| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Особливості соціально-економічного розвитку та політичного устрою колоній Англії
| [ Скачать с сервера (141.5 Kb) ] | 24.12.2017, 11:58 |
| Особливості соціально-економічного розвитку та політичного устрою колоній Англії Східне узбережжя Північної Америки європейці почали освоювати в кінці XV ст. В 1496 році король Генріх VII видав привілегію венеціанцю Йогану Кабо на плавання і освоєння земель від північних островів до Флоріди при умові виплати 1/5 одержаних прибутків короні. Поселення були випадкові і не фор-мували стабільного нового суспільства. Перша постійна англійська колонія в Північній Америці була заснована в 1585 р. (в честь королеви названа Віргінією). Новий етап освоєння Північної Америки розпочався в першій половині XVII ст. В цей час були засновані поселення, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали пе-редумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різ-них колоніях, в залежності від умов їх утворення. В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі – вважалися власністю окремих осіб (колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами. У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському вироб-ництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. У південних – велике плантаційне сільське господарство грунтувалося на праці білих і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кі-нця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих. Рабів продовжували вивозити з Африки аж до 1863 р., поки в Америці не скасували рабство. У південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. У Новому Світі англійців приваблювало незайняте іспанцями Атлантичне узбережжя Північної Америки. Його головним багатством були не дорогоцінні метали, а родючі землі, заселені численними індіанськими племенами. Ще в XVI ст. перші англійські колоністи спробували оселитися тут, однак не змогли вижити в суворих умовах. Початком справжньої колонізації став травень 1607 р., коли 120 англійців заснували перше постійне поселення - форт Джеймстаун. Його було названо на честь короля Якова (Джеймса) І Стюарта, і він став центром першої англійської колонії в Америці - Віргінії. Натхненні ідеалами "природного права”, переселенці, опинившись ізольо-ваними від усього іншого світу, почали самі створювати закони, за якими зби-ралися жити. Вже на кораблі "Травнева квітка”, Ці переселенці увійшли в історію під назвою в отці-пілігрими (паломники). Перш ніж зійти на землю, вони підписали угоду, де визначили кінцеву мету свого прибуття: „Ми створимо і введемо такі справедливі й однакові для всіх закони, які вважатимуться корисними для загального блага ' колонії і яким ми обіцяємо підпорядковуватись”. «Отці-пілігрими» побудували на узбережжі селище Новий Плімут. Так виникла ще одна колонія. До 1700 р. більша частина Атлантичного узбережжя США була вже освоєна колоністами. На цій великій території виникли перші 13 штатів, її почали називати Новою Англією. Протестантська віра привчала їх до працьовитості та ощадливості. Чесно накопичене багатство вважалося ознакою Божої милості. Тому основна маса американців здобувала власність наполегливою працею. яким відплили емігранти в Америку (1620р.), була укладена угода про об’єднання колоністів у єдину об-щину, спільно вироблялися закони. Ця угода стала джерелом особливої традиції американської державності: новий народ погоджувався вважати себе єдиною общиною, що управляється на основі народовладдя і "праведної справедливості”. "… Цим актом об’єднуємося ми в одне політичне і громадське тіло для підтримання порядку серед нас і досягнення передбачуваної мети. В силу цього акту ми встановимо ті справедливі і праведні закони, ті порядки, правила і конституції, призначимо ту владу, яку будемо вважати потрібною і корисною для загального блага колоній”. Так поступали колоністи і пізніше. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. Так виникали колонії. На республіканській за духом Півночі дістали широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковному приході. Уповноважені від міст і селищ складали щось на зразок парламенту колоній, який обирав губернатора. На Півдні панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква. Думка про об’єднання колоній у єдину федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Об’єднання диктувалося спільністю інтересів колоній як у тому, що стосується торгівлі, так і в тому, що пов’язувалося зі спільним захистом колоній від Франції. Перший проект федерації був вироблений знаменитим Франкліном у 1748 році. Але уряд Англії відхилив його: він хотів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати. Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє держав-не відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII ст.. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських това-рів. Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. "чайним законом”; який надав Ост-Індській компанії привілегію на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торгівців і багаточисельних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонське чаювання (грудень 1773р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію "репресивних актів” (березень 1774р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії. По ініціативі найбільш політично-активних штатів – Масачусетса і Віргінії – був оголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби,були скликані представники на загальний конгрес колоній. Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня – 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній. Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав "англійських громадян”. Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав. Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. Особливу роль відіграли Віргінські збори, в яких видатний громадський діяч і літератор П.Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. В лютому 1775р. розпочалося формування конституційної армії колоній. Відкриття Америки та її скарби не залишили європейців байдужими. Потік переселенців у Новий Світ постійно зростав: з 1640 р. до 1790 р. населення колоній збільшилося з 25 тис. до 3,9 млн чоловік, тобто у 156 разів. Серед тих, хто наважився в пошуках кращої долі перетнути океан, було чимало французів, голландців і німців. Але переважали англійці, шотландці та ірландці, і тому згодом спільною мовою для нових мешканців Америки стала англійська. Ці люди покидали батьківщину з різних причин. Одні прагнули розбагатіти, інші рятувалися від релігійних переслідувань, дехто втікав від правосуддя. Незвичні кліматичні умови, невідомі хвороби, постійні сутички з місцевим індіанським населенням вимагали від прибулих витривалості, міцного здоров'я і змушували їх діяти колективно. Усе це формувало в характері майбутніх американців такі риси, як незалежність, волелюбність, здатність покладатися на власні сили і готовність до кінця відстоювати свої інтерес». Історики вважають, що Америка стала своєрідним котлом, у якому в єдине ціле переплавилися звичаї, мораль і світогляд різних народів, 3 цього сплаву народилася нова оригінальна культура. Вона базувалася на європейській, але увібрала в себе традиції багатьох національностей і тому набула своєрідного характеру. Усі ці процеси отримали назву «американське диво». Його результатом стало народження на теренах Північної Америки нового народу і нової держави. Конфлікт з метрополією На середину ХVIIІ ст. англійські колонії в Північній Америці вже перестали бути маленькими малолюдними фортами. їхнє населення збільшилося до 1 млн чоловік, виросли міста, процвітала торгівля. Розвивалися також освіта і культура: почали виходити власні газети, відкрилися школи і коледжі, з'явилися видатні мислителі американського Просвітництва Венджамін Франклін, Томас Джефферсон, Джон Адамс. Усе це свідчило не лише про матеріальні, але й про духовні можливості американського суспільства. Спільні інтереси і спільне майбутнє сприяли зміцненню зв'язків між колоніями. Колонії володіли величезними запасами родючої землі й лісу, мали власний флот і виплавляли 1/7 світового виробництва чавуну. Вони були здатні забезпечити себе продовольством, виготовляли одяг, меблі, посуд. «Мати-Британія» отримувала з колоній хутро, пшеницю, деревину, тютюн, рибу і відводила їм роль «ферми, лісу та рудника імперії». Англійська корона навіть заборонила американцям вільно торгувати з іншими країнами і розвивати обробну промисловість. Звісно, цей закон постійно порушувався, але все ж колонії залежали від метрополії: адже 95 % їхнього населення займалися сільським господарством і були споживачами англійських промислових товарів. Після перемоги над Францією в Семилітній війні Англія приєднала колишні французькі землі в Канаді на захід від Аллеганських гір і стала повновладною господаркою Північної Америки. У ході війни колоністи активно сприяли англійцям проти французів і сподівалися отримати в нагороду самоврядування та право самостійно визначати податки. Але вийшло зовсім інакше. Король Георг III заборонив американцям само- 2 правно переселятися за Аллегани, побоюючись, що після розсіяння по просторах Заходу з них неможливо буде стягувати податки. Додатковим тягарем на плечі колоністів лягло утримання англійських військ, які після закінчення воєнних дій не повернулися додому, а залишилися в Америці. Останньою краплею в чаші терпіння стало рішення англійського парламенту про введення в 1765 р. гербового збору в колоніях. За кожну торгову угоду, оформлення документів, випуск друкованих видань, поштові відправлення колоністи мусили тепер платити новий податок у державну скарбницю Британії. У відповідь американськими містами прокотилася хвиля мітингів під гаслом: «Ніяких податків без представництва». Колоністів обурював не розмір податку (досить невеликого), а сам факт його затвердження парламентом, куди представників північноамериканських колоній не допускали. Американці цілком справедливо вимагали: або вони матимуть своїх депутатів у палаті общин, або парламент відмовиться від оподаткування колоній. Уперше в американській історії на вуличні мітинги вийшла сила народу. Найпотужнішим вогнищем опору став Бостон. Тут виникло товариство «Сини свободи», яке закликало американців «не бути більше рабами англійців». Повсюдно американці знищували гербовий папір, привезений з метрополії для оформлення податку. Протест був настільки могутнім, що Англії довелося піти на нечуваний крок: вона відмовилася від гербового збору. Однак ця поступка носила тимчасовий характер. Уже через два роки англійський парламент прийняв закон про нові податки. Особливе роздратування колоністів викликало введення мита на ввіз товарів з Англії. Американці відмовлялися купувати їх і налагодили контрабандну торгівлю з іншими європейськими країнами. У грудні 1773 р. мешканці Бостона не дали розвантажити прибулий з Англії корабель з чаєм. Уночі декілька чоловік перевдягліїся індіанцями, проникли на судно і потопили тюки з чаєм у морі. Подія отримала назву «бостонське чаювання». Британський парламент вважав її серйозним злочином. У Бостоні був введений надзвичайний стан, губернатора замінили військовим комендантом, а королівський флот блокував порт. Ситуація ставала дедалі тривожнішою. Початок війни Восени 1774 р. представники колоній зібрались у Філадельфії на Перший Континентальний конгрес. Вони заявили, що залишаються вірними підданими англійського короля, але виступають проти зазіхань метрополії на самоврядування, «життя, свободу та власність» американців. Прагнучи захистити ці права, конгрес ввів заборону на торгівлю з метрополією. У колоніях назрівав вибух. Американці таємно збирали зброю і створювали загони добровольців. Це викликало тривогу в англійців, які спробували роззброїти декілька загонів та заарештувати їхніх командирів. 19 квітня 1775 р. неподалік Бостона відбулися перші сутички. Спочатку перевага була на боці англійців. Проте їхнє повернення назад перетворилося на жахливу втечу під безперервним обстрілом повстанців, які влаштували засідки вздовж доріг. Американці легко влучали в ціль, оскільки британські солдати носили помітні здалеку червоні мундири з жовтим оздобленням. Колоністи вдало використовували запозичену в індіанців тактику розсипного строю. Вони атакували англійців з укриттів, а потім миттєво зникали, аби зненацька напасти вже в іншому місці. У травні 1775 р. у Філадельфії відкрився Другий Континентальний конгрес. Він прийняв рішення про створення регулярного війська і призначив його головнокомандуючим досвідченого офіцера Джбрджа Вашингтона (1732— 1799). Із різношерстого натовпу колоністів Вашингтону вдалося створити дисципліноване боєздатне військо, яке навесні 1776 р. звільнило Бостон. Піднесенню бойового духу американських солдатів сприяв памфлет Томаса Пей-на «Здоровий глузд». У ньому обстоювалося право американців на озброєну боротьбу проти метрополії. А слова Пейна, що лише незалежність і республіканський устрій дадуть Америці велике майбутнє, стали пророчими. Важливим кроком на шляху до самостійності стала Декларація незалежності. Основну частину її тексту написав наймолодший з депутатів. 33-річний Томас Джефферсон. Декларація звинувачувала англійського короля і парламент у тиранії, оголошувала об'єднання колоній, їхнє відокремлення від Англії і перетворення на «вільні та незалежні штати». 4 липня 1776 р., коли вона була схвалена конгресом, стало днем народження Сполучених Штатів Америки, головним святом американського народу - Днем незалежності. Декларація незалежності - це перша практична спроба втілити в життя права людини в дусі ідей Джона Локка і французьких просвітителів. Утім, на вимогу частини депутатів конгрес вилучив із тексту Декларації слова про засудження рабства. Перелом у війні та її завершення Прийняття Декларації не означало закінчення війни. Англійський уряд відрядив до Америки численні війська, яким належало «вогнем і мечем» привести до покори бунтівні колонії. У ході важких боїв англійці захопили Нью-Йорк. Американські солдати почали масово залишати армію, пояснюючи це наміром повернутися додому і захищати «свої» штати. Вашингтону ледве вдалося врятувати свою армію від повного розвалу. Стало зрозуміло, що необхідно підняти бойовий дух солдатів. І тоді конгрес прийняв рішення, що після закінчення війни кожному з її учасників буде надано ділянку землі. Під знамена Вашингтона знову почали сходитися добровольці, його армія швидко зросла. Невдовзі американці оточили зайнятий англійцями форт Саратугу і змусили його капітулювати. У полон потрапило 6 тис. англійських вояків. Цей успіх відродив в американців надію на остаточну перемогу. Тим часом противник продовжував утримувати Нью-Йорк і першу столицю США — Філадельфію. На підступах до неї солдатам Вашингтона довелося провести надзвичайно сувору зиму в долині Валлі-Фордж. Армія погано забезпечувалася провізією і одягом, жити доводилось у легких наметах. Англійці навіть не вважали за потрібне атакувати погано обладнаний табір американців і казали, що холод зробить це краще за них. Дійсно, кількість померлих від хвороб і морозів була не меншою, ніж загиблих у боях. Гірка пам'ять про ці випробування залишилась у словах солдатської пісеньки: «Хто бував на Валлі-Фордж, той не боїться пекла». Перші успіхи і стійкість солдатів додали впевненості молодій американській армії. Для остаточної перемоги американцям потрібна була допомога сильних союзників. Найкраще для цього підходила Франція, яка прагнула укріпити власні позиції за рахунок ослаблення давнього ворога — Британії. Вона підписала зі США договір про торгівлю і військову допомогу, після чого французький флот розпочав морські дії проти англійців. Невдовзі проти ненависної їм «володарки морів» виступили на боці американців Іспанія і Голландія. В американських військах з'явилися солдати і волонтери (добровольці) майже з усіх країн Європи. Наприкінці 1776 р. у Париж для обговорегшл перспектив майбутнього союзу прибув як посол Бенджамін Франклін (1706-1790). Вибір не випад-ково впав саме на нього. Франклін - талановитий вчений і письменник -був членом англійського Вченого королівського товариства і єдиним американцем, добре відомим у Європі. У Франції Франклін продовжував ходити, як в Америці, - в скромному коричневому одязі, з гладко зачесаним волоссям. Він не носив напудреної перуки, як того вимагала європейська мода. Щоб її відсутність менше впадала в очі, Франклін ніколи, навіть у приміщенні, не знімав хутрову шапку. Втім, у французькому суспільстві симпатії до повсталих були настільки міцними, а популярність Франкліна настільки великою, що в Парижі не лише вибачили йому таку незвичну поведінку, але навіть зробили його костюм взірцем моди. Вступ союзників у війну круто змінив її хід. Восени 1781 р. об'єднане франко-американське військо оточило місто Йбрктаун і змусило до капітуляції 8 тис. англійських солдатів і матросів. Сили Англії були виснажені, коштів для спорядження нової армії вона не мала. Воєнні дії припинились. Англійці самі запропонували американцям почати переговори. Вони тривали досить довго і завершилися 3 вересня 1783 р. підписанням мирного договору. Британія визнала Сполучені Штати Америки самостійною, незалежною державою і заявила про повне виведення з їх території всіх своїх військ. Західний кордон США встановлювався по річці Міссісіпі, тобто територія молодої республіки збільшилася майже втричі. Створення федеративної держави Ще в ході війни колишні колонії були перетворені на штати з республіканською формою правління. Спочатку вони хотіли об'єднатись у конфедерацію - союз окремих держав, кожна з яких зберігала незалеж-ність і власні органи влади. Спільно вони мали вирішувати лише питання зовнішньої політики. Проект першої американської конституції у 1775 р. склав Бенджамін Франклін. На його доопрацювання знадобилося майже шість років. Коли документ набув чинності, стало ясно, що він уже не відповідає вимогам часу. Штатам, діючим порізно, не вдавалося налагодити торгівлю і фінанси. Подолати післявоєнний економічний занепад можна було лише за наявності міцної центральної влади. Влітку 1787 р. представники всіх штатів зібралися на конвенті (з'їзді) у Філадельфії і розробили нову конституцію. її прийняття засвідчило, що від конфедерації США перейшли до федерації - тісного союзу штатів, але зі збереженням за кожним із них досить широкого самоврядування. Вищим органом законодавчої влади став Конгрес. Він складався з двох палат: верхньої —сенатуі нижньої - палати представників. Кожний штат, незалежно від своїх розмірів, обирав по два сенатори. До палати представників депутати входили пропорційно кількості населення того чи іншого штату. Виконавча влада належала обраному на чотири роки президенту. Першим президентом США став Джордж Вашингтон, який залишався на своїй посаді два терміни. Цю конституцію США ніколи не відміняли. Вона діє й донині, але час від часу до неї вносили поправки. У 1791 р. Конгрес включив у конституцію важливі демократичні поправки, які отримали назву «Білль про права ». Вони гарантували американцям свободу слова, друку, союзів і зборів, недоторканність особи, житла і приватної власності, свободу віросповідання, право на носіння зброї. Війна за незалежність привела до народження першої незалежної держави у Новому Світі і першої демократичної республіки Нового часу. її устрій втілив політичні ідеали доби Просвітництва. Разом з тим, за наполяганням плантаторів Півдня, від колоніального минулого було збережено рабство. Цю серйозну проблему американцям ще належало розв'язувати в майбутньому. З утворенням США закінчився 170-річний колоніальний період американської історії. За цей час відбулась унікальна (неповторна) у світовій історії подія - народилася нова цивілізація, а жителі англійських колоній, які приїхали сюди з різних країн Європи, перетворилися на єдиний народ. Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-економічних умов. На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воєнне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями — прибічниками англіканської церкви та протестантами-кальвіністами. Ця боротьба перекинулася з метрополії та не обмежувалася вимогами "очищення" церкви та з'ясування, яка ж конфесія більше відповідає християнським заповідям. Головною метою ідейного протистояння частини протестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, виборювання нею права політичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв'язку з загальнодержавними, за допомогою пресвітерів, що обиралися з мирян. Інша частина протестантів — пуритани — вважала офіційну англіканську церкву такою, що відступила від християнських заповідей, а кальвіністські принципи розбудови церкви — пресвітерів, синодів — невідповідними Святому Письму. Перегодом цей напрям радикального пуританізму отримав назву "сепаратистів", "індепендентів" (незалежних). Помірковані пуритани (пресвітеріани) сприяли антифеодальним устремлінням англійської буржуазії як у метрополії, так і в колоніях, а радикальний пуританізм, основною ідеологією якого було відродження ранньохристиянських заповідей та рівності в релігійному і світському житті, був близьким до "плебейських" єресей Європи і заклав основи революційно-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби колоністів за незалежність. Радикальні пуритани (індепенденти, або сепаратисти) зазнавали жорстоких переслідувань з боку держави (королівської влади) та офіційної церкви, що підштовхувало їх до переселення в Голландію та колонії. Під час одного з таких переселень майже ста осіб з Англії та Голландії з'явилося першоджерело американської Конституції — угода, що була укладена ними на кораблі "Мейфлауер", метою якої стало створення громадянського і політичного організму для підтримання порядку та безпеки[1]. День висадки цих переселенців ("батьків-пілігримів") 22 грудня і нині святкується в Америці. В ідейній боротьбі означених напрямків пуританські мислителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверенітет і республіканський демократизм, що знайшли втілення в конституційних установах, серед яких "Основні положення", проголошені в Коннектікуті 1639 р., та "Массачусетська хартія вольностей" 1641 і 1648 pp. Згодом торгове суперництво між колоніями й метрополією, невдоволення деспотизмом короля і позицією парламенту метрополії стимулювало визвольний рух у всіх 13 колоніях, що обернувся воєнними діями навесні 1775 p., які тривали впродовж наступних семи років. Відтоді політико-правова думка у США швидко розвивалася за двома напрямками. Представники першого — Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету. Другий напрямок — централістів-федерапістів представляли Дж. Адамс, А. Гамільтон і Дж, Медісон. Представник американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706—1790) пропагував ідею про право кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного договору та його переукладення в разі, якщо він уже не відповідатиме інтересам підданих. Англію та Північноамериканські штати він розглядав як дві рівні й суверенні частини імперії, кожна з яких ухвалює власне законодавство. Б. Франклін запропонував план конфедерації штатів під назвою "Сполучені колонії Північної Америки". Ідеї республіканського самоуправління обстоював і учасник Великої французької революції англієць Томас Пейн (1737—1809), який потім переїхав до Північноамериканських колоній. У праці "Здоровий глузд" (1776 р.) він проголошував, що проблема незалежності Америки є питанням лише доцільності та економічної вигоди. Якщо такий підхід буде покладено в основу цієї проблеми, то, відповідаючи інтересам простих людей, вона вирішиться самостійно і швидко. Після вирішення проблеми суверенітету мислитель пропонував установити в Північноамериканських колоніях республіканську форму правління. На відміну від багатьох своїх сучасників, Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначав, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує їхні устремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета — стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян. Т. Пейн уважав, що походження та існування влади грунтується виключно на згоді підлеглих. Наявні форми правління він поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку. Держави, в основі правління яких закладено принцип виборності й представництва, є республіками, а там, де влада передається у спадок, — монархіями та аристократіями. Основою першої влади є розум, другої — невігластво. Оскільки урядова діяльність вимагає знань і здібностей, а вони у спадок не передаються, то в менш освічених народів часто буває монархічна або аристократична форми правління. Т. Пейн був прибічником природного права, обстоював ідею свободи й рівності прав людини. Природними правами він називав свободу слова, друку, совісті та ін. Позитивне право має відповідати вимогам природного права. Природними правами людей є також право на самовизначення і право управління державними справами. За вченням Т. Пейна, народ є єдиним джерелом влади, користуючись яким він створює законодавчі й виконавчі органи. Закони в державі, на думку Т. Пейна, має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі Конституції зі щорічною ротацією 1/3 його складу. До складу законодавчого органу, на його думку, належить обирати представників усіх верств населення. Як і інші представники утилітаризму, Т. Пейн був прибічником приватної власності, що є основою процвітання держави. | |
| Просмотров: 750 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |