| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Соціокультурна зумовленість філософії.
| [ Скачать с сервера (20.9 Kb) ] | 02.01.2018, 11:15 |
| Соціокультурна зумовленість філософії. Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філ-ії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться. Філософія як особливий тип знання має свою соціокультурну зумовленість(тобто філософія виникає як відгук на виклики, які створює людина, суспільство і взагалі історія людства). Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленнідійсності. Це означає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людина починає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступні умови: людина розглядається як головна, центральна, особлива, неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиціїтакого відношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет. Людина як найбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія – почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого Філософське мислення та його специфіка ♦ воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття; ♦ воно є формою людського самоусвідомлення з точки зору людини, її життєвого вибору; ♦ філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона повинна бути; ♦ філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме мислення; ♦ воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим; ♦ при цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття; ♦ воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів. Наведені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме в філософії і за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розуміннні філософія виступає як інтелектуальне прояснення своєї життєвої ситуації, осмислення стратегії та тактики своєї самореалізації. Філософське мислення вирішує проблеми помежових основ буття і пізнання. Філософське мислення насамперед виділяє найбільш важливе, істотне із нескінченної багатоманітності навколишніх явищ. Воно виражається у трьох основних рисах: рефлексивність, цілісність і критичність. Рефлексивність - це прагнення до остаточного усвідомлення своїх дій, тобто налаштованість на виявлення смислу подій та їх зв'язку між собою. Великий подив, з якого народжується дух філософствування, -це втрата влади частковості й обмеженості, коли людині вперше відкривається перспектива нескінченності цілого, можливість зосередитися на його розумінні, а отже не тільки пізнати розумом, але й відкрити багато чого почуттю і волі. Хоча рефлексія не у всіх випадках веде до справді філософського мислення, приводом для неї можуть бути й хибні, надумані проблеми (повчальний приклад - середньовічна схоластика), однак без рефлексії філософського мислення не буває. Цілісність філософського мислення означає спрямованість на об'єднання багатоманітності людського життя - особистого, соціального, пізнавального, політичного - через виявлення їх зв'язків. Точка зору цілісності зовсім не означає знання всього про цей світ. Філософськи мисляча людина уявляє основні тенденції розвитку світу, суспільства, пізнання, може співвіднести своє життя з цими тенденціями і зрозуміти своє місце в цьому розвитку. Критичність означає передусім здатність оцінювати й оновлювати основи своєї власної діяльності в динамічному світі. Сила філософського мислення - у вмінні задавати все нові й нові питання світу й самому собі. Філософське мислення є принципово плюралістичним, поліфонічним, діалогічним. Філософія передусім вчить мислити, вчить проблемно, творчо підходити до своєї тематики. 2. Предмет філософії — історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням". У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія', соціологія, політологія). Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, світу,людини, а сам спосіб їхнього існування. Найбільш загальні засади сущого (буття - небуття, простір - час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу - Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Предмет філософії можна визначити як "…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення". Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень "людина - світ".Проблема «людина — світ» виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кожної філософськоїсистеми.Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ, який визначив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитаннями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? Чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке краса? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін гносеології — теорії пізнання, вченню про те, що таке істинне знання і які шляхи його досягнення; етиці — вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки; естетиці — вченню про прекрасне.Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. Наприкінці XVIII ст. німецький філософ І. Кант окреслив предмет філософії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись? 4. Історичні форми постановки основного питання філософії. Основне питання філософії, питання про відношення свідомості до буття, духовного до матеріального взагалі. Те або інше рішення цього питання (матеріалістичне, ідеалістичне, дуалістичне) утворює основу кожного філос. навчання. Багато філософів не вважають питання про відношення духовного до матеріального основним питанням філософії Для Ф. Бекона, напр., основне питання філософії – це проблема оволодіння стихійними силами природи. Франц. філософ 20 ст. А. Камю вважав, що основним питанням філософії є питання про те, чи варто жити. Кант визначив 4 основні питання філософії: 1) що я можу знати? (метафізика дає відповідь); 2) на що я можу сподіватись? (релігія дає відповідь); 3) що я повинен робити? (етика); 4) Що таке людина? (антропологія). Тут перші три питання зводяться до четвертого. Суть основного питання філософії –питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторонаосновного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму. Матеріалізмвиходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимий, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний. Ідеалізмвиходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії. Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивнийта суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізмвиходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування. Суб'єктивний ідеалізмрозглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття. Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм,який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи. До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнатинавколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізмстверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об'єктам, тримають в собі їх образи, можуть бути і є істинними знаннями. Об'єктивний ідеалізмтакож ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності. | |
| Просмотров: 930 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |