Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 30.10.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Політичні партії на прикінці грамодянськой війни.
[ Скачать с сервера (94.0 Kb) ] 20.02.2018, 12:01
У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками.
Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську війну. Минули ейфорія,почуття солідарності,масові демонстрації,бурхливі зібрання й гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і безжальній війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні претенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю вирішуючи , хто і яка форма правління заступить старий устрій.
Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була початком нового жорстокого пореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у їхньому політичному мисленні.
Диктаторська природа більшовицького режиму на півночі викликала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися від позиції збереження автономних , федералістських стосунків із Росією. Відтепер незалежність стала їхньою метой. Проте серед українців , як і серед інших народів колишньої імперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо ряду цілей і шляхів їх досягнення. До того ж майже кожна сторона, що брала участь у громадянській війні, прагнула підпорядкувати собі Україну з її природними багатствами та стратегічним розташуванням. Тому після певного затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянський війни.

До весни 1918 року широким верствам населення України вже набридли революція й хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед маєтних класів, заможних селян, дрібних підприємців та бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників, вищих прошарків чиновництва, що складали 20% усього населення України. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовились замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. За допомогою жменьки невдоволених українців вони скинули народоправну владу УНР і на її місце поставили таку, що краще відповідала їхнім інтересам .
Питання встановлення гетьманату в Україні 1918 року та його політики більшість українських істориків висвітлюють негативно .Разом із тим є серйозні праці, як, наприклад, Дмитра Дорошенка, які доводять, що встановлення гетьманату було необхідним актом для заведення порядку й спокою в Україні.
Я схильний думати, що цей контроверсійний період був до певної міри поворотним пунктом української революції. Політика Скоропадського та його оточення, його сумнозвісні карні експедиції посилили соціальний аспект революції і водночас послабили наголос на національній самостійності. Наприкінці цього періоду ситуація склалася на користь більшовиків, які популярними гаслами зуміли притягнути на свій бік деякі дезорієнтовані елементи українського суспільства.
Зміни, які запровадив Скоропадський, були такими радикальними, що годі було й сподіватися якоїсь конструктивної співпраці між представниками різних соціалістичних партій, які складали колишній парламент, і гетьманом, хоч до такої співпраці німці всіляко заохочували Скоропадського. Варто навести цікаве свідчення Миколи Василенка, якому гетьман доручив сформувати новий кабінет. За Василенком, Скоропадський вважав, що уряд має бути лівим, що реформи необхідні і що взагалі “в основу діяльності кабінету повинно бути покладенно національне відродження України…” Василенко твердить, що гетьман намагався дійти порозуміння з українськими соціалістами-федералістами, переконуючи їх увійти до нового уряду, - “в противному разі … доведеться зложити кабінет з інших елементів… котрі, без сумніву, буду помагати українському національному відродженню, але які не будуть мати токої виразної національно-політичної фізіономії, як соціалісти-федералісти”.
Противники гетьманату Скоропадсього принципово відкидають свідчення Василенка. На мою ж думку, невдовзі після перевороту гетьман цілком міг висловлювати таку орієнтацію, але затим через неможливість співпраці з українськими політичними колами, в тому числі лівими мусив зв’язатися з людьми, які не були прихильниками української самостійної державами.
Українські соціалісти розуміючи, що переворот стався завдяки німецькій силі, 2 травня 1918 року вони вирядили делегацію до генерала Гренера, яка представила йому умови участя соціалістів в уряді, який, на їхню думку, мусив докорінно змінитися. Як можно було сподіватися, генерал дав негативну відповідь. Тоді наступного дня соціалісти передали йому ширший текст умов своєї співпраці з гетьманом. “Твердо стоячи на грунті української державності, - наголошувалося у документі, - посідаючи найстаршу демократичну традицію, українське громодянство відчуло себе глибоко враженим через русофільский монархічний переворот. Але… щоб уникнути конфлікту, який може бути небезпечним для української державності, український партії погодились між собой, що вони можуть визнати Гетьмана як тимчасового президента Української Народної Республіки під певними умовами”.
Головною умовою було те, що в основу державного устрою України мала лягти Конституція, вироблена Центральною Радою. Одночасно делегація передала генералові Гренеру проект нової конституції, згідно з яким вища законодавча влада в Україні мала належати Народним Зборам. Проект підписали помірковані соціал-федералісти Сергій Єфремов і Олександр Шульгин.
На перший погляд видається, що соціалістичні партії були готові до далекосяжних компромісів із гетьманською владою. Одначе зважимо не те, що основною предумовою співпраці було запровадження такої конституції, яка мала змінити саму суть гетьманської держави. Це звичайно, не входило до інтересів німецьких чиновників, і вже 4 травня генерал Гренер дав категоричну відмову. На тому переговори між німцями та українськими соціалістичними партіями обірвалися.
Дмитро Дорошенко правильно звертає увагу на драматичний момент цих переговорів, а саме:українські соціалісти не схотіли вести переговори з гетьманом, своїм співвітчизником, вважаючи за краше мати справу з окупантами – головними носіями лиха. Запобігання чужої ласки не було новим в історії України, адже це робилось ще у VXII століті, коли поза спиною гетьманів українці зносилися з російськими царями. Мабуть, тривала неволя виробила певний тип “малороса”, який живе зі дня на день і навіть не думає, що він то його діти мають право на інший спосіб існування.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: КОНТРОЛЬНА, курсова, доповідь з права., магістерська, курсач, лабораторна робота, скачать реферат, скачати доповідь, дипломн, курсовая работа
Просмотров: 91 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно