| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Систе́мний підхі́д
| [ Скачать с сервера (62.5 Kb) ] | 19.05.2017, 23:06 |
| Системний підхід Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Неперевірена версія Систе́мний підхі́д (англ. Systems thinking — системне мислення) — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами. На сучасному етапі на основі узагальнення різних варіантів системного підходу створюються умови для побудови загальної теорії про системи — системології. Виникнення і поширення системного підходу зумовлено кризою елементаризму і механіцизму у зв'язку з ускладненням завдань науки і практики. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, якзв'язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін. Основний засіб системного підходу — системний аналіз. [ред.]Основні системні параметри Об'єкти, як системи, досліджують за допомогою особливих властивостей — системних параметрів, таких як: • простота, • складність, • надійність, • гомогенність тощо. [ред.]Основні принципи щодо інформації • неповнота • невизначеність • неоднозначність • і ін. НЕ-... [ред.]Основні принципи системного підходу • Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищестоячих рівнів. • Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підчиняється іншій. • Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури. • Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому. • Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи. [ред.]Основні визначення системного підходу Основоположниками системного підходу є: Л. фон Берталанфі, О. О. Богданов, Г.Саймон, П.Друкер, А.Чандлер. • Система — сукупність елементів і зв'язків між ними. • Структура — спосіб взаємодії елементів системи за допомогою певних зв'язків (картина зв'язків і їх стабільностей). • Процес — динамічна зміна системи в часі. • Функція — робота елементу в системі. • Стан — положення системи щодо інших її положень. • Системний ефект — такий результат спеціальної переорганізації елементів системи, коли ціле стає більше простою суми частин. • Структурна оптимізація — цілеспрямований ітераційний процес отримання серії системних ефектів з метою оптимізації прикладної мети в рамках заданих обмежень. Структурна оптимізація практично досягається за допомогою спеціального алгоритму структурної переорганізації елементів системи. Розроблена серія імітаційних моделей для демонстрації феномену структурної оптимізації і для навчання. [ред.]Основні припущення системного підходу 1. У світі існують системи. 2. Системний опис істинний. 3. Системи взаємодіють одна з одною, і, отже, все в цьому світі взаємопов'язано. 4. Отже, світ — це також система. [ред.]Аспекти системного підходу Розгорнуте визначення системного підходу полягає в тому, що це підхід, при якому будь-яка система (об'єкт) розглядається як сукупність взаємозв'язаних елементів (компонентів), що має вихід (ціль), вхід (ресурси), зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок. Це найскладніший підхід. Системний підхід є формою накладення теорії пізнання і діалектики з дослідженням процесів, що відбуваються в природі, суспільстві, мисленні. Його суть полягає в реалізації вимог загальної теорії систем, згідно з якою кожен об'єкт у процесі його дослідження повинен розглядатися як велика і складна система і, одночасно, як елемент загальнішої системи. Це визначення системного підходу включає також обов'язковість вивчення і практичного використання наступних восьми його аспектів: 1. системно-елементного або системно-комплексного, який полягає у виявленні елементів-складових даної систему. У всіх соціальних системах можна виявити речові компоненти (засоби виробництва і предмети споживання), процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні і т. д.) і ідеї, науково-усвідомлені інтереси людей і їх спільнот; 2. системно-структурного, який полягає у з'ясуванні внутрішніх зв'язків і залежностей між елементами даної системи і що дозволяє отримати уявлення про внутрішню організацію (будову) досліджуваної системи; 3. системно-функціонального, який потребує виявлення функцій, для виконання яких створені і існують відповідні системи; 4. системно-цільового, який означає необхідність наукового визначення цілей і подцелей системи, їх взаємних зв'язків між собою; 5. системно-ресурсного, який полягає в ретельному виявленні ресурсів, потрібних для функціонування системи, для вирішення системою тієї або іншої проблеми; 6. системно-інтеграційного, який полягає у визначенні сукупності якісних властивостей системи, що забезпечують її цілісність і особливість; 7. системно-комунікаційного, який означає необхідність виявлення зовнішніх зв'язків даної системи з іншими, тобто, її зв'язків з навколишнім середовищем; 8. системно-історичного, який дозволяє з'ясувати умови в часі, які вплинули на виникнення досліджуваної системи, пройдені нею етапи, сучасний стан, а також можливі 7. Синергетичний підхід. За допомогою методології синергетичного підходу державно-правові явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах. Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку. 8. Поведінковий (біхевіористський) підхід акцентує увагу на дослідженні й інтерпретації державних і правових явищ з позицій домінуючого значення їх поведінкових характеристик, тобто процесів взаємодії з навколишнім середовищем, зокрема, зміни своїх станів в залежності від зовнішнього впливу і, навпаки, зміни зовнішнього середовища відповідно до закономірностей свого розвитку. Результатом і предметом юридичних досліджень в межах даного підходу є правомірна і протиправна поведінка, правова активність, правова діяльність, судова діяльність, юридична діяльність, правове спілкування. 9. Гуманістичний підхід передбачає дослідження державно-правових явищ на основі визнання людини найвищою соціальною цінністю, вільний розвиток якої є метою, а не засобом соціального розвитку. Використовуються теорії і. поняття природних прав людини, суб'єктивних прав, свобод і законних інтересів громадян. 10. Кібернетичний підхід. Розгляд правової реальності з позицій соціального управління забезпечується в межах кібернетичного підходу з використанням відповідних методів кібернетики, у яких важливу роль відіграють закони необхідного розмаїття, співвідношення стимулів і антистимулів, сполучення зовнішнього регулювання і саморегулювання та ін. Предмет досліджень у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами механізму дії права, поняттями правового регулювання, ефективності дії права, дії правової норми, механізму правотворчості і правозастосування. 11. Інституціональний підхід орієнтований на вивчення сталих форм організації і регулювання життя суспільства. Соціальна поведінка людей вивчається в тісному зв'язку з існуючою системою соціальних нормативів і інститутів, що забезпечують свідоме регулювання й організацію діяльності соціальних суб'єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Кожний соціальний інститут входить у певну соціальну структуру, організується для виконання тих або інших суспільно вагомих цілей і функцій. Тобто юридичне дослідження припускає вивчення правових і державних інститутів: державних органів, форм правління, державного устрою, державних режимів, правових режимів, форм права, інститутів права і т.д. 12. Структурний підхід властивий різноманітним теоріям і дослідженням, головним об'єктом яких є структура соціальних, правових і державних систем, а також їх елементів. За допомогою структурного і взаємозалежних із ним методів досліджуються залежність поведінки суб'єктів, виходячи з їх становища, місця і ролі в державно-правових структурах. Зокрема, проблеми правового статусу і правового становища, структури державного апарата, структури правової системи, компетенції посадових осіб. 13. Функціональний підхід — один із головних у юриспруденції. Його сутність складається у виділенні елементів взаємодій різноманітних суб'єктів або елементів, і визначенні їх місця і значення (функції). У тому або іншому вигляді функціональний метод був присутній у всіх концепціях, де суспільство розглядалося системно. Мертон сформулював основи функціонального підходу, у якому виділяється три головних постулати: 1) функціональної єдності цілого (узгоджене функціонування всіх його частин); 2) універсального функціоналізму (функціональність відбиває корисність усіх соціальних явищ): 3) постулат функціональної необхідності. 14. Комплексний підхід. Методологічні підходи не ізольовані один від одного і можуть мати взаємообумовлений (інтегративний) характер, що викликає появу похідних (повторних, синтезованих) підходів. До таких відносяться комплексний підхід, а також структурно-функціональний, системно-структурний, системно-функціональний і т.д. При вивченні правової реальності принципове методологічне значення має комплексний підхід. Це пояснюється тим, що будь-яке соціальне явище багатогранне, тому | |
| Просмотров: 504 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |