| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Період «проспериті» (процвітання)
| [ Скачать с сервера (182.0 Kb) ] | 02.08.2017, 12:06 |
| 1. На початок XX ст. Сполучені Штати стали великою індустрі¬ально-аграрною країною, займаючи перше місце у світовій еко¬номічній системі. Війна 1914—1918 рр. зробила із СІЛА державу-кредитора, яка надала союзникам кредитів на суму в 10 млрд. дол. Американські промислові компанії зосередили в своїх руках 50% усього світового видобутку кам'яного вугілля, 66% світо¬вого видобутку нафти, 60% світового виробництва міді, 85% виробництва автомобілів. Високий рівень виробництва і продуктивності праці дали можливість забезпечити робітникам досить високі заробітки. Це забезпечувало проведення у життя політики, спрямованої на недопущення розповсюдження комуністичної ідеології. Пре¬зидент В.Вільсон неодноразово говорив міністру внутрішніх справ: “Пальмер! Ви не повинні допустити, щоб я побачив цю країну червоною!” У 1917—1919 рр. деякі “експерти” визначили кількість ко¬муністів у США в 600 тис. чол., хоча реально їх нараховувалося близько 45—50 тисяч. Реакційні організації, такі як “Товарист¬во захисту Америки”, “Ліга національної безпеки”, “Американ¬ський легіон”, займалися розпалюванням антикомуністичної істерії, яка охопила усі сфери суспільного життя США. Кон¬сервативні сили використовували різноманітні засоби у боротьбі проти робітників. Зокрема, на службу реакції було поставлено досягнення у такій науці, як генетика. Успіхи у дослідженні ролі спадковості у поведінці людини призвели до того, що на 1917 р. біля 16 країн світу прийняли закон про кастрацію фізично і психічно неповноцінних осіб, і на 1935 р. було стерилізовано 35 тис. чол. У 1924 р. в США було прийнято закон Альберта Джонсона (сенатор) про обмеження імміграції, оскільки іммігранти ніби¬то “є джерелом потенційних хвороб, насамперед психічних, мають нестійкий характер”. Американські дослідники поперед¬жали, що подальше прибуття іммігрантів призведе до генетич-ного знищення англосаксонської спадковості. За стандартами таких вчених в США у 20-х рр. було визнано недоумкуватими біля 47% військовослужбовців. Популярні праці американського генетика Халдейна зруйну¬вали міф про можливість швидкої ліквідації недоумкуватості через стерилізацію, оскільки вона спричиняється не лише спад¬ковістю, а й соціально-економічними умовами життя. Підтвер¬дженням цього були дві події: економічна криза початку 30-х років і прихід фашистів до влади у Німеччині, де почалася ма¬сова стерилізація противників фашистського режиму. Безробіт¬тя мільйонів не можна було пояснити їх нахилом до паупериз¬му. Тоді й було завдано удару по генетиці (в тому числі й в СРСР), від якого вона тривалий час не могла очухатися. У 1919—1921 рр. під керівництвом міністра юстиції в США розпочалося полювання на “червоних”, в результаті чого було заарештовано велику кількість комуністів. З метою дискреди¬тації прогресивних організацій була сфабрикована справа робіт¬ників Сакко і Ванцетгі. Після семилітнього попереднього ув'яз-нення їх у 1927 р. посадили на електричний стілець (у 80-х роках у судовому порядку їх було визнано невинними у вбивстві). Період «проспериті» (процвітання). Отож усвідомлення американцями їхньої нової ролі у світі прийшло до них не відразу й до того ж особливої ейфорії не викликало. Перший час вони потерпали від епідемії небезпечної хвороби інфлуенци, яка, докотившись навесні 1918 р. з Європи, зібрала свою страшну данину - померли майже 500 тис. американців. До цього додалася й складна психологічна ситуація в країні, породжена страхом перед небезпекою більшовизації Америки. «Червоний психоз» досяг апогею після того, як поштові службовці виявили майже чотири десятки мін, відправлених під виглядом бандеролей відомим американським політикам. Та радикалізм не був сприйнятий американцями. Вони прагли стабільності й добробуту. На чергових президентських виборах на початку листопада 1920 р. В. Вілсон закликав націю не відмовлятися від «морального лідерства» у світі, але вона не захотіла заради вілсонівського романтизму пожертвувати перевагами миру й заможного життя. Відтак, на двох поспіль виборах американці проголосували за республіканців: Воррена Гардінґа (1921-1923) та Келвіна Куліджа (1923-1929). Вони обіцяли виборцям повернення до «нормальності», добробут, роботу й автомобіль для кожної сім'ї. Важливу роль у перемозі республіканців відіграли жінки, які, відповідно до прийнятої за рік до того XIX поправки до конституції, уперше пішли до виборчих дільниць. Президентство В. Гардінґа виявилося короткочасним і невдалим. Сам він був людиною чесною, але не вбачав нічого поганого в тому, що його друзі - партнери по грі в покер і впливові чиновники адміністрації, не гребували дорогими «подарунками». Генеральний прокурор порушив справу проти одного з його близьких друзів, який вкрав величезну суму коштів, виділених для ветеранів війни, що повернулися із Франції. Ряд інших приятелів В. Гардінґа були звинувачені в хабарництві й також постали перед судом. У серпні 1923 р., повертаючись з Аляски, він раптово помер, тим самим уникнувши ганьби імпічменту. Відповідно до конституції владу перебрав віце-президент К. Кулідж (1924 р. його було переобрано президентом на наступний термін). Тихий і врівноважений пуританин, він сформулював головне гасло консервативної політики республіканців: «Головна справа американців - робити діло». На думку президента, потрібно було сприяти збагаченню мільярдерів, і тоді вони збагатять усіх інших американців. У промисловості успіхи не забарилися, а сільськогосподарська політика виявилася менш вдалою. Із закінченням війни попит на збіжжя, найперше на пшеницю та кукурудзу, значно скоротився. До того ж у відповідь на прийняті Сполученими Штатами протекціоністські закони європейські країни закрили ринки для продукції американських фермерів. Як наслідок - криза перевиробництва й зубожіння фермерів. Чимало американців були переконані, що причиною їхніх нестатків, падіння в суспільстві моралі й зростання злочинності був алкоголь. Після сторічних дебатів у 1919 р. в США було прийнято названу «шляхетним експериментом» XVIII поправку до конституції, за якою запроваджувався «сухий закон». Відтепер на усій території країни заборонялося виготовлення та продаж спиртних напоїв, а також знищувалися їхні запаси. Проте невдовзі виявилося, що виконати закон практично неможливо. Ті з американців, хто вважав XVIII поправку порушенням їхньої особистої свободи - головного завоювання Американської революції, стали пити ще більше, ніж раніше. Пиво, вино і джин у величезних кількостях вироблялися нелегально, а також контрабандним шляхом завозилися з підпільних ґуралень, що знаходилися на території Канади. У результаті злочинність набула небаченого раніше розмаху. Рекетири і вимагачі взяли виробництво алкогольних напоїв під свій контроль і мали з того величезні прибутки, які відтепер обминали державну скарбницю. Ґанґстери, очолювані добре відомим Аль Капоне, відчували себе повновладними господарями у великих містах, і поліція далеко не завжди могла дати їм раду. Урешті-решт, 1933 р. «сухий закон» було скасовано. Непокоїли Америку й інші проблеми. Війна одночасно пробудила патріотизм і страх перед комунізмом. Тріумф більшовиків у Росії, вибух бомби у діловому центрі Нью-Йорка Уолл-стрит та інші події зумовили «античервону» паніку. Очікування ліворадикальної революції призвели до несправедливих переслідувань і навіть тюремного ув'язнення представників лівих партій. Недоброзичливо ставилися деякі американці й до емігрантів, яких з початку століття до 1915 р. прибуло до США понад 13 млн. Вони, погоджуючись на неприйнятну для американців низьку платню за свою роботу, створювали їм конкуренцію в пошуках роботи; об'єднуючись у земляцтва, не піддавалися американізації тощо. У 1924 та 1929 рр. у США було прийнято закони, якими встановлювалися обмеження для прийому емігрантів - не більше 150 тис. на рік. На цій хвилі активізувався Ку-клукс-клан, і лише на початку 1930 р. ця організація расистів-фанатиків була істотно послаблена владою. Тим часом в економіці справи складалися якнайкраще. К. Кулідж став символом «нової ери процвітання» («проспериті») Америки: вартість фондового ринку зросла в небачених раніше масштабах, підприємства безперебійно випускали доступні за ціною для більшості американських сімей легкові автомобілі (найпопулярнішою була модель «Форд-Т» вартістю всього лише близько 350 дол.), холодильники, радіоприймачі, технічні новинки домашньої техніки. Нові винаходи створювали враження, що Америку очікує безхмарне й безтурботне заможне майбутнє. І якщо на початку «проспериті» не всі американці вірили в настання «чудового нового світу», то це було лише справою часу. Наступник К. Куліджа, також республіканець, Герберт Гувер (1929-1933) був сповнений сподівань на продовження «нової ери». Він був людиною досить здібною і наділеною організаторськими талантами. «Ми - в Америці, - виголосив він у 1929 р., - найближчим часом здобудемо цілковиту й остаточну перемогу над бідністю, чого не було в історії жодної іншої країни». Америка вірила своєму президенту й очікувала ще більшого процвітання, яке поспішили назвати «бізнесовою цивілізацією». Це була дійсно вражаюча картина, адже піднесення охопило не лише всю промисловість, небаченими темпами зріс національний прибуток. Охоплені загальною ейфорією, американці воліли не звертати уваги На деякі насторожуючі явища. Зокрема, перестала давати приріст продукції вугільна промисловість, оскільки широко використовувалися газ та нафта. Серед американок величезної популярності набув одяг з синтетичних волокон, а відтак вироби з вовни та бавовни не знаходили в країні збуту. Залізниці вже не витримували змагання зі зручними автошляхами, літаками та модернізованими пароплавами. Ще гірше ситуація складалася в сільському господарстві. «Нова ера» спричинила й суттєві зміни в моралі американців, насамперед молоді. По суті, сталася своєрідна інтелектуальна революція, яку називали то «Ревучими двадцятими», то «Добою джазу», то «Ерою надмірності». Студентські розкуті вечірки, захоплення модними танцями, короткочасними романтичними знайомствами - усе це справляло шокуюче враження на американських інтелектуалів - філософів та письменників, пересічних громадян з консервативним світоглядом. Чимало з представників цього «втраченого покоління», як, наприклад, письменник Ернест Гемінґвей, залишали США й перебиралися до Європи, здебільшого до Франції. Проте усі ці проблеми багатьом здавалися поодинокими хмаринками на в цілому безхмарному небі американського «проспериті» «Велика депресія». Раптово і драматично «нова ера» скінчилася у жовтні 1929 р. й настали жахи кризи перевиробництва - «Великої депресії» 1929-1933 рр. Найперше паніка охопила фондові біржі: 24 жовтня близько 12 млн акцій змінили своїх власників. Через п'ять днів по тому криза стала загальнонаціональною, а пізніше охопила весь світ. В одну мить у США розорювалися ще вчора міцні фірми, акції яких стрімко впали в ціні щонайменше наполовину, майже 5 тис. банків луснули як мильні бульки й мільйони вкладників втратили все, нажите впродовж життя. Не один вчорашній мільйонер, залишившись ні з чим, наклав у розпачі на себе руки. Не маючи кому збувати продукцію, підприємства припиняли роботу, залишивши за воротами, мільйони американців. Зарплата тих, кому пощастило зберегти роботу, скоротилася більш ніж наполовину, долар знецінився на третину, кожна п'ята фірма збанкрутіла. За проїзд у місцевому транспорті майже ніхто не платив; шкільні вчителі працювали, не отримуючи платні. Полум'я соціальної катастрофи боляче обпалило довірливу націю. У відчаї люди вдавалися до рішучих дій, як, наприклад, 1932 р., коли відбувся грандіозний марш ветеранів до Вашинґгона. Але Г. Гувер не мав рецептів, як відновити економіку, й лише намагався полегшити страждання співвітчизників. У 1932 р. він наказав виділити кошти на проведення громадських робіт та реконструкцію промисловості, надавати позички банкам тощо. Проте американці вже не сподівалися на нього й усі надії покладали на обрання нового президента. Республіканська партія кредит довіри громадян вичерпала й до влади поверталися демократи. Головні причини «Великої депресії» - За роки Першої світової війни господарство США розвивалося так, що капітали вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й після війни мали найбільші прибутки, а інші зазнавали збитків - Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-х рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників - Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому незважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій - Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували Америці значні суми й не могли їх виплатити - Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. Коли ж наставав час розраховуватися за кредити, то грошей на це зазвичай вже не залишалося - У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американських виробників, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватися за американський імпорт 2. У жовтні 1929 р. в США розпочалася економічна криза. Більше п'яти тисяч банків протягом 1930—1932 рр. заявили про свою розрахункову неспроможність. Близько 17 мільйонів чоловік стали безробітними. Сукупність заходів, розроблених президен¬том Рузвельтом і його радниками, спрямованих на подолання кризи, отримала назву “нового курсу”. Суть його полягала в тому, що золотий запас США було передано до державної скар¬бниці, і уряд одержав можливість випускати долари, не забез¬печені золотом. За допомогою дешевих грошей було стимульо¬вано товарообіг. Окрім того. Законом про відбудову промисло-вості (НІРА, 1933 р.) створено було Національну адміністра¬цію, яка запропонувала розробити для кожної галузі промис¬ловості так звані “кодекси чесної конкуренції”. За типовим кодексом робочий тиждень встановлювався тривалістю 35 го¬дин, мінімальна зарплата 30—40 центів на годину. Близько 95 відсотків американської промисловості ввели такі кодекси. Кодекси також гарантували працівникам свободу участі у проф¬спілках, укладенні колективних договорів. Законом “Про регулювання сільського господарства” (1933 р.) виплачувалась компенсація фермерам, які погоджувались змен¬шувати кількість оброблюваної землі і тварин. Тільки за один рік посіви пшениці було зменшено на 7,5 млн акрів, знищено 23 млн голів великих тварин. Ціни на сільськогосподарську продукцію піднялися, відчувалась навіть нестача м'яса і молоч¬них продуктів. Для пом'якшення безробіття було асигновано 8100 млн дол. і неодружені безробітні у віці від 18 до 25 років одержали роботу на лісозаготівлі, на будівництві доріг. Після подолання наслідків економічної кризи Верховний суд США визнав (1935—1936 рр.) ряд заходів адміністрації прези¬дента Рузвельта такими, що суперечать Конституції США, і вони втратили чинність. Економічна криза 1929—1933 рр. засвідчила, що період задо¬волення потреб населення у предметах широкого вжитку закін¬чено і розвиток економіки в рамках традиційного ринкового механізму не може продовжуватись. “Новий курс” Рузвельта створив систему державних послуг і включив нові важелі сти-мулювання економічного зростання. Процес соціалізації було доповнено новою формою широкої державної участі в задово¬ленні різних потреб у суспільстві. З часів “нового курсу” Рузвельта держава постійно регулює як економічні, так і суспільні відносини. Економічні відноси¬ни регулюються через видання нових законів, які збільшують або зменшують податки, через дотації сільському господарству. За період 1982—1986 рр., наприклад, держава виділила для підтримки фермерських господарств 27 млрд. дол. Новий курс президента Рузвельта. У 1929-1933 роках світова економічна криза охопила і США. Криза викликала різке скорочення обсягу виробництва, розлад фінансової системи, повсюдне розорення і банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття. Загальний обсяг продукції промисловості США у 1932 році склав лише 54 відсотки в порівнянні з 1929 роком. Криза надзвичайно загострила соціально-класові суперечності. Один за одним відбувалася «голодні походи», демонстрації безробітних, фермерів, що розорилися. Обраний у 1928 році президентом республіканець Г. Гувер обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися безрезультатними. Так, зупинити хвилю банкрутств шляхом державного кредитування республіканці намагалися в 1932 році. З цією метою було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 млрд. доларів, яка повинна була проводити фінансування банківських, промислових і торговельних фірм, щоб врятувати їх від банкрутства. Одночасно з‘явилася ще одна урядова організація – федеральне фермерське бюро, яке повинно було підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Однак усі вжиті заходи ні до чого не привели. На президентських виборах І932 року демократична партія висунула кандидатуру свого лідера Франкліна Делано Рузвельта. Через хворобу він був прикутий до ліжка, але не припинив політичної діяльності. Сенатор, помічник морського міністра, губернатор штату Нью-Йорк — таким був його послужний список. Виборці повірили Рузвельту, який обіцяв у разі успіху на виборах вивести країну з кризи, і він був обраний президентом США. Четвертого березня 1933 року Ф. Рузвельт уперше виступив перед американським народом як президент. Щоб перемогти і подолати кризу, казав Рузвельт, усі повинні вести себе як «виучена, віддана армія», готова до великих жертв. Сукупність, заходів, спрямованих на державне регулювання американської економіки з метою виходу з кризи, запропонованих Рузвельтом і його радниками, отримала назву «Нового курсу» (буквально «нова здача карт»). Фактично це була розгорнута програма антикризових державно-монополістичних заходів. Уряд Рузвельта розпочав реалізацію політики “Нового курсу” зі створення Національної адміністрації відбудови промисловості (НІРА), яка повинна була вивести промисловість з кризи, і вжиття заходів по боротьбі з безробіття. На чолі НІРА була поставлена Рада, яку іронічно називали “мозковим трестом”. До її складу входили промислові, фінансові магнати і науковці. «Новий курс» провадився за такими основними напрямками: 1. Відбудова банківської-фінансової системи. На основі прийнятого Конгресом надзвичайного закону, який надавав президенту широкі повноваження у фінансовій сфері, був встановлений державний контроль над золотом, що знаходилося в обігу. Держава отримала можливість скоригувати золотий зміст долара, випускати долари, що взагалі не були забезпечені золотом. Обмін паперових грошей на золото був заборонений. Громадяни США, в яких було золота більш ніж на сто доларів, повинні були здати його в банк. Золото не можна було вивозити за кордон. Міністерство фінансів мало право припинити на якийсь час банківські операції. Держава мала змогу впливати на грошову активність банків за допомогою кредитів та субсидій, розмір яких досяг трьох мільярдів доларів. 2. Відбудова промисловості. В середині 1933року Конгрес прийняв Закон про відбудову промисловості. З метою знищення "руйнівної конкуренції" і досягнення миру в промисловості закон передбачав самообмеження різних галузей промисловості "Кодексами чесної конкуренції". Спеціальна Національна адміністрація з оздоровлення промисловості за допомогою "Кодексів чесної конкуренції" проводила примусове картелювання. Вся промисловість США булла розділена на групи, кожна з яких повинна була розробити свій "кодекс", який визначав монопольні ціни, умови торговельного кредиту, мінімальну заробітну плату робітників і службовців, розмір квот продукції, що випускалася, ринки збуту. "Кодекси" після їх схвалення і скріплення підписом президента набували для даної групи підприємств силу закону. 3. Аграрна політика «Нового курсу» знайшла своє втілення в Законі про регулювання сільського господарства. Був створений спеціальний адміністративний орган, офіційною метою якою було регулювання цін па сільськогосподарську продукцію і доведення їх до рівня 1909-1914 років. Щоб збалансувати ціни, встановлювався відсоток скорочення засівних площ фермерами з виплатою компенсації за необроблені землі. Одночасно заохочувалося знищення частини вже отриманого врожаю, за що видавалася премія. Разом з тим були скорочені відсотки з іпотечної заборгованості фермерів, через федеральні банки фермерам була надана позика у розмірі двох мільярдів доларів. 4. Боротьба з безробіттям. Безпосередня допомога безробітним набувала в ці часи різних форм: грошові субсидії, організація громадських робіт, введення системи соціального страхування від безробіття, пенсійне забезпечення. Так, у 1934 році була створена Федеральна адміністрація надзвичайної допомоги, яку 1935 року заступила Адміністрація розвитку громадських робіт. Безробітних направляли в трудові табори. Вони будували шосе, автостради, мости, аеродроми і т.д. У 1935 році був прийнятий Закон про соціальне страхування, але рівень страхових виплат був дуже низьким. У цілому уряд витратив на боротьбу з безробіттям 3,5 мільярда доларів, однак не досяг серйозних результатів. Лише двадцять відсотків безробітних США отримали тимчасову допомогу. Стабілізації економіки повинен був допомогти і закон Вагнера, або "Акт про трудові відносини", прийнятий Конгресом у липні 1935 року. Закон Вагнера вперше в історії США офіційно визнавав права профспілок і передбачав законодавчі гарантії цих прав. Заходи «Нового курсу» шляхом втручання держави в економічне життя врятували банки і монополії від краху, певного мірою стабілізували економіку. У 1935-1936 роках Верховний суд США, посилаючись на те, що законодавство, яке обмежує приватне підприємництво, «суперечить конституції США», скасував закони «Нового курсу». Однак надалі Верховний суд був змушений підтримувати в цілому систему урядового регулювання економіки. 3. Структура американського права У фундамент конституційної системи США закладено три принципи: а) розподілу державної влади; б) федералізму; в) принцип судового конституційного нагляду. Принцип розподілу влади: Принцип розподілу влади у державі реалізовується через систему "стримувань і противаг" гілок влади, котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежування між ними відповідних функцій. (16, с. 197) Законодавча гілка влади: Орган законодавчої влади - Конгрес - складається з обраних представників від кожного з 5о штатів. Він є єдиним органом США, який може приймати федеральні закони, накладати федеральні податки, оголошувати війну та вводити у дію міжнародні угоди. Члени Палати Представників обираються на термін у два роки. Кожен член представляє округ у своєму рідному штаті. Кількість округів визначається шляхом перепису, що проводиться кожні 10 років. Найбільш заселеним штатам дозволено мати більше представників, ніж штатам з меншою кількістю населення, деякі з яких мають лише одного представника. На загал 435 представників є членами Палати Представників. Сенатори обираються на шість років. Кожен штат має двох сенаторів, незважаючи на кількість населення. Терміни діяльності сенаторів гнучкі - з тим, щоб кожні два роки обиралась одна третина Сенату. Кількість сенаторів-100. Для того, щоб стати законом, білль має бути затверджено як у Палаті Педставників, так і в Сенаті. Після представлення білля обом органам його вивчає один або кілька комітетів, які відповідно змінюють його, потім проходить голосування у комітеті та обговорення в Палаті Представників або Сенаті. Якщо він приймається одним органом, його передають на розгляд іншого органу. Коли білль приймається Палатою Представників та Сенатом у різних формах, члени обох органів зустрічаються у "дорадчій комісії" з метою уникнення протиріч. Групи, які намагаються переконати членів Конгресу голосувати за або проти білля, іменуються №лобі". Вони можуть намагатися вплинути на результат майже на будь-якій стадії законотворчого процесу. Коли обидва органи прийняли однакову версію білля, він передається на затвердження президентові. (6, с.35) Виконавча гілка влади: Головою виконавчої влади є Президент. Дискутувалося питання, чи він має обиратися довічно, чи тільки на чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон виставляв свою кандидатуру двічі, оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф.Д. Рузвельта, який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти США перебували на своїй посаді максимально дві каденції. Основне міркування: президент, якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. (11, с. 195) Внаслідок поправки до Конституції,що вступила в силу в 1951 році, президент може бути обраний лише на два строки. Крім випадків правонаступництва померлого або недієздатного президента, єдиним офіційним обов"язком віце-президента є очолювання Сенату. Віце-президент може голосувати в Сенаті лише у випадку рівного розподілу голосів. (6, с.35-36) Президент виступає главою держави, прем"єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представників цього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Президент вступає на посаду лише після того, як принесе присягу, і приступає до обов"язків на початку березня такого року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції, виголошує промову програмного характеру. Президент - глава держави і федеральної адміністрації. але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятої конгресом. (8, с.212) Повноваження президента широкі, але не безмежні. як головна особа, яка формулює національну політику, президент пропонує законодавчі акти конгресу. Президент може накладати вето на будь-який білль, прийнятий Конгресом. Президент є головнокомандуючим збройних сил. Президент має повноваження призначати федеральних суддів у разі виникнення вакансії, включаючи суддів Верховного Суду. Як голова своєї політичної партії та особа, що має відкритий доступ до засобів масової інформації, президент може легко впливати на громадську думку. У межах виконавчої влади президент має широкі повноваження на випуск положень та директив, що регулюють роботу федеральних державних департаментів та агенцій. Президент призначає голів та вищих посадових осіб таких департаментів та агенцій. Голови великих департаментів, так звані "секретарі", є частиною президентського кабінету. (6, с.36) Питання про імпічмент (піднімалося двічі за усю історію США, кожного разу безуспішно) вирішується в Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів (11, с. 195) У зв"язку з розвитком двопартійної системи влада президента характеризується певною специфікою. Через слабку партійну дисципліну президент, з одного боку, не завжди міг сподіватися на підтримку своєї партії в палаті представників або в сенаті. З іншого боку, оскільки обирається фактично всім населенням у ході спеціальних виборів він завжди був більш незалежним у своїх діях стосовно конгресу. Судова гілка влади: Судову гілку влади очолено Верховним судом США, який є єдиним судом спеціально створеним за Конституцією. Крім того, Конгрес створив 13 федеральних апеляційних судів та, як нижчу інстанцію, близько 95 федеральних окружних судів. Верховний суд проводить засідання у Вашингтоні, округ Колумбія, а інші федеральні суди розташовані у містах по всіх Сполучених Штатах. Федеральні судді призначаються довічно або до моменту, коли вони добровільно ідуть у відставку; вони можуть бути зняті з своєї посади лише шляхом важкого процесу імпічменту та слухань у Конгресі. (6, с.36) Верховний Суд складається з головного судді та восьми членів Верховного Суду. За невеликими винятками, справи передаються до Верховного Суду на апеляцію з федеральних судів або судів нижчої інстанції. Більшість з цих справ пов"язана із суперечками щодо тлумачення та конституційності дій, вчинених виконавчою владою, та законів, прийнятих Конгресом або штатами (так само як, і федеральні закони, закони штатів повинні відповідати Конституції США). Хоча, як було сказано, три гілки влади повинні бути рівними між собою, часто Верховний Суд має останнє слово у тій чи іншій справі. Суди можуть приймати рішення про неконституційність закону, що робить його не чинним. На більшість із таких рішень подаються апеляції до Верховного Суду, який, таким чином є остаточним арбітром у тлумаченні Конституції. (6, с.36) Федеральні суди: Загального права,розглядають справи, що стосуються федеральних питань (на основі федеральних законів і Конституції США). Спеціальні, розглядають податкові, митні, патентні та інші справи. Суд з позовів розглядає виключно претензії до федерального уряду. податковий суд розглядає справи про федеральні податки. Суд з питань міжнародної торгівлі розглядає цивільні справи про федеральні податки, пов"язані з тарифними і торговими договорами. Існує система судів з питань банкрутства та ін. (14, с.567) Судова система штату. В одних штатах вона двоступінчаста, в інших - триступінчаста. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів (у справах неповнолітніх, у справах спадкування, сільські суди, поліцейські суди та ін.) Верховний суд штату обирається населенням або призначається губернатором за згодою сенату штату. Як правило, він займається розглядом апеляцій на рішення нижчих судів. Подібно до Верховного суду США верховні суди штатів володіють і правом конституційного нагляду. Вони можуть скасувати будь-який закон штату, піддати ревізії конституцію штату, визнати недійсним будь-який розділ конституції штату на підставі ведення його суперечності федеральній конституції. Судами первинної юрисдикції в штаті є окружні суди: розглядають справи з участю присяжних засідателів, мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень вищих судів (одноособові мирові судді, поліцейські суди, муніципальні суди). У деяких штатах є суди обмеженої юрисдикції: розглядають справи про нечисленні злочини. Ці суди іменуються муніципальними, поліцейськими. (14, с.568) Своєрідною характерною рисою судової системи США стала наявність неофіційної "народної юстиції", яка зберігалася тривалий час. Одним з найбільш поширених її видів став "рух безпеки" - організовані народні самосуди над конокрадами, різного роду бандитами. Розквіт цього руху припав на середину ХІХ століття, коли виносилося до 700 смертних вироків. У другій половині цього ж століття виник рух "білих капюшонів", котрий зосереджувався на порушеннях не права, а моралі. Найбільш відомим із ни став "ку-клукс-клан". У ХХ ст. народна юстиція перестала існувати. (2, с.414) Суть системи "стримувань і противаг" має певні характерні риси: всі три гілки влади мають різні джерела формування; всі органи державної влади мають різні терміни повноважень; Конституція передбачила кожній з гілок влади можливість нейтралізувати узурпаторські спроби іншої гілки. (16, с. 197-198) Відомо, що законодавча влада згідно Конституції США нале¬жить Конгресу. Хоча конституція нічого не говорить про комі¬тети конгресу, власне, в них і зосереджено всю роботу законо¬давців. У палаті представників нараховується 22, а в сенаті — 16 комітетів. Комітети створені за проблемним принципом. Важливими серед них є комітети з асигнувань обох палат, комі¬тети у справах збройних сил, комітети в іноземних справах та інші. Специфічну роль відіграють комітети по розслідуванню, що створюються для розслідування діяльності конгресу або вико¬навчих установ, а також окремих осіб. Повноваження і термін діяльності таких комітетів встановлюються у кожному окремо¬му випадку. Носієм виконавчої влади є президент і підлеглий йому апа¬рат, що складається із Ради національної безпеки, Адміністра¬тивно-бюджетного управління. Управління по розробці полі¬тики, Управління науково-технічної політики. Економічної ради. Управління спеціального представника президента на торговельних переговорах. Адміністративного управління. Ради з якості оточуючого середовища, а також міністерств й адміні¬стративних відомств. Особливе місце в державно-правовому механізмі займає інсти¬тут віце-президента, який виник спочатку як елемент структу¬ри президентських виборів, а потім як інститут наступності посади президента. Віце-президент не має владних повнова¬жень, але “у випадку усунення від посади президента або його смерті, відставки або неспроможності здійснювати пов'язані з посадою права і обов'язки, зазначається у ст.2 розд.І Консти¬туції США, останні переходять до віце-президента”. У цьому зв'язку доречно вказати, що в Радянському Союзі ні радян¬ським законодавством, ні партійним статутом або якимись інши¬ми правилами правонаступництво посад не регламентувалось. У період після другої світової війни американські віце-прези¬денти поступово ставали активними політичними фігурами. 4. Конституція США в новітній період залишалася майже не¬змінною. За всю історію існування американської держави було запропоновано 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 24. Справа в тім, що 18 по¬правка вводила “сухий” закон в країні, 21 поправка скасувала його. 23 поправка зрівняла округ Колумбія у правах із штата¬ми у призначенні виборщиків президента і віце-президента, але 28 поправка відміняє 23 і встановлює, що округ Колумбія зрівнюється зі штатами в усіх питаннях. І, зрештою, 27 по¬правка (1972 р.) встановлює рівність у правах громадян перед законом незалежно від статі, але ця поправка не набула чин¬ності, оскільки не набрала необхідних трьох чвертей голосів законодавчих зборів штатів. Решта поправок внесли незначні зміни до Конституції США. Так, 20 поправка (1932 р.) вста¬новила, що після виборів повноваження президента і членів конгресу починаються 20 січня; 22 поправка (1951 р.) заборо¬няє обирати на посаду президента ту або іншу особу більше двох разів; 24 поправка (1964 р.) забороняє позбавляти прав особу, що не сплатила додатки; 25 поправка (1967 р.) вста¬новлює, що у випадку смерті президента або його відставки, віце-президент займає посаду президента; 26 поправка (1971 р.) встановлює право голосу усіх громадян США по досягненню ними 18 років. Отже, Конституція США залишається в загальному, майже незмінною, проте трансформація соціально-економічних і полі¬тичних відносин закріплювалася законами, що приймалися конгресом США Зміни в конституції. Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування США було запропоновано близько 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 25. Першою поправкою в новітньому періоді була 16-та поправка прийнята в 1913 році. Вона розширила права конгресу у галузі оподаткування, ввівши федеральне оподаткування прибутків. 17-та поправка 1913 року ввела обрання сенаторів населенням штатів (а не законодавчими зборами, як це було раніше). 18-та поправка 1919 року заборонила виробництво, продаж чи перевезення алкогольних напоїв для їх споживання. 19-та поправка 1920 року надала виборчі права жінкам, однак конкретні норми застосування цього права, як і раніше визнач | |
| Просмотров: 1961 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |