| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Світогляд його структура і роль в життєдіяльності людини
| [ Скачать с сервера (25.1 Kb) ] | 04.04.2017, 00:36 |
| Світогляд є необхідною складовою людської свідомості та пізнання. Світогляд - комплексна форма свідомості, яка охоплює самі різні «пласти» людського досвіду - здатне розсовувати вузькі рамки повсякденності, конкретного місця і часу, співвідносити дану людину з іншими людьми, включаючи і тих, що жили раніше, житимуть потім. У світогляді накопичується досвід з'ясування смислової основи людського життя. Кажучи про світогляд у великому суспільно-історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють загальні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи. Кожна людина або соціальна група, виділена за тією або іншою ознакою (наприклад, по класовій приналежності, соціальному положенню, рівню освіти, професії, прихильності до якої-небудь релігії і іншим), має власні, не у всьому співпадаючі з іншими, а іноді і дуже найзагальніші уявлення про світ, що сильно відрізняються від них, і життєві програми. Істотне значення для характеристики світогляду має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти: 1)Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи. 2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність- це властивість якогось предмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Наслідком стійкої оцінки людиною своїх відносин з іншими людьми, є соціальні норми: моральні, релігійні, правові і т.п. які регулюють повсякденне життя як окремої людини, так і всього суспільства. 3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту. 4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він всеодно проектує і стимулює певний тип поведінки. Можна визначити, що світогляд є сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки. По характеру формування і способу функціонування можна виділити життєво-практичний і теоретичний рівні світогляду. Життєво-практичний рівень світогляду складається стихійно і базується на здоровому глузді, обширному і багатообразному повсякденному досвіді. Саме на цьому рівні він включається в соціальну і індивідуальну взаємодію абсолютної більшості людей. На формування цього рівня світогляду істотний вплив роблять національні, релігійні традиції, рівні освіти інтелектуальної і духовної культури, характер професійної діяльності і багато що інше. Життєво-практичний світогляд включає навики, звичаї і традиції, що передаються з покоління в покоління, і пізнаний досвід кожного конкретного індивіда. Він допомагає людині орієнтуватися в складних життєвих обставинах, Разом з тим, слід зазначити, що цей рівень світогляду не відрізняється глибокою продуманістю, систематичністю, обґрунтованістю. У нім нерідкі внутрішні суперечності, стійкі забобони. Ці недоліки долаються на іншому, вищому рівні світогляду, який носить теоретичний характер. До цього рівня вирішення світоглядних проблем, разом з наукою, належить і філософія. На відміну від всіх інших форм і типів світогляду, філософія претендує на теоретичну обґрунтованість як змісту, так і способів досягнення узагальнених знань про дійсність, а також норм, цінностей і ідеалів, що визначають цілі, засоби і характер діяльності людей. Філософ, в буквальному значенні цього слова, є не тільки творцем світоглядних систем. Він бачить своє завдання в тому, щоб зробити світогляд предметом теоретичного аналізу, спеціального вивчення, піддавши його критичному суду розуму. Співвідношення життєво-практичного і теоретичного рівнів світогляду до певної міри можна збудувати і в історичній послідовності. В цьому випадку, можна сказати, що життєво-практичний світогляд знаходить свій узагальнений вираз в міфології і релігії. А це означає, що міфологію і релігію можна розглядати як попередників філософії. Специфіка філософського освоєння світу. Структура філософії Зародження філософії історично співпадає з виникненням зачатків наукового знання, з появою громадської потреби в цілісному переконанні на світ і людину, у вивченні загальних принципів буття і пізнання. Перші філософи античного світу (Древня Греція) прагнули головним чином відкрити єдине джерело різноманітних природних явищ. Тому природа стала першим загальним об'єктом, до якого звернулася філософії, і у зв'язку з цим сформувалося перше філософське вчення - натурфілософія (філософія природи), яка стала першою історичною формою філософського мислення, першою філософською дисципліною в структурі філософії (першими фізіологами були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Гераклит). У міру накопичення науково-філософських знань (природних, особових і громадських) і вироблення спеціальних прийомів дослідження (аналітичних - логічних, математичних) почався процес спеціалізації нерозчленованого знання, виділення математики, астрономії, медицини. Спочатку ці науки входили до складу філософського знання. Але поступово починається і обмеження круга проблем, якими займається філософія, відбувається розвиток, поглиблення, збагачення власне філософських представлень, виникають різні філософські теорії і течії. В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські дисципліни: • онтологія (від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого) : проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі ("чому є щось, а не ніщо" - одне з перших філософських питань), аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух). Часто онтологія в історії філософії ототожнювалася з метафізикою (букв. те, що йде після фізики), оскільки буття розглядалося не як те, що існує, а як те, що дозволять усьому існувати, само цим існуючим не будучи; • гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання : пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання; • логіка (від греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного (тобто відповідно до правил логіки, що відбиває реальні процеси дійсності) були поняття, судження, висновки; • етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки; • естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу : вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне. • філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу). Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса (і у зв'язку з цим виділяти в ній філософські дисципліни). Починаючи з епохи Відродження (14-16 віків) процес розмежування між філософією і приватними науками протікає усе більш прискореними темпами.Виникає уявлення про природну позитивну науку, що обмежується переважно фактичними, досвідченими (емпіричними) дослідженнями. В цей час філософія ще продовжує займатися загальнотеоретичними питаннями природних наук. У 17-19 вв. створювалися системи, в яких природознавству протиставлялася філософія природи (що протиставлялася фізиці), філософія історії - історії як науці, філософія права - правознавству. Вважалося, що філософія здатна виходити за межі досвіду, давати "наддослідне" знання. У сучасному світі наука є розгалуженою системою знання. Проте в цій ситуації філософія зовсім не втрачає свого значення (всупереч позитивізму, що вважав, що з розвитком природних наук потреба у філософії як окремій від наук діяльності відпадає). Кожна наука досліджує специфічно певну систему закономірностей, але жодна приватна наука не вивчає закономірності, загальні для явищі природи, розвитку суспільства і людського пізнання. Ці закономірності і є предметом філософії, визначаючи її специфіку. Вже в 20 столітті усередині філософії сформувалися різні нові спеціальні дисципліни, пов'язані з характерним для філософії узагальненим і абстрактним способом розгляду явищ дійсності. | |
| Просмотров: 829 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |