| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Сутність державного управління економікою
| [ Скачать с сервера (27.1 Kb) ] | 01.04.2017, 14:57 |
| 1. Сутність державного управління економікою Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування суспільних відносин в конкретній сфері економіки, що провадиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, що їх повинні дотримуватися рівною мірою всі учасники суспільних відносин у даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб’єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодження конфліктів і т. ін. — з метою забезпечення стабільного функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої регульованої сфери економіки у напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення позитивних гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (як такі виступають, наприклад, збільшення кількості робочих місць та забезпечення гідних умов праці) — і найсуттєвіше — більш широкого і якісного задоволення потреб споживачів продукції — товарів, робіт, послуг[2]. У межах системи конкурентної економіки ринок має менше обмежень, ніж за планової економіки. Виробництво товарів відповідає споживчому попиту і вимірюється спроможністю громадян платити за них гроші, які є безособовим посередником за будь-якого обміну. В умовах ринкової конкуренції в економічних операціях бере участь величезна кількість покупців і продавців. І жодна з фірм не має влади, яка дозволила б їй диктувати ціну товару або вирішувати, у якій кількості його виробляти[3]. Але складна, багатоукладна економіка містить у своєму складі і державний сектор, який відіграє у її функціонуванні не останню роль. Перебування майна у державній власності передбачає необхідність існування відповідної розгалуженої системи органів державного управління, на які покладаються виконавчі і розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. Тут держава реалізує всі свої повноваження, як власник майна, застосовуючи як економічні, так і позаекономічні, адміністративні методи. Але і тут, у цьому секторі економіки є відмінності між казенними і іншими підприємствами. Казенним підприємством є таке підприємство, що не підлягає приватизації і відповідає одній з умов: провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися лише державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;підприємство є суб'єктом природних монополій. Підприємства, які орієнтовані переважно на державний попит або на виконання суспільне значущих функцій, повна комерціалізація яких або неможлива, або недоцільна, мають перебувати у безпосередньому веденні відповідних міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Це підприємства базисної інфраструктури, що мають загальнонаціональне значення і працюють у режимі переважно фіксованих цін, підприємства оборонної промисловості та деякі інші, їхній характер є некомерційним, соціальна значущість — високою, тому контроль державних органів за ними є постійним. Інші підприємства державного сектора можна віднести до комерційних і вони мають працювати за тими ж критеріями, що і підприємства недержавного сектору, самостійно забезпечуючи своє існування в умовах ринкової конкуренції. Держава надає їм власність у повне господарське відання. Фонд державного майна здійснює управління часткою державного майна і не має права втручатися у господарську діяльність підприємств. Щодо інших секторів економіки, держава, в особі її органів та посадових осіб, здійснює регулювання, але це не означає, що держава при цьому втрачає свій владний характер. Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву. Можливість вільного використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої, не забороненої законом, економічної діяльності, має межі своєї реалізації, визначені необхідністю забезпечення прав інших суб'єктів права. Якщо взаємовідносини у межах приватноправових зв'язків виникають для задоволення окремих матеріальних потреб особистості, а інтереси суб'єктів пов'язані з отриманням прибутку, то, з іншого боку, у соціумі завжди існують публічні інтереси, що мають забезпечити цілісність, стабільність і нормальний розвиток організацій, держави в цілому[4]. Тому всі засоби, що використовуються при реалізації адміністративно-правового впливу на економічні відносини, мають певну специфіку. Ці засоби: використовуються органами державної виконавчої влади; застосовуються на основі правових норм; пов'язані з визначенням меж господарської діяльності; їх призначенням є визнання статусу суб'єктів підприємницької діяльності і підтвердження можливого для них виду поведінки; контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення і примусу у випадку ухилення від виконання встановлених обов'язків і заборон; вони часто пов'язані з встановленням реєстраційного, повідомлювального або дозволяючого адміністративно-правових режимів; формою їх вираження, як правило, є індивідуальні правозастосовчі акти виконавчої влади, адміністративні договори, акти реєстрації тощо; засоби захисту публічних інтересів в економічній сфері (визначають) певні правила за посередництва встановлення загальних (спільних) для всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних параметрів[5]. Роль держави в регулюванні економіки при побудові ринкової економіки значно відрізняється від тієї, яку вона має в умовах функціонування вже добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація — а ринок є класичним зразком самоорганізації — характерна для досить усталених систем. Коли ж відбуваються перехідні процеси, трансформація однієї економічної системи в іншу, самоорганізація може виконувати консервативну, захисну функцію, повертаючи систему до її попереднього стану, уникаючи зовнішніх перешкод. На стадії формування ринкової економіки можна виокремити кілька напрямків активної державної економічної політики. Перший — формування нової системи відносин власності, що притаманна багатоукладній економіці. На цьому етапі держава має створити всі умови для швидкої і всеохоплюючої приватизації державного майна. Другий — становлення малого підприємництва, у тому числі фермерських господарств. Цей процес потребує державної підтримки, застосування таких заходів, як пільгові ставки кредитів, тимчасове звільнення від податків тощо. Третій — за активного сприяння держави відбувається формування основних елементів ринкової економіки, зокрема фінансовий і фондовий ринки, інститути регулювання ринку праці і зайнятості — інфраструктури ринкової економіки взагалі[6]. Об'єктом державного регулювання в даному випадку є економіка або економічні відносини. У найбільш загальному вигляді економіка визначається як системний господарський комплекс, що містить у собі взаємопов'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге — розподілу і по-третє — обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави. Економіка є складною поліструктурною системою, що функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими цієї системи є галузі, підгалузі та їхні комплекси[7]. Термін «галузь економіки» закріплено на законодавчому рівні і зустрічається майже в усіх нормативних актах, що регулюють взаємовідносини держави з економічною сферою. Складовими економічної системи України є: промисловість, енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, будівельний комплекс, транспорт і дорожнє господарство, зв'язок, житлове господарство, побутове обслуговування населення, сфера використання й охорони природних ресурсів, сфера обігу фінансових ресурсів тощо. 2. Функції та завдання державного управління економікою До завдань державного регулювання економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать такі: забезпечити справедливість оподаткування; сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшення доходної частини бюджету; активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечити раціональне природокористування; забезпечити соціальний захист населення; забезпечити збалансованість всіх галузей господарського комплексу; забезпечити підвищення рівня зайнятості населення; стимулювати розвиток ресурсо- та енергозберігаючих виробництв; захищати економічні інтереси української економіки, вітчизняного товаровиробника; заохочувати конкуренцію; обмежувати монополізм; сприяти задоволенню першочергових потреб населення у товарах і послугах; створити розгалужену інфраструктуру тощо[8]. Функції можна визначити як основні напрямки діяльності суб'єкту, здійснення яких дозволяє досягти мети діяльності. Необхідність розв’язання, вирішення цих завдань обумовлюється такими чинниками: необхідністю надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; необхідністю адаптації економіки та системи управління; необхідністю проведення активної соціальної політики з метою пом'якшення економічних наслідків зміни системи господарювання; необхідністю проведення структурної політики; необхідністю проведення антимонопольної політики. Зокрема, серйозну стурбованість викликає недостатня захищеність прав людини в умовах переходу до ринку, необхідність певної адаптації значного прошарку населення (пенсіонерів, працівників невисокої кваліфікації тощо). В цілому можна зробити висновок, що переважна більшість фахівців вважає втручання держави у ринкові відносини необхідним і виправданим — якщо мова йде про розумні межі[9]. 1.8. Органи державного регулювання економіки Державне регулювання економіки здійснюється центральними та місцевими органами державного управління. Держави різняться між собою формами управління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів влади. Державна влада в Україні реалізується за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Функції, права та обов´язки державних органів України окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами. У сучасній українській державі інтегруючу функцію щодо гілок влади надано Президенту - главі держави. Президент України повинен сприяти узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. При будь-якій формі державного правління президент країни має безпосереднє відношення до виконавчої та законодавчої влади. Як глава держави Президент виступає у вирішенні внутрішніх проблем країни, арбітром при виникненні непорозумінь між законодавчою та виконавчою владою, має значні повноваження щодо виконавчої влади, є ініціатором з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, вирішує кадрові питання. Уряд України значною мірою залежить від Президента, який згідно з Конституцією призначає і звільняє його членів, у тому числі і прем´єр-міністра. Залежні від Президента і місцеві органи управління економікою - місцеві державні адміністрації. Президент формує стратегію соціально-економічного розвитку країни, основні положення якої висвітлюються у посланнях до народу та щорічних посланнях Президента до Верховної Ради України. Президент здійснює правове регулювання економічних відносин. У межах своїх повноважень видає укази, декрети, розпорядження з господарських питань, неврегульованих чинним законодавством, затверджує ухвалені Верховною Радою закони, використовує право вето щодо ухвалення законів і повертає їх у парламент зі своїми пропозиціями. Апаратом Президента України є Адміністрація Президента України, яка здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне забезпечення діяльності Президента. Верховна Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер. Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання таких основних функцій щодо регулювання економіки:- прийняття законів;- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;- контроль за виконанням Державного бюджету;- визначення засад економічної політики держави;- затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку;- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;- затвердження переліку об´єктів державної власності, що не підлягають приватизації. | |
| Просмотров: 376 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |