристська модель, що, безумовно, уможливлює контролювання темпів інфляції, призводить до деста-білізуючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу¬тливими до кон'юнктури.
Напрошувався висновок, що самої лише політики фінансового та грошового впливу не досить для стабілізації економіки. Тому багато економістів вирішило, що політику впливу на попит треба замі¬нити політикою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсіан-ців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо¬зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проблем «економіки пропозиції», спрямованих на визначення напрямків ста¬білізації економіки.
Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин¬ну систему взаємовідносин держави та ринку, розробляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі вироб¬ництва щодо розподілу і споживання та розглядаючи пропозицію як один з елементів саморегуляції.
Економіка пропозиції за основу моделі бере не підприємство, не фірму, а індивідуума — індивідуальний капітал та індивідуальну працю, які виробляють з певною метою. Тому державне регулюван¬ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід¬ності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: лабораторна робота, КОНТРОЛЬНА, дипломн, курсова, скачати доповідь, курсач, доповідь з права., курсовая работа, реферат з біології, магістерська
Просмотров: 70 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно