| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
структура транспортної системи України
| [ Скачать с сервера (39.5 Kb) ] | 03.09.2017, 10:30 |
| Транспорт, як галузь економіки являє собою систему організації суспільного виробництва, засновану на єдності його елементів, включаючи підприємства, організації, фірми й певні виробничі комплекси, такі як залізничний транспорт, автомобільний транспорт та ін. Транспортні виробничі комплекси характеризуються однорідністю операцій, що виконуються, та подібністю технологічних циклів. У своїй сукупності вони утворюють важливу галузь економіки — транспорт, який є самостійною галуззю господарства, але який може нормально функціонувати й розвиватися тільки за умови взаємодій з іншими галузями економіки, що зумовлено суспільним характером виробництва. Сукупність транспортних виробничих комплексів з урахуванням юридичних і економічних чинників складають єдину, цілісну транспортну систему, яка покликана задовольнити потреби населення й виробництва в перевезеннях. У цьому понятті міститься цілий комплекс відповідних елементів і транспортних ланок, які в сукупності становлять єдину транспортну систему України, призначену, згідно з ст. 21 Закону України «Про транспорт»: 1) задовольняти вимоги суспільного виробництва й національної безпеки; 2) мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування та технологічної підготовки вантажів для транспортування; 3) забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України. Ця система дуже складна й налічує певну кількість підсистем, які є організаційною основою значної кількості підприємств, установ і організацій, що діють безпосередньо в галузі транспорту. Так, наприклад, якщо розглядати автомобільний транспорт та його склад, то згідно зі ст. 30 Закону України «Про транспорт», до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні та шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали й автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації і соціально-побутові установи, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які забезпечують роботу автомобільного транспорту. Відповідно до Закону України «Про транспорт» (статті 21—37), до транспортної системи України належать: 1) транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); 2) промисловий залізничний транспорт; 3) відомчий транспорт; 4) трубопровідний транспорт; 5) шляхи сполучення загального користування. Кожний із зазначених видів транспорту, своєю чергою, має свою структуру, свою внутрішню побудову, яка складається з цілого ряду матеріальних елементів, серед яких: 1) підприємства залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів; підприємства трубопровідного транспорту; підприємства промислового залізничного й відомчого транспорту, 2) залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні шляхи сполучення, трамвайні та тролейбусні лінії, канатні дороги; 3) засоби перевезення (рухомий склад залізничного, автомобільного й міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні засоби підприємств, установ і організацій); 4) пасажирські вокзали, залізничні станції, автовокзали, автостанції, порти, пристані, аеропорти, аеродроми; 5) землі транспорту, захисні та укріплюючі насадження, берегоукріплюючі споруди, снігозахисні споруди, придорожні лісосмуги тощо; 6) промислові, будівельні підприємства; підприємства промислового залізничного транспорту; судноремонтні, суднобудівні-судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіації; ремонтно-будівельні організації; ремонтно-експлуатаційні депо; заводи з ремонту рухомого складу та виготовленню запасних частин; підприємства зв'язку, споруди локомотивного, вагонного, колійного, вантажного, пасажирського енергетичного господарства й сигналізації; системи управління повітряним рухом, навігаційного господарства; водопостачання, каналізації; гідротехнічні споруди тощо; 7) науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, навчальні заклади, технічні школи; заклади підготовки й перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації; кваліфікаційно-експертні заклади; 8) підприємства, установи й заклади соціально-культурної сфери (заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, дитячі дошкільні заклади); постачальницькі й торговельні підприємства; інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток транспорту. Отже, сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально однорідних транспортних засобів, з допомогою яких забезпечується організуючий і стабілізуючий вплив на виконання основних завдань в перевезеннях, відображає структуру і складає єдину цілісну транспортну систему. Важливе значення Законодавець приділяє функціонуванню єдиної транспортної системи в особливий період. Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р. встановлює правові та організаційні основи функціонування, виходячи з положень законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про транспорт», «Про оборону України» та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки самої мобілізації. Єдину транспортну систему України в особливий період складають транспорт і транспортна інфраструктура незалежно від форм власності, крім тих, що належать або передані Збройним Силам України іншим військовим формуванням відповідно до мобілізаційних завдань. Управління єдиною транспортною системою в особливий період здійснюється Міністерством транспорту України. Основними завданнями єдиної транспортної системи в особливий період є: - забезпечення потреб в перевезеннях; - своєчасна поставка транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням; - проведення ремонту транспортних засобів; - технічне перекриття та відбудова найважливіших об'єктів і споруд оборонного значення; - виробництво промислової продукції військового та загального призначення, необхідної для функціонування транспорту. Таким чином, єдина транспортна система країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку, та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Державне управління в галузі транспорту, його цілі й завдання Державне управління — складне й багатогранне явище. З ним пов'язано з'ясування суті, змісту та форми держави, розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки державної влади, особливість якої полягає в тому, що саме в процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів і нормативних актів на управління важливими процесами суспільного розвитку. Державне управління має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади, в процесі якої реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Разом з тим для безпосереднього управління галузями економіки, соціально-культурною сферою й адміністративно-політичною діяльністю характерною є розпорядча діяльність. Виконавча й розпорядча діяльність органів виконавчої влади має свої характерні риси: — по-перше, ця діяльність має загальнодержавний характер і охоплює найбільш важливі сторони життя суспільства; — по-друге, ця діяльність спрямована на виконання законів України, інших нормативних актів, а також міжнародних правових актів; — по-третє, ця діяльність носить організаційний зміст, за допомогою якого здійснюється безперервний, постійний, цілеспрямований вплив на волю громадських колективів з метою регулювання й координації їх спільної праці; —по-четверте, ця діяльність носить юридично-владний розпорядчий характер. Таким чином, під державним управлінням розуміється організаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує на основі і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави. Нормальне й безпечне функціонування транспортної системи, як одне з найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки. Законодавством України визначена мета та завдання державного управління в галузі транспорту на принципах, закріплених Конституцією України і досить повно висвітлених в юридичній літературі. Управління в галузі транспорту має забезпечувати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення й суспільного виробництва в перевезеннях і потреб оборони України; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи; захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту і споживачів транспортних послуг; створення однакових умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; координації роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту й охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту (ст. 3 Закону України «Про транспорт»). Ще конкретніше визначені цілі й завдання державного регулювання в галузевих нормативних актах. Стаття 4 Закону України «Про залізничний транспорт» установлює, що з метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови й порядок організації діяльності залізничного транспорту. Крім того, управління процесом перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарського суб'єкта. В Законі України «Про автомобільний транспорт» (ст. 6) закріплено, що основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної і соціальної політики. Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту України та Комітет по використанню повітряного простору України за такими напрямами: забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів повітряних суден; сертифікація, реєстрація та ліцензування; регулювання використання повітряного простору й обслуговування повітряного руху; захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність та інші (ст. 3 Повітряного кодексу України). Аналогічні цілі та завдання державного регулювання торговельного мореплавства закріплені у ст.. 3 Кодексу торговельного мореплавства України щодо розвитку мореплавства, його правового забезпечення та умов праці на морському транспорті. Отже, як бачимо, державне регулювання відносин передбачено на всіх видах транспорту. Воно має своїм завданням організаційно забезпечити подальший розвиток і вдосконалення діяльності транспортної системи України і на цій основі сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних потреб суспільства. Зазначені цілі й завдання управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування спеціально уповноважених на це органів управління, які пов'язані з підприємствами транспорту управлінськими відносинами і наділені управлінськими функціями. У процесі управління здійснюються різноманітні за своїм призначенням і характером функції, які формуються на основі обміну організаційних, економічних і технічних потреб транспортного процесу та його управління, а також відповідно до чинного законодавства і компетенції органів управління. Найбільш узагальненими функціями державного управління для всіх видів транспорту є такі. 1. Функції, пов'язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів, до яких належать: — координація роботи підприємств, установ і організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства та їхніх об'єднань; — підготовка та направлення рухомого складу транспортних засобів відповідно до планів перевезень і укладених договорів; — складання й узгодження графіка руху транспортних засобів; — забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних засобів і рухомого складу, розроблення і впровадження в практику сучасних засобів автоматики, телемеханіки, зв'язку, енергетики, обчислювальної техніки; — розроблення та впровадження нових маршрутів вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученні; — встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу й обладнання, формування замовлень для промисловості та контроль за їх виконанням; —придбання нового рухомого складу й контейнерів, забезпечення їх капітального ремонту й модернізації. 2. Функції, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи: — розроблення й затвердження в установленому порядку Правил перевезень вантажів, технічних умов навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, Правила дорожнього руху, правила надання послуг, інші нормативні акти пов'язані з забезпеченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, правил поведінки громадян на транспорті та їх безпеки; — затвердження статусів (положень) підприємств, укладання та розірвання контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів; — участь у розробці й підготовці міжнародних договорів, представлення інтересів транспорту України в міжнародних організаціях; відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. забезпечення ліцензування діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх видах транспорту. 3. Функції, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю: — формування ринку послуг, утворення нових організаційних структур усіх форм власності; — формування й реалізація єдиної тарифної та цінової політики на транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і пасажирів, здійснення інноваційної та інвестиційної політики; — управління майном, що перебуває в загальнодержавній власності та закріплення його за підприємствами; здійснення контролю за ефективністю використання й збереженням закріпленого за підприємствами державного майна. 4. Функції, пов'язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього середовища: — здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організація роботи з підготовки та перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу й дорожнього господарства; — формування галузевих програм наукових, проектних і проектно-конструкторських розробок, впровадження в практику досягнень науки і техніки та нових технології; здійснення заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і культурно-побутових умов; — розробка та здійснення заходів, спрямованих на зменшення шкідливого впливу транспорту на навколишнє природне середовище. 5. Функції, пов'язані з адміністративно-політичною діяльністю: — вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів і інфраструктури транспортного комплексу, і дорожнього господарства України; — вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з європейським Союзом, підготовки пропозицій про укладення й денонсацію міжнародних договорів; — здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий період; — контроль за станом профілактики і попередження правопорушень, додержанням законодавства України та міжнародних договорів; — розробка та здійснення заходів стосовно захисту державної, службової і комерційної таємниці; — організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха. Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи — авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництва; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка б змогла презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини необхідно підкреслювати тому, що в літературі існує думка, згідно з якою підставою утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої самостійної галузі законодавства. Державне управління транспортом — це врегульована нормами права юридично владна діяльність органів виконавчої влади й місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі матеріальних і культурних потреб суспільства та зміцнення обороноздатності країни. Суб'єкти (органи), які здійснюють управління транспортом, їхня структура й повноваження. В юридичній літературі під суб'єктами управління розуміють носія прав і обов'язків у тій чи іншій сфері правовідносин, здатного своїми діями реалізовувати надані права й виконувати покладені на них обов'язки. Це означає, що суб'єкт права повинен мати комплекс передумов, які б дозволяли надати йому певні суб'єктивні права і обов'язки. До таких передумов належать: 1) наявність певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правова форма передбачає, по-перше, певну структуру суб'єкта (органа управління), яка регулюється нормами права, статутним або штатно-посадовим розкладом. По-друге, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації, який в основному встановлюється законодавством України; 2) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак, а саме: юридично відокремлене і закріплене майно, самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках, установчі документи (договір, статут, акт про створення суб'єкта, положення) та інші атрибути; 3) здатність виражати і здійснювати волю у відносинах з державою, або державну волю в процесі управління, можливість набувати від свого майнові й особисті немайнові права, вступати в зобов'язання і виступати в судових органах. Отже, суб'єкти управління транспортом — це органи, організації та їхні посадові особи, створені у встановленому законодавством порядку спеціально для здійснення управлінських функцій, наділені правами й обов'язками, щоб своїми діями реалізовувати надані права і виконувати покладені на них обов'язки. Управління транспортом як цілісною єдиною системою персоніфіковано, уніфіковано та розподілено між органами державної влади відповідно до їх компетенції Управління транспортом здійснюють: • Верховна Рада України; • Кабінет Міністрів України; • Міністерство транспорту України; • спеціально уповноважені на це органи транспорту відповідно до чинного законодавства; • місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації та органи місцевого самоврядування. Кожний із зазначених органів здійснює управління в межах своєї компетенції та притаманними йому методами. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади приймають відповідні закони, постанови, статути, інші нормативні акти, спрямовані на забезпечення діяльності різних видів транспорту і транспортної системи в цілому. Спеціально уповноважені транспортні органи та місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування забезпечують виконання законів, нормативних актів вищих органів влади й приймають свої нормативні акти, а також акти застосування норм права, спрямовані на безпосереднє виконання завдань, пов'язаних з перевезенням пасажирів і вантажів, з організацією роботи транспорту в цілому. До компетенції Верховної Ради України з питань діяльності транспорту віднесено: 1) прийняття законів; 2) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 3) визначення основних засад використання транспорту і зв'язку; 4) організація і діяльність органів виконавчої влади; 5) засади місцевого самоврядування; 6) правові засади і гарантії підприємництва; 7) правовий режим воєнного і надзвичайного стану. Верховна Рада України може приймати до свого розгляду й інші питання в цій галузі. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Щодо органів виконавчої влади, то в цілому в системі, як зазначає В.Б. Авер'янов, виділяють структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів: 1) вищий рівень — Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Президентом України); 2) центральний рівень — міністерства, державні комітети, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади: 3) місцевий рівень, на якому діють: а) органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; б) органи спеціальної — галузевої — компетенції, котрі безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади й перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні. Враховуючи специфіку управління транспортом, на нашу думку, до центрального організаційно-правового рівня можна віднести урядові органи, які діють у складі Міністерства транспорту України, йому підпорядковуються і виконують функції державного управління окремими підгалузями транспортного комплексу — автомобільним, авіаційним, залізничним, морським га річковим транспортом. Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує та координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. У своїй виконавчо-розпорядчій діяльності Кабінет Міністрів здійснює такі функції: 1) видання статутів окремих видів транспорту; 2) регулювання безкоштовних перевезень пільгових категор | |
| Просмотров: 957 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |