| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Розвиток політичної економії в Україні
| [ Скачать с сервера (100.5 Kb) ] | 05.03.2018, 23:46 |
| Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглиблен¬ням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Змі¬ни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 p., позначилися і на розвитку політичної економії. Політична економія як наука в Росії набула певного розвитку ще до реформи 1861 p. Було перекладено й опубліковано низку праць західноєвропейських економістів, друкувалися дослідження вітчиз¬няних учених. Велике значення для розвитку політичної економії в Росії мало створення університетських лекційних курсів із цієї дис¬ципліни. Політичну економію було включено до навчальних планів університетів (зокрема Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв у 1803—1804 pp. Одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795—1847) — професор по¬літичної економії Харківського університету. До нього користува¬лись переважно підручником академіка Шторха, виданого францу¬зькою (1815) і німецькою (1820) мовами. На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова по-значилися праці західноєвропейських економістів — Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса, Сісмонді. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії Сміта й Рікардо. Сміта за розроблену ним систему Степанов взагалі називає «справжнім світилом». «Праця, — писав він, — є головним джере¬лом багатства — це наріжний камінь, що його поклав Адам Сміт у підвалину його чудової системи». У своїх наукових працях і лекціях Т. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі політичної еконо¬мії. У двотомних «Записках про політичну економію» та в інших книжках він аналізує такі питання, як предмет політичної еконо¬мії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, від¬ношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, за¬робітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний до¬хід тощо. У висвітленні цих категорій Т. Степанов здебільшого наслідував А. Сміта. У дусі А. Сміта він визначає такі категорії, як цінність, ба¬гатство. Під капіталом він, фактично, розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння. Капіталом, писав він, продукти стають залежно від вживання, якщо дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку. Т. Степанов, не будучи цілком оригінальним мислителем в галу¬зі політичної економії, не тільки аналізував і пропагував теоретич¬ні ідеї західноєвропейських економістів, а зв'язував їх із російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи. Мріючи про світле майбутнє людства, Т. Степанов спо¬дівався досягти його мирним удосконаленням суспільства, просвіт¬ництвом. Прихильником класичної політичної економії був також про¬фесор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Эко¬номический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, І. Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосниц¬тва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він за¬хищає буржуазні відносини, стає прихильником великого вироб¬ництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес. Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробницт¬ва, І.Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земе¬льної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І.Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм гос¬подарювання. Як прихильник класичної школи в політичній економії І. Вер¬надський заперечував протекціонізм, втручання держави у приват¬ну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної кон¬куренції. Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Ще в докторській дисертації «Критико-історичне досліджен¬ня італійської політико-економічної літератури до початку XIX ст.» (1849) він визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства». Він розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість. Вартість, зазначає він, «визначається працею, а не придатністю». Отже, у пи¬танні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної школи, проте, усупереч класикам, вважав усі ви¬ди праці продуктивними. Спеціальну працю («Предмет політичної економії») І.Вернадсь¬кий присвячує визначенню предмета політичної економії. Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва. У тому самому творі І. Вернадський пише, що «економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця й обмін...». Він виступає проти визначення політич¬ної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства — його цінність . Пред¬мет науки він обмежує товарним виробництвом. Як типовий буржуазний економіст І. Вернадський виступав про¬ти соціалізму. Ідеї соціалізму він вважав помилковими і їхню появу зв'язував зі зростанням пауперизму. Політична економія в Україні в пореформений період і до 90-х pp. розвивається переважно в руслі класичної школи. Економістів цікав¬лять проблеми аналізу економічних категорій, з'ясування предмета політичної економії, якій вони надавали виняткового значення в су¬спільному житті. Професор Новоросійського університету М. Вольський у праці «Завдання політичної економії і відношення її до інших наук» пи¬сав: «Указавши на загальні засади для заснування правильної, розу¬мної й могутньої системи суспільного життя, наука ця ... із незапе¬речним успіхом намагалася підготувати й створити все, що могло підтримати народи й суспільства на шляху загального добробуту, фізичного, морального й розумового прогресу». Для того щоб полі¬тична економія успішно розвивалась як наука й надалі відігравала належну роль, необхідно, підкреслював М. Вольський, точно визна¬чити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою. Питання про предмет політичної економії вирішувалося майже в усіх наукових дослідженнях. Найбільше акцентував на ньому увагу М. Вольський. Він критично аналізував визначення предмета політичної економії такими західноєвропейськими та російськими економістами, як Сей, Сісмонді, Шторх, Горлов; заперечував ви¬значення Маклеодом і Бастіа політичної економії як науки про обмін. Предмет політичної економії, на думку М. Вольського, охоплює всі сфери діяльності, як матеріальної, так і духовної. У такому ро¬зумінні політична економія є наукою про людину, її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб. Май¬же на таке саме визначення предмета політичної економії натрапляємо в творах викладача політичної економії й статистики Інституту сільського господарства й лісівництва у Новій Олександрії, а згодом у Київському університеті, — А. Антоновича. У дослідженні «Осно¬ви політичної економії» (1879) політекономію він визначає як науку про «суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задо¬волення як духовних, так і матеріальних потреб». Відомий учений-економіст М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету (у 80-ті pp. — міністр фінансів Росії) в «Основах політичної економії» (1870) визначав її як науку, завдання якої «полягає в дослідженні суспільної сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковано». М. Бунге вказував на ве¬лике значення для розвитку політичної економії правильного визна¬чення її предмета і вважав, що складність такого визначення пояс¬нюється позицією ліберальної економічної школи та соціалістів. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідного й при¬родного, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджува¬ли існуючий порядок і вбачали свій ідеал у новій організації праці, у «вигаданих формах суспільного устрою». Політична економія буржуазного лібералізму відмовлялась від трудової теорії цінності. М. Вольський визначення цінності торкає¬ться лише побіжно. Хоч він і ставить цінність у залежність від су¬спільної корисності, проте вважає, що вона може бути відокремлена від праці і саме в цьому полягає її позитивне значення. М. Вольський прагне об'єднати всі відомі економічні теорії. На його думку, «в усіх письменників з політичної економії, від Ксенофонта до Чернишевського, є багато слушного й потрібно лише від¬найти середнє пропорційне». Водночас на поглядах М. Вольського помітно позначався вплив класичної школи. Сучасники писали про нього, що він і студентам читав лекції в дусі економічних поглядів А. Сміта. У М. Бунге немає чіткого розуміння цінності. Її він пояснює як властивість чогось, що людина не може придбати безкоштовно. А величина цінності, за Бунге, залежить від попиту і пропозиції. Усі ті категорії, якими буржуазні економісти визначали цінність (корис¬ність, праця, витрати виробництва тощо), він розглядав як фактори, що впливають на попит і пропозицію. Прихильником теорії попиту й пропозиції був також учень і послідовник М. Бунге професор Ки¬ївського університету Д. І. Піхно. Але згодом Бунге розробив тео¬рію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність ко¬рисністю. Теорії цінності спеціальне дослідження присвятив А. Антоно¬вич («Теорія цінності», 1877). Питання цінності він називає осно¬вним у політичній економії, від розв'язання якого залежать інші питання цієї науки. А. Антонович указував на особливе значення розробки й правильного розуміння теорії цінності для Росії, де, на його думку, під впливом великих реформ останнього часу за¬роджується самостійна політико-економічна література. А. Анто¬нович докладно проаналізував погляди економістів на цінність і зазначив, що їх не можна взяти за основу, бо всі вони помилкові як з погляду методу, так і змісту. Помилки, на його думку, зумов¬лені тим, що економісти в своїх дослідженнях аналізували цін¬ність або з погляду споживання, або розподілу, або виробництва. До першої групи економістів А. Антонович відносить Шторха, до другої — Мальтуса, Маклеода та Бастіа, до третьої — Рікардо, Ке-рі і Маркса. Сміта він називає еклектиком, який дав різні визна¬чення цінності. З усіх цих напрямів А. Антонович найбільш прихильно ставиться до останнього, тобто такого, що до визначення цінності підходить з погляду виробництва. Але недоліком він називає те, що, узявши за основу цінності працю, затрачену на виробництво, представники цього напряму ігнорують продуктивність таких факторів, як приро¬да й капітал. На підставі критичного аналізу різних теорій цінності А. Анто¬нович намагався дати власне визначення, яке б ураховувало вироб¬ництво, розподіл і споживання. За основоположний принцип своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з теорією К. Маркса. Визначення К. Марксом цінності як уречевленої в товарі абстрактної суспільне необхідної праці він пристосовує до свого трактування цінності, тобто визначає цінність як уречевлений суспільне необхідний час дії трьох факто¬рів: природи, праці й капіталу. Таке тлумачення цінності гостро критикували сучасники А. Антоновича, зокрема Д. Піхно. Останній звернув увагу А. Антоновича на відсутність у цій концепції одиниці для вимірювання продуктивності факторів виробництва. Недоліки теорії А. Антоновича він вбачав і в тім, що в ній обмежено дію та-ких факторів, як корисність і співвідношення між попитом і пропо¬зицією, що впливають на цінність. Прихильником і захисником трудової теорії цінності був М. Коссовський. У дослідженні «Цінність і ціна» (1883) закон «мінової цінності» він називав основним законом політичної економії. Він вказував на наявність багатьох неоднозначних трактувань цінності. Це означає, писав М. Коссовський, що у кожного своя, власна наука, або такої науки й зовсім немає, а є лише вчені. Він досить докладно й критично аналізував існуючі теорії цінності, підкреслюючи, що для вирішення питання про цінність необхідно користуватися діале¬ктичним методом, як це робив К. Маркс. Однак діалектика не є для М. Коссовського загальним методом пізнання, а лише однією з методологічних засад. Джерелом цінності М. Коссовський називав працю, витрачену на виробництво товару. Це твердження, на його думку, може стати поворотним пунктом в історії політико-економічних учень. М. Коссовський докладно аналізує виклад теорії цінності пред-ставниками класичної політичної економії. Він підкреслює, що постановка цього питання мала місце ще в У. Петті й посилається при цьому на «Капітал» К. Маркса. У теорії цінності А. Сміта, за¬значає М. Коссовський, домінує положення про те, що цінність визначається працею, необхідною для виробництва товару; Д. Рікар-до розвиває трудову теорію цінності і вважає її основою свого еко¬номічного вчення. Останнє слово в розвитку теорії цінності нале¬жить К. Марксу. М. Коссовський правильно розумів основні положення теорії цінності К. Маркса. Він писав, що елементом, який визначає цін¬ність, є лише «суспільне необхідний робочий час», одиниця його виміру — проста праця. Аналізував М. Коссовський і залежність між цінністю й продуктивністю праці. М. Коссовський заперечував економістам, які вважали, що цін¬ність визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Він ука¬зував на суперечливість тверджень і тих економістів, які основою цінності вважали корисність, або (як Шеффле), працю та корис¬ність. Теорію витрат виробництва М. Коссовський називає просто безглуздою. Її хибність, на його думку, полягає в ототожнюванні таких категорій, як праця та робоча сила, що є поняттями абсолютно різними. Те, що економісти не бачили різниці між ними, М. Кос¬совський називав кардинальним недоліком політичної економії до К. Маркса. Будучи палким прихильником і захисником теорії трудової цінності, М. Коссовський абсолютизував цю теорію, на¬даючи їй великого значення в перебудові соціально-економічних відносин. «Покладена в основу соціально-економічних відносин, вона, — писав М. Коссовський у праці «Цінність і ціна», — пере¬творить ці відносини, оновить їх, оновлюючи й перетворюючи іс¬нуючий нині принцип розподілу. Тоді з'явиться інша політична економія, зникне залізний закон заробітної плати, зникне рента, зе¬млеробська й капіталістична, зникне, інакше кажучи, економічне рабство й експлуатація». | |
| Просмотров: 446 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |