| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Структура філософського знання
| [ Скачать с сервера (491.5 Kb) ] | 31.12.2017, 03:15 |
| Все різноманіття філософських проблем можна звести до п'яти основних груп ', онтології, гносеології, аксіології, праксеологии і антропології. Ці п'ять груп проблем формують структуру будь-якого філософського знання. Онтологія - філософське вчення про буття і суще. Гносеологія - філософське вчення про пізнання. Аксіологія - філософське вчення про цінності. Праксеологія - філософське вчення про дію. Антропологія - філософське вчення про людину. Всі розділи філософського знання співіснують в кожній конкретній філософської теорії: наприклад, неможливо побудувати концепцію дії - праксеологію, не вирішивши проблем аксіології, антропології або онтології. Рішення онтологічних проблем неминуче виводить думку на проблеми пізнання і істини. Антропологічна проблематика фокусує в собі все інші філософські теми, а гносеологія, як говорив Іммануїл Кант, виникла із потреби вирішити антиномію людської свободи, тобто з антропології та онтології. Іммануїл Кант [1] запропонував таку структуру філософії: вчення про чистому розумі - гносеологія, вчення про практичне розумі - аксіологія і праксеологія, вчення про естетичну здатності судження - аксіологія. Всі три розділи підводять до "останнього" філософського питання: "Що таке людина?", Тобто до антропології. Іммануїл Кант не говорить окремо про онтологічну компоненті філософського знання, але проблеми онтології обговорюються у всіх трьох його основних творах: "Критиці чистого розуму", "Критиці практичного розуму", "Критиці здатності судження". Інший філософ, Едмунд Гуссерль [2] , також передбачає схожу модель філософського знання. У роботі "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" він пише: "Форми розуму тематізіруются в науці про пізнання ... в науках про справжню і справжньої оцінки ... про етичному вчинку ... при цьому розум - це загальне позначення" абсолютних " , "вічних", "надвременной", "безумовно" значущих ідей та ідеалів ". Таким чином, Гуссерль задає схожу структуру філософії: гносеологія, аксіологія, праксеологія і онтологія. Крім основних груп філософських проблем, які формують ядро філософії, в філософському знанні існують дослідження, безпосередньо пов'язані з конкретною частиною духовної культури або формою суспільної свідомості: філософія науки, філософія історії, філософія мистецтва, філософія релігії, філософія міфології, (філософія політики. Кожен з цих елементів спирається на ідеї і принципи, які формулюються в "ядрі" філософського знання - онтології, гносеології, аксіології, праксеологии і антропології. У різні епохи на перший план виходив той чи інший розділ філософського знання, тоді як інші продовжували існувати на периферії. Наприклад, в Античності і в Середні століття домінувала онтологічна проблематика, в епоху Відродження в центрі уваги філософів були антропологія і проблеми людини. У Новий час і в епоху Просвітництва філософи переймалися гносеологическими питаннями, а вся філософія фактично зводилася до питання про адекватне, універсальному пізнанні. У сучасній філософії увагу сконцентровано насамперед на антропологічної і аксіологічної проблематики, а теми буття, його пізнання, істини (тобто онтологія і гносеологія) відходять на задній план. Однак і в філософії XX ст. були створені дві грандіозні онтологічні системи - феноменологія Едмунда Гуссерля і фундаментальна онтологія Мартіна Хайдеггера [2] . Крім того, саме в сучасній філософії був ясно окреслений праксеологічний компонент філософського знання, що став, наприклад, головною сферою філософського дослідження в американському прагматизмі [4] . 2. Методи і форми пізнання Поняття методу Людське мислення — це складний пізнавальний процес, який включає в себе використання різноманітних прийомів, методів і форм пізнання. Різниця між ними умовна, і досить часто всі ці терміни використовують як синоніми, однак є смисл робити деякі розрізнення між ними. Під прийомами мислення і наукового пізнання розуміють загально-логічні і загально-гносеологічні операції, які використовуються людським мисленням в усіх його сферах і на будь-якому етапі і рівні наукового пізнання. Вони однаковою мірою характеризуються як буденне мислення, і як наукове, хоча в останньому набувають більш визначеної і впорядкованої структури. Прийоми мислення, зазвичай, характеризують загальну, гносеологічну спрямованість ходу думки на тому чи іншому етапі пізнавальної діяльності. Наприклад, операції, що втілю-ють рух від цілого до частини, від часткового до загального, від абстрактного до конкретного і т. п. Методами називають складніші пізнавальні процедури, які включають сукупність різноманітних прийомів дослідження. Метод — це система принципів, прийомів, правил, вимог, якими потрібно керуватися у процесі пізнання. У цьому визначенні методу виражено його операціональне єство; метод містить в собі сукупність вимог, які характеризують порядок пізнавальних операцій. Аспекти методу: предметно-змістовний, операціональний, аксіологічний. Предметна змістовність методу полягає в тому, що в ньому відображене знання про предмет дослідження; метод оснований на знанні, частково на теорії, яка опосередковує відношення методу та об'єкта. Багато філософів визнають, що метод - це та сама теорія, але повернута своїм вістрям на пізнання об'єкта, це система нормативних правил, які виводяться із теорії (або взагалі з певного знання) з метою подальшого пізнання об'єкта. Предметний зміст методу свідчить про наявність у ньому об'єктивної (об'єктної) основи. Метод змістовний, об'єктивний. Операціональний аспект вказує на залежність методу вже не стільки від об'єкта, скільки від суб'єкта. На формування правил оперування методом здійснює суттєвий вплив рівень наукової підготовки спеціаліста, його вміння перевести уявлення про об'єктивні закони в пізнавальні прийоми, його досвід застосування в пізнанні тих або інших прийомів, здатність їх вдосконалювати, впливати на вибір або розробку правил більш зручного застосування, «економії мислення». Часто на основі однієї і тієї самої теорії виникають модифікації методу, які залежать лише від суб'єктивних моментів, від пристрастей дослідника. Аксіологічний аспект методу виражається в ступені її надійності, економічності, ефективності. Перед вченим деколи постає питання про вибір одного з двох або декількох близьких за своїм характером методів. Вирішальну роль у виборі можуть відіграти міркування,пов'язані з більшою ясністю, загально прийнятністю або результативністю методу. Методи наукового пізнання можна поділити на три групи: спеціальні, загальнонаукові, універсальні (або всезагальні). Спеціальні методи застосовують тільки в межах окремих наук. Об'єктивною основою таких методів є відповідні спеціально-наукові закони і теорії. До цих методів належать, наприклад, різноманітні методи якісного аналізу в хімії, метод спектрального аналізу у фізиці й хімії, метод Монте-Карло, метод статистичного моделювання при вивченні складних систем і т.п. Загальнонаукові методи характеризують хід пізнання у всіх науках. їхньою об'єктивною основою є загальнометодологічні закономірності пізнання, які включають і гносеологічні принципи. До них належать: метод експерименту і спостереження, метод моделювання, гіпотетично-дедуктивний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного і т. п. Універсальні (всезагальні) методи характеризують людське мислення в цілому і можуть застосовуватись у всіх сферах пізнавальної діяльності людини (з врахуванням їхньої специфіки), їхньою об'єктивною основою є загально-філософські закономірності розуміння навколишнього світу, самої людини, її мислення, процесу пізнання і перетворення світу. До таких методів належать філософські методи і принципи мислення, зокрема принципи діалектичного протиріччя, принцип історизму та ін. 3.Основні функції філософії Філософія виконує багато функцій в життєдіяльності людини. їх треба згрупувати, виділити найбільш важливі. На основі останніх можна виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій. До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну). Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя. Як правило, коли мова йде про світогляд, насамперед дається його характеристика як узагальненої системи ідей та поглядів на світ, людину, її місце в світі тощо. Такий підхід є важливим. Але обмежуватися цим не можна. Адже світогляд у цьому разі зводиться до об'єктивованої системи знань, відірваної від суб'єкта. Нерідко при характеристиці світогляду звертається увага фактично на етимологію слова і тоді поняття світогляду зводиться до "погляду на світ". Світогляд слід розглядати не лише з погляду його змісту (тобто як результат відображення дійсності в свідомості людей), а й обов'язково враховувати взаємозв'язок знання про світ і людину із соціальним суб'єктом, з його ставленням до дійсності, яке базується на цьому знанні. За такого підходу на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини. Тобто під світоглядом треба розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а таку систему знань, яка для соціального суб'єкта є способом бачення, розуміння, аналізу, оцінювання явищ, що визначає характер ставлення до світу і до себе, усвідомлення цілей та сенсу життя, характер вчинків та дій. Світогляд є способом практично-духовного освоєння світу. Філософія є методологічною основою світогляду. Для його побудови вона дає вихідні, основні принципи, застосування яких дає змогу людині виробити свої життєві настанови, що стають головними орієнтирами, визначають характер та спрямованість її ставлення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду – усвідомлення людиною цілей та смислу життя. Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення "людина – світ". Формуючись і розвиваючись на основі досягнень наукового пізнання та узагальнення результатів у сфері політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної свідомості, філософія виступає як особлива сфера пізнавального ставлення людини до дійсності, об'єктом якої є відношення "людина – світ". Разом із тим зміст і результати філософського знання здійснюють вплив на особливості пізнавального процесу в усіх інших сферах життєдіяльності людей. Цей вплив проявляється в тому, що філософське знання набуває значення всезагального методу пізнання дійсності, а також в тому, що пізнання в будь-якій сфері в кінцевому результаті виявляється як різні аспекти усвідомлення відношення "людина – світ". | |
| Просмотров: 827 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |