| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
правові наслідки відмови
| [ Скачать с сервера (71.0 Kb) ] | 19.05.2017, 23:14 |
| №5. 17 квітня 2004 року Акулов А.М. та Василенко Г.С. подали заяву про реєстрацію шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану, і тому ввечері наречений подарував своїй майбутній дружині золоту обручку. Коли все було готове до весілля: запрошено гостей, замовлено ресторан, куплено квітки на весільну подорож, Акулов дізнався, що його наречена перебуває у фактичних шлюбних відносинах з Жигаловим А.В. У зв’язку з цим він відмовився від шлюбу. Які правові наслідки відмови Акулова від реєстрації шлюбу? Чи повинна особа, яка відмовилася від шлюбу, відшкодовувати другій стороні витрати, яких та зазнала? В яких випадках такі витрати не підлягають відшкодуванню? Чи можливо питання врегулювання заручин вирішувати в нотаріальному порядку? Рішення. Подача заяви про реєстрацію шлюбу покладає певні обов’язки і на самих наречених. До таких відносять наступні, зазначені у ст. 31 СК України, зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб. Ч. 3 – особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов*язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв*язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, наприклад, вартість весільного одягу, каблучки, завдаток за весілля в ресторані. При цьому не має значення, хто реально поніс ці витрати – сама особа, що бажала зареєструвати шлюб, її батьки чи інші родичі, або навіть і знайомі. Але, якщо наречений (наречена) відмовивися від шлюбу внаслідок аморальної, протиправної поведінки нареченої (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хтто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшкодуванню. Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Причому аналіз вказаної статті дозволяє дійти висновку,що відшкодуванню підлягають лише реальні затрати, що понесла одна із сторін – «невинна». Між тим, моральна шкода, що спричинена відмовою від реєстрації шлюбу, не відшкодовується. Законодавець дещо по-іншому вирішує питання стосовно подарунків, які отримують наречені. Відповідно до ч.4 ст. 31 СК у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дарування (***Усна форма договору за Цивільним кодексом ( 435-15 ) передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недотримання форми такі договори є недійсними. Договір дарування нерухомої речі укладається письмово і посвідчується нотаріусом. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається письмово. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними. Передання такої речі за усним договором визнається правомірним, якщо судом не буде встановлено незаконності заволодіння нею з боку обдаровуваного (ст. 719 ЦК) ( 435-15 ). ***) за вимогою дарувальника оже бути розірваний судом. При цьому обдарований зобов*язаний повернути річ, яка була йому подарована, а якщо вона не збереглася – відшкодувати її вартість. Убачається, що у випадку з визнанням договору дарування недійсним, законодавець залишає без уваги ті причини, які спонукали сторону відмовитися від реєстрації шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості. КОМЕНТАР ДО СТ 31. 1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. 2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. 3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). 4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість. 1. В коментованій статті визначаються наслідки відмови наречених від шлюбу. Вказана норма зазнала певних змін. Законом України від 22.12. 2006 р. № 524-У «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» було змінено назву ст. 31 СК України та виключено з неї частину першу та другу. В первісному варіанті коментована стаття мала назву «Заручини» і закріплювала загальне правило, що заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. У зв'язку з тим, що в СК України було внесено новий термін - «наречені», поняття «заручені особи» було виключено. На жаль, одночасно було виключено і норму про те, що подача заяви про реєстрацію шлюбу не створює обов'язку вступу в шлюб. Така норма не була б зайвою в сімейному законі. Вона могла би стати деталізацією ч. 1 ст. 51 Конституції, в якій закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. 2. В коментованій статті визначаються два види наслідків відмови наречених від шлюбу: а) відшкодування затрат, понесених у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля; б) повернення шлюбних дарунків. Треба підкреслити, що вказані наслідки не є засобом покарання особи, яка за тих чи інших підстав змінила своє рішення і не бажає вступати у шлюб. Відмова від укладення шлюбу не може тягнути виникнення будь-якої відповідальності, а саме виплати штрафів, втрати завдатку тощо. Можна зазначити, що повна відсутність майнових санкцій за відмову від шлюбу в історичному плані існувала не завжди. Можна навіть сказати, що такий підхід затверджувався в правовій свідомості людей з великими труднощами і дуже повільно. В прадавні часи, навпаки, звичай встановлювати певні майнові санкції за відмову від шлюбу був типовим, а не виключним явищем. Відомо, що в історії існували тривалі періоди, коли за відмову від шлюбу наставала відповідна майнова відповідальність. В Римі зокрема це могла бути втрата суми завдатку (якщо від шлюбу відмовлявся наречений чи його батько) або, навпаки, сплата кратної суми завдатку (якщо відмовлялася наречена або її батько). Своєрідно вирішувалося питання про відповідальність сторін за відмову від шлюбу у українців. Перший в історії Кодекс українського права «Права, за якими судиться малоросійський народ»(1743 р.) містив спеціальний Артикул з Глави 10 - «О сговоре в супружество с зарукою и о задатке между женихом и невестою». В п. 1 цього Артикулу було закріплене загальне правило про те, що дошлюбні договори не мають забезпечуватися неустойкою тому, що шлюб може бути укладений лише за умови вільної згоди сторін: «Сговор о супружестве без заруки бьіть имеет. К сговорам о супружестве никакие заклади и заручньїе штрафи прилагаться не имеют... ибо супружество свободно бьіть должно». Таким чином сторонам заборонялось брати майно або гроші як заклад для забезпечення майбутнього шлюбу, вимагати виплати певних штрафів в разі відмови від його укладання. Втім, пункт 2 цього ж Артикулу вказує, що «...дар свадебный, который задатком между женихом и невестою называется и бывает прежде брака, удвоє возвращать имеет тот, кто бы к разорванию начатого супружества причину дал...». Таким чином, не можна сказати, що відповідно до «Прав...» розрив заручин взагалі залишав безвідповідальною сторону, яка «к разорванию начатого супружества причину дала». До такої сторони застосовувалися певні матеріальні санкції. Тут використовувалася конструкція завдатку, предметом якої виступав «дар свадебный». Важливим також є те, що така санкція застосовувалась тільки в разі винної поведінки сторони. Це випливає з того, що Артикул 3 містив спеціальне правило відносно особи, яка порушувала умови заручин не з власної вини. До таких осіб правило про повернення шлюбного дару у подвійному розмірі (завдатка) не поширювалося. Встановлення неустойки - «заряда» за відмову від шлюбу - широко застосовувалося за старі часи в Росії (у великоросів). Як свідчив Д. Азаревич, суму неустойки намагалися по мірі можливості виразити в значній суммі, іноді до 10.000 крб., так що «и платить виноватому не мочно». Таке становище призводило до того, що навіть при вкрай негативному ставленні до шлюбу молодих їхні батьки намагалися примусити їх до його укладення. Цікаво відзначити, що рішучу боротьбу проти шлюбних зарядів повів саме Петро І, якому був особливо неприємний звичай, відповідно до якого молоді «не могли располагать по своей воле, а зависели в оных от воли родителей, которые не спрашивая о том, у них согласия и склонности, располагали их браками». У зв'язку з цим 3.04.1702 р. Петро І видав Указ, яким заборонив писати шлюбні заряди, щоб на майбутнє фінансові розрахунки не спонукували на укладення шлюбу без волі сторін. Хоча треба сказати, що нормативні вказівки навіть російського царя не могли привести до кардинальних змін у цьому питанні і традиції обговорення матеріальних санкцій за відмову від шлюбу продовжували існувати. Сьогодні в Україні немає підстав для занепокоєння відносно встановлення сторонами або їхніми батьками санкцій за відмову від шлюбу. Закон також чітко висловлюється щодо цього - шлюб ґрунтується виключно на вільній згоді жінки та чоловіка. 3. Встановлення майнових санкцій за відмову від шлюбу суперечить принципу свободи шлюбу і тому не визнається законом. На відміну від цього закон дозволяє відшкодування затрат, пов'язаних з підготовкою до шлюбу та весілля. Треба ще раз наголосити, що в цьому випадку мова йде про викликані розривом заручин затрати, а не про відповідальність за відмову від реєстрації шлюбу. В ч. 3 ст. 31 СК України міститься таке поняття, як «затрати». Цей термін важко визнати вдалим, оскільки він порушує єдність цивілістичної лексики і не збігається з традиційними поняттями цивільного права, в першу чергу, таким як «збитки». Незважаючи на це, можна припустити, що «затрати, понесені особою у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля» — це різновид реальних збитків, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Мова йде про втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Виникає враження, що СК України уникає використовувати поняття «збитки» до відносин, пов'язаних з відмовою від шлюбу. Очевидно, це робиться для того, щоб не пов'язувати відмову від шлюбу однієї сторони з порушенням права іншої. Однак для цього немає підстав. Ніхто не може примусити особу до укладення шлюбу. Відмова від реєстрації шлюбу — це право кожного нареченого, тому порушення права другого нареченого при такій відмові не виникає. Необхідно проводити чітку різницю між двома видами правовідносин: а) шлюбних правовідносин; б) правовідносин, що виникають з метою влаштування весілля. Передшлюбні та власне шлюбні правовідносини виникають виключно між нареченими (в подальшому — подружжям). Підставою виникнення шлюбного правовідношення є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), останнім з яких є реєстрація шлюбу (див. п. коментарю до ст. 21 СК). Передшлюбні за своєю природою правовідносини, що виникли між нареченими, можуть припинятися за волею будь-кого з них. Жодних негативних наслідків для сторони, яка відмовилася, не виникає. Правовідносини, спрямовані на влаштування весілля, - це інший вид цивільних правовідносин. їх учасниками можуть бути як самі наречені (якщо вони фінансують весілля), так і інші особи, які витрачають на такі цілі свої гроші або інше майно. Підставою виникнення цих правовідносин є договір про витрати, пов'язані з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Можна вважати, що такий договір укладається сторонами (нареченими або іншими особами) завжди, оскільки приготування до весілля так чи інакше пов'язане з фінансовими витратами. Такий договір про влаштування весілля укладається незалежно від того, оформлено його в письмовій або усній формі. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, потребує простої письмової форми. Недодержання письмової форми такого правочину не має наслідком його недійсність. Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення такого правочину або оспорення його окремих частин може доводитися лише письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо ж сторони не заперечують самого факту вчинення правочину або не оспорюють його окремих частин, то можливе застосування свідчення свідків. Так, наприклад, батьки наречених не заперечують того, що між ними було укладено договір про влаштування весілля в усній формі. Не оспорюють вони і окремих частин договору, однак не погоджуються щодо конкретної суми зроблених витрат. За таких обставин судове рішення може грунтуватися на свідченнях свідків, які можуть підтвердити наявність витрат, понесених однією із сторін. Останім часом практикується укладення відповідних «передвесільних» договорів між нареченими або їх батьками не лише в простій письмовій, а й у нотаріальній формі, в яких детально обговорюються усі питання про фінансування підготовки до весілля та його святкування. І хоча закон не передбачає договорів такого виду, нотаріус, без сумніву, посвідчить його, оскільки на вимогу фізичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України). Якщо сторони зареєстрували шлюб, то понесені на влаштування весілля витрати мають свій сенс. Інша справа, коли одна із сторін відмовляється від реєстрації шлюбу. Виходячи з уявлень про справедливість, добросовісність та розумність, які є загальними засадами цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) треба вважати, що понесення витрат на весілля особою, яка витратили для цих цілей своє майно, буде порушувати її права. Відмова від шлюбу однієї сторони не може слугувати підставою для виникнення втрат майнового характеру у другої сторони. Мова йде про витрати, які виявилися невиправданими, зайвими для нареченого, який не відмовляється від шлюбу (його батьків чи інших осіб, які понесли такі витрати). За таких обставин мова йде про порушення договору про витрати, пов'язані з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Зрозуміло, що відмова від шлюбу підриває підставу самого договору і унеможливлює досягнення поставленої ним мети. При пред'явленні в суді позову можна вести мову про відшкодування збитків, що були понесені особою у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, що не відбулося. Позивач повинен довести суму понесених ним витрат. Очевидно, це можуть бути чеки з магазинів, копії банківських документів, що підтверджують перерахування грошей на рахунок ресторану, готелю, свідчення свідків тощо. З урахуванням того, що в законі мова йде про затрати, понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, можна дійти висновку, що відшкодуванню підлягають саме реальні збитки. Упущена вигода (втрата доходів, які особа розраховувала отримати від шлюбу) відшкодуванню не підлягає. 4. В ч. 3 ст. 31 СК України чітко не визначені особи, які можуть вимагати відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу. В законі сказано, що це - «друга сторона». Такий термін можна тлумачити як в широкому, так і вузькому розумінні. В першому випадку мова йтиме лише про другого нареченого, який поніс витрати на весілля. Відповідно, в широкому розумінні «друга сторона» - це не лише наречений (наречена), а й інші особи, які здійснили витрати (батьки, родичі нареченого або інші особи). В прямому сенсі, «другою стороною» може бути лише наречений, а не усі родичі чи інші особи, які фінансували весільні витрати. Вислів «сторона нареченої» або «сторона нареченого» має побутовий, а не юридичний характер. Тому ч. 3 ст. 31 СК України потребує відповідного уточнення. В даному випадку виникають цивільно-правові відносини, пов'язані з відшкодуванням завданої матеріальної шкоди. Вимагати її відшкодування може будь-яка особа, яка здійснила такі витрати. Однак в розумінні сімейного закону «другою стороною» може бути лише наречена або наречений. В житті можуть виникнути й інші випадки. П. Дашкевич наводив матеріали справи, що розглядалася більше ніж сто років тому одним з волосних судів. Наречений відмовився від шлюбу, мотивуючись помилковою інформацією про тяжку хворобу нареченої (епілепсію). Ця інформація була навмисно розповсюджена третьою особою. До волосного суду звернулися батьки обох сторін (нареченого та нареченої), які понесли значні витрати на приготування до весілля. Суд присудив відшкодування збитків на користь позивачів з особи, яка розповсюдила неправдиві дані1. Новий СК України не передбачає вирішення такої ситуації, хоча повністю виключити можливість її виникнення не можна. 5. В СК України не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з відмовою одного з наречених від шлюбу. Оскільки кожен з наречених має право відмовитися від шлюбу, на особу, яка реалізувала своє право, не можна покладати обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, завданої такою відмовою другій стороні. Цікаво відзначити, що більш ніж століття тому П. Дашкевич, досліджуючи традиції українців, зазначав, що волосні суди виносили рішення про відшкодування моральної шкоди. Це мало місце тоді, коли сторона не лише відмовлялася від шлюбу, а вчиняла свою відмову в образливій для другої сторони формі. За таких обставин сторона присуджувалася до сплати «платежу безчестя». Відмова від шлюбу взагалі вважалася осоромленням, а особливо, якщо така відмова була образливою, супроводжувалася вказівкою на неіснуючі фізичні або психічні недоліки другої сторони. Сьогодні захист гідності та честі особи здійснюється в загальному цивілістичному порядку (ст. 297 ЦК України). Якщо відмова від шлюбу супроводжувалася висловами або діями, які принижували гідність та честь нареченої або нареченого, то особа, право якої було порушено, може звертатися до суду з посиланням на норми цивільного законодавства. 6. Правило щодо необхідності відшкодування понесених витрат у разі відмови від шлюбу має спеціальне виключення. Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 31 СК України такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). Таке правило є справедливим. Воно виступає своєрідною санкцією проти несумлінної особи (нареченої або нареченого), яка здійснила протиправну чи аморальну поведінку або приховала важливі для другого нареченого обставини свого життя. За таких обставин друга сторона не лише відмовляється від шлюбу, а й звільняється від обов'язку щодо відшкодування понесених другою стороною або іншими особами, які діяли в інтересах другої сторони, витрат. 7. В СК України вперше визначається доля подарунків, зроблених у зв'язку з майбутньою реєстрацією шлюбу. Згідно із ч. 4 ст. 31 СК України у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість. Треба зазначити, що можливість розірвання виконаного договору в теоретичному плані викликає сумніви. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання, проведене належним чином, припиняється. Після виконання договору дарування (передання речі) договору дарування вже не існує, тому суд не може розірвати такий договір внаслідок юридичної відсутності договірного зобов'язання. На жаль, конструкція припинення правочину, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю виконані, зокрема, договору дарування, знайшла своє закріплення в новому ЦК України (ч. 2 ст. 214, ст. 727 ЦК України). Повторюється вона і в СК України. Однак сумніви викликає не норма щодо необхідності повернення весільних подарунків у разі відмови від шлюбу, а лише її «юридична оболонка». Щодо суті відносин, то таке вирішення питання вбачається цілком обґрунтованим. Особа, яка відмовилася від шлюбу, не може претендувати на збереження за собою права на подарунки, оскільки вони пов'язувалися з певною подією - реєстрацією шлюбу. При відмові від шлюбу цілком справедливим буде і повернення подарунків. 8. В ч. 4 ст. 31 СК України чітко не визначається доля подарунків, що були отримані особою, яка відмовилася від шлюбу з причин, визначених в ч. 3 ст. 31 СК України. Іншими словами, чи може зберегти за собою право на весільні подарунки особа, яка відмовилася від шлюбу у зв'язку з протиправною, аморальною поведінкою другої сторони, прихованням нею обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо)? З аналізу ч. 4 коментованої статті доводиться робити висновок про неможливість збереження дарунку обдаровуваним, навіть якщо його відмова від шлюбу була спричинена серйозними підставами, пов'язаними з поведінкою другої сторони. Останім часом практикується укладення відповідних «передвесільних» договорів між нареченими або їх батьками не лише в простій письмовій, а й у нотаріальній формі, в яких детально обговорюються усі питання про фінансування підготовки до весілля та його святкування. І хоча закон не передбачає договорів такого виду, нотаріус, без сумніву, посвідчить його, оскільки на вимогу фізичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України) №6 Зайцев О. Л. та Вакулова А, М. звернулися до органів реєстрації актів цивільного стану з заявою про реєстрацію шлюбу. Реєстрацію було призначено на 5 квітня 2011 року. Однак у зв'язку з тим, що наречений є військовозобов'язаним, 30 березня він змушений був поїхати до іншого міста для проходження навчань. Перебуваючи у військовій частині, Зайцев домовився з керівництвом про те, що момент реєстрації шлюбу буде транслюватися у прямому ефірі. У призначений день у приміщенні органу РАЦС з'явилася Вакулова і попросила дозволу поставити обладнання для прямого ефіру, оскільки наречений не може бути присутнім особисто. Чи правомірні вимоги Вакулової? Які дії має вчинити орган РАЦСу у зв’язку з поданою заявою? Яким чином вирішувалося б це питання, якщо б представ¬ник нареченого надав нотаріально посвідчену довіреність? НІ, оскільки: ЗУ Про державну реєстрацію актів цивільного стану: Стаття 14. Державна реєстрація шлюбу 1. Для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Особи, які подали заяву про державну реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими. Якщо жінка та/або чоловік не можуть через поважну причину особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника повинні бути нотаріально засвідчені. 2. Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред'явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу. 3. Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, зобов'язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми | |
| Просмотров: 902 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |