| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
«Право зовнішніх зносин»
| [ Скачать с сервера (121.5 Kb) ] | 03.04.2017, 23:57 |
| 1. Предмет і система курсу «Право зовнішніх зносин» Предметом курсу є особлива підсистема міжнародно-правових норм, які регулюють офіційні зносини між суб’єктами міжнародного права, здійснювані ними за допомогою їхніх спеціальних органів і уповноважених. Система курсу «Право зовнішніх зносин» як навчальної дисципліни та її відмінність від системи права зовнішніх зносин як об’єктивно існуючої частини загального міжнародного права. 2. Міждисциплінарні зв’язки Навчальна дисципліна «Право зовнішніх зносин» вивчається після засвоєння циклу загально-правових дисциплін таких як теорія та історія держави і права, конституційне право, міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, міжнародне комерційне право, та ін.. 3. Мета і завдання курсу «Право зовнішніх зносин» Метою курсу є сприяння поглибленню і розширенню знань студентів з міжнародного публічного права шляхом вивчення ними специфічних особливостей природи, норм та інститутів, понятійного та термінологічного апарату права зовнішніх зносин як однієї з базових галузей загального міжнародного права. В ході опанування курсу студенти здобуватимуть навички самостійного аналізу міжнародних звичаїв та міжнародних договорів, які є джерелами права зовнішніх зносин, їхнього застосування для правової оцінки конкретних ситуацій та подій на міжнародній арені, а також для вирішення практичних питань, пов’язаних з офіційною діяльністю органів зовнішніх зносин України, та виконанням ними їхніх функцій представництва і захисту інтересів держави і громадян за кордоном. 4. Огляд спеціальної літератури та літературних джерел з питань правового регулювання порядку здійснення суб’єктами міжнародного права офіційних зовнішніх зносин у сфері міжнародного спілкування. Тема І. Право зовнішніх зносин як галузь загального міжнародного права. 1 Поняття, ґенеза і формування права зовнішніх зносин як галузі міжнародного права. Визначення поняття права зовнішніх зносин. Право держав на участь в міжнародному спілкуванні і норми права, що регулюють порядок офіційних взаємин держав на міжнародній арені. Суверенітет держав як юридичне підґрунтя їхнього права на участь у зовнішніх зносинах і визначення порядку, форм і способів такої участі. Посольства у формі тимчасових спеціальних місій як єдиний універсальний спосіб реалізації державами їхнього права на участь у міжнародному спілкуванні від стародавніх часів і до останньої чверті XIV століття. Право посольств як суверенне право держави та посольське (дипломатичне) право як первинний базовий елемент права зовнішніх зносин, як об’єктивної системи міжнародно-правових норм. Основні етапи розвитку і формування права зовнішніх зносин в процесі еволюційних суспільно-політичних змін, соціальних революцій, науково-технічного прогресу та поступового ускладнення системи міжнародних відносин. Сучасна система права зовнішніх зносин. Традиційне дипломатичне право: посольське право ( в його сучасному розумінні) та право спеціальних місій. Дипломатичне право міжнародних організацій. Консульське право. 2. Суб’єкти права зовнішніх зносин Типові суб’єкти - а) держави як суверенні універсальні суб’єкти міжнародного права та б) міжнародні міждержавні організації як спеціальні суб’єкти міжнародного права. Держави як безпосередні творці права зовнішніх зносин та його суб’єкти. Форми, способи та обсяг реалізації права на зовнішні зносини державами. Порядок реалізації державами права на зовнішні зносини. Активне та пасивне право посольства. Особливості здійснення зовнішніх зносин складними державами (федерації, конфедерації) та державами, що знаходяться у стадії становлення ( нації , що ведуть боротьбу за незалежність і створили органи керівництва цією боротьбою). Міжнародні міждержавні організації як суб’єкти права зовнішніх зносин. Специфіка реалізації ними права на зовнішні зносини. Відсутність консульської діяльності, кумулятивних представництв та представництва представництва. Нетипові (аномальні) суб’єкти – вільні міста та державоподібні утворення. 3. Об’єкт і предмет права зовнішніх зносин Доктринальні підходи до визначення об’єкта і предмета права. Специфіка об’єкта та предмета права зовнішніх зносин. 4. Функції права зовнішніх зносин Загально регулятивні і конкретні. Основні і допоміжні. 5. Джерела права зовнішніх зносин Особливості системи джерел права зовнішніх зносин. Співвідношення міжнародного звичаю і міжнародного договору як основних джерел права зовнішніх зносин. Двосторонні і багатосторонні договори. Статути міжнародних організацій. Міжнародний звичай та узвичаєння. Правила міжнародної ввічливості. Рішення міжнародних організацій і міжнародних судів. 6. Кодифікація і прогресивний розвиток права зовнішніх зносин Етапи кодифікації та основні кодифікаційні акти у сфері права зовнішніх зносин. Перші спроби кодифікації. Віденський регламент 1815 р. та Аахенський протокол 1818 р. Каракаська конвенція 1911 р. про консульські функції. Гаванська конвенція 1928 р. про дипломатичних чиновників та Гаванська конвенція 1928 р. про консульських агентів. «Кодекс Бустаманте» 1928 р. Основні сучасні міжнародно-правові кодифікаційні акти: Нью-Йоркська Конвенція 1946 р. про привілеї та імунітети ООН; Нью-Йоркська Конвенція 1947 р. про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН; Віденська конвенція 1961 р. про дипломатичні зносини; Віденська конвенція 1963 р. про консульські зносини; Нью-Йоркська Конвенція 1969 р. про спеціальні місії; Нью-Йоркська Конвенція 1973 р. про попередження і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, в тому числі дипломатичних агентів; Віденська конвенція 1975 р. про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру; Нью-Йоркська Конвенція 1994 р. про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та пов’язаного з нею персоналу. 7. Право зовнішніх зносин в механізмі регулювання сучасних міжнародних відносин міждержавного характеру. Право зовнішніх зносин, політика і дипломатія . Зовнішня політика суб’єктів міжнародного права як рушійна сила формування міжнародних відносин міждержавного характеру та визначення їхнього змісту і форм. Дипломатія як метод здійснення зовнішньої політики та спосіб досягнення зовнішньополітичних цілей з метою забезпечення потреб та інтересів суб’єктів міжнародного права. Засоби і форми дипломатії. Право зовнішніх зносин як інструмент визначення правових рамок і створення належних умов для здійснення суб’єктами міжнародного права дипломатичної діяльності. Тема ІІ. Право зовнішніх зносин і національні системи регулювання порядку офіційних відносин у сфері міжнародного спілкування. 1. Співвідношення права зовнішніх зносин та внутрідержавного права Національні закони і нормативні акти як інструменти імплементації норм права зовнішніх зносин і правове підґрунтя для функціонування національних органів зовнішніх зносин. 2. Система органів зовнішніх зносин держави Органи зовнішніх зносин як особлива частина державного апарату держави покликана забезпечувати її участь у міждержавному спілкуванні. Їхня роль і місце в загальній системі органів держави. Типи органів зовнішніх зносин держави. Внутрішньодержавні (центральні) органи зовнішніх зносин: конституційні та спеціалізовані (конвенційні). Закордонні органи зовнішніх зносин: постійні і тимчасові. 3. Дипломатична служба держави Поняття дипломатичнолї служби. Попядок і принципи формування її кадрового складу. Характерні риси сучасної дипломатичної служби. Її місце і роль в системі державного управління і забезпеченні єдності зовнішньополітичного курсу держави. Дипломатичні ранги, звання і посади. Дипломатичний паспорт. Дипломатична картка (картка акредитації). Нормативне забезпечення діяльності дипломатичної служби України. Тема ІІІ. Традиційне дипломатичне право (право двосторонньої дипломатії). Два складники традиційного дипломатичного права: посольське право і право спеціальних місій. А. Посольське право 1. Посольське (дипломатичне) право як особливий комплекс норм, що регулює офіційну взаємодію держав, підтримувану за допомогою їхніх постійних закордонних дипломатичних представництв. 2. Умови реалізації права посольства та початку дипломатичної місії. Визнання. Встановлення дипломатичних відносин. Взаємна згода держав як необхідна умова для встановлення дипломатичних відносин і заснування їхніх постійних закордонних дипломатичних представництв. Способи юридичного оформлення такої згоди (угода, комюніке, обмін нотами, телеграмами, листами, тощо). Наявність дипломатичних відносин і питання фактичного обміну дипломатичними представництвами. Угода між державами щодо класу глав дипломатичного представництва. Види і назви дипломатичних представництв. Типові : посольства і місії. Нетипові: папські нунціатури, верховні комісаріати тощо. Квазі-дипломатичні (аномальні) представництва: представницькі бюро, бюро зв’язків, секції інтересів тощо. Призначення глави дипломатичного представництва. Внутрішньодержавне рішення про призначення. Запит на одержання агреману на призначення глави дипломатичного представництва. Відмова в агремані та її правові наслідки. Внутрішньодержавний акт про призначення глави дипломатичного представництва та його оприлюднення. Вірчі грамоти. Акредитація глави дипломатичного представництва в державі перебування. Вручення вірчих грамот. Правові наслідки. Порядок призначення інших співробітників дипломатичного представництва. Нотифікація. Особливості порядку призначення військових, військово-морських та військово-повітряних аташе. 3. Структура і персонал дипломатичного представництва Визначення внутрішньої структури і порядку організації роботи дипломатичного представництва – суверенне право акредитуючої держави. Типова структура дипломатичного представництва. Фактори, які впливають на визначення структурної побудови і організації роботи дипломатичного представництва. Питання чисельності персоналу дипломатичного представництва та шляхи його вирішення. Категорії персоналу дипломатичних представництв. Дипломатичний персонал. Адміністративно-технічний персонал. Обслуговуючий персонал. Приватний обслуговуючий персонал (хатні робітники). 4. Дипломатичний корпус (у вузькому і широкому сенсі). Поняття, статус та порядок функціонування. Дуайен (декан, старійшина) дипломатичного корпусу. Умови зайняття посади. Основні функції. 5. Функції дипломатичного представництва та його персоналу Традиційні типові функції представництва як такого. Представництво акредитуючої держави в країні перебування. Захист інтересів акредитуючої держави та її громадян. Ведення переговорів. З’ясування умов та подій у державі перебування та повідомлення про них уряду своєї держави. Заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою та державою перебування та сприяння розвитку їхніх взаємин в царині економіки, культури, науки тощо. Виконання дипломатичним представництвом консульських функцій в разі відсутності в країні перебування окремих консульських установ акредитуючої держави. Виконання дипломатичним представництвом функцій в разі акредитації його глави одночасно у двох або більше країнаї чи при міжнародних міжурядових організаціях за сумісництвом (кумулятивне здійснення представництва). Виконання дипломатичних функцій представництвом однієї держави на території іншої за дорученням і в інтересах третьої держави (представництво представництва). Практика здійснення дипломатичним представництвом інших функцій. Функції персоналу дипломатичного представництва. Функції глави дипломатичного представництва та дипломатичного персоналу. Розподіл їхніх функціональних обов’язків. Функції адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу. Визначені міжнародним правом критерії, умови та межі правомірності виконання дипломатичним представництвом та його персоналом своїх функцій. 6. Дипломатичні привілеї та імунітети Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів як єдиного комплексу пільг, переваг, преференцій і прав, які надаються дипломатичним представництвам, дипломатам та іншим особам для сприяння виконанню ними їхніх функцій. Юридична природа привілеїв та імунітетів та їхнє цільове призначення. Доктринальні обґрунтування правових підстав надання привілеїв та імунітетів. Сучасні теорія і практика. Представницькі і функціональні привілеї та імунітети. Просторові та часові рамки дії привілеїв та імунітетів. Імперативний характер норм, які стосуються імунітетів, що визнаються міжнародним правом як базові. Правова регламентація надання привілеїв та імунітетів. Принципи взаємності і недискримінації. Роль національного права. | |
| Просмотров: 728 | Загрузок: 21 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |