| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Строки передачі майна лізингоотримувачу
| [ Скачать с сервера (38.4 Kb) ] | 20.05.2017, 23:48 |
| Строки передачі майна лізингоотримувачу Отже, в договорі визначено і вказано необхідні дані про майно, якелізингодавець зобов’язується передати лізингоотримувачу. Тепер варто не проґавити такий важливий момент. Статтею 1 Закону про фінлізинг встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Як правило у договорах передбачається строк передання речі в користування лізинго-отримувачу. Встановлення цього строку на перший погляд здається неважливим моментом, але його виконання (або невиконання) може передбачити всю подальшу долю лізингових платежів і стати каменем спотикання під час вирішення деяких питань, пов’язаних із їх внесенням. Так, лізингодавцеві слід неухильно дотримуватися виконання цього зобов’язання, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) у разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Які можуть бути наслідки такого невиконання зобов’язань лізингодавцем? Прикладом може послужити постанова Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) від 10.11.10 р. у справі № 12/221, згідно з якою лізингоотримувача було повністю звільнено від сплати штрафних санкцій та заборгованості за лізинговими платежами. Зрозуміло, у лізингодавця також можуть виникнути обставини, які від нього не залежать і такі, що призвели в результаті до затримки строків передання майна лізингоотримувачу. Наприклад, ви-падки невиконання свого зобов’язання продавцем (постачальником) такого майна. Виходячи з цього лізингодавцеві слід застрахуватися від таких випадків, передбачивши в договорі лізингу можливість зміщення строків передання речі лізингоотримувачу в зв’язку з простроченням продавця (постачальника). Крім того, необхідно пам’ятати, що передача майна за договором лізингу оформлюється актом приймання-передачі за аналогією до орендних правовідносин. Оскільки цей акт є невід’ємною частиною договору лізингу, підписувати його повинна особа, уповноважена від імені товариства укладати договори. Зрозуміло, особа, що підписує акт та інші додатки до договору, які є його невід’ємними частинами, повинна бути належним чином уповноважена. Сторонам договору слід дотримуватися цих формальностей та перевіряти документи, що підтверджують відповідні повноваження (статут, положення, доручення). Інакше договір, додаткові угоди, а також додатки до нього можуть бути визнані недійсними, а факт передання майна може бути не доведений, що може мати проблеми з поверненням майна та сплатою лізингових платежів. Таке ж правило поширюється на відносини за договором страхування та договором збе-рігання предмета лізингу. Коригування ціни договору Договір фінансового лізингу – це форма фінансово-правових відносин, що припускає одночасне співіснування трьох видів правовідносин: постачання, оренди і купівлі-продажу. Така специфіка обґрунтовує прагнення учасників цих правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов’язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливістькоригування його ціни. Керуючись ст. 16 Закону про фінлізинг, сторони, як правило, до лізингових платежів включають суму, що компенсує частину вартості предмета лізингу та винагороду лізингодавцеві за отримане в лізинг майно. Найчастіше сторони домовляються, що лізингові платежі підлягають подальшому коригуванню з урахуванням зміни курсу гривні до долара США чи іншої валюти на дату сплати лізингового платежу. При цьому платежі здійснюються в національній валюті. Така практика є поширеною й існує вже не перший рік. Проте судова гілка влади останнім часом дуже неоднозначно підходить до розгляду такої практики лізингових взаєморозрахунків. Так, 18.11.10 р. Господарський суд Донецької областірозглянув позов про стягнення заборгованості за лізинговими платежами і дійшов висновку, що оскільки на придбання предмета лізингу лізингодавцем було отримано кредит у національній валюті, проведення коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долара США є неправомірним. У зв’язку з цим у позові було відмовлено. Що стосується неправомірного коригування розміру лізингових платежів з урахуванням зміни курсу гривні до долара США, то показовою є постанова ВГСУ від 08.12.09 р. у справі № 07/1395. Суд дійшов висновку, що оскільки грошове зобов’язання зі сплати лізингових платежів виражене в грошовій одиниці України – гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, коригування винагороди лізингодавця, яка входить до складу лізингових платежів, є за-конним. Що стосується коригування вартості предмета лізингу, яка відшкодовується лізингодавцеві у складі лізингових платежів, то вважаємо, що такий порядок є правомірним, і ось чому. Згідно з п. 1 ч. 1, 2 ст. 632 ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а її зміна після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Сторони на етапі укладення договору погоджують можливість та порядок коригування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу з тією метою, щоб загальна ціна предмета лізингу про-тягом усього періоду користування була адекватною щодо інфляційних (девальваційних) змін. У зв’язку з цим вважаємо, щотака умова договору є прийнятною з погляду правого регулювання ціноутворення. Крім того, такі умови взаєморозрахунків вже сформувалися і є традиційними для лізингових правовідносин в Україні. Тому тенденція у судовій практиці, спрямована на визнання таких платежів незаконними, актуалізує видачу відповідних роз’яснень з цього питання. Порядок перерахування платежів Досліджуючи далі потенційні проблемні моменти та особливості договору фінансового лізингу, слід звернути увагу на те, що під час здійснення взаєморозрахунків важливою деталлю виступає умовапро порядок перерахування платежів. У разі коли договором передбачено, що лізингоотримувач зобов’язаний здійснювати платіж на підставі рахунку, виставленого лізингодавцем, необхідно пам’ятати, що підставою для оплати виступає саме рахунок. І на випадок звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості лізингоотримувачу треба буде довести, що рахунки були надіслані лізингоотримувачу в порядку, передбаченому договором, і, як наслідок, виник обов’язок щодо оплати. Так, у справі № 28/85/10 ВГСУ 17.11.10 р. прийняв постанову, якою лізингодавцеві відмовлено у вимозі про повернення майна. Суд зазначив, що доказів направлення та отримання лізингоотримувачем рахунків-фактур не надано, а посилання на той факт, що рахунки були виставлені в електронній формі, є безпідставним, оскільки такий спосіб не передбачений договором і доказів такого твердження також не надано позивачем. У зв’язку з цим суд визнав повідомлення про одностороннє розірвання договору безпідставним. Таким чином, сторонам договору варто передбачити можливість виставлення рахунку про оплату лізингових платежів в електронній формі. Але і тут треба розуміти, що в Україні процес направлення рахунку в електронній формі буде дуже непростим. У зв’язку з цим можна рекомендувати зазначити в договорі обов’язок лізингоотримувача самостійно здійснювати платежі у разі неотримання рахунку-фактури від лізингодавця або пильно дотримуватися порядку відправлення рахунків рекомендованим листом (цінний лист з описом вкладення). Повернення майна лізингодавцеві, перехід права власності лізингоотримувачу Договір фінансового лізингу передбачає два варіанти (дві мети) завершення лізингових відносин – повернення майна лізингодавцеві або перехід майна у власність лізингоотримувача. Незважаючи на кінцеву мету сторін договору, в його умовах необхідно передбачити порядок, що регулює обидва варіанти розвитку правовідносин. У разі повернення майна лізингоотримувачем лізингодавцеві слід зазначити строки повернення і визначити чіткий порядок таких дій. Якщо це питання не буде врегульовано положеннями договору, стає актуальним застосування положень ч. 2 ст. 530 ЦКУ. Ця стаття встановлює, що якщо строк виконання боржником зобов’язання не встановлений або визначений моментом заявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник зобов’язаний виконати таке зобов’язання у 7-денний строк з дня заявлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або акта цивільного законодавства. Таким чином,необхідно надіслати відповідну вимогу лізингоотримувачу про повернення майна. Зазначимо, що оскільки на відносини договору лізингу поширюють свою дію відповідні норми Кодексу, що регулюють орендні правовідносини, – у разі невиконання обов’язку щодо повернення майна наймодавець (лізингодавець) має право вимагати від наймача (лізингоотримувача) сплати неустойки у розмірі подвійної плати за час користування річчю за період прострочення. Це випливає з норм ст. 785, 806 ЦКУ. Таким чином, для виникнення всіх вищезгаданих обов’язків у лізингоотримувача (повернення майна, сплата неустойки) в договорі або вимозі має бути встановлений час, коли майно необхідно передати лізингодавцеві. Інакше вимоги про повернення майна, витребування його з чужого володіння, так само як і стягнення неустойки, не матимуть під собою правового підґрунтя. Такий висновок можна зробити з постанови ВГСУ від 22.11.10 р. у справі №16/33. У разі переходу права власності від лізингодавця до лізингоотримувача порядок такого переходу має бути регламентований у договорі. Так, ч. 2 ст. 8 Закону про фінлізинг визначено, що якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на нього переходить до лізингоотримувача у випадку та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо інше не передбачено договором. Відповідно, за відсутності в договорі іншого порядку переходу права власності, крім укладення договору купівлі-продажу, лізингоотримувач не зможе претендувати на автоматичний перехід права власності. У зв’язку з цим, щоб уникнути непоро-зумінь, пов’язаних з переходом права власності, настійно рекомендуємо зазначити, що перехід (до-строковий перехід) права власності на предмет фінансового лізингуоформлюється актом, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печаткою. При цьому в разі невиконання цього зобов’язання лізингодавець несе відповідальність у вигляді сплати штрафу, а у разі ухилення лізингодавця від свого обов’язку щодо оформлення акта у лізингоотримувача виникне право на визнання за собою права власності у судовому порядку. Такий механізм переходу права власності на предмет лізингу був реалізований лізингоотримувачем у справі № 13/169 у постанові ВГСУ від 10.11.10 р. Відмова від договору Характерною рисою лізингових відносин є те, що сторони мають право відмовитися від договору у разі настання певних умов. Причому навіть якщо таке право і не передбачене договором, воно встановлене в ст. 7 Закону про фінлізинг. Такими умовами є: 1) прострочення поставки предмета лізингу лізингодавцем, що тягне за собою виникнення права на відмову від договору лізингоотримувачем, якщо прострочення складає більше 30 днів; 2) прострочення платежів з боку лізингоотримувача, що надає право лізингодавцеві відмовитися від договору і вимагати повернення майна, а також оплати боргу, якщо прострочення складає більше 30 днів. Якщо в першому випадку сторони ще не вступили в ту стадію лізингових відносин, коли виникає фактичне користування майном і, відповідно, обов’язки сплати лізингових платежів, то в другому сторони можуть вже виконати велику частину договору. Зазначене спричиняє виникнення спорів між учасниками договору лізингу, у зв’язку з цим звертаємо увагу на таке. Як регламентує ч. 2 і 3 ст. 7 Закону про фінлізинг, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу і вимагати повернення предмета лізингу від лізингоотримувача у безумовному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоотримувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі, й прострочення складає більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса здійснюється в порядку, встановленому Законом України від 21.04.99 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу вважається здійсненою з моменту, коли інша сторона дізналася або могла дізнатися про таку відмову. Здебільшого лізингодавець звертається до нотаріуса для здійснення виконавчого напису. Після цього може пройти не один день доти, поки лізингодавець звернеться до виконавчої служби для повернення майна. За цей період лізингодавець нараховує лізингові платежі, вважаючи, що робить це правомірно, оскільки лізингоотримувач користується майном. Ось тут і виникають конфліктні питання, які у більшості випадків розглядає суд. Отже, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону про фінлізинг лізингодавець може відмовитися від договору і вимагати повернення майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відмова від договору і припинення права користування – це два різні правові інструменти, якими наділений лізингодавець. Тобто лізингодавець має право не лише відмовитися від договору повністю, але і частково, при-пинивши право лізингоотримувача на користування предметом лізингу. Такий непростий висновок можна зробити на підставі рішень трьох судових інстанцій у справі № 13/237-09/9-10. Слід зазначити, що повноваження лізингодавця в односторонньому порядку припинити право користування та володіння майном було передбачене сторонами в договорі. У зв’язку з простроченням лізингоотримувача майно було повернуто на підставі виконавчого напису нотаріуса лізингодавцеві. Згодом лізингодавцем було надіслане повідомлення про відмову від договору лізингоотримувачу. За період між здійсненням нотаріусом виконавчого напису і відмовою від договору пройшов місяць, за який лізингодавцем було нараховано лізинговий платіж, зі сплатою якого не погоджувався лізингоотримувач, вважаючи, що договір припинив свою дію у зв’язку із здійсненням виконавчого напису. Проте суд дійшов висновку, що договір розірвано лізингодавцем в односторонньому порядку саме з моменту отримання повідомлення про відмову, оскільки таке право передбачене умовами укладеного договору і не суперечить вимогам чинного законодавства України. Таким чином, можна зробити висновок, що до встановлення у договорі права на одностороннє розірвання договору слід ставитися дуже серйозно і пам’ятати, що у разі несвоєчасного повернення майна на лізингоотримувача лягає відповідальність щодо сплати неустойки, передбаченої ст. 785 ЦКУ. Спори, що виникають із договорів найму (оренди), лізингу Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж і поставку з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом, а саме - Законом України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг». Так, наслідки неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначено ст. 10 Закону. Зокрема, п. 6 ч. 1 цієї статті передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону та договору. А отже, положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі2 неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, що виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом (постанова Верховного Суду України від 29 січня 2013 р. у справі № 3-70 гс 12). | |
| Просмотров: 354 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |