| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Проблеми становлення та формування прокуратури в Україні
| [ Скачать с сервера (30.0 Kb) ] | 20.05.2017, 23:40 |
| Атаманчук Т. С., студент 3 курсу 10 групи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Проблеми становлення та формування прокуратури в Україні Анотація: Розкрито деякі аспекти процесу реформування органів прокуратури України. Виділено проблемні питання реформування прокуратури України та запропоновано шляхи їх подолання. Аннотация: Раскрыты некоторые аспекты процесса реформирования органов прокуратуры Украины. Выделены проблемные вопросы реформирования прокуратуры Украины и предложены пути их преодоления. Summary: Disclosed some aspects of the reform process of the prosecution of Ukraine. Highlighted the problematic issues of reforming the Prosecutor's Office and the ways to overcome them. Ключові слова: прокуратура; реформування; функції; законність; нормативно-правові акти. Проблема становлення прокуратури досить інтенсивно обговорювалась ще з середини 80 років ХХ століття. Гострі суперечки точились щодо місця й ролі прокуратури в системі органів державної влади. Дискусія із зазначених проблем у подальшому продовжилась і під час розвитку та становлення української державності. Прийняття Основного Закону країни, як виявилось, не зняло напруги в дебатах щодо цього питання та стосовно функціональної спрямованості прокуратури. Єдиним спільним висновком, до якогодійшли всі науковці є те, що прокуратура в Україні потребує реформування. На думку багатьох правознавців, така реформа повинна здійснюватись перш за все шляхом оптимізації (під нею розуміють саме «скорочення») функцій прокурати (зокрема, за рахунок вилучення з її відання функції нагляду за додержанням законів). Досить важливою подією для України стало входження до Ради Європи, що спричинило нові бачення перспектив побудови та функціонування органів прокуратури. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права», прийнятій на 870 зустрічі заступників міністрів 4 лютого 2004 року підкреслюється її роль у забезпеченні безпеки та свободи в європейських суспільствах. Що стосується повноважень прокуратури, то, як це випливає з Рекомендацій, вони мають бути обмежені лише кримінальним переслідуванням. У подальшому ПАРЄ у своїх рекомендаціях нагадувала українській владі про зобов’язання перед Радою Європи змінити роль і функції прокуратури відповідно до зазначених положень. Таким чином, було спрямовано курс на реформування прокуратури з урахуванням перегляду конституційно-правового статусу прокуратури та визначення її місця в системі органів державної влади. Щодо останнього питання, то найбільш поширеними точками зору є: «прокуратура не входить до жодної гілки влади і є самостійним органом влади»; «прокуратура - інструмент законодавчої влади»; прокуратура складова частина судової або виконавчої влади»; «прокуратура – елемент, який сприяє взаємодії інших гілок влади». Розвиваючи думку про те, що прокуратура – складова частина судової гілки влади, слід зазначити, що деякі представники науки та практичні працівники, які вбачали досить переконливими доводи ПАРЄ, почали позиціонувати прокуратуру в системі судової влади. Не залишилась осторонь у цьому питання і Генеральна прокуратура, яка у власному проекті Закону «Про внесення змін до Конституції України» наголошувала на тому, що прокуратура становить єдину незалежну систему органів судової влади. Разом з тим щодо такого бачення місця прокурати в системі органів державної влади є ряд суттєвих заперечень. Зокрема, Ю. С. Шемшученко, Г. О. Мурашин [Див.: 20, с.10; 4, с.12-17] та інші вказують на те, що прокуратура не може одночасно взяти на себе функції судових органів та інтегруватись у судову владу. Слід також зазначити, що призначенням судових органів є вирішення юридично значущих справ у рамках особливої процедури. За свою природою вона відокремлена від інших гілок влади й не можу бути об’єднана ні з будь-якою іншою, у тому числі й з прокурорською. Дійсно, склалась певна певна історична традиція, властива й зарубіжному досвіду, коли для вирішення конкретного завдання – підтримання обвинувачення, прокуратуру позиціонують при судовій владі. Проте тут слід наголосити: при ній, а не у її складі. Судова влада і прокуратура не є рівно підпорядкованими, а тому не можуть бути об’єднаними в одну систему. Судова влад містить тільки їй притаманні функції і цим підтверджується її виключність. Не є переконливою і думка правників, які визначають прокуратуру в системі виконавчої влади. Разом з тим ряд держав таку позицію застосовують на практиці (зокрема, у деяких країнах прокуратура діє у складі Міністерства Юстиції). У деяких држвах прокуратури як такої взагалі не існує (наприклад, у Великій Британії Генеральний аторней очолює адвокатський корпус, зі складу якого виділяються представники для участі в судочинстві як обвинувачі). На мою думку, досить важливим у вирішенні даного питання є історичні традиції окремої держави. Разом з тим досить важливий вплив справляють і відмінності у правових системах країн (агло-американська та континентальна системи права). Що стосується пострадянських та ряду соціалістичних держав (В’єтнам, КНР), то у них прокуратура виокремлена у відносно самостійну систему. Підтримуючи думку самостійнсть прокуратури в системі органів державної влади, слушною є позиція М. В. Косюти, який відзначає, що: по-перше, навіть будучи віднесеною до якоїсь традиційної гілки влади, прокуратура в будь-якій державі наділена функціями, не властивими для інших державних структур; по-друге, вона завжди зберігає певний рівень організаційної відокремленості. На підтвердження того, що в сучасних умовах прокуратура являє собою самостійну гілку державної влади, вчений наводить такі міркування: прокурорська система в силу своєї єдності та централізації відзначається високим рівнем організаційної відокремленості; функції прокуратури докорінно відрізняються від функції виконавчої, законодавчої й судової влади; істотною специфікою відрізняються наглядові та інші повноваження прокуратури; розділ, присвячений прокуратурі, займає самостійне місце в Основному Законі. Він стверджує, що у перспективі існує можливість інтегрувати прокуратуру до складу контрольно-наглядової гілки влади, до якої повинні також належати Конституційний Суд України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В першу чергу це обумовлено тим, що всі ці органи здійснюють у межах своєї компетенції охорону конституційного ладу, захищають конституційну законність. На мою думку, така позиція щодо місця прокуратури в системі органів державної влади є досить актуальною. Цілком логічно виокремити окрему гілку державної влади, зокрема, контрольно-наглядову, і таким чином позбутись суперечливих питань щодо місця прокуратури та ряду інших державних органів в механізмі державної влади. Також необхідно підкреслити, що розглядаючи проблему місця прокуратури в системі державної влади відправною (і це цілком логічно) є ідея поділу влади.Проте більшістю авторів береться до уваги тільки теорія Ш.-Л. Монтеск’є, за якою державна влада має бути поділена на виконавчу, законодавчу і судову. Разом з тим не помічається інший підхід, висунутий Ж.-Ж. Руссо, який спростував теорію Ш.Л. Монтеск’є й обстоював єдність влади. Слід також зауважити, що в історичній перспективі ідея поділу влади зазнала модифікації. Так, конституційне вчення окремих держав (наприклад, Колумбії) виходить з існування 4-х гілок влади (крім 3-х традиційних ще й вирізняють виборчу). Французькі ж науковці наголошують на існуванні установчої влади. Таким чином, реалії державного будівництва не обтяжуються положенням про існування тільки 3 гілок влади. Така позиція безперечно є досить виправданою, адже забезпечує незалежність прокурати від інших гілок влади. Разом з тим, не можна не зазначити, що проблема устрою та діяльності прокуратури у ряді пострадянських країн (не є виключенням у цьому плані і Україна) набуває політичного характеру. У цьому плані досить дискусійним є питання щодо порядку призначення Генпрокурора. З 2006 по 2010 роки Генпрокурор призначався на посаду та звільнявся за згодою Верховної Ради Президентом України. На мою думку, такий порядок призначення Генпрокурора на посаду прямо суперечить принципу незалежності в діяльності органів прокуратури. Тому виправдним є рішення КСУ, згідно з яким положення про такий порядок призначення було визнано неконституційним. На сьогоднішній день згідно зі статтею 122 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» Генпрокурор призначається на посаду за згодою Верховної Ради та звільняється з посади Президентом України. Разом з тим, зважаючи на специфічні функції прокуратури ( зокрема функція загального нагляду) і як наслідок значну роль прокуратури у забезпеченні дотримання законності у державі цікавою є позиція обрання Генпрокурора шляхом всеукраїнських виборів. Проте, на жаль, зважаючи на гостру політичну кризу у державі, реалізація такої моделі на даний час є неприйнятною. Дискусії ведуться і щодо строку, на який генпрокурор має призначатись на посаду. Зокрема у зв’язку з необхідність прийняття нового закону «Про прокуратуру» (для забезпечення здійснення євроінтеграційних процесів) наявні різні точки зори щодо питання протягом якого часу повинен здійснювати Генпрокурор свої повноваження. Зокрема, як зазначив радник Президента Андрій Портнов, розглядаються два варіанти визначення терміну повноважень генпрокурора - безстрокове призначення і призначення мінімум на 7 років за умови, якщо цей строк не збігається з повноваженнями Президента і парламенту. Проте у цьому плані досить влучно зауважити, що протягом всього періоду незалежності України ні один Генпрокурор не пробув на своїй посаді повного строку. Тому пропозиції щодо збільшення строку перебування на посаді Генпрокурора не є досить актуальними. На мою думку, пропозиція безстрокового призначення на посаду Генпрокурора була б обгурнтованою у разі обрання його на посаду шляхом проведення всеукраїнських виборів, притому за умови, що дострокове припинення його повноважень також здійснювалось би за волею українського народу. Проте зрозуміло, що на даний час на практиці (зважаючи на несприятливе економічне та політичне становище України) такий механізм призначення та звільнення з посади Генпрокурора реалізувати досить складно. | |
| Просмотров: 350 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |