| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Особливості розгляду цивільних справ про захист прав споживачів
| [ Скачать с сервера (91.0 Kb) ] | 20.05.2017, 23:33 |
| Особливості розгляду цивільних справ про захист прав споживачів Виконала студентка 1 курсу магістратури 14 групи Спеціалізації Цивільне судочинство Саєнко Анна Валеріївна На сьогоднішній час питання щодо захисту прав споживачів набуває все більшої своєї актуальності під впливом багатьох сучасних чинників, таких як соціально-економічні та політичні перетворення у зв’язку з розвитком ринкових відносин та насиченню ринку великою кількістю товару, як національного так і іноземного виробництва. Саме ці процеси супроводжуються наповненням споживчого ринку неналежними товарами або послугами і не відповідають зазначеній якості, а також потребам споживача. Наразі існує система органів виконавчої влади, на котрі покладено здійснювати захист прав споживачів, але досить вагоме місце займає і судовий захист порушених прав споживачів. З огляду на специфіку спеціалізації «Цивільне судочинство», нас цікавить саме аспект судового розгляду у справах про захист споживчих прав. Судовий розгляд зазначеної категорії справ має досить великий відсоток недоліків та спірних питань як між нормами національного законодавства, так і в судовій практиці. При розгляді цивільних справ предметом спору яких є порушене право захисту споживачів суд керується низкою нормативних актів, а саме: • Конституція України • Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII • Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV (далі - ЦПК) тощо. • Цивільний кодекс України Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої "слабкої сторони", як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону. Від правильного вирішення цього питання залежить не тільки підсудність справ, а й застосування положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо звільнення споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, від сплати судового збору. Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» містить у собі значно більше гарантій прав споживачів під час отримання послуг порівняно з ЦК та іншими спеціальними законами. Специфіка даної категорії справ випливає ще з того, що окрім загальних процесуальних норм закріплених ЦПК, положення щодо їх розгляду містяться у спеціальних нормах законодавства, а саме у вище згаданому Законі України «Про захист прав споживачів». Під час переходу до аналізу окремих особливостей судового розгляду для початку потрібно зазначити хто такий споживач. Отже, споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. А виходячи з даного визначення переходимо до розгляду суб’єктного складу у справах за позовами про захист прав споживачів. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживача» правом на звернення до суду за захистом прав конкретного споживача володіють: 1) сам споживач (ст. 3); 2) Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, його органи в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі (ст. 5); 3) органи місцевого самоврядування; 4) громадські організації споживачів (ст. 26). Таким чином, споживач – фізична особа, яка має намір придбати продукція задля особистих потреб. З цього робимо висновок, що якщо особа використовує придбаний товар чи продукцію для підприємницької діяльності чи як найманий працівник не буде суб’єктом правовідносин які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Цей аспект є досить проблематичним саме при розмежуванні використання товару для особистих потреб та для використання у підприємницькій діяльності і тому при вирішенні спору щодо захисту прав споживачів в суді, суддя (судді) мають вирішити питання про можливість застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист прав споживачів». Прикладом з судової практики можна навести справу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області наведеного в додатку 1. В даному рішенні суд прийняв правильне рішення щодо того що адвокатська діяльність позивача не є підприємницькою, а є незалежною професійною діяльність і при вирішенні спірного питання мають застосовуватися положення Закону «Про захист прав споживачів». А з огляду на нещодавнє рішення ВСС з админсправ?) Також не потрібно забувати, що окрім споживача суб’єктами правовідносин є виконавець та продавець. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: - виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; - продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. Отже, Законом регулюються відносини між фізичною особою – споживачем з підприємством, установою, організацією, приватним підприємцем тощо., які виготовлюють або реалізують товари, послуги незалежно від форм власності чи організаційної форми суб’єкта господарювання. Але, якщо особа що надає послуги чи реалізує товари не є суб’єктом господарювання, то на цю низку відносин регулювання законом не здійснюється. Так, помилковим видалося застосування Закону України «Про захист прав споживачів» у справі Гагарінського районного суду м. Сімферополя: Гагарінськип районний суд м. Севастополя розглянув цивільну справу за позовом Фізичної особи 1 до Фізичної особи 2 про розірвання договору підряду, відшкодування майнової та моральної шкоди. Заочним рішенням від 7 квітня 2009 р. суд позов задовольнив частково: розірвав договір, укладений між Фізичною особою 1 і Фізичною особою 2; стягнув із Фізичної особи 2 на користь Фізичної особи 1 пеню відповідно до Закону N 1023-XII, Відповідно особа не є суб’єктом відносин у зв’язку з тим що особа-відповідач не є суб’єктом господарювання. Окрім, вище зазначених суб’єктів правом звернення до суду за захистом порушених право споживачів можуть звертатися спеціально уповноважені органи виконавчої влади та громадські організації. Спеціально уповноваженим органом є Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, повноваження якої затверджені затвердив Положенням про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів. Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, а громадські організації споживачів - також захищати у суді права споживачів, які не є членами цієї організації ці повноваження делегуються відповідно за Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 № 2460-XII, також, відповідно до ст. 25 Закону «Про захис прав споживачів» громадські організації споживачів можуть також звертатись до суду з позовом про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів. З цього випливає ще одне проблемне питання, а саме щодо пред’явлення позову до невизначеного кола споживачів. Хоча й практика не набула широкого застосування, не можна залишити поза увагою положення п. 5 ч. 1 ст. 96 ЦПК, відповідно до якого вимога про повернення вартості товару неналежної якості може бути розглянута в наказному провадженні, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів. Не дивлячись на те, що чинне процесуальне законодавство України не містить процедури розгляду справ про встановлення факту продажу товару неналежної якості щодо невизначеного кола споживачів, застосування цієї норми й розгляд таких вимог в наказному провадженні, на нашу думку, неможливий і потребує законодавчого врегулювання. Судам слід мати на увазі, що право звернення до суду з позовом про захист прав споживача має будь-який споживач, незалежно від того, вступав він у договірні відносини із продавцем (надавачем послуг) чи ні. Окремої уваги потрібно приділити питанню яке неодноразово тлумачилося в доктрині та у документах вищих судових органів, але до цих пір залишається проблемним у практичному застосуванні судами положень що стосуються дотримання правил підсудності. Ми знаємо, що за загальним правилом суди при вирішенні питання підсудності щодо будь яких справ керуються положеннями ст. 109 ЦПК, тобто за місцезнаходженням відповідача. Але, справи про захист прав споживачів відносяться до категорії справ, які законодавець виокремив і надав право позивачу звертатися на свій вибір до суду за своїм місцезнаходження чи за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (положення ч. 5 ст. 110 ЦПК). Не дивлячись на, здається, досить зрозумілі положення законодавства, їх застосування на практиці є неоднаковим. Так, Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 2 квітня 2009 р. повернув позовну заяву у справі за позовом Особи 1 до ТОВ "У.-банк", третя особа - Харківська філія ТОВ "У.-банк", про відшкодування шкоди і надав роз'яснення, що для вирішення спору позивачу необхідно звернутися до компетентного суду м. Києва (місцезнаходження ТОВ "У.-банк") або до | |
| Просмотров: 589 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |